Передумови виникнення та формування інформаційного права
Підставами для виникнення будь-яких галузей права є існування об’єктів щодо яких формуються визначені відношення, реалізується суспільно-значуща діяльність. Там, де необхідні державні гарантії виконання певного порядку, діють правові норми, які регулюють поведінку і стосунки осіб, організацій. Розвиток цивілізацій, зміна укладів породжує різні форми діяльності у суспільстві, обумовлює його розвиток чи відмирання. Право завжди йшло за цим процесом і акцентувало свою увагу на відповідних будь-якому етапу розвитку суспільства взаємовідносинах людей.
Так, проблеми захисту життя людей були передумовою для створення кримінального права. Проблеми захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб створили цивільне право. Розвиток виробничих інтересів визначив появу трудового права тощо. Сьогодні діяльність людства, яка пов’язана з інформацією, набула такий вплив на суспільні відносини, який дає право виділити її в ряд самостійних предметів правових відносин.
Однак, це не єдина причина для правового втручання у сферу інформаційної діяльності. Є й інші підстави: перетворення інформації у ресурс життєдіяльності та розвитку суспільства; перетворення цього ресурсу у товар; складна сутність інформації, яка об’єднує нематеріальну природу виникнення (як результат інтелектуальної праці) і особливу форму використання в соціально-економічній сфері – інформаційний продукт; властивість інформації як інтелектуального продукту значно впливати на свідомість людства, що породжує проблему інформаційної безпеки суспільства.
|
|
|
Формування інформаційного суспільства викликало потребу формування нової галузі законодавства – інформаційного права.
Передумовами правового втручання в сферу інформатизації стали:
– науково-технічні досягнення в сфері інформатизації суспільства;
– розуміння інформації як ресурсу життєдіяльності і розвитку людства;
– перетворення інформації в товар;
– складна сутність інформації, яка об’єднує нематеріальну природу виникнення і особливу форму використання в соціально-економічній сфері;
– властивість інформації як інтелектуального продукту.
Процес правового регулювання відносин, пов’язаних з інформатизацією суспільства, поділяється на три головні частини:
1) етап визначення та регламентації суспільних відносин, коли на їх основі виникають права та обов’язки у конкретних суб’єктів;
2) етап реалізації суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, коли приписи юридичних норм стосуються конкретних відносин;
3) етап контролю та координації здійснення суспільних відносин.
|
|
|
Цим етапам відповідають такі елементи правового регулювання, як юридичні норми, які регулюють відповідні правовідносини, акти реалізації суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, інші юридичні норми, які формують правосвідомість та правову культуру.
Існуюче сьогодні інформаційне законодавство стало основою для створення такого інституту права, як інформаційне право.
Інформаційне право розглядається у таких аспектах:
1) як правові норми, що регулюють сферу суспільних відносин щодо інформації, у тому числі – в умовах інформатизації;
2) як множина норм, що регулюють права і обов’язки суб’єктів інформаційних відносин;
3) як наукова міжгалузева дисципліна;
4) як навчальна дисципліна.
Предмет і методи інформаційного права
В науковій літературі останніх років можна виділити цілий спектр понять, за допомогою яких автори намагаються визначити цю нову галузь права. До них можна віднести: “програмне право”, “правова інформатика”, “право інформатики”, “комп’ютерне право”, “інформаційно-комп’ютерне право”, “право знати”, “право на доступ до інформації”, “право на інформацію”, а також “телекомунікаційне право” й “інформаційне право”.
Інформаційне право знаходиться в стадії становлення, тому зрозуміла розмаїтість понять і термінів, за допомогою яких фахівці намагаються визначити його зміст. Всі ці поняття і терміни вибираються, виходячи з об’єктів, у відношенні яких чи у зв’язку з якими виникають суспільні відносини, що підлягають правовому регулюванню.
|
|
|
Ми використовуємо поняття “інформаційне право” за аналогією з такими галузями права, як, зокрема, лісове, водяне, аграрне, підприємницьке, екологічне право та ін. В основі назви цих галузей лежать об’єкти правовідносин – ліс, вода, аграрне виробництво, підприємництво, екологія тощо. “Інформаційне право” так іменується, виходячи з основного об’єкта, з приводу якого чи у зв’язку з яким виникають суспільні відносини, що підлягають правовому регулюванню.
Що ж таке ”інформаційне право”? Ю.А. Тихомиров вважає, що інформаційне право – це “система соціальних норм і відносин, що охороняються силою держави, які виникають в інформаційній сфері, – сфері виробництва, перетворення і споживання інформації. Основними предметами правового регулювання тут є інформаційні відносини, тобто відносини, які виникають при здійсненні інформаційних процесів – процесів створення, збирання, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження і споживання інформації”.
|
|
|
M.M. Рассолов розглядає інформаційне право як галузеву юридичну науку: “...інформаційне право – це галузева юридична наука, що вивчає сукупність норм права, які регулюють інформаційні відносини у суспільстві і містять вказівки, які відносяться до інформаційній діяльності у цілому”.
Якщо як предмет правового регулювання цієї галузі права розглядати всю сукупність відносин в інформаційній сфері, що охоплюють весь цикл обігу інформації (її створення, перетворення, передача і розповсюдження, в тому числі – і засобами зв’язку і телекомунікацій, споживання інформації), то, напевно, правильно було б назвати цю галузь права саме “інформаційним правом”, а вказані вище терміни розглядати як такі, що позначають складові чи забезпечувальні частини (підгалузі, інститути) інформаційного права. Тоді інформаційна сфера буде являти системно-утворююче начало, в рамках якого виникає і реалізується вся сукупність суспільних інформаційних відносин.
Отже, інформаційне право – це комплексна галузь права, система соціальних норм і відносин, що виникають в інформаційній сфері – сфері виробництва, перетворення і споживання інформації та охороняється державою.
В об’єктивному змісті інформаційне право являє собою множину норм, які регулюють суспільні відносини щодо інформації.
В суб’єктивному змісті інформаційне право – це множина прав і обов’язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації як об’єкта суспільних відносин.
Сферу діяльності людства регулювання відносин в певній галузі права, називають предметом цієї галузі.
У межах конкретної предметної сфери здійснюється правове регулювання відносин людей та їх організацій. Таким чином, безпосередньою ділянкою правового регулювання для кожної галузі права є відносини двох або більше суб’єктів, які пов’язані визначеним інтересом відносно конкретного предмета в цій галузі.
Предметом інформаційного права є інформація, процеси, які пов’язані з її отриманням (створенням), обробкою, зберіганням, розповсюдженням тощо, тобто, інформаційні відносини, інформаційні права і свободи.
Природа інформації обумовила ту обставину, що в праві формується галузь, яка не є ні класичною, ні належною до будь-якої сім’ї одної галузі праваза методом регулювання. Інформаційне право є комплексною галуззю за методами правового регулювання, яка має точно окреслену сферу регулювання – інформація і інформаційна діяльність. Для цього вона використовує різні методи і засоби, які є в арсеналі всієї системи права:
- конституційне регулювання;
- адміністративні способи забезпечення особливостей інформаційної діяльності;
- залучення всіх регулюючих, контролюючих, примусових, стимулюючих і караючих методів з метою забезпечення дотримання законодавства і реакції держави на правопорушення.
Особливості методів інформаційного права визначають особливості місця інформаційного права в системі права у цілому. Інформаційне право являє собою комплексну галузь права і одночасно міжгалузеву юридичну науку, яка знаходиться в тісному контакті і взаємодії з іншими галузями права.
Комплексність інформаційного права пояснюється тим, що воно регулює відносини, що виникають при виробництві, передачі, обробці, розповсюдженні, пошуку, отриманні й використанні інформації, тобто практично у всіх областях людської діяльності, пов’язаною з інформацією чи з діяльністю в інформаційній сфері.
Зв’язок і взаємодія інформаційного права з іншими галузями права знаходить своє вираження в конституційній основі інформаційного права: у розділі 2 Конституції України “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. Не існує прав і обов’язків людини і громадянина, які б не були пов’язані з правом на інформацію. А це право реалізується у рамках, які визначені законом у просторі, який об’єднує всі види діяльності людини.
Розглядаючи питання про місце інформаційного права в системі права, слід відмітити, що інформаційне право активно використовує основні положення теорії держави і права, взаємодіє з такими галузями, як конституційне право, адміністративне, фінансове, кримінальне право, цивільне, трудове право, судоустрій, міжнародне публічне і приватне право.
Найбільш тісно інформаційне право взаємодіє з конституційним правом. Являючись ведучою галуззю права, конституційне право закріплює основні права і свободи особи, у том числі – й інформаційні права і свободи (права і свободи в інформаційній сфері).
Суттєвий зв’язок простежується з цивільним правом, перш за все, при регулюванні майнових відносин і особистих немайнових відносин щодо інформації і інформаційних об’єктів в інформаційній сфері.
Інформаційне право також активно використовує методи адміністративного права, в першу чергу – при регулюванні відносин, що виникають при здійсненні органами державної влади і місцевого самоврядування обов’язків у галузі масової інформації, з формування інформаційних ресурсів і видачу інформації з них широкому колу споживачів.
З іншого боку, інформаційно-правові норми проникають практично у всі галузі права при регулюванні ними відносин, що виникають при створенні, перетворенні і споживанні інформації. Це пояснюється тим, що інформація є невід’ємною складовою частиною діяльності людини, а тому правові відносини із створення, перетворення і споживання інформації у будь-яких галузях діяльності підпадають під закономірності правового регулювання інформаційного права.
При дослідженні інформаційного права застосовуються головним чином методи правової науки, які використовуються в конкретних юридичних науках і складають їх методологічну основу:
– формально-догматичний метод, сутність якого полягає в юридичній обробці правового матеріалу, догми права. Цей метод включає такі процедури, як описання і аналіз інформаційно-правових норм і правовідносин, їх тлумачення, класифікацію і систематизацію явищ, понять, норм, правовідносин, актів, інститутів. Шляхом класифікації і систематизації розрізнені знання і уявлення про досліджуваний предмет приводяться у порядок. В результаті застосування формально-догматичного методу знання про інформаційне право систематизуються, отримують визначену, чітку форму представлення, зручну для запам’ятовування і подальшого вивчення;
– метод порівняльного правового дослідження заснований на зіставленні двох чи більше однотипних елементів інформаційного права (інститутів, норм, понять і т. п.) з елементами інших національних правових систем (американською, європейською і т.п.) з метою виявлення загальних і відмітних характеристик цих елементів. Таке порівняльне вивчення дозволяє отримати важливий матеріал для запозичення, класифікації і, у кінцевому рахунку, – удосконалення системи інформаційного права.
Для дослідження інформаційного права ефективно застосовуються і природничі науки, наприклад, інформатика, правова інформатика і правова кібернетика, семіотика і семантика.
Метод соціологічного дослідження може використовуватися для спостереження за діяльністю суб’єктів інформаційного права з метою оцінки ефективності практики застосування норм і приписань інформаційного права у конкретних умовах.
Порівняльно-історичний метод заснований на аналізі історії формування і розвитку інформаційного права, його понятійного апарату, окремих інститутів. Цей метод може активно використовуватися для дослідження окремих частин і елементів інформаційного права.
Методи алгоритмізації і моделювання активно використовуються для дослідження системи інформаційного права, описання структур і елементів цієї системи, для описання поводження суб’єктів інформаційних правовідносин. Застосування цих методів дозволяє представляти структури і елементи інформаційного права, інформаційні процеси у зручному для вивчення вигляді.
Метод системного підходу може застосовуватися на всіх стадіях вивчення інформаційного права, його елементів і частин як універсальний комплексний метод, заснований на повному дослідженні всіх способів і варіантів вирішення задачі, а також наслідків використання методів і способів вирішення задачі дослідження.
Інформаційне право регулює відносини, пов’язані з інформацією, інформаційними технологіями, інформаційною безпекою. Для якісного регулювання інформаційних відносин необхідно дослідити юридичні властивості та особливості цих об’єктів. Найбільш доцільно вивчати їх методами правової інформатики і правової кібернетики.
В основі формування і розвитку правової інформатики лежить інформатика – наука про інформацію, інформаційні процеси і системи.
Інформатика – “наукова дисципліна, що вивчає закономірності отримання, відбору, зберігання, передачі, перетворення і використання інформації у промислові, науковій, суспільно-політичній і культурній діяльності людей”. Інформатика – це “галузь науки, що вивчає структуру і загальні властивості наукової інформації, а також питання, пов’язані з її збиранням, зберіганням, пошуком, переробкою, перетворенням, розповсюдженням і використанням в різних сферах людської діяльності”.
У свою чергу правова інформатика – наука, яка вивчає правові проблеми обігу інформації в правовій системі. Правова інформатика, з одного боку, є одним з напрямів інформатики, а з іншого – застосовується в умовах правової системи і для потреб цієї системи, тобто враховує особливості правової системи. Отже, правова інформатика – це наука, що вивчає інформацію, інформаційні процеси і інформаційні системи у праві (чи у правовій системі).
Об’єктами дослідження в правовій інформатиці виступають:
а) інформація в правовій системі як об’єкт особливого роду. Вивчаються особливості і юридичні властивості інформації, проблеми оцінки кількості і якості інформації; її роль в прийнятті юридичних рішень;
б) інформаційні процеси в правовій системі і виникаючі при їх здійсненні інформаційні відносини;.
в) інформаційні системи, інформаційно-телекомунікаційні технології і засоби їх забезпечення, в тому числі АІС, бази і банки даних, їх мережі, інші інформаційні технології, що використовуються для правових цілей і створюються на основі засобів обчислювальної техніки, зв’язку і телекомунікацій.
Аналіз правового регулювання інформаційних відносин в Україні та у міжнародній практиці дозволяє доктринально визначити ряд основоположних методологічних, принципових положень інформаційного права:
- основний об’єкт регулювання – суспільні інформаційні відносини;
– основний предмет суспільних відносин - інформація (відомості, дані, знання, інформаційні ресурси, таємниця, інформаційні технології тощо);
- метод правового регулювання - системне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального права (що визначає міжгалузевий характер публічно-правового регулювання) та застосування методів приватно-правового регулювання (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної, ділової етики тощо).
Провідними функціями інформаційного права на основі загальних функцій права визначаються:
нормативна - визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних відносин (правового поля);
комунікативна - зазначення в окремих статтях посилань на чинні законодавчі акти, або необхідність в яких може виникнути, системоутворюючими різних міжгалузевих інститутів права;
регулятивна - визначення прав та обов’язків, зобов’язань суб’єктів щодо регулювання суспільних інформаційних відносин;
охоронна - визначення гарантій та меж правомірної поведінки суб’єктів, які здійснюють заходи щодо недопущення та профілактики правопорушень, а також контроль за дотриманням правомірної поведінки;
захисна - визначення правових умов, процедур та суб’єктів, які здійснюють захист від вчинених правопорушень (поведінки, за якою діяння утворюють делікти), та відповідальності за них згідно з нормами цивільного, адміністративного, трудового, кримінального права;
інтегративна - системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні у різних підсистемах права (щодо інформаційного права - воно є з’єднувальною ланкою між провідними традиційними галузями права, застосування їх методів у сфері інформаційних відносин).
За природою правового походження, як міжгалузевий комплексний інститут національного права України інформаційне право має приватно-правову і публічно-правову природу. Тобто норми інформаційного права формуються як на публічному (державному), так і на приватному рівнях суспільних відносин.
Домінуючою методологією формування інформаційного права повинна стати доктрина сучасного вітчизняного конституційного права (основа - Конституція України) та найкращих здобутків міжнародного права щодо верховенства прав людини у сфері суспільних інформаційних відносин.
Доктринально визнається багатооб’єктність юридичних норм щодо застосування законодавства в правовій кваліфікації суспільних інформаційних відносин, природна єдність усіх умовно визначених галузей права.
Визначення статусу інформаційного права як міжгалузевого комплексного інституту права породжує питання визначення статусу і співвідношення його з іншими інститутами права, предметом яких є суспільні відносини щодо інформації (твір, винахід, корисна модель, масова інформація, архіви, бібліотеки тощо). Концептуально пропонується визначитися, що інші інститути права агрегуються з інформаційним правом. Окремі з них за певних умов мають статус міжгалузевих субінститутів. До таких можна віднести: авторське право, винахідницьке право, раціоналізаторське право та інші, що утворюють систему права інтелектуальної власності; право щодо засобів масової інформації: преса, радіо, телебачення, Інтернет тощо.
Тобто через предмет суспільних відносин (інформацію) інформаційне право має зв’язок з іншими міжгалузевими інститутами права: авторським правом, правом інтелектуальної власності, винахідницьким правом, рекламним правом тощо.
Інформаційне право утворює з ними складну, велику, агреговану гіпер-систему права третього порядку. Тобто, відповідно до теорії гіперсистем права інформаційне право базується на засадах правових систем другого порядку, якими є п’ять галузей права: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне. У своїй єдності вони утворюють систему першого порядку - право України.
Система інформаційного права
Інформаційне право як галузь системи права являє собою сукупність правових норм, які регулюють діяльність суб’єктів права в інформаційній сфері (інформаційну діяльність). Всередині галузі інформаційного права ці норми групуються у підгалузі і правові інститути.
Система інформаційного права існує об’єктивно, тому що відображає реальні суспільні відносини, що є предметом цієї галузі. Ця система отримує вираження в інформаційному законодавстві, в науці інформаційного права і у навчальному процесі.
Структурно система інформаційного права поділяється на дві частини – загальну і особливу.
У загальній частині інформаційного права зосереджені норми, які встановлюють основні поняття, загальні принципи, правові форми і методи правового регулювання діяльності в інформаційній сфері (інформаційній діяльності). Викладається зміст предмета і метода правового регулювання інформаційних відносин, дається характеристика джерела інформаційного права. Дається характеристика системно-утворюючих начал інформаційного права, правове регулювання відносин при здійсненні права на пошук, отримання і використання інформації; при самостійному обігу інформації; при обігу документованої інформації; при встановленні правового режиму інформаційних технологій і засобів їх забезпечення, а також інформаційної безпеки. Формулюються правові проблеми Інтернет як віртуальної інформаційної сфери.
Особлива частина включає в себе окремі інститути інформаційного права, в яких згруповані близькі за смисловим змістом інформаційні правові норми. Це дві групи інститутів. Інститути, що містять норми, які регулюють суспільні відносини з приводу обігу відкритої, загальнодоступної інформації (інститут інтелектуальної власності стосовно до інформаційних об’єктів, інститут масової інформації, інститути бібліотечної і архівної справи), і інститути інформації обмеженого доступу (інститути державної і комерційної таємниці, інститут персональних даних). Набір таких інститутів не виключає їх доповнення новими інститутами (банківської, службової таємниці та ін.).
Інформаційне право як наука вивчає наукові проблеми формування і розвитку системи інформаційного права за такими основними напрямами:
– вивчення понятійного апарату інформаційного права, основних термінів і їх дефініцій;
– дослідження особливостей і характеристик інформаційного права як нової комплексної галузі права;
– дослідження структури і складу інформаційного права як комплексної галузі права, вивчення її взаємозв’язків з іншими галузями права;
– дослідження інформаційно-правових норм, особливостей їх побудови, оцінка їх повноти і якості оформлення;
– вивчення інформаційних правовідносин як відносин особливого роду, дослідження особливостей поведінки суб’єктів інформаційних правовідносин, прав, обов’язків і відповідальності осіб – учасників інформаційних правовідносин;
– вивчення особливостей і юридичних властивостей інформаційних об’єктів;
– дослідження і розробка принципів інформаційного права, особливостей застосування методів правового регулювання інформаційних відносин;
– вивчення джерел інформаційного права - інформаційного законодавства, судових рішень, інших правових актів;
– систематизація і кодифікація інформаційно-правових норм;
– розробка теоретичних основ і способів формування інформаційного кодексу як основного кодифікованого акту інформаційного права;
– дослідження практики застосування і методів підвищення ефективності норм інформаційного права.
Інформаційне право як система норм, що регулюють відносини в інформаційній сфері, має на меті дослідження інформаційної сфери як сфери правового регулювання суспільних відносин, виявлення об’єктів і суб’єктів інформаційних правовідносин, підготовку проектів нормативних правових актів у галузі дії інформаційного права, оцінку ефективності проектів цих актів з використанням інформаційних технологій.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 337; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!