Джерела інформаційного права.
Джерелами інформаційного права є норми інформаційного законодавства, які регулюють відносини в інформаційній сфері.
За рівнем прийняття нормативних правових актів інформаційного законодавства України і їх дії у просторі можна виділити:
- державні акти;
- акти суб’єктів держави;
- акти органів місцевого самоврядування.
Державний рівень джерел інформаційного права представляється інформаційно-правовими нормами Конституції України, законами України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами Уряду України, нормативними правовими актами міністерств і відомств.
Джерела інформаційного права на рівні суб’єктів держави - це закони та інші нормативні правові акти вищих органів державної влади і нормативні правові акти органів виконавчої влади України.
Джерела інформаційного права на рівні органів місцевого самоврядування представляються нормативними правовими актами цих органів, які приймаються в порядку застосування норм державного рівня і рівня суб’єктів держави.
Таким чином, відповідно до існуючої в Україні ієрархічною системою нормативних актів, джерела інформаційного права можна поділити на:
1) інформаційні правові норми Конституції України;
2) галузі законодавства, пов’язані з питаннями інформаційного права;
3) спеціальні розділи у комплексних галузях законодавства України;
4) окремі інформаційно-правові норми кодифікованого законодавства України.
|
|
|
До першої групи відносяться норми, в яких закріплені засади інформаційних прав, свобод, обов’язків суб’єктів інформаційних відносин щодо створення, накопичення, зберігання та розповсюдження інформації, а також засади обмежень в обігу інформації в державі і суспільстві. Принципово важливим є положення:
1) статті 34 Конституції України, де закріплено право кожного “вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”;
2) статті 41, де закріплено право кожного ”володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”.
До другої групи відноситься:
1) законодавство про інтелектуальну власність;
2) законодавство щодо формування інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг, що включає:
- законодавство про правову інформацію;
- законодавство про бібліотечну справу;
- законодавство про архіви;
- законодавство про статистичну інформацію;
- законодавство про інформаційну безпеку;
- законодавство про державну таємницю.
Тобто, вбачається доцільним виділити:
а) базове законодавство у сфері інформації та інформатизації, до якого віднесені: концептуальний закон - про інформацію; закони, що регулюють окремі аспекти відносин і характерні для всіх видів інформації; інформатизаційні закони;
|
|
|
б) видове законодавство, до якого відносяться законодавчі акти, що регулюють певного виду інформаційні відносини (у науково-технічній сфері, у засобах масової інформації тощо).
Можна констатувати певні успіхи на шляху формування законодавства у сфері інформації та інформатизації суспільства. Проте слід відмітити, що певні аспекти цієї діяльності залишилися неврегульованими на законодавчому рівні.
Зокрема, слід відзначити необхідність продовження цієї роботи у напрямах:
• захисту права громадян на доступ до інформації, у першу чергу до баз даних правової інформації, на усіх рівнях. Це необхідно зробити шляхом закріплення на законодавчому рівні чіткого і однозначного порядку отримання громадянами інформації в органах державної влади і місцевого самоврядування, в інших державних і недержавних юридичних осіб, законодавчого забезпечення прямого доступу до державних та недержавних інформаційних ресурсів, доступу до державних реєстрів, забезпечення можливості участі у судових процесах через Інтернет тощо;
|
|
|
• закріплення обов'язків та відповідальності органів та посадових осіб державної влади і місцевого самоврядування за інформування громадян, за надання ним інформаційних послуг, за накопичення, зберігання і використання державних інформаційних ресурсів;
• встановлення відповідальності за ненадання і приховування інформації, за розповсюдження недостовірної інформації, за порушення порядку і умов використання інформації обмеженого доступу, такої як персональні дані, комерційна, службова тощо;
• створення єдиної системи нормативно-правового та організаційного регулювання суспільних інформаційних відносин у сфері захисту персональних даних, яка відповідає положенням європейських стандартів;
• законодавчого забезпечення електронного документообігу;
• законодавчого визначення правил і умов функціонування національного ринку інформаційної продукції та його інтеграції у світовий інформаційний ринок.
Важливим і актуальним напрямом роботи залишається об'єднання державних і недержавних інформаційних ресурсів, мереж і систем в єдину загальнодержавну систему національних інформаційних ресурсів, у тому числі формування державної системи правової інформації як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях.
|
|
|
Слід відзначити й необхідність розробки цілісної системи інформаційного законодавства - Інформаційного кодексу України з урахуванням особливостей сучасного соціально-економічного та духовного розвитку країни. Інформаційне законодавство має формуватися як система взаємопов'язаних правових норм, що базується на конституційних положеннях, розмежуванні повноважень у цій сфері між гілками влади та державними органами, узгоджуватися з українським законодавством в інших сферах права.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 198; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!