ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИКІВ В УКРАЇНІ В 1919 РОЦІ.
ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ»
Ключові терміни та поняття
· УСРР
· Раднарком України
· „радянське будівництво”
· комітети бідноти
· (комбіди)
· революційні комітети
· (ревкоми)
· націоналізація
· „воєнний комунізм”
· продрозкладка
· воєнно-політичний союз республік
· денікінщина
· білий терор
Організація радянської влади на Україні. Наприкінці листопада 1918 р. в Москві було утворено «Радянський уряд України». Радянські війська йшли на «допомогу» цьому урядові. Участь українців в тих військах полегшувала радянську пропаганду й ускладнювала становище УНР. Війська Директорії були не в змозі зупинити радянські частини, окрім того їм занадто шкодили плинні настрої повстанських отаманів (Григор'єва, Махно, Зеленого та ін.), які ставали то на бік більшовиків, то на бік Директорії.
До середини 1919 р. радянська влада була встановлена майже на всій території України (за винятком Надзбруччя). Ще в кінці січня було утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд, який відмовився від назви УНР і, за аналогією з Росією, встановив іншу назву — Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), назва ця збереглася до прийняття Конституції 1937 р. На посаду голови уряду Ленін відправив авторитетного більшовика і професійного революціонера болгарина Християна Раковського. 14 лютого 1919 р. Радянський Уряд України переїхав із Харкова до Києва і був перейменований на РНК України. Він проголосив, що УСРР об'єднується з РРФСР на «засадах соціалістичної федерації». Радянська влада була конституйована в Україні Конституцією УСРР, яку в березні 1919 р. прийняв III з'їзд Рад. Неприкритий процес радянізації України, що відбувався дуже швидко, охоплював центр України і всі її регіони, копіював російський зразок, зразу ж набув антиукраїнського характеру. І це зрозуміло, бо проходив він під керівництвом російського центру і російських чиновників на місцях. Відразу виявилося, що окрім назви, новий уряд не має нічого українського: державна мова була російська, адміністрація — російська та єврейська.
|
|
|
В губернських центрах, в більшості сіл та міст були організовані ревкоми (революційні комітети) як органи диктатури пролетаріату. Фактично вони здійснювали диктатуру більшовицької партії, яка не мала глибоких коренів в українському суспільстві. Ревкоми проводили т. зв. «радянське будівництво»: вибір кандидатів в депутати Рад, проведення виборів, формування апарату виконкомів Рад тощо.
Вся влада фактично належала РКП(б)—КП(б)У, яка через допоміжні організації типу ревкомів, комбідів (комітети бідноти) та інших допоміжних організацій формувала «державне» прикриття у формі Рад. Формально вищим органом влади в Україні (законодавчим органом) був Всеукраїнський з'їзд, а між з'їздами — ВУЦВК, головою якого став Г. Петровський.
|
|
|
Суть політичного курсу більшовиків в 1919 р. Соціально-економічна політика нового уряду копіювала російський зразок, не враховуючи того, наскільки вона відповідала інтересам українських трудящих, які повірили більшовикам. Політика ця називалася політикою «воєнного комунізму». Носила вона воєнно-комуністичний характер, нею передбачалися:
— прискорені темпи націоналізації промисловості (за декілька місяців були одержавлені підприємства цукрової промисловості, усі великі шахти, металургійні та машинобудівні заводи);
— згортання товарно-грошових відносин і запровадження прямого продуктообміну (без посередництва грошей) , карткова система розподілу продуктів;
— державний контроль над виробництвом та мілітаризація праці, введення загальної трудової повинності;
— введення продовольчої розкладки з селянських господарств (кількість зерна, яку необхідно було здати державі, визначалася для кожної губернії, волості, села, селянського двору);
— заборона ринкової торгівлі хлібом.
|
|
|
В сільському господарстві курс було взято на ліквідацію великих поміщицьких і селянських господарств та на перехід від одноосібного господарювання до усуспільнення виробництва, тобто чітко проявлялася тенденція до примусової колективізації селянських господарств через утворення комун, радгоспів, артілей тощо. У відповідь на цю політику піднялася могутня хвиля селянського протесту: лише у червні-липні 1919 р. було зареєстровано 328 антибільшовицьких повстань, які охопили всю Україну і які більшовики називали «куркульським бандитизмом».
Антибільшовицький опір можна було задушити лише з допомогою армії та проведення червоного терору. Для боротьби з «контрреволюцією» в Україні було засновано ще з початку 1919 р. Всеукраїнську Надзвичайну комісію (ВУЧК) під керівництвом більшовика Лаціса, присланого Леніним з Росії. Крім того були губерніальні, повітові, залізничні та інші надзвичайні комісії. При військах створено «окремі відділи». „Так вся Україна опинилася під терором політичної поліції, яка робила обшуки, заарештувала; розстрілювала без суду і слідства. Розстрілювала за доноси, за підозрою у «контрреволюції», за « приховування» хліба, за приналежність до «буржуїв», офіцерів, інтелігенції. У Полтаві, наприклад, чекіст Шуров пишався, що «кінчає четверту тисячу хохлів».
|
|
|
В опозицію більшовицькій політиці стали й деякі політичні сили в Україні, що знаходилися в уряді, в політичних партіях. Утворився Всеукраїнський Революційний Комітет, що стояв на радянській платформі, але обстоював незалежну УСРР. На чолі комітету стояли А. Річицький, М. Авдієнко, А. Драгомирецький — українські соціал-демократи.
Обмеження суверенітету України в усіх сферах суспільного життя, яким супроводжувалася як політика «воєнного комунізму», так і воєнно-політичний союз республік (середина 1919 р.), зробили опозиційними до політики більшовиків націонал-патріотичні течії в УПСР, УСДРП, УКП та інших партіях.
З а п и т а н н я:
1. Чому війська Директорії не могли зупинити на поч. 1919 р. наступ радянських військ на Україну? Під яким прикриттям вони вступали?
2. В чому полягала суть радянізації в процесі формування інститутів державної влади в Україні?
3. Назвіть основні напрямки політики „воєнного комунізму», чому вона носила воєнно-комуністичний характер?
4. Які політичні та соціальні сили в Україні стали в опозицію та чинили опір політиці більшовиків в 1919 році?
5. В чому суть червоного терору?
ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИКІВ ЩОДО УКРАЇНИ В 1920 РОЦІ.
Ключові терміни та поняття
· радянська влада
· Всеукраїнський революційний комітет
· „Про радянську владу на Україні”
· позаекономічні методи
· червоний терор
· „махновщина”
· націонал-комунізм
· боротьбисти
· укапісти
Трете становлення Радянської влади в Україні, формування нової влади. На початку лютого 1920 р. Червона армія з допомогою повстанського руху в Україні та частини армії УГА, що перейшла на її сторону, звільнила майже всю територію України від білогвардійців та військ УНР. Втретє на території України (вперше— наприк. 1917—поч. 1918 р., вдруге —в 1919 р.) починається активний процес відновлення Радянської влади. Враховуючи трагічний досвід двох попередніх спроб встановлення радянської влади в Україні, більшовики перейшли до більш гнучкої тактики у здійсненні політичних економічних, соціальних заходів, особливо у «вирішенні» національного питання: Програма їх дій була сформульована в резолюції VIII Всеросійської конференції РКП (б) «Про радянську владу на Україні»:
— визнавалася самостійність України;
— усувалися всі перешкоди для вільного розвитку української мови і культури;
— було покладено край безоглядній колективізації сільського господарства, продрозкладка запроваджувалася в суворо обмеженому обсязі.
Проте, як невдовзі з'ясувалося, це був лише тактичний маневр у застосуванні тієї ж політики «воєнного комунізму», що почала проводитися в 1919 р. Україна залишалася своєрідним плацдармом для випробування воєнно-коміуністичної системи. Про це заявив Винниченко, який щойно повернувся з Відня, де заснував «Закордонну групу українських комуністів».
Українська державність носила суто формальний характер. Всеукрревком, створений у грудні 1919 р. в Москві, проіснував трохи більше двох місяців. Але за цей час встиг, виконуючи вимоги договору про воєнно-політичний союз ( червень 1919 р.) про об'єднання державної, військової та господарської діяльності РСФРР та УСРР, анулювати усі декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами. Всеукрревком дав дорогу новим органам влади: РНК, під керівництвом X. Раковського та ВУЦВК на чолі з Г. Петровським. Причому остатній, як вищий законодавчий орган влади, не вибирався в республіці, а був призначений більшовицьким центром. ВУЦВК керував виборами в місцеві Ради і маніпулював цією кампанією в інтересах партії більшовиків.
При формуванні органів радянської влади абсолютна більшість в них забезпечувалася за членами КП(б)У. На Україні, як і в Росії, відбувався процес знищення багатопартійної системи і встановлення одноосібної влади РКП (б) —КП(б)У, яка ставала державною партією. Так, якщо в грудні 1919 р. більшовики погодилися включити до Всеукрревкому по одному представнику від партій борбистів і боротьбистів, що мали помітний вплив на маси, то вже в березні 1920 р. вони домоглися саморозпуску партії боротьбистів, лише деяких її представників прийняли до лав КП(б)У. Така ж участь чекала й партію боротьбистів. В червні 1920 р. вона змушена була прийняти рішення про саморозпуск і входження до КП(б)У за індивідуальними заявами. Жорсткіша політика застосовувалася до інших політичних партій. Так, у вересні 1920 р. ВУЧК заарештувала всіх учасників з'їзду партії лівих есерів (інтернаціоналістів), 20 її керівників були відправлені у концтабір, після чого ця партія перестала існувати. Широкомасштабні репресії застосовувалися проти меншовиків, частину яких звинувачували у співробітництві з денікінцями і вчинили над ними судовий процес (березень 1920 р.). Поряд з більшовиками деякий час діяла УКП, що виникла в січні 1920 р. до складу якої входили українські соціал-демократи та ліві есери. Але ніякої загрози для КП(б)У вона не являла.
Усунувши з політичної арени інші партії, КП(б)У перетворилася на одну з вагомих складових державного апарату. Рішення ЦК КП(б)У завжди передували ухвалам ВУЦВК та РНК УСРР, вони ж визначали і зміст постанов останніх. Ця «традиція» залишилася впродовж десятиліть, аж до заборони Комуністичної партії (90-і роки XX ст.).
Воєнно-комуністичні методи господарювання. Державну владу більшовики використовували в 1920 р. для утвердження в Україні порядків, що вже перемогли в Росії, тобто воєнно-комуністичної форми господарювання. Втретє розгорнулася націоналізація промислових підприємств, транспорту, торгівлі, фінансів тощо. Націоналізована промисловість передавалася під контроль російського центру. «Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами»,— наставляв Голова Реввійськради Лев Троцький, відправляючи на поч. 1920 р. агітаторів в Україну для реалізації політики „воєнного комунізму”. Згортаючи товарно-грошові відносини, державні органи широко вдавалися до позаекономічних методів: загальна трудова повинність, мілітаризація праці, створення Української трудармії. Все це привело до того, що холодне й голодне місто ледь животіло.
Не кращим залишалося становище й села. Щоб заспокоїти українське селянство, яке оголосило справжню війну політиці «воєнного комунізму», більшовики припинили колективізацію, але продовжували застосовувати продрозкладку, вилучаючи у селян не тільки хліб, але й м'ясо, яйця, окремі види овочів і стверджуючи, що воно призначається для української радянської армії, а не для Росії.
Спротив широких мас населення діям радянської влади. Антибільшовицькі повстання, об'єднані в понад 100 загонів, налічували понад 40 тис. чоловік. На півдні, спираючись на широку підтримку народу, знаменитий батько Махно тримався аж до серпня 1921 р. На Київщині великими, добре озброєними загонами в 1—2 тис. чол. командували такі петлюрівські отамани, як Ю. Тютюнник, що здійснював ІІ-й Зимовий похід по тилам радянських військ. Лише пославши проти них понад 50 тис. бійців, переважно навіть чекістів, в листопаді 1921 р. під м. Базар (нинішня Житомирщина) більшовики знищили 358 повстанців, які, вмираючи, співали «Ще не вмерла Україна». Саме з цього часу, можна стверджувати, більшовики не тільки завоювали Україну, а й підпорядкували її собі.
Роблячи висновок, підкреслимо, що, попри всі “маневри”, які застосовували більшовики, перемогу їх влади на Україні забезпечило не що інше як збройна сила Радянської Армії Росії, яка на весну 1920 р. нараховувала майже 3,5 млн. (ще восени 1919 р. в ній було тільки 1,5 млн.).
З а п и т а н н я:
1. Коли відбулося третє становлення радянської влади на Україні? Пригадайте, коли вона була встановлена вперше, а потім вдруге?
2. Як відбувався на Україні процес знищення багатопартійності? В чому Ви вбачаєте своєрідність (специфіку) формування української державності в 1920 р.
3. Які основні риси політики більшовиків щодо України в 1920р.?
4. Які наслідки «воєнно-комуністичної» Політики більшовиків в Україні, до чого вони привели українські міста і села?
5. В який спосіб населення України чинило опір цій політиці?
6. Коли остаточно більшовики підпорядкували собі Україну?
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 459; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!