ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ОСОБАМ ПОХИЛОГО ВІКУ.
ТЕМА: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ
ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ
1.Соціально-психологічні особливості людей похилого віку.
2. Особливості надання соціально-психологічної допомоги особам похилого віку.
3. Завдання, напрями та принципи соціальної роботи з людьми похилого віку.
4. Технологія психотерапевтичного спілкування з клієнтом похилого віку.
5. Центри соціально-психологічної допомоги особам пенсійного віку.
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ.
За даними ООН, у 1950 р. у світі проживало приблизно 200 млн. людей віком 60 років і старше, а в 1975 р. їх кількість зросла до 550 млн. За прогнозами, до 2025 р. чисельність людей старше 60 р. досягне 1 млрд. 100 млн. людей, тобто, порівняно з 1950 р. їх число зросте більше, ніж в 5 раз, тоді як все населення планети збільшиться лише в 3 рази. Головними причинами старіння населення є зниження народжуваності, збільшення тривалості життя осіб старших вікових груп завдяки прогресу медицини, підвищення рівня життя населення.
До проблеми старості та її визначення вчені підходять з різних точок зору: біологічної, фізіологічної, психологічної, функціональної, хронологічної, соціологічної та ін. Процес старіння окремих груп населення й індивідів відбувається неоднаково. Тому, характеризуючи категорію людей похилого віку як соціально-демографічну, необхідно приймати до увагу вікові особливості усередині самої групи людей.
|
|
|
Відповідно до класифікації Всесвітньої організації Охорони здоров'я до похилого віку відносять чоловіків віком від 61 до 74 років, жінок віком від 56 до 74 років; до літнього віку (старці) відноситься населення (чоловіки та жінки) у віці від 75 до 90 років; а старших за 91 рік відносять до довгожителів. Соціологи позначають ці періоди «третім віком», а демографи вводять поняття «третього» (60-75 років) і «четвертого» (понад 75 років) віків. Таким чином, у соціальній роботі до літніх відносять тих людей, чиє життя вже перейшло позначку 60-літнього віку. На практиці людьми похилого віку зазвичай вважають людей, які вийшли на пенсію. Проте, у переважній більшості країн світу до людей похилого віку відносять громадян у віці 60 років і більше. У статті 10 Розділу ІІІ Закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» вказано: «Громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку».
Актуальною проблемою сучасного суспільства є постаріння нації та збільшення кількості людей літнього віку, тому люди похилого віку є однією з найбільш чисельних груп клієнтів системи соціальної роботи в державі. За офіційними даними, кожен четвертий житель в Україні – пенсіонер ї їх кількість щороку збільшується. Загострення економічної, соціально-психологічної проблематики осіб цієї категорії, погіршення фізичного та психічного здоров’я, зменшення здатності до самообслуговування, матеріальні проблеми ставлять людей похилого віку у ранг найбільш незахищених верств населення, які потребують особливої уваги з боку суспільства. Це вимагає проведення відповідних заходів соціально-психологічної підтримки осіб літнього віку. Важливе місце тут займає соціально-психологічна реабілітація, що забезпечуватиме відновлення соціально-психологічного стану особистості пенсіонера для оптимізації її адаптації у суспільстві та вирішення відповідних проблем.
|
|
|
Проблему допомоги людям похилого віку досліджували: В.Т.Грубляк, О.В.Краснова, Н.І.Кривоконь, Ж.М.Новікова, С.С.Пальчевський, С.Г.Сафаргалєєва та ін.
Концепція розвитку соціально-психологічного забезпечення соціальних послуг літнім людям, на думку Н.І.Кривоконь, повинна базуватись на ґрунтовному вивченні їх проблематики в аспекті соціалізації [3, с. 520]. Дослідниця описує такі проблеми літніх людей:
1) розрив основних соціальних зв’язків, зумовлений зниженням соціальної активності, працездатності, виходом на пенсію, віддаленням від дорослих дітей, звуженням інтересів, кола спілкування тощо;
|
|
|
2) проблеми, пов’язані зі здоров’ям (включаючи медико-біологічні, матеріальні та психологічні аспекти), а також із очікуванням смерті;
3) соціально-психологічна та морально-ціннісна дезадаптація в суспільстві внаслідок зміни сучасної системи соціальних установок і цінностей, ідеології та моралі, зниження рівня толерантності особи, втрати близьких, що призводить до самотності, самоізоляції, проблем спілкування;
4) зміна соціально-економічного статусу (престижність особистості, погіршення матеріального становища, низька якість життя, збільшення залежності від інших), проблема взаємин з іншими віковими групами;
5) проблеми організації вільного часу та відпочинку;
6) криза пізнього віку, переживання відсутності життєвої перспективи, обмеженість самореалізації та інші психологічні проблеми особистості [3, с.515].
Особливе місце серед проблем літніх людей займає ейджизм та жорстоке ставлення до цієї вікової групи. За визначенням О.В.Краснової, ейджизм ‒ це „дискримінація за віком і означає негативне або принижуюче ставлення до будь-якої вікової групи” [2, с.207].
|
|
|
Ж.М.Новікова зауважує, що перехід від зрілості до старості характеризується кризою, причинами якої є соціальні чинники (завершення трудової діяльності, вихід на пенсію) та внутрішньоособистісна криза (бажання мати повноцінне життя та його нездійсненність, що викликає суперечливі переживання, негативні емоції, негативне ставлення до себе та інших) [4, с. 76].
С.Г. Сафаргалєєва вказує, що практики називають такі проблеми, з якими літні люди звертаються до психологів: вплив соматичних захворювань на життєдіяльність престарілої людини, різні прояви психоемоційних станів (страхи, тривоги,депресія, апатія), смерть близької людини, переживання самотності, проблеми взаємин між поколіннями, конфлікти, проблеми виховання внуків та ін. [6].
Д. Бромлей описує такі п’ять типів пристосування до старості: конструктивна установка, установка залежності, захисна установка, установка ворожості, установка ворожості до самого себе [4, с. 76].
В.Т. Грубляк, В.В. Грубляк зауважують, що у багатьох осіб похилого віку спостерігається байдужість або крайній ступінь дратівливості й образ [1, с. 150]. Образи і відсутність нормальних психологічних умов для благополучної старості роблять неможливим повноцінне проходження пізнього життєвого етапу. За опитуванням, тільки 11% респондентів відповіли, що старість відповідає їх очікуванням, 43% досліджуваних різною мірою, але замислюються про добровільне припинення свого життя (суїцид) [1, с. 150-151]. Найбільш часто суїцидальна активність викликана самотністю, важкими соматичними захворюваннями.
ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ОСОБАМ ПОХИЛОГО ВІКУ.
Завданням соціальних працівників і практикуючих психологів у роботі з людьми похилого віку, за словами Н.І. Кривоконь, є спонукання їх до розвитку власної особистості, покращення стосунків з оточуючими, надання допомоги в реабілітації та адаптації [3, с. 519]. Важливою є гуманістична установка суспільства на максимально тривале забезпечення соціальної активності літніх людей, а також покращення їх матеріального становища. Умовою соціальної реабілітації, на думку Н.І. Кривоконь, є підтримка рівня життя за рахунок підвищення розмірів пенсій [3, с. 518].
В. Т. Грубляк зауважує, що у роботі з особами похилого віку необхідно використовувати як загальнотерапевтичні підходи (створення терапевтичного середовища, організація оптимального середовища спілкування, вироблення позитивних вітальних установок і позитивного ставлення до соціального оточення, підвищення рівня психічної і соціальної активності особи), так і спеціальні психотерапевтичні методи (спрямовані на психотерапію депресії осіб – біхевіористична психотерапія, когнітивно-біхевіористична психотерапія, інтерперсональна психотерапія (А.Т.Бек, А.Елліс, В.Д.Карвасарський, М.Д.Міллер, Є.І.Холостова) [1, с. 153]. Позитивні результати також дає застосування таких психотерапевтичних методів, як раціональна психотерапія, аутогенне тренування, тренінг когнітивних навичок, поведінкова психотерапія, підтримуюча індивідуальна психотерапія, підтримуюча сімейна психотерапія.
За словами Н.І. Кривоконь, доцільним буде проведення тренінгів для осіб літнього віку, що передбачатиме активний соціально-психологічний вплив, спрямований на зняття наслідків психотравмуючих ситуацій, міжособистісної напруги, поліпшення навичок спілкування, формування особистісних передумов для допомоги в адаптації [3, с. 518].
Для успішної соціально-психологічної адаптації в похилому віці важливим є активне спілкування з оточуючими, участь у соціальному житті, підтримка дружніх, сімейних взаємин, організація вільного часу (відвідування виставок, концертів, кінотеатрів, клубів за інтересами, виконання улюбленого заняття, хобі, відпочинок на природі та ін.). Важливо реалізовувати принцип індивідуального підходу до літніх людей, спрямованого на вирішення їх особистих проблем, зумовлених, насамперед, особливостями їх сімейних і родинних зв’язків.
Для здоров’я літніх людей необхідна підтримка інших, що може відбуватися шляхом створення відповідного середовища, де відбуватиметься взаємодія між старшими і молодшими поколіннями. Психологічна підготовка такого роду широко розповсюджена у Німеччині і є складовою програми „Перехід до старості”. В.Т. Грубляк вважає, що „реабілітація” старості, здолання колишньої недооцінки життя в похилому віці, застарілих стереотипів сприйняття старих людей є сьогодні важливим завданням для суспільства [1, с. 153].
Бажаним є створення геронтологічних центрів, де соціальний працівник виконуватиме такі завдання: формування нового життєвого стереотипу у літньої людини, зміна ставлення людини до її оточення і самої себе; зняття негативних емоційних переживань; сприяння в успішній адаптації в геронтологічних центрах подолання труднощів, що виникають; формування і залучення людей похилого віку в різні мікросоціальні групи (проведення дозвілля, гуртки за інтересами). Обов’язковою є психокорекційна робота, спрямована на зняття негативних переживань і особистих страхів, емоційної напруги, встановлення нормального рівня взаємин та комунікацій.
Важливою є медична реабілітація, що передбачає комплекс медичних заходів, спрямованих на відновлення фізичного стану людей похилого віку. Сюди можна віднести проведення бесід щодо здорового способу життя, особливостей харчування літніх людей, надання послуг лікувального характеру медичними працівниками.
Для успішної соціально-психологічної реабілітації літніх людей соціальному працівнику необхідно володіти такими групами умінь та навичок: навички індивідуальної роботи, вміння слухати; навички представництва і посередництва, вміння налагоджувати контакти; навички оцінювання і самооцінювання, вміння аналізувати соціально-психологічний стан клієнта; навички активної профілактичної роботи, займати активну життєву позицію у допомозі людям похилого віку.
На думку С.Я. Харченка, М.С. Кратінова, Л.Ц. Ваховського, В.О. Кратінова, О.П. Песоцької, О.Л. Карамана, С.С.Пальчевського головне в роботі з людьми похилого віку – це залучення їх до «соціальної самодіяльності», яка може багато в чому вирішити їхні проблеми. Така «самодіяльність» вирішується на основі розробки відповідних програм. Основні цілі таких програм:
- надання людям похилого віку можливості принести користь своїм громадам, немічним, хворим людям, інвалідам, самотнім, які потребують допомоги, і, надаючи допомогу іншим, заслужити повагу, відчути задоволення від усвідомлення своєї корисності й можливості зробити когось щасливим;
- організація додаткових служб із числа людей похилого віку, які добровільно надають допомогу своїм одноліткам;
- допомога людям похилого віку з низькими прибутками, які не мають сил повноцінно обслуговувати себе, з метою продовжити їхнє проживання у власному будинку, віддалити переїзд у будинок-інтернат;
- формування в суспільстві шанобливого ставлення до людей, які старіють, як до рівноправних членів суспільства;
- використання досвіду і знань людей похилого віку для надання допомоги соціальним органам, школам, адміністративним структурам шляхом консультацій; реалізація програми "Бабусі й дідусі, які приходять", у межах котрої люди похилого віку допомагають дітям із маргінальних сімей переборювати труднощі в навчанні;
- сприяння поліпшенню зв'язків між поколіннями, зближенню людей похилого віку і молоді, передачі життєвого досвіду, знань, навичок молодим, зберіганню зв'язків людей похилого віку зі своїми колегами, які працюють, організаціями, у яких вони працювали.
Вагомою соціальною, правовою, медико-реабілітаційною, психологічною та культурницькою діяльністю займаються Фонд соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни (створений відповідно до указу Президента України від 20. 04. 1995.), Всеукраїнська благодійна організація інвалідів та пенсіонерів «Обличчям до істини», Спілка колишніх в’язнів фашизму-жертв нацизму, Громадська організація «Турбота про літніх в Україні», Благодійний фонд «За виживання» (працює вже 12 років), Благодійний фонд «Ветеран преси», Громадська організація «Асоціація психодрами», Союз організацій інвалідів України, Київська організація незрячих юристів, Товариство Червоного хреста України (здійснює 10 цільових гуманітарних програм), Союз православних братств України, Ліга розвитку людини, Громадська фізкультурно-оздоровча і реабілітаційна організація інвалідів ЧАЕС «Здравобор» та ін..
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 915; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!