Державна політика у сфері протидії торгівлі людьми



ТЕМА: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА І РЕАБІЛІТАЦІЯЖЕРТВ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

 

1. Визначення поняття «торгівля людьми», її чинники.

2. Державна політика у сфері протидії торгівлі людьми

3. Соціальнапрофілактикаторгівлі людьми.

4. Соціальна реабілітація постраждалих від торгівлі людьми

 

Визначення поняття «торгівля людьми», її чинники.

Одним із негативних наслідків соціально-економічних трансформацій у державі за часів здобуття незалежності є зростання кількості випадків торгівлі людьми.

Відповідно до Закону України «Про протидію торгівлі людьми» ВІД 20.09. 2011,торгівля людьми - здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином.

Останнім часом міжнародним документом, спрямованим на протидію торгівлі людьми, став Протокол про попередження та запобігання цього явища, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятий 15 листопада 2000 року. Згідно зі статтею 3 цього Протоколу торгівля людьмиозначає: “…здійснення з метою експлуатації: вербування, перевезення, передачі, переховування або отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примушування, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю становища, або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для отримання згоди особи, котра контролює іншу особу”. (Соціальна профілактика торгівлі людьми: Навчально-методичний посібник / За ред. К.Б. Левченко, І.М. Трубавіної. – К.: ТОВ “Агентство “Україна”, 2007. – 9 с.)

Предметом торгівлі може бути будь-яка особа незалежно від статі та віку: чоловіки – з метою експлуатації в праці; діти – з метою використання в жебрацтві; будь-які особи – для вилучення і трансплантації органів. Основними елементами в акті торгівлі є: купівля-продаж людини; обман; насильство; боргова кабала; ксплуатація різних можливостей і здібностей людини (Соціальна профілактика торгівлі людьми: Навчально-методичний посібник / За ред. К.Б. Левченко, І.М. Трубавіної. – К.: ТОВ “Агентство “Україна”, 2007. с. 11).

На думку К. Б. Левченко,серед чинників, що сприяють виникненню та поширенню явища торгівлі людьми, зокрема – дітьми, в Україні вирізняються економічні (низький рівень заробітних плат та добробуту населення, високий рівень безробіття та низький рівень зайнятості, попит з боку насильників над дітьми), політичні (недостатність політичної волі для вирішення проблеми, несформованість цілісної та стабільної профілактичної політики, низький рівень контролю за виконанням існуючих положень нормативно-законодавчої бази), психологічні (зниження самозахисту, песимізм, готовність до ризикованої поведінки, вікові психологічні особливості розвитку дитини, знижена здатність до усвідомлення ризику та власного захисту, залежність від дорослих, нездатність адекватно оцінити наслідки своїх дій), правові (посилення загальної криміналізації суспільства, високий рівень корумпованості чиновників, невідповідність чи недотримання існуючих законів), соціальні (ґендерна дискримінація; порушення прав дитини, зокрема насильство та жорстоке поводження, експлуатація; недостатня соціальна захищеність особливо уразливих категорій дітей; наркотична чи алкогольна залежність батьків або опікунів; суспільна стигматизація потерпілих).

Важливо виокремити та проаналізувати низку соціально-педагогічних чинників. Серед них можемо назвати: низький рівень правової культури, недосконалість системи правової освіти та виховання, недостатній рівень обізнаності з проблемою та її можливими наслідками серед учнівської та студентської молоді, серед батьків та в суспільстві загалом, відсутність у суспільній свідомості сприйняття проблеми торгівлі дітьми як актуальної, труднощі соціалізації уразливих категорій дітей та ресоціалізації потерпілих від торгівлі дітьми, неготовність педагогічних працівників до здійснення профілактичної роботи, недосконалість взаємодії між різними суб’єктами профілактики торгівлі дітьми. (Соціально-педагогічні основи протидії торгівлі людьми та експлуатації дітей: навч.-метод. посіб. / К.Б. Левченко, Л.Г. Ковальчук, О.А. Удалової / [та ін.].; [“Агентство “Україна””]. – К., 2011. – 292 с. с. 34).

Потраплянню людей в ситуації торгівлі людьми сприяє чимало чинників, зокрема: економічна нестабільність у державі; соціальна нерівність та низький рівень життя населення; насильство в сім’ї та інші прояви гендерної нерівності; девіантна поведінка батьків (вживання алкоголю, наркотичних речовин тощо); викривлення моральних цінностей та відсутність духовних принципів певної частини населення; привабливість уявного кращого життя за кордоном та погана обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування і перебування за кордоном та їх наслідків; відсутність належної системи захисту постраждалих та несистематична превентивна робота.

Щодо зовнішніх причин торгівлі людьми, то серед них можна визначити такі: спрощення можливостей для подорожування; брак механізмів реалізації законів та корумпованість певних органів, які забезпечують дотримання законності; лояльність законодавства до заняття проституцією у багатьох країнах світу; інтернаціоналізація тіньової економіки; попит на низькооплачувану працю та комерційну сексуальну експлуатацію, особливо дітей; попит на працю в галузях, де основне населення не бажає працювати через низку причин, зокрема небезпечні умови праці; мінімальний ризик настання негативних наслідків для самих торгівців та відсутність справедливості для постраждалих і потенційних жертв, що дає можливість торгівцям маніпулювати своєю безкарністю.

Як свідчать дані проведених раніше досліджень та результати опитувань, найбільш уразливими до торгівлі людьми є незаміжні (у тому числі розлучені) жінки або одинокі матері, молодь, зокрема діти вулиці, діти-сироти, діти — вихідці із неблагополучних сімей, мігранти, особи, які зазнали насильства в сім’ї, члени малозабезпечених сімей та особи з проблемами здоров’я (Надання соціальних послуг різним групам осіб, які постраждали від торгівлі людьми (Звіт дослідження). — К.: Фенікс, 2011. —с. 5-6).

 

Державна політика у сфері протидії торгівлі людьми

У зв’язку з актуальністю та поширенням проблеми торгівлі людьми нагальною стали попередження і реабілітація жертв торгівлі людьми. Відповідно до Закону України «Про протидію торгівлі людьми»:

- попередження торгівлі людьми - система заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин і умов, що призводять до торгівлі людьми;

- реабілітація особи, яка постраждала від торгівлі людьми, - комплекс медичних, психологічних, соціальних, юридичних та інших заходів, спрямованих на відновлення фізичного і психологічного стану та соціальних функцій особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

Важливим при вирішенні цього питання є захист осіб, які постраждали від торгівлі людьми, - система заходів з відновлення прав осіб, які постраждали від торгівлі людьми [Закон]; та протидія торгівлі людьми - система заходів, спрямованих на подолання торгівлі людьми шляхом її попередження і боротьби з нею та надання допомоги і захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми [Закон].

У Статті 4 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» вказано про такі основні напрями державної політики у сфері протидії торгівлі людьми:

1) попередження торгівлі людьми шляхом підвищення рівня обізнаності населення, превентивної роботи, зниження рівня вразливості населення, подолання попиту;

2) боротьба із злочинністю, пов'язаною з торгівлею людьми, шляхом виявлення злочинів торгівлі людьми, осіб, причетних до скоєння злочину, притягнення їх до відповідальності;

3) надання допомоги та захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми, шляхом удосконалення системи відновлення їхніх прав, надання комплексу послуг, впровадження механізму взаємодії суб'єктів у сфері протидії торгівлі людьми.

Політика України у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам спрямована на наступне:

Ø профілактику та запобігання торгівлі людьми і пов’язаним з нею злочинам, насамперед шляхом активізації роз’яснювальної та пропагандистської роботи, особливо серед молодого жіноцтва, реабілітації та реінтеграції осіб, потерпілих від торгівлі людьми;

Ø забезпечення жорсткого контролю за дотриманням вимог законодавства суб’єктами господарської діяльності, які працюють у сфері модельного, туристичного, розважального бізнесу, посередництва у працевлаштуванні за кордоном та невідворотного притягнення до відповідальності осіб, винних у порушеннях чинного законодавства;

Ø максимально ефективної реалізації заходів із виявлення, викриття та припинення і розслідування фактів торгівлі людьми та пов’язаних із нею злочинів;

Ø міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам.

Завданнями діяльності держави, міжнародних і неурядових організацій є забезпечення:

ü скорочення масштабів торгівлі людьми та пов’язаної з нею злочинної діяльності;

ü формування в українському суспільстві, передусім у молодого покоління, адекватної оцінки суспільної небезпеки торгівлі людьми та пов’язаних із нею злочинів, їх неприйнятності та заохочення до активного сприяння практичним заходам протидії торгівлі людьми;

ü посилення міжнародної співпраці державних органів у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, є: Президент України;Кабінет Міністрів України;центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади;закордонні дипломатичні установи України;заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми.

У здійсненні заходів, спрямованих на попередження протидії торгівлі людьми, беруть участь органи місцевого самоврядування, а також, за згодою, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські організації та окремі громадяни.

Роль Міністерства праці та соціальної політики у запобіганні торгівлі людьми полягає в наданні профорієнтаційних послуг та організації професійного навчання безробітних, особливо молоді, професіям, які користуються попитом на ринку праці, з врахуванням особливостей регіону; вирішенні питань зайнятості випускників професійно-технічних училищ та вищих навчальних закладів; сприянні працевлаштуванню молоді, яка звертається до Державної служби зайнятості; здійсненні контролю за посередницькою діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності з працевлаштування за кордоном, роботою туристичних фірм та шлюбних агенцій тощо. Державний центр зайнятості є структурним підрозділом Міністерства праці та соціальної політики України, діяльність якого спрямована на здійснення державної політики щодо зайнятості громадян. У структурі цієї організації виділяються обласні, міські та районні центри зайнятості. (Соціальна профілактика торгівлі людьми: Навчально-методичний посібник / За ред. К.Б. Левченко, І.М. Трубавіної. – К.: ТОВ “Агентство “Україна”, 2007. – С. 60).


Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 380; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!