Вибір процедури оскарження (до суду або органів ДВС) залишається за скаржником, проте у даній статті пропонуємо розгляду судової практики із оскарження дій (бездіяльності) ДВС.

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

У справі №826/4457/17 від 24 квітня 2017 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 02.02.2017 ВП №53330147. Позовні вимоги мотивовано тим, що постанова Державної фіскальної служби України, яка є об'єктом примусового виконання у виконавчому провадженні, оскаржена позивачем у судовому порядку, що, за твердженням останнього, перешкоджало відповідачу відкрити вказане виконавче провадження, як передчасне.

Суд постановив позов задовольнити, оскільки станом на момент відкриття виконавчого провадження постанова у справі про порушення митних правил, як виконавчий документ, що підлягає примусовому виконанню у даному виконавчому провадженні, не набрала законної сили, з огляду на її оскарження у судовому порядку, що зупиняє її виконання згідно зі статтею 533 Митного кодексу України. Суд дійшов до висновку про визнання протиправною та скасування постанови , як такої, що винесена передчасно, без з'ясування факту набрання виконавчим документом законної сили у встановленому порядку.

У березні 2017 р. ПрАТ «Бліц-Інформ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва і вимагало визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору . В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що рішенням Господарського суду м. Києва від 06.07.2015 р. у справі №910/10473/15 задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на заставлене майно боржника на загальну суму 112 143 006,57 грн. та звернуто стягнення на майно ПрАТ «Бліц-Інформ», яке передано у заставу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Суд постановив позов задовольнити, оскільки майно, на яке рішенням господарського суду звернуто стягнення, до цього часу перебуває в заставі у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як заставодержателя, суд приходить до висновку, що при здійсненні реалізації заставленого майна виконавчий збір має бути стягнутий з коштів, отриманих від реалізації заставленого майна.

Крім того, суд також зазначає, що у виконавчому провадженні від часу відкриття провадження до прийняття постанови про повернення виконавчого документу - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та повернення виконавчого документу стягувачу, дії, спрямовані на звернення стягнення на майно боржника, державним виконавцем не здійснювались(справа № 826/1961/17).

У справі № 826/8572/16 від 20 січня 2017 рокуТОВ «КМБ-Бетон» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання неправомірною бездіяльності щодо здійснення контролю, визнання неправомірною бездіяльності при виконанні зведеного виконавчого провадження ; зобов'язання здійснити заходи контролю; зобов'язання вжити невідкладні заходи щодо розшуку втраченого транспортного засобу; постановлення окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання про притягнення до кримінальної відповідальності державних виконавців по факту втрати майна на яке накладено арешт, стягнення збитків в сумі 1 645 581 грн.; зобов'язання за рахунок держави відшкодувати збитки в сумі 1 645 581 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є боржником у зведеному виконавчому провадження та виконавцем було накладено арешт на належне позивачу авто MersedesBenz Actros 4141 2007 року випуску, який передано на реалізацію, проте реалізовано не було та даних щодо місцезнаходження вказаного авто не має.

Суд постановив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки дійшов висновку, що відділ державної виконавчої служби при вчиненні виконавчих дій та розшуку майна позивача діяв відповідно до норм закону . Відповідно коли у своїх позовних вимогах позивач не просить скасувати будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень (визнати його дії чи бездіяльність неправомірною тощо), такі позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи, що судом не встановлено протиправних дій та/або бездіяльності відповідачів, отже суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу збитків.

У справі № 755/18579/16-ц від 06 березня 2017 року скаржник звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою на дії державного виконавця посилаючись на те, що 26.02.2012 року Дніпровський районним судом м. Києва видано виконавчий лист по цивільній справі за яким стягнуто солідарно з Боржників на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 1 825 592,20 грн.

Арешт коштів, накладений на всі поточні рахунки ТОВ «Ревлан», по суті зупиняє господарську діяльність підприємства та створює соціальну напругу. Так, у штаті ТОВ є наймані працівники, які отримують заробітну плату, а Товариством здійснюється відповідне перерахування коштів контрагентам у договірних зобов'язаннях, перерахування податків, інших обов'язкових платежів, а також оплата комунальних послуг.

Суд встановив, що таким чином арешт усіх коштів повністю блокує можливість ТОВ «Ревлан» розраховуватись із найманими працівниками, контрагентами у договірних зобов'язаннях, здійснювати обов'язкові відрахування до державного і місцевих бюджетів, розраховуватися за надані комунальні послуги, що є порушенням чинного законодавства, прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, держави та фактично позбавляє боржника можливості ефективно розпоряджатися наявними коштами або коштами, які товариство отримує як прибуток, для здійснення хоча б часткового розрахунку зі стягувачем. Суд задовольнив скаргу і скасував постанову про арешт коштів боржника.

Розгляді скарги на бездіяльність державного виконавця та посадових осіб відділу ДВС можна побачити у справі № 910/17974/14. Так, 24.11.2014 державним виконавцем відділу було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу про зобов'язання приватного підприємства «Центр побутового обслуговування» повернути нерухоме військове майно - нежитлове приміщення.З листопада 2014 року по травень 2015 року крім постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу Київського КЕУ не надходило жодних документів виконавчого провадження, спрямованих на реальне виконання судового рішення.

Суд задовольнив скаргу Військової прокуратури, визнав незаконною бездіяльність посадових осіб відділу ДВС, зобов'язав посадових осіб здійснити дії в рамках виконавчого провадження, спрямовані на виконання рішення господарського суду.

Отже, Закон України «Про виконавче провадження» визначає порядок здійснення виконання рішень , у тому числі звернення стягнення на кошти та інше майно, оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців тощо.

Провівши аналіз судової практики можна зробити висновок, що в разі наявності достатніх підстав та доказів, суди приймають рішення про задоволення скарг на дії чи бездіяльність посадових осіб , таким чином визнаючи дії виконавців неправомірними.

Визнаючи незаконною бездіяльність виконавців, суди можуть зобов’язати останніх здійснити передбачені законом дії в рамках виконавчого провадження, які спрямовані на реальне виконання рішень. Проте, вкрай важливо обрати вірний механізм захисту, вчасно звернутися до виконавчої служби та контролювати кожний етап виконання рішення , у тому числі шляхом оскарження дій (бездіяльності).

4. Предмет виконавчого провадження.

Предметом правового регулювання виконавчого права виступають суспільні відносини, що складаються в процесі виконавчого провадження. Ще в 70-ті рр. минулого століття було помічено, що "предмет виконавчого законодавства не вміщається в рамки предмета цивільного процесуального законодавства, що сприяє "відчуження"... предмет правового регулювання у виконавчому провадженні лише незначно пов'язаний з судочинством" (М. К. Юков). Був зроблений висновок про комплексний характер галузі виконавчого права та неоднорідності виконавчих відносин. В сучасній правовій теорії саме виконавче провадження з тих же причин окремі правознавці позначають як "комплексне правове освіту" (В. А. Губанов).

У виконавчому провадженні мова йде лише про громадських відносинах і діях, підданих правової регламентації, тобто правовідносинах і діях, є по своїй суті юридичними фактами. У виконавчому провадженні не можуть складатися неправові відносини, принаймні, для його суб'єктів мають значення лише ті зв'язки і дії, які передбачені законодавством, і в тому вигляді, в якому вони повинні бути зроблені. Крім того, предмет виконавчого права звужується і в тому сенсі, що регульовані правовідносини повинні володіти ознакою офіційності, тобто державної оформленностью.

Слід зауважити, що проблема правовідносин є дискусійним як у рамках загальної теорії права, так і по окремим правовим галузям, найчастіше в силу її значимості саме цю проблему вважають центральної (Н. А. Чечина). Однак акцент в дослідженні цього питання, як правило, не зовсім вдало робиться на самому правовідносинах як врегульованому правовому громадському відношенні, в той же час ключовою є проблема впливу права на відносини. У правовій системі координат даний стан можна було б відобразити у вигляді вектора, спрямованого від права як вихідної точки до відношенню як об'єкту силового впливу.

Виконавче право є процесуальною галуззю права і, як будь-яка процесуальна галузь права, характеризується тим, що регулює правовідносини в їх динаміці. Тому в предмет його регулювання входять не тільки юридичні зв'язки між учасниками правовідносин, а й процесуальна діяльність по реалізації цих зв'язків. Предмет правового регулювання виконавчого права досить складний. Його основу становить сукупність відносин, що складаються між органами примусового виконання, з одного боку, та стягувачем, боржником та іншими учасниками виконавчого провадження - з іншого. Набранням судовим рішенням законної сили процесуальні відносини учасників цивільного процесу з судом припиняються (М. А. Гурвич), але тут слід уточнити, що у багатьох випадках ці відносини не зникають безслідно, а перетворюються за допомогою порушення виконавчого провадження процесуальні відносини нової якості - виконавчі.

Практично примусова реалізація юрисдикційних актів не є окремим, однорідним правовідносинами, а виступає як цілої системи певних виробництв по виконанню конкретних актів. Диференціація виконавчих процедур здійснюється за різними ознаками залежно від:

- виду (сутності) виконуваного акта;

- зобов'язаного суб'єкта (громадяни, комерційні і некомерційні організації, органи законодавчої і виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи, іноземні юридичні та фізичні особи);

- характеру дій, які повинні бути здійснені боржником;

- системи юридичних дій, характерних для конкретного виду виконання (Ст. Ст. Ярков).

Проводять диференціацію стосунків з примусового виконання та інші дослідники виконавчого провадження. Виділяють три форми примусового виконання, коли:

1) вимоги, що містяться у виконавчому документі, вчиняє за боржника інша особа (банк, роботодавець, але не судовий пристав-виконавець);

2) зобов'язані дії можуть бути вчинені лише боржником особисто, і судовий пристав-виконавець за допомогою санкцій домагається від боржника вчинення таких дій;

3) "боржник при всьому своєму бажанні не зможе виконати особисто" вимоги виконавчого документа (як приклад наводиться судовий акт про арешт майна в цілях забезпечення позову) (Д. М. Чечот).

Сама по собі наведена класифікація представляє певний інтерес, але її недоліком є те, що вона не охоплює всі виконавчі правовідносини: за її межами залишається значний пласт виконавчих правовідносин, зокрема правовідносини, пов'язані із виконанням документів майнового характеру шляхом опису, арешту та реалізації майна боржника. Між тим основну групу в досліджуваній області становлять правовідносини, в яких вміст обов'язки складається з позитивних, активних дій. Даний вид правовідносин відносять до другого юридичній типу, на відміну від першого типу правовідносин, в яких стан обов'язки полягає в позитивному поведінці, в утриманні від дій (С. с. Алексєєв).

Система виконавчого права (як і більшості інших галузей російського права) складається з двох частин: Загальної та Особливої. Загальна частина виконавчого права містить основні положення, інститути, що відносяться до всього виконавчого провадження: завдання виконавчого провадження, принципів виконавчого провадження та гарантії їх реалізації, органи примусового виконання, осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, і систему захисту їх прав, представництво, строки виконання юрисдикційних актів, витрати, пов'язані з виконавчим провадженням, відповідальність у виконавчому праві, загальні правила фіксації виконавчих дій і т. д.

Особливу частину виконавчого права становить сукупність норм, що регламентують рух, розвиток виконавчого провадження за стадіями від її порушення до закінчення, а також особливості реалізації різних виконавчих документів по окремим категоріям стягнень і у відношенні різних суб'єктів. У цій частині регулюється також виконання рішень іноземних судів та реалізація виконавчих документів, виданих у Російській Федерації, за її межами.

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 161; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 23

Мы поможем в написании ваших работ!