Відмінність загальнообов'язкового державного соціального страхування від цивільно-правового договору страхування



Загальнообов'язкове державне соціальне страхування є одним з видів страхових відносин в Україні, які спрямовані на формування, розподіл і використання грошових коштів для захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб і відшкодування їм матеріальної шкоди при настанні страхового випадку. Поряд з цим воно має ряд особливостей, які характеризують його правову природу та істотно відрізняють від цивільно-правового договору страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування за своїм характером є імперативним. Умови участі в цьому виді страхування застрахованих, страхувальників і страховиків визначаються законом і не можуть бути змінені угодою сторін. Натомість особисте страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до Цивільного кодексу (ЦК) України на умовах, визначених Законом України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 p.). Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачено, що всі працівники підлягають соціальному страхуванню, і за ухилення від нього встановлена відповідальність, тоді як участь в особистому страхуванні є добровільною.

При загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні розміри і порядок сплати страхових внесків визначаються Законом України від 8 липня 2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а при особистому страхуванні ці та інші умови визначаються договором.

Система страхових випадків, що є підставою для здійснення соціальних виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, встановлені спеціальними законами, як і розміри та умови здійснення цих виплат. Зазвичай суми соціальних виплат співрозмірні заробітній платі застрахованого.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню властива так звана деперсоніфікація страхової суми. Тобто вона не є об'єктом права власності застрахованої особи, а тому у випадку її смерті чи ненастання страхового випадку відповідні кошти використовуються іншими учасниками цього виду страхування.

5. Відмінність права соціального забезпечення від інших галузей права та взаємодія з ними

Визнаючи право соціального забезпечення за всіма юридични­ми ознаками самостійною галуззю права, необхідно відмежовувати її від суміжних галузей, передусім від трудового, адміністративно­го і фінансового.

Основними критеріями розмежування галузей в системі права слугують предмет і метод правового регулювання. Предмет визна­чає коло суспільних відносин, що підлягають регулюванню норма­ми даної галузі, а метод - якими способами здійснюється таке ре­гулювання. Основна відмінність між суспільними відносинами, що є предметом трудового права і суспільними відносинами що є пред­метом права соціального забезпечення, полягає в тому, що перші пов'язані з трудовою діяльністю людини на підприємстві, в уста­нові, організації незалежно від форми власності чи у фізичної осо­би, та її участю в суспільній організації праці, а другі -з, соціаль­ним захистом, матеріальним забезпеченням; та О насамперед непрацездатних громадян. У трудовихниками є працівник, тобто, особа, здатна до праці, і роботодавець, тобто підприємство, установа, організація незалежно від форми власності чи фізична особа, а у відносинах з соціального забезпе­чення - непрацездатний громадянин чи сім'я з одного боку і дер­жавний орган з соціального забезпечення - з іншого. На відміну від відносин з соціального забезпечення трудові відносини виника­ють в силу договірних узгоджень між сторонами і їм притаманна ознака оплатності. Трудове право і право соціального забезпечення суттєво відрізняються одне від одного і за методом правового регу­лювання. Так, на відміну від трудового права у праві соціального забезпечення підставою виникнення суспільних відносин є не по­одинокий юридичний факт (укладення договору), а певний ком­плекс юридичних фактів, а також характерна відсутність підпо­рядкування одного суб'єкта іншому та такого виду санкції, як дисциплінарна відповідальність. Трудове право і право соціального забезпечення можна розмежовувати і за іншими ознаками.

Між трудовим правом і правом соціального забезпечення існує не лише відособленість правового регулювання, а й певний зв'язок та взаємодія. Трудові відносини в багатьох випадках передують відносинам з соціального забезпечення або існують поряд з ними. І першим і другим властива наявність ряду загальних понять та­ких, як трудовий стаж, трудове каліцтво тощо. Наявність трудових відносин в минулому або в теперішній час є відповідною умовою реалізації конституційного права громадянина на певний вид соціального забезпечення ( трудова пенсія чи допомога по соціаль­ному страхуванню), а також підставою для встановлення дифе­ренційованих розмірів відповідного соціального забезпечення різних категорій працівників. Однак є і такі види соціального за­безпечення, які призначаються незалежно від перебування грома­дян у трудових відносинах, наприклад, соціальні пенсії та деякі види соціальних допомог. В окремих випадках нормами трудового права регулюються відносини соціально — економічного характеру, які зовні схожі з відносинами, що с предметом права соціального забезпечення. І це іноді викликає труднощі в розмежуванні цих двох галузей права. Наприклад, колективним договором підприємства може бути передбачене надання працівникам соціальних допомог з відповідних фондів підприємства, в тому числі в зв'язку з народженням дитини працівника чи на похован­ня працівника або його близьких родичів. В цьому випадку для розмежування галузей права ми повинні враховувати також і дже­рела фінансування таких соціальних допомог. До предмету трудо­вого права також включаються і відносини з приводу сприяння державною службою зайнятості громадянам в працевлаштуванні, але відносини з приводу надання допомоги по безробіттю в системі соціального страхування від безробіття є предметом права соціаль­ного забезпечення.

Право соціального забезпечення тісно пов'язане і з адміністра­тивним правом. Особливо це проявляється у відносинах з уп­равління соціальним захистом населення. Так, через владно-організаційні відносини, регульовані адміністративним правом, визначається соціальна політика держави у сфері соціального за­безпечення. Державними органами виконавчої влади, які водночас є суб'єктами як адміністративного права так і права соціального забезпечення, видаються нормативні акти, якими встановлюються умови, розмір і порядок надання соціального забезпечення, визна­чаються джерела його фінансування, а також забезпечується ре­алізація цих норм. Адміністративне право забезпечує організаційні зв'язки у відносинах з соціального забезпечення. Через заходи адміністративного впливу в певній мірі забезпечується своєчасне надходження внесків до бюджету пенсійного фонду і фонду соціального страхування. Але державні органи і громадяни, які є суб'єктами права соціального забезпечення, на відміну від суб'єктів адміністративного права, не перебувають у відносинах влади-підпорядкування, оскільки відносини з надання громадянам окремих видів забезпечення обумовлені соціальною функцією (обов'язком) держави забезпечувати непрацездатних. На практиці іноді важко розрізнити відносини у сфері соціального забезпечен­ня, які регулюються адміністративним правом чи правом соціаль­ного забезпечення. Наприклад, відносини, що виникають між рай­онним відділенням Пенсійного фонду і пенсіонером з приводу виплати пенсії регулюються правом соціального забезпечення, а відносини між районним відділенням Пенсійного фонду і фізич­ною особою - платником внесків до Пенсійного фонду з приводу несвоєчасної їх сплати регулюються адміністративним правом.

У сфері соціального забезпечення серед галузей, суміжних із правом соціального забезпечення, особливе місце займає фінансове право, оскільки саме ним регулюється значна частина суспільних відносин, які виникають в процесі збирання, накопичування та розподілу грошових коштів, необхідних для соціального забезпе­чення. За допомогою норм фінансового права забезпечується функціонування фондів пенсійного забезпечення та соціального страхування. Вирішуються розрахункові, кредитні, страхові та інші питання фінансового контролю щодо раціонального і ефектив­ного використання коштів у сфері соціального забезпечення за цільовим призначенням. Відповідні державні органи шляхом за­стосування фінансових санкцій до платників - юридичних осіб за­безпечують своєчасне наповнення бюджетів, які використовуються для соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення також слід відмежовувати від цивільного, сімейного та інших суміжних галузей права, оскільки ці галузі права мають багато спільного. Так, вони мають спільних суб'єктів, таких як громадянин, сім'я, діти. Окремі суспільні відносини, що регулюються цивільним та сімейним правом також мають схожість з відносинами, які входять до предмету права соціального забезпечення, зокрема, у сфері надання послуг ліку­вально-оздоровчими закладами чи утримання і виховання дітей У навчально-виховних закладах. Так, наприклад, якщо громадя­нин придбав путівку до санаторію за власні кошти, то це будутьцивільно-правові відносини, а якщо таку путівку надав інвалідові орган соціального забезпечення, то такі відносини регулюються правом соціального забезпечення. Крім того, громадяни можуть укладати цивільно-правові договори з банками про відкриття накопичувальних пенсійних рахунків.

Соціальне страхування – це така форма державного соціального забезпечення, яка базується на ідеї розподілу ризику між застрахованими особами та взаємозалежності між внесками й обсягом соціальних послуг (еквівалентність внескам).

 


Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 606; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!