Еволюція наукової думки у трактуванні фінансів

    Кожній суспільній формації та державі в цій формації відповідає певний фінансовий устрій. Відмінність фінансів різних суспільно-економічних формацій обумовлено такими причинами:

1) кожній суспільній формації відповідає власна класова структура суспільства. При цьому фінанси не можуть не враховувати відносини розподілу національного доходу, що організують їх перерозподіл на користь держави;

2) у кожній суспільно-економічній формації фінанси підпорядковуються цілям і завданням держави;

3) кожен новий спосіб виробництва зумовлює появу нової системи господарських відносин (якщо рабовласницькій і феодальній формаціям відповідали натуральні відносини, то й формування доходів держави мало переважно натуральний характер; капіталістичне господарство є товарно-грошовим, відповідно й формування доходів держави здійснюється у грошовій формі);

4) в один і той самий історичний час існують держави з різними суспільними устроями, а перехід від однієї суспільно-історичної формації до іншої може тривати протягом століть. При цьому рівень розвитку фінансової системи відповідатиме рівневі розвитку суспільних відносин певної держави.

Етапи еволюції фінансів

    Розглядаючи генезис фінансів, виділяють основні етапи їх розвитку, тобто еволюцію. З'ясуємо детальніше еволюцію форм фінансів та їх характерні ознаки у взаємозв'язку із суспільно-історичними формаціями.

    Перший етап еволюційного розвитку фінансів — це нерозвинена форма; вона характеризується невиробничим характером фінансів, тобто основна частина грошових коштів витрачалась на військові цілі та майже не впливала на економіку.

    В умовах панування натуральних відносин навіть у найрозвинутіших державах гроші не виконували всіх функцій. Відповідно й фінанси, як система грошових відносин, не мали загального характеру.

    В Стародавньому світі, в умовах панування натурального господарства, спочатку податки мали форму жертвоприношення, натуральних зборів продовольства, фуражу, спорядження для армій та деяких повинностей.

    Натуральні повинності - являють собою покладену державою на населення повинність виконувати певну роботу і надавати власне майно в розпорядження органів державної влади. Населення широко залучалося для утримання палаців, армій; брало участь в будівництві шляхів, іригаційних споруд.Але з розвитком товарно-грошових відносин з’явилися також і грошові податки.

Подать -це простіша форма прямого податку, який стягувувся в різних сумах незалежно від розміру прибутку чи майна ( це подвірний податок, подушний податок, податок з сім’ї ). Так ще в XII ст.до н.е. у Китаї, Вавілоні, Персії вже відомий поголовний, або подушний податок.

Таким чином можна сказати, що в основній своїй масі стародавні держави отримували кошти для вирішення своїх питань та потреб за рахунок надходжень та державних податей, різних повинностей населення, військової здобичі, контрибуцій і т.ін

Видатки держав Стародавнього світу: військові, адміністративні, будівництво доріг, фортець, акведуків, культурних споруд, іригаційних систем тощо.

    Спираючись на історичні довідки про господарчий устрій первісного суспільства, можна припустити, що за відсутності постійного державного апарату не було і системи формування доходів та витрат такої держави. У міру формування державного апарату і поширення його функцій, особливо у міру формування постійних військ, здійснення фортифікаційного і дорожнього будівництв, збільшується й роль фінансів.

    На прикладі Римської імперії бачимо, що податки виконували не тільки фіскальну функцію, але й мали роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Оскільки податки вносились грішми, населення змушене було виробляти надлишки продукції, щоб продавати іх. Це сприяло розвитку і розширенню товарно-грошових відносин, поглибленню процесу розподілу праці.

    Основними джерелами доходів рабовласницьких держав були контрибуції, військова здобич, натуральні податки й особисті повинності. Можливо, у конкретній державі в конкретний час деякі групи населення і платили грошовий податок, але загалом для рабовласницької формації грошовий податок мав лише випадковий характер — грошові податки не могли панувати у період феодалізму з натуральною формою ведення господарства.

Тільки на етапі розпаду цього суспільства, особливо після другого великого суспільного розподілу праці, виникають товарно-грошові відносини з надзвичайно вузькою сферою застосування.

    Властивістю другого етапу еволюції фінансів була саме вузькість, адже фінансова система складалася з однієї ланки — бюджетної — і кількість фінансових відносин обмежувалася. Більшість цих відносин пов'язувалася із формуванням і використанням бюджету.

    З розподілом праці й виникненням товарного обміну з'явилася майнова нерівність, виникли антагоністичні класи. Була потрібна сила, здатна захистити власність, припинити відкриту ворожнечу між класами. Нею стала держава, що змінила родову общину. З метою забезпечення матеріальної основи функціонування державного апарату необхідні гроші, які можна взяти зі сфери матеріального виробництва. Отже, з виникненням держави в суспільстві з'являється об'єктивна потреба у формуванні системи перерозподільних відносин (розподіл уже розподіленого), котра з розвитком товарно-грошових відносин набуває грошової, а потім і фінансової форми.

    Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних систем, доріг,

водопроводів).

    Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і

торгівлю певними товарами), військова здобич, дань з покорених народів,

натуральні і грошові збори, мито, позики.

    Враховуючи той факт, що сфера фінансових відносин безпосередньо залежить від ступеня розвитку та значення товарно-грошових відносин у суспільстві, можна сформулювати певні закономірності історичного розвитку фінансових відносин у рабовласницькому та феодальному суспільствах:

— з усієї сукупності відносин, виражених фінансами, розвиток головним чином одержали податки, збори, позики;

— фінанси стали органічно пов'язаними з доходами і витратами держави, зайняли підлегле місце щодо цих категорій;

— фінанси тісно пов'язані з правовою діяльністю держави, підпорядкованою інтересам панівного класу;

— податки, збори, позики, а також грошові витрати держави мали вкрай неврегульований характер — вони, як правило, не контролювалися представницькими органами влади;

— витрати мали, переважно, непродуктивний характер.

    Розвиток грошових відносин разом із натуральними податями і трудовими повинностями відіграв істотну роль у розпаді рабовласницького та феодального способів виробництва.

Оскільки третій етап формувався із розвитком державності й подальшим розвитком товарно-грошових відносин, — виникала потреба у нових загальнодержавних фондах грошових коштів та відповідно нових групах грошових відносин, пов'язаних із формуванням і використанням цих фондів.

    Феодалізм охоплював період від падіння Західної Римської імперії (кінець V ст.) до буржуазних революцій XVI—XVIII ст.

    Окрім прямих податків, існували і непрямі, з товарів, що продаються, і продуктів харчування. Найбільш обтяжливим серед останніх був податок на сіль – габель (він був різний по провінціях Франціїї, і розміри його різнилися до неймовірності). Важливу роль грали митні доходи

Сутність і складові доходів і видатків феодальної держави. Домени і регалії – основа державних доходів. Феодальна рента як майнові права глави держави. Поземельний і подушний податки. Податковий імунітет дворянства і духовенства. Кредитні запозичення глави держави. Видатки феодальної держави.

Фінанси феодального міста та їх вплив на формування і розвиток державних фінансів. Боротьба міст за фінансову незалежність. Магдебургське право. Викуп містами прав на самоуправління, звільнення від феодальних податків і повинностей, на чеканку монет.

Доходи феодального міста в грошовій формі. Прямі майнові податки. Розширення непрямого оподаткування. Розвиток обміну між містами і феодалами, запровадження мита. Митні союзи міст. Місцеві позики.

Видатки феодального міста.

Формування фінансів міст як системи грошового господарства. Грошові податки та їх вплив на виробництво та обмін, руйнування натурального господарства і перехід до ринкових відносин.

    На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розподілу між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджались коштами держави як своєю власністю. Тільки з відділенням державної казни від власності монарха (ХVІ – XVIIст.) виникають поняття:

державні фінанси

державний бюджет

державний кредит

У період первинного накопичення капіталу фінанси набувають якісно нових закономірностей, порівняно з феодалізмом:

— це вже система грошових відносин, яку контролюють представницькі органи влади;

— відбувається розподіл доходів і витрат держави й особистих доходів та витрат монархів;

— відносини, пов'язані з формуванням доходів держави та їх використанням, стають вартісними відносинами;

— в умовах усунення держави від підприємницької діяльності всі її витрати мають практично непродуктивний характер;

— вирішальними методами формування доходів держави вважаються податки й позики;

— збільшується значення державного кредиту.

Четвертий етап19-20 стол

Для XX ст. характерні розвиток продуктивних сил, створення монополістичних об'єднань, розширення функцій капіталістичних держав (період розвинутого капіталізму). Держава не тільки забезпечує обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, свободу підприємництва і правопорядок, але й бере участь у процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту. У цей період різко зростають державні витрати, значною мірою зумовлені витратами на мілітаризацію; істотно збільшується частка й абсолютні суми витрат на соціальні цілі(освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення), помітно розвиваються витрати держави на економіку; з'явилися нові державні витрати, зокрема, на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих регіонів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються, тощо.

Після Другої світової війни значний розвиток одержали місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.

Важливою сферою фінансових відносин виступають фінанси корпорацій, еволюційний розвиток яких призвів до того, що питання фінансового менеджменту набувають важливого значення.

Якщо в докапіталістичних формаціях кредит мав характер операцій розділу держави з лихварями, то в капіталістичних — банківський і комерційний. Кредитні ресурси надаються позичальникам на певний термін на умовах поворотності та платності, фінансові — безкоштовно і без повернення. Функціонування фінансів сприяє створенню і збільшенню обсягів кредитних ресурсів. Функціонування кредиту, у свою чергу, дає змогу формувати фінансові ресурси в розпорядження суб'єктів господарювання і держави, зокрема, через фінансовий ринок.

На сьогодні повсюди, незалежно від політичного й економічного устроїв держави, фінанси перебувають на новій стадії розвитку (четвертому етапі).

    Це зумовлено розширенням структури фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин. На цій стадії фінанси є одними з найважливіших знарядь непрямого впливу на відносини суспільного відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин.

Фінансам у розвиненій формі властиві такі закономірності:

— вони є одним із найважливіших знарядь непрямої дії на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин;

— більша частка національного доходу перерозподіляється через державний бюджет;

— збільшується частина державного бюджету, спрямована на соціальний розвиток держави;

— збільшується стимулювальна функція податків у сфері розвитку матеріального виробництва;

— зростає роль державного кредиту з метою підтримки підприємницької діяльності, розвитку стратегічно важливих галузей економіки;

— відбуваються значні зміни в бюджетному устрої, спостерігається тенденція довгострокового бюджетного прогнозування;

— з'являються принципово нові форми у фінансових відносинах (міждержавний бюджет та ін.) набувають розвитку всі ланки фінансової системи.

Еволюція наукової думки у трактуванні фінансів

Вважається, що фінансова теорія виникла одночасно з політич­ною економією у містах Північної Італії, зокрема, Флоренції, Генуї, Венеції, які переживали у ті часи економічний підйом і культурне зростання.

Система поглядів у сфері фінансів виступає складовою частиною загальної економічної теорії, а виникнення фінансових концепцій є відповідною реакцією на економічні, політичні та соціальні процеси на макро- та мікрорівнях.

Становлення і розвиток фінансової науки характеризується двома стадіями:

- класична — почалася у часи Римської імперії і завершилася у середині XX ст., характеризується домінуванням у сфері фінан­сів держави:

- неокласична— характеризується домінуванням у сфері фінан­сів приватного сектора, зокрема великих компаній і ринків ка­піталу.

-

Враховуючи тривалість класичної стадії, в її рамках виділяють декілька періодів. Відповідно до періодизації німецького економіста, провідного теоретика фінансової науки Карла Генріха Pay (1792— 1870), класична стадія поділяється на три етапи:

- ненауковий стан — цей період відноситься до часів Стародав­нього Риму та Стародавньої Греції, держава в аспекті акуму­лювання коштів на суспільні потреби в ті часи розглядалася як приватна особа: значна частина доходів держави складалися із плати за використання державними землями, надрами, ринка­ми, портами тощо.

Великі вчені античного світу — Аристотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою, тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Так, у IV ст. до н.е. Ксено­фонт, розглядаючи джерела добробуту в державі, рекомендує прави­телям здавати в оренду державне майно, невільників, запроваджува­ти податки та мито, будувати магазини, склади, здавати їх в оренду для одержання доходів.

- перехід до наукової обробки — цей період починається у кінці Середньовіччя, після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою.

Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у своєму середовищі досить відомих учених. Один із них — Фома Аквінський (1225/1226-1274). У XIII ст. він у своїх працях рекомендує вести державне господарство, ґрунтуючись на релігійних і моральних принципах.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV ст., коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов'язані з появою вели­ких абсолютних монархій, та коли з'явилися постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились.

Представник меркантилізму Карафа систематизував ви­трати неаполітанського короля і представив його можливі доходи на основі державного майна.

Найзначніші наукові дослідження кінця XVI ст. належать пред­ставнику Франції Жану Бодену (1529/1530-1596). Опублікування його праці «Шість книг про республіку» (1577 р.), де він фінанси на­зивав нервами держави, пов'язують з початком зародження фінансо­вої науки.

У своїй системі Ж. Боден виділив сім джерел доходів государя: домени (особливе державне майно, яке належить державі, але не може належати особисто монарху і має використовуватися на загаль­ні публічні цілі), військова здобич, подарунки дружніх народів, збори з союзників, доходи від торгівлі, мито з вивозу та ввозу, данина з підкорених народів. Отримані кошти слід витрачати на утримання королівського двору, армії, благодійність, розбудову фортець і міст.

У XVII ст. значний внесок у розвиток фінансової науки зроби­ли англійські вчені Джон Локк (1632-1704) та Томас Гоббс (1588— 1679). Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування.

У другій половині XVII ст. була опублікована праця англійського економіста і статистика Вільяма Петті (1623-1687) «Трактат про по­датки і збори.

- науковий (раціональний) етап — XVIII ст.

Першими представниками систематизованої фінансової науки вважаються німецькі вчені-камералісти Людвіг фон Секондорф, Йоган Юсті (1720-1771), Йозеф Зонненфельс (1732-1817).

«Камералістика» походить від німецького kameralistik (від лат. camera — казна, цикл). Включає дисципліни, які вивчають палацове у вузькому і державне господарство в широкому сенсі та поєднує еконо­мічні, географічні, юридичні й адміністративні знання, необхідні для підготовки державних службовців. Ця наука викладалася у XVII- XVIII ст. в університетах Німеччини та інших європейських країнах.

Л. фон Секондорф вперше висловив ідею про зв'язок народного господарства, добробуту і податкової сили населення.

У 1766 році Й. Юсті -  «Система фінансового господарства» , у якому виклав основні засади фінансової науки. З огляду на це дея­кі вчені вважають його батьком фінансової науки.

Цим вченим були запропоновані правила для розробки податкової політики: податки не повинні заважати свободі людей і шкодити промисловості, мають бути рівномірні та справедливі, не повинно бути багато кас та служ­бовців зі справляння податків. Окрім того, Й. Юсті приділяв увагу державним витратам — витрати мають бути відповідними доходам і приносити благо для государя та його підданих.

Фінансові теорії знаходять обґрунтування та розвиток у  Адама Сміта (1723-1790), а саме про дер­жавні витрати, державні доходи і державні борги, вчен­ня про фінанси і народногосподарське обґрунтування фінансової на­уки.

Державні витрати А. Сміт поділяв на дві групи:

1. витрати, що мають загальне значення (оборона та утримання королівської влади) і оплачуються за рахунок доходів суспіль­ства;

2. витрати, в яких зацікавлені окремі особи, — витрати на освіту, правосуддя повинні оплачуватися митом.

А. Сміт запропонував поділ фінансового господарства на держав­не та місцеве, а також розробив принципи оподаткування.

Доходи держави учений поділяє на:

1. доходи від капіталів;

2. доходи від підприємств;

3. доходи від майна держави.

Послідовник А. Сміта англійський економіст Давід Рікардо (1772-1823) у своїй праці «Начала політичної економії і оподатку­вання» створив теорію податків, згідно з якою практично усі податки в кінцевому рахунку сплачуються з прибутку капіталіста, який ви­ступає головним джерелом державних доходів.

У XIX ст. фінанси як дисципліна викладається в усіх провідних університетах Європи, створюються кафедри фінансів.

Вагомий вклад в розвиток фінансової думки зробив швейцарець Симон Сісмонді (1773-1842), який у фінансовій політиці вбачав за­сіб покращення становища народу. З середини і майже до кінця XIX ст. фінансова наука знаходилася під впливом марксистської думки. Сутність фінансів в умовах капі­талізму, роль і значення окремих фінансових' категорій розроблялися німецькими вченими, зокрема економістом, соціологом та філософом Карлом Марксом (1818-1883) і філософом та істориком Фрідріхом Енгельсом (1820-1895).

Значний внесок у формування фінансової концепції і розробку фінансової політики регулюючого типу зробив англійський еконо­міст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946).

До 70-х років. XX ст. в основі фінансової політики більшості про­мислово розвинених країн лежали вихідні положення кейнсіанської теорії регулювання.

Мы поможем в написании ваших работ!