Інформаційні системи, інформаційні технології.
У науковій літературі поки що немає єдиного підходу до визначення поняття “інформаційна система”. Проте практичні рекомендації з розробки, використання і оптимізації інформаційних систем існують вже декілька десятків років.
Перші спроби визначення цього поняття були зроблені в кібернетиці, де вважалося, що інформаційні системи – це системи обробки даних у будь-якій предметній сфері із засобами накопичення, зберігання, оновлення, пошуку і видачі даних.
Варіанти визначення інформаційних систем знаходимо у спеціальній літературі з соціології, філософії, економіки та ін. Частина з них під інформаційною системою пропонує розуміти систему “машина-людина”, інші – системну роботу з інформацією, інформаційні процеси, потоки тощо.
Так В.А. Копилов під “інформаційною системою” розуміє організаційно упорядковану сукупність документів (масивів документів) і інформаційних технологій, у тому числі з використанням засобів обчислювальної техніки і зв’язку, що реалізують інформаційні процеси.
Засоби забезпечення автоматизованих інформаційних систем і їх технологій – це програмні, технічні, лінгвістичні, правові, організаційні засоби (програми для ЕОМ, засоби обчислювальної техніки і зв’язку; словники, тезауруси і класифікатори, інструкції і методики; положення, устави, посадові інструкції; схеми і їх описання, інша експлуатаційна і супроводжувальна документація, що використовується чи створюється при проектуванні інформаційних систем і забезпечують їх експлуатацію).
|
|
|
У І.Л. Бачило знаходимо:
“Інформаційна система - це технологічна система, яка являє собою сукупність технічних, програмних та інших засобів, які об’єднані структурно і функціонально для забезпечення одного чи декількох видів інформаційних процесів та надання інформаційних послуг.”
До складу об’єктів інформаційної системи можна віднести засоби, комплекси, мережі та системи, технології, які можна об’єднати у одну структуру для виконання наступних функцій: збір, зберігання (накопичення), обробка (виробництво), пошук, розповсюдження (розподіл, передача), приймання (споживання) інформації та надання інформаційних послуг.
До інформаційних систем відносяться і автоматизовані інформаційні системи.
Автоматизована інформаційна система – це система, що здійснює автоматизовану обробку даних і до складу якої входять:
- технічні засоби обробки даних (засоби обчислювальної техніки і зв’язку);
- методи і процедури обробки інформації;
- програмне забезпечення.
До автоматизованих інформаційних систем, у першу чергу, відноситься Інтернет, а також автоматизовані системи управління (АСУ), автоматизовані системи обробки даних (АСОД), автоматизовані системи науково-технічної інформації (АСНТІ), бази даних та бази знань, експертні системи, інформаційно-обчислювальні системи, інформаційно-телекомунікаційні системи і мережі, системи зв’язку і телекомунікацій, а також засоби забезпечення цих систем і технологій.
|
|
|
Згідно із ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації”:
– база даних – це іменована сукупність даних, що відображає стан об’єктів та їх відношень у визначеній предметній області;
– база знань – це масив інформації у формі, придатній до логічної і смислової обробки відповідними програмними засобами;
основні технічні засоби – це засоби обчислювальної техніки, копіювально-множна техніка, оргтехніка, засоби зв’язку і телекомунікацій та ін.;
– програмні засоби - операційні системи, прикладні програми, програмні засоби телекомунікацій, інші програмні засоби;
– лінгвістичні засоби – словники, тезауруси, класифікатори, інші лінгвістичні засоби, організаційно-правові засоби - нормативні правові і правові акти, нормативно-технічні документи, положення, статути, посадові інструкції.
|
|
|
До складу об’єктів інформаційної системи ще можна віднести:
- засоби обчислювальної техніки та мережі;
- програмні засоби (операційні системи, СУБД тощо);
- системи та мережі зв’язку та телекомунікації;
- словники, класифікатори тощо.
До основних ознак інформаційних систем відносяться:
- виконання одної або декількох функцій щодо інформації;
- єдність системи (файлова система, єдині стандарти та протоколи тощо);
- можливість складання або розбору об’єктів системи під час виконання заданої функції.
Сьогодні інформаційна система повинна:
- бути ефективною – визначається співвідношенням витрат та отриманих результатів;
- якісно функціонувати;
- бути надійною, що визначається надійністю її технічних засобів та помилками користувачів;
- бути безпечною, що означає таке її функціонування, при якому забезпечується захист інформації, яка в ній опрацьовується.
Розрізняють такі види інформаційних систем:
- системи загального користування (відкриті) та системи обмеженого користування (закриті);
- державні та недержавні (корпоративні);
- національні та міжнародні;
- малі, середні, великі тощо.
Суб’єктів в цій області можна розділити на дві групи: суб’єкти, що організовують і здійснюють розробку інформаційних систем, інформаційних технологій і засобів їх забезпечення, і суб’єкти, що експлуатують ці об’єкти.
|
|
|
Як суб’єкти, що організують і розробляють інформаційні систем, виступають заказники і розробники. Це - органи державної влади, юридичні і фізичні особи - організації і підприємства, спеціалісти. Суб’єктами, що експлуатують інформаційні системи, інформаційні технології, є органи державної влади, їх підрозділи, юридичні і фізичні особи.
Одним із важливіших напрямків діяльності суб’єктів у цій області повинні бути формування і розвиток програмно-технічної частини інформаційної інфраструктури сучасного інформаційного суспільства. Під інформаційною інфраструктурою у цьому випадку розуміється організована сукупність засобів обчислювальної техніки, зв’язку і телекомунікацій, а також масової інформації і інформаційних ресурсів, яка забезпечує ефективну і якісну реалізацію інформаційних процесів - процесів вироблення, збирання, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження і споживання інформації для задоволення потреб особи, суспільства, держави.
У ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації” знаходимо таке визначення поняття “інформаційна технологія: "цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування”.
Сьогодні проблема інформаційних технологій є одною з найважливіших у всьому світі, бо інформаційні технології визначають рівень науково-технічного прогресу у будь-якій державі.
Правове регулювання у сфері інформаційних технологій, виходячи з визначення останніх, повинно охвачувати такі питання: вид продукції, автор продукції, сфера застосування продукції, її призначення, виготовлення, обмін та використання.
Виділяється два напрями регулювання:
1) створення продукції;
2) її використання.
У зв’язку з таким розподілом, правові проблеми інформаційних технологій можна розділити на:
1) такі, що регулюють питання створення і використання інформаційних технологій в економіці держави;
2) ті, що регулюють питання використання інформаційних технологій у різних сферах життєдіяльності держави.
Враховуючи особливу роль інформаційних технологій у розвитку інформаційної сфери України, необхідно:
1) здійснювати державну підтримку пріоритетних інформаційних технологій;
2) здійснювати конкурсне розміщення державних замовлень на нові інформаційні технології; відкритий конкурсний відбір при реалізації державних проектів зв’язку, телекомунікацій та інформатизації;
3) забезпечити розробку і реалізацію нормативних правових актів, які б регулювали відношення у сфері розробки і впровадження перспективних інформаційних технологій;
4) стимулювати використання інформаційних технологій вітчизняної розробки.
ТЕМА 4. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ
ПЛАН
1. Поняття інформаційних ресурсів. Національні інформаційні ресурси.
2. Правовий режим інформаційних ресурсів.
3. Правове регулювання відносин щодо окремих видів інформаційних ресурсів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. Ст. 651.
2. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 1. Ст. 3.
3. Про науково-технічну інформацію: Закон України від від 20 листопада 2003 року № 1294-IV.
4. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - M.: Юристь, 2002.
5. Кохановська О.В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин.-К.:НАВСУ, 2001.
6. Правова інформатика: (системна інформатизація законотворчої, правозастосовної, правоохоронної, судочинної та правоосвітньої діяльності в Україні): Монографія / М.Я. Швець, Р.А. Калюжний, В.А. Саницький та ін.; За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного. – Ужгород: ІВА, 2003. – 168 с.
1. Поняття інформаційних ресурсів. Національні інформаційні ресурси.
Загальне визначення інформаційного ресурсу міститься у ст. 1 Закону України “Про Національну програму інформатизації”, де інформаційні ресурси визначаються як “сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо)”.
У більш конкретному вигляді під інформаційними ресурсами розуміють організовану сукупність інформації, інформаційних продуктів та інформаційних технологій, які призначені для інформаційного забезпечення життєдіяльності людини, суспільства та держави. Тому, книги (найперші інформаційні ресурси), музеї, бібліотеки, архіви тощо – все це інформаційні ресурси.
Структуру інформаційних ресурсів складають масиви документів, окремі документи тощо, в яких накопичується та зберігається сформована за певними ознаками або критеріями інформація.
В науковій літературі пропонується безліч засад для класифікації інформаційних ресурсів.
Так, за природою інформації, яка їх створює, інформаційні ресурси поділяються на такі, що створюються зі штучної інформації та інформації, яка утворюється самостійно, незалежно від людини.
Перший клас інформаційних ресурсів створює інформація, яка утворюється самостійно. Наприклад, інформація про чисельність населення в країні, інформація гідрометцентру тощо.
До другого класу інформаційних ресурсів відноситься інформація, яка створюється штучно в результаті інтелектуальної діяльності людини. Наприклад, математична, логічна обробка інформації, літературні твори тощо. При цьому процес творчості припускає не тільки переробку вже відомої інформації, а й створення нової інформації – прогнозів, винаходів тощо.
За сферами використання інформаційні ресурси поділяються на бібліотеки, архіви, фонди інформації, електронні інформаційні системи тощо. В основі цієї класифікації лежать інтереси споживачів інформації. Споживач відноситься до інформації як до джерела своїх знань, яким він користується у повсякденному житті, під час отримання освіти, професійної підготовки, перепідготовки тощо. При цьому відбувається формування інформаційних ресурсів з урахуванням потреб споживачів.
За способам формування інформаційних масивів і розповсюдження інформації з них інформаційні ресурси поділяються на стаціонарні і мобільні.
Стаціонарні інформаційні ресурси формуються і використовуються, як правило, в спеціалізованих інформаційних організаціях за допомогою їх інформаційних систем і мереж, у том числі й через Інтернет. Основний механізм розповсюдження інформації з таких інформаційних ресурсів реалізується в порядку надання інформаційних послуг, тобто через пошук інформації в інформаційних системах цих організацій при зверненні до них користувачів (споживачів). Причому це може здійснюватися як безпосередньо самим користувачем, якщо такі можливості надаються йому відповідною інформаційною системою, так і через посередника. Споживач повинен знати місце розташування інформаційної організації і умови отримання інформації з її ресурсів. Такий механізм отримання інформації з інформаційного ресурсу заснований на принципі: споживач рухається до ресурсу.
Пересувні ( або їх ще називають мобільними) інформаційні ресурси формуються державними і приватними (комерційними) інформаційними організаціями як спеціальні інформаційні продукти, головним чином, у вигляді банків даних. Такі інформаційні продукти тиражуються і розповсюджуються в комплексі - банк даних включає в свій склад і базу даних, і пошуковий апарат до неї. У цьому випадку, купуючи такий банк даних, споживач отримує можливість індивідуального користування ним на власному комп’ютері. Отже, тут використовується принцип: ресурс “рухається” до споживача. Цей принцип не новий. На його основі створювались і розповсюджувались інформаційні продукти на паперових носіях - збірники, енциклопедії, антології тощо. Але вони отримали особливо широке розповсюдження у зв’язку з розвитком нових інформаційних технологій і, зокрема, з появою лазерних дисків. Прикладом такого роду діяльності є інформаційні продукти “Ліга-Закон”, “Законодавств” та ін.
Інформаційні ресурси ще можна класифікувати за видами інформації, з якої вони складаються. З огляду на це існують інформаційні ресурси:
правової інформації;
науково-технічної інформації;
політичної інформації;
фінансово-економічної інформації;
статистичної інформації;
інформації про стандарти і регламенти, метрологічної інформації;
соціальної інформації; інформації про охорону здоров’я; інформації про надзвичайні ситуації; персональної інформації (персональні дані); кадастри (земельний, містобудівний, майновий, лісний, інші);
інформації іншого виду.
Інформаційні ресурси за способом доступу поділяються на інформаційні ресурси, які складаються з інформації відкритого доступу (без обмеження); інформації з обмеженим доступом (державна таємниця, конфіденційна інформація, комерційна таємниця, банківська та інші види таємниць, персональні дані).
За видом носія інформації інформаційні ресурси формуються на традиційному носії – папері, на комп’ютерних носіях інформації, в пам’яті комп’ютера, на сервері тощо.
За способом організації зберігання і використання інформаційні ресурси поділяються на традиційні (масив, фонд документів, архів) та автоматизовані (Інтернет, банк даних, автоматизована інформаційна система (мережа), база знань.
За формою власності інформаційні ресурси можуть мати статус загальноукраїнського національного надбання, державної власності, приватної власності, колективної власності.
Ще одну класифікацію інформаційних ресурсів можна провести по видах джерел інформації та сферами їх використання. За цими підставами інформаційні ресурси поділяються на ресурси науково-технічної інформації, соціально-економічної, правової, освітянської, соціально-культурної тощо.
На законодавчому рівні України визначаються тільки інформаційні ресурси науково-технічної інформації та інформаційні ресурси спільного користування.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про науково-технічну інформацію”:
- під інформаційними ресурсами науково-технічної інформації розуміється систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації, зафіксоване на паперових чи інших носіях;
- під інформаційними ресурсами спільного користування розуміється сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації, наукових та науково-технічних бібліотек, центрів, фірм, організацій, які займаються науково-технічною діяльністю і з власниками яких укладено договори про їх спільне використання.
Об’єктом відносин у сфері науково-технічної інформації є документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна або зарубіжна науково-технічна інформація.
За допомогою сучасних технологій, інформаційних систем, в тому числі автоматизованих, банків даних, мереж і, в першу, чергу Інтернет, сьогодні забезпечується реалізація процесу обігу інформації у суспільстві, формування інформаційних ресурсів, пошуку і розповсюдження інформації з них.
Суб’єктами відносин, що забезпечують реалізацію цих процесів є:
- громадяни, в тому числі іноземці, особи без громадянства; організації: бібліотеки; архіви; музеї;
- інформаційні центри й інші інформаційні структури, інформаційні фонди, центри аналізу інформації;
- інформаційні агентства, інші органи масової інформації;
- інші організації – власники інформаційних ресурсів;
- органи державної влади: Верховна Рада України, Президент України, Адміністрація Президента, Конституційний Суд, Верховний Суд, Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства, комітети.
Власниками інформаційних ресурсів можуть бути як самостійні інформаційні центри, інформаційні організації, фірми, підприємства, установи, які мають статус юридичної особи (далі - інформаційні організації), так і окремі інформаційні структури (управління, відділи, лабораторії тощо) в складі інших юридичних осіб, а також фізичні особи.
Інформація з інформаційних ресурсів розповсюджується в результаті підготовки інформаційних продуктів і надання інформаційних послуг. Інформаційні продукти і інформаційні послуги також можна певним чином класифікувати.
Так, інформаційні продукти можуть бути у вигляді: документів, даних; добірок документів, даних; довідок, аналітичних довідок; баз даних, банків даних тощо.
Інформаційні послуги можна представити у вигляді послуг з інформаційного обслуговування: пошук інформації, обробка інформації, видача даних (документів), збереження інформації; послуги з користування Інтернет, автоматизованими інформаційними системами (АІС), банками даних, консультаційні послуги, послуги з передачі інформації, послуги з доступу до Інтернет, послуги з користування електронною поштою і формування особистих сайтів тощо.
Інформаційні продукти і послуги надаються споживачам відповідно до чинного законодавства, договору, запиту та ін. Споживач отримує їх у порядку самообслуговування, або через посередника. Інформація може надаватися як за плату (у тому числі - на пільгових основах), так і безкоштовно. Можливий також обмін інформацією.
При формуванні інформаційних ресурсів, підготовці і наданні користувачам інформаційних продуктів, інформаційних послуг, особливо при включенні таких ресурсів у транскордонні інформаційні мережі, в першу чергу Інтернет, необхідно вирішувати питання їх захисту від несанкціонованого доступу.
У зв’язку з цим повинні захищатися: інформаційні ресурси на всіх видах носіїв, у том числі ті, що містять інформацію обмеженого доступу; інформаційні системи і їх мережі; інформаційні технології і засоби їх забезпечення; комп’ютерні носії з інформацією, наприклад, засобами електронного цифрового підпису чи криптографії; бази даних (знань) у складі автоматизованих інформаційних систем і їх мереж; програмні засоби, мережі тощо.
Особливу увагу необхідно приділяти формуванню і використанню державних інформаційних ресурсів в частині, що стосується забезпечення повноти і актуальності інформації, яку вони містять. Основна мета цієї роботи - максимально повне і відкрите надання інформації користувачам у порядку реалізації їх основного конституційного права на пошук і отримання достовірної та повної інформації.
Одним з видів сучасних інформаційних ресурсів є веб-ресурси. Веб-ресурси – це інформаційні ресурси у вигляді одного чи декількох веб-сайтів.
Веб-ресурси, як і будь-які інформаційні ресурси, можуть бути об’єктами усіх форм власності, договірних відносин згідно з цивільним законодавством та законодавством про інтелектуальну власність.
Згідно з законодавством, веб-сайти загального інформаційного змісту не повинні містити персональні дані або інформацію, що становить державну таємницю, та іншу інформацію, що обмежена у поширенні.
При розміщенні інформації на веб-ресурсі власник повинен:
- не розміщувати на своєму веб-сайті інформацію насильницького, фашистського або іншого антилюдського змісту;
- поважати релігійні, національні, культурні, політичні, професійні та інші права громадян, не розповсюджувати інформацію, яка може спровокувати національну або релігійну ворожнечу;
- не розміщувати інформацію, що може зашкодити честі, гідності та репутації окремих осіб;
- не розголошувати конфіденційну інформацію, а також персональні дані без згоди на це суб’єкту даних;
- дотримуватись норм культури і моралі та інше.
Забороняється використання веб-ресурсів для:
- втручання в особисте життя громадян;
- розміщення персональних даних в базах даних загального інформаційного призначення;
- поширення спотвореної інформації.
Власник інформації, у випадку нанесення йому моральної чи матеріальної шкоди в результаті поширення інформації на веб-сайті має право на повне відшкодування, згідно з чинним законодавством України на підставі рішення суду.
Власник веб-ресурсу може зареєструвати належний йому інформаційний ресурс як засіб масової інформації, що поширює відомості у телекомунікаційних мережах, у випадку, коли метою створення цього ресурсу або змістом його діяльності є розповсюдження масової інформації.
2. Правовий режим інформаційних ресурсів.
Інформаційні ресурси можуть бути власністю громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, органів державної влади та місцевого самоврядування, організацій та об’єднань громадян. Право власності на інформаційні ресурси регулюються законодавством України з питань власності, інтелектуальної власності та захисту персональних даних.
Інформаційні ресурси можуть відноситися до різних форм власності, виступати як товар і бути об’єктами товарних відносин, що регулюються чинним законодавством, за винятком випадків, передбачених законодавством України та відповідними міжнародними договорами України. Власники інформаційних ресурсів мають усі передбачені чинним законодавством повноваження щодо:
1) призначення особи, що здійснює управління відповідними інформаційними ресурсами згідно з наданими їй повноваженнями;
2) встановлення в межах своїх повноважень режиму і правил обробки та захисту інформаційних ресурсів;
3) визначення умов розпорядження документованою інформацією при її поширенні.
Національні інформаційні ресурси забезпечують суверенітет та інформаційну безпеку України, захищають інформаційні права та свободи суспільства, органів державної влади та місцевого самоврядування, фізичних осіб, юридичних осіб всіх форм власності.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 237; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!