Особливості облаштування розвивального середовища в групах

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 4Следующая ⇒

Перше, з чого розпочинається облаштування розвивального середовища в дошкільному навчальному закладі, – це роздягальня. Для того щоб вона була затишною і привабливою, можна пофарбувати шафи для одягу малюків у різний колір, прикрасити яскравими картинками або розмістити яскраві іграшки, які привертали б увагу малюка. На стінах можна розмістити ілюстрації або картини, що присвячені різним порам року, казкам тощо.

Групова кімната має бути прикрашена квітами, малюнками. Можна по-ставити акваріум із рибкою або клітку з пташками, розмістити різнокольорові фігурки, що приваблюватимуть дітей і сприятимуть зосередженню їхньої уваги. Усе, що має визначальну роль для малюків, повинно бути розміщене на рівні їх зросту, щоб вони мали змогу краще роздивитися і дістати необхідний предмет.

Навколишнє середовище малюка повинно бути різноманітним і безпечним для нього. Організовувати його таким чином, щоб надавати можливість дитині вільно обирати, виявляти ініціативу; розвивати і виховувати її.

Таке середовище має створювати в дитині відчуття безпеки, довіри, незалежності, того що вона має право на власне «особисте життя», що вона може залишитися наодинці, що має право на власні речі. Воно повинно сприяти розвитку самостійності, ініціативності, творчості дитини, формувати в неї адекватну самооцінку та відчуття успіху.

В організації групових кімнат обов’язково необхідно мати різноманітні іграшки і матеріали, що підходять для дітей певного віку, розміщувати їх таким чином, щоб діти мали змогу взяти до рук будь-яку з них. Іграшки мають бути такими, щоб дитина могла ними маніпулювати (торкатися, послухати, понюхати), що сприятиме розвитку її відчуттів. Важливо, щоб у групі було декілька однакових іграшок та предметів, щоб не одна дитина мала змогу гратися ними, адже діти цього віку ще не вміють ділитися з іншими, тому в групі може виникнути суперечка. Перебуваючи всередині групової кімнати, дитина повинна охоплювати поглядом значну кількість можливостей, які вона тут має. Іграшки повинні легко митися.

Таким чином, самостійність, ініціативність, інтелектуальність, творчість дитини починає формуватися тільки в такому ігровому середовищі, в якому малюк може обирати серед значного обсягу наданих йому для цього можливостей. Тільки правильно організований дорослими розвивально-предметний простір дитини дає можливість для її розвитку і заохочує до набуття нових знань.

Основна складова розвивального простору дошкільного закладу – іграшка, вона повинна відповідати певним вимогам. Іграшки необхідно добирати з урахуванням вимог Типового переліку обов’язкового обладнання навчально-наочних посібників та іграшок у дошкільних навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 11 вересня 2002 р. № 509 (далі – Типовий перелік), а також з урахуванням методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України: «Підбір і використання іграшок для дітей раннього віку у дошкільних навчальних закладах» від 17 березня 2006 р. № 1/9-153 та «Підбір і використання іграшок для дітей дошкільного віку в дошкільних навчальних закладах» від 18 липня 2008 р. № 1/9-470. Варто зауважити, що у Типовому переліку запропоновано не конкретні ігрові матеріали, а лише їх типи.

Принципи добору іграшок

Сьогодні вітчизняний промисловий ринок пропонує споживачам неймовірне розмаїття іграшок. Зорієнтуватися у ньому не так просто. Треба пам’ятати, що іграшки варто вибирати не лише за їх зовнішнім виглядом, а, насамперед, за їх безпечністю та корисністю для дітей. Саме тому дотримання принципу безпечності під час добору іграшок є найголовнішим. Окрім того, необхідно дотримуватися й таких принципів, як зручність у використанні, відповідність віку дітей, урахування індивідуальних особливостей.

Особливу увагу варто приділяти добору іграшок для дітей раннього віку, оскільки вони є найбільш незахищеними та вразливими.

Безпечність. Яка іграшка може бути небезпечною для дітей? Та, яка зроблена з вибухонебезпечних та легкозаймистих, шкідливих матеріалів, у якої є гострі краї, дрібні деталі, що їх можуть проковтнути діти. Небезпечними для дітей є й транспортні іграшки з недосконалою гальмівною системою. Власне, цей перелік небезпек, пов’язаних з неякісними іграшками, можна продовжувати й продовжувати. Тому, щоб убезпечити від них дітей, треба пам’ятати, що

- іграшки та ігри, призначені для складання цілого з частин, виконання різних ігрових функцій повинні мати інструкції, схеми користування, надруковані на упаковці, окремому аркуші або у вигляді брошури;

- в інструкції (керівництві, схемі щодо користування іграшками, іграми) або на споживчій упаковці мають бути вказані правила та види оброблення іграшок (ігор) – миття, чищення, дезінфекція та їх утилізація за потреби;

- декоративне та захисне покриття іграшок та ігор має бути стійким до дії слини, поту та вологої обробки із застосуванням нейтрального мила – дитячого або господарчого;

- іграшки та ігри не повинні мати відчутного запаху;

- збірно-розбірні ігри для дітей до трьох років (піраміди, набори кілець, кульки на стержнях тощо) не повинні мати деталей розміром менше від 30,0 мм.

Обов’язковою умовою для придбання іграшок є наявність документів, які засвідчують їх безпечність для здоров’я дітей. Це «сертифікат відповідності» або «сертифікат якості». Крім того, кожна іграшка має супроводжуватися висновком санітарно-епідеміологічної експертизи.

Також іграшки мають бути зручними у використанні, тобто такими, які діти можуть легко тримати у руках і гратися ними без допомоги дорослих.

Іграшки варто зберігати на низьких стелажах, у пересувних ящиках на колесах, у пластикових контейнерах (коробках), щоб діти могли їх вільно брати. Це також дасть змогу компактно скласти іграшки, щоб вони не заважали та не створювали ситуацій, у яких діти можуть завдати шкоди собі чи іншим дітям. Для іграшок з великою кількістю деталей у комплекті (конструктори, будівельні набори, розрізні картинки тощо) варто передбачити багаторазові упаковки з міцного поліетилену, тканини, пластику, деревини.

Під час добору іграшок необхідно дотримуватися принципу відповідності іграшок віку дітей. Адже у дошкільному віці відбувається поступовий перехід від предметної діяльності (у 2-3 роки) до рольової (у 3-5 років) та режисерської (у 5-6 років) гри з власним сюжетом.

Молодші дошкільники, які лише оволодівають спільною грою, потребують більшої кількості однакових іграшок. Образи мають бути досить умовними, з акцентом на окремих характерних деталях (піднімається кузов самоскида, відкриваються дверцята плити тощо). Розмір іграшок має бути досить великий, найближчий до розміру реальних речей. Ляльки та м’які іграшки повинні мати максимум рухливих деталей, щоб «уміти» сидіти, лежати, ходити за руку з дитиною. Для дітей старшого дошкільного віку варто добирати менші іграшки: середнього (10-30 см) та дрібного (5-10 см) розмірів, що дає дітям змогу розгортати режисерські ігри. Великої цінності набувають ігрові набори різної тематики, що сприяють розвитку ігрових інтересів дітей.

У всіх вікових групах мають бути поліфункціональні ігрові матеріали (надувні та м’яконабивні модулі, елементи будівельних наборів, конструкторів), які дають дітям змогу самостійно модифікувати ігровий простір.

Іграшки, що провокують жорстокість, насилля, ранні сексуальні прояви, цинічне ставлення до людського життя, – це табу для дітей.

Добираючи іграшки, необхідно враховувати індивідуальні особливості розвитку кожної дитини. Іграшки мають відповідати потребам хлопчиків і дівчаток; рівню розвитку дітей, їхнім уподобанням та бажанням. Реалізація цього принципу також сприяє повноцінному розвитку кожної дитини, її розумінню себе як конкретної особистості у певному колективі.

Виважений підхід до добору іграшок (їхнього змісту, зовнішніх характеристик) дає змогу захистити дітей від потенційно шкідливої продукції.

Розвивальне предметне середовище має відповідати віковим особливостям дітей. Загалом, воно визначається взаємозв'язком таких складових:

1) продукти діяльності фахівців – художників, проектувальників, конструкторів, майстрів-оздоблювачів (твори мистецтва, меблі, інструменти, предмети, вироби прикладного мистецтва, посібники, іграшки);

2) результати діяльності персоналу дошкільного закладу і батьків з організації та оформлення побуту (облаштування зон, виставок, виготовлення посібників та іграшок-саморобок, декоративне оформлення кімнат до свят тощо);

3) результати участі дітей у створенні інтер'єру під керівництвом вихователя.

Особливо ефективним є модульне предметно-ігрове середовище. Прикладами предметів-модулів можуть слугувати легкі куби різного розміру, виготовлені за типом вкладишів, і середні за розміром модулі – «меблі-іграшки». Дитина може перетворювати модулі на корабель, будиночок, казкову печеру тощо. Середовище повинно пробуджувати у дітей активність, давати їм можливість здійснювати різноманітні види діяльності. Разом із тим, навколишнє середовище повинно за необхідності гасити надзвичайну активність, давати можливість відпочити. Тому розвивальне середовище передбачає наявність місця для релаксації. Це може бути і «куточок усамітнення» і затишна кімната з м'якими меблями і іншими елементами, які сприяють відпочинку. Емоційний комфорт підтримується і за рахунок організації виставок дитячих робіт (малюнки, аплікація тощо) всіх дітей, незалежно від рівня виконання.

Як відомо, незаповнене і безбарвне предметно-ігрове середовище справляє на дітей негативний вплив, гальмує розвиток особистості. Перенасичене предметне середовище так само погано впливає на психіку малят. І тільки періодично поновлюване, варіативне, оптимально організоване предметно-ігрове середовище має розвивальний вплив, спонукає дитину до активної пізнавальної діяльності, позитивно впливає на її емоційну сферу, мобілізує процеси мислення.

У всіх гуманістичних теоріях та практиках дошкільного виховання минулих часів, як і сьогодні, проблемі створення предметно-ігрового середовища надавалося першочергове значення. «Без відповідного середовища немає конструктивної діяльності дитини, – писала М.Монтессорі, – оточення дитини – це не просто поєднання предметів для ігор або якогось їх застосування, оточення мусить мати цілісну форму (образ) і орієнтуватись на цілісне сприймання дитини, а не на суму її можливостей» [25].

Дитині не потрібне дороге середовище. Навпаки, в ньому має бути «визначена (окреслена) незавершеність, але не безформність».

Особливе місце у предметно-ігровому середовищі відводиться дидактичним, розвивальним матеріалам, які використовуються цілеспрямовано та спонукають до роздумів.

Для кожного вікового періоду предметно-ігрове середовище особливе. Наприклад, у дітей середнього дошкільного віку потреба в русі надзвичайно велика, тому в групі слід виділити місце для спортивного куточка. Можна створити в кімнаті доріжку руху, де за допомогою модулів, картинок та знаків чи символів буде визначено, які рухи повинні виконувати діти (ходьба, повзання, лазіння, подолання перешкод тощо). Середній вік – розквіт сюжетно-рольової гри. Як вважає К.Крутій, діти цього віку вже можуть використовувати предмети-замінники, символи, які дозволяють вийти за рамки реальної предметної дії та відтворити загальний задум в ігровій формі, використовуючи інші предмети. Ця особливість відіграє важливу роль в інтелектуальному розвитку дитини, отже бажано замість реальних предметів якомога більше пропонувати предметів-замінників. Враховуючи, що в середньому дошкільному віці інтерес проявляється до мови, ігрове середовище необхідно наповнити дидактичними іграми. Більш різноманітним, ніж у молодшому віці, стає матеріал для будівельних та конструктивних ігор, виникає потреба у місці для експериментування.

У старших вікових групах необхідно застосовувати різні матеріали, які сприяють оволодінню читанням, математикою: друковані літери, слова, таблиці, книжки з крупним шрифтом, посібники з цифрами, настільно-друковані ігри з цифрами та літерами, ребуси, головоломки. Так само використовують матеріали, що стимулюють розвиток пізнавальної активності дітей – дитячі енциклопедії, ілюстровані видання про тваринний та рослинний світ, дитячі журнали, альбоми. Обов'язково виділяється місце для дидактичних ігор математичного змісту причому таких, де б діти могли виявляти самостійність у виборі матеріалу. Не забуваймо і про предмети для дослідно-пошукової діяльності – магніти, збільшувальне скло, пружини, ваги, мензурки, великий вибір природних матеріалів.

Науковці доводять, будь-яке середовище має забезпечувати розвиток творчих компонентів мислення дітей, давати їм можливість вільно маніпулювати об'єктами, конструювати різні моделі бачення світу, вирішувати творчі завдання.

Вивчаючи ігрову діяльність дітей в дошкільних закладах, можна зазначити, що предметно-ігрове середовище організовується так, щоб кожна дитина мала можливість займатись улюбленою справою. Оскільки ігри орієнтовані на стимулювання творчої та пізнавальної активності дітей, середовище можна перетворювати в міру розвитку дитячих інтересів, знань та умінь. У такій зоні мають бути набори великомасштабних конструкторів кількох розмірів, призначені для дітей різного віку, набори модулів різних форм та різного кольору, з різних матеріалів для спорудження об'єктів, ігрові стінки з дидактичними та проектними іграми, багатосекційні ігрові ширми, площини та пристосування для сидіння у спеціально відокремленій зоні для настільних ігор (їх краще робити не прямокутними, а складної конфігурації), м'які низькі меблі – для лежання та сидіння, коли діти відпочивають у перерві між іграми та заняттями,м'які легкі блоки для спорудження, для усамітнення; ляльковий театр (подіум-сцена з мікрозалою для глядачів), спортивне знаряддя: м’ячі, бігова доріжка тощо, різноманітні іграшки (м'які, надувні, плоскі, механічні та ін.).

Неодмінною умовою формування предметно-розвивального середовища в дошкільних закладах є опора на особистісно-зорієнтовану модель взаємодії між учасниками освітнього процесу. Це знаходить себе в принципах формування розвивального середовища, представлених у концепції В.Петровського, Л. Кларіної, Л.Смивіної, Л.Стрелкової (1993). Так, у концепції В.Петровського розкрито і науково обґрунтовано принципи формування предметно-розвивального середовища, відповідно до особистісно-зорієнтованої моделі освіти дошкільників [4]. Зупинимося на їхньому аналізі.

Принцип дистанції, позиції при взаємодії регулює відносини між дорослим і дитиною в освітньому процесі. Комфортне спілкування можливо, на думку авторів, за наявності в групових приміщеннях різновеликих меблів. У зв’язку із цим планування приміщень має бути таким, щоб кожний міг знайти зручне, комфортне, із психологічної точки зору, місце для занять та індивідуальної діяльності.

Принцип активності передбачає реалізацію потреби кожної дитини й дорослого, з одного боку, у побудові свого власного предметного оточення, а з іншого – своєї особистості і здорового тіла. Для цього необхідно по-новому поглянути на планування приміщень, підійти більш розумно до використання їхнього розвивального потенціалу, як-от: формування «стіни творчості» для малювання; майстерень із наборами простих інструментів для залучення дітей до «дорослих» видів діяльності; використання звукового і кольорового дизайну під час оформлення приміщень.

Принцип стабільності – динамічності. «У процесі проектування розвивального середовища необхідно враховувати той факт, що визначити його життєве середовище неможливо. Дитина не «перебуває» в середовищі, а долає його, «переростає» його, постійно змінюється, стає іншою кожної наступної хвилини. А отже, змінюється для неї і все довкілля» [4, с. 64]. І все ж таки, щоб дитина відчувала себе комфортно, необхідно надати їй можливість самій змінювати і створювати навколишнє середовище, відповідно до своїх смаків і настрою.

Принцип комплексації і гнучкого зонування передбачає надання можливості дітям займатися відповідно до своїх бажань і потреб одночасно різними видами діяльності, не заважаючи одне одному: фізкультурою, музикою, малюванням, конструюванням, математичними іграми тощо. Керуючись названим принципом, у дитячому садку мають бути створені функціональні приміщення для занять фізкультурою, музичною, театральною діяльністю, експериментуванням; творчі лабораторії, майстерні, “кабінети” з книгами, іграми, слайдами тощо. Трансформація приміщень може бути забезпечена завдяки використанню легких розсувних перегородок і ширм.

Під час проектування розвивального середовища слід передбачити формування багатофункціональних лабораторій, міні-центрів «Зміни себе» з набором різних дзеркал, одягу, перук, масок, гриму тощо. Це дозволить дитині переживати різні емоційні стани, вчитися управляти своїми відчуттями, розуміти психологічні стани однолітків і дорослих.

Принцип емоціогенності середовища, індивідуальної комфортності й емоційного благополуччя кожної дитини. Реалізація цього принципу передбачає організацію середовища так, щоб вона спонукала дітей до взаємодії з її різними елементами, підвищуючи тим самим функціональну активність дитини. Середовище оточення має так самомістити стимули, що сприяють знайомству дітей із засобами і способами пізнання предметного світу, соціальних відносин, образу «Я».

Принцип поєднання звичних і неординарних елементів в естетичній організації середовища передбачає такий підхід до оформлення інтер’єру приміщень, при якому використовувалися б як репродукції класичних творів, так і твори, що спонукають дітей до роздуму, фантазування. Доцільно оформити кімнату «Чарівні фарби» з оптичним змішанням кольорового освітлення при зміні світлофільтрів. Такий калейдоскоп дозволяє створювати динаміку кольорового сприймання предметно-розвивального середовища, його змін відповідно до програми розвитку відчуття кольору, культури кольоросприйняття навколишнього (див. методику В.Ф. Базарного).

У сучасних ДНЗ широку практику використання має оформлення інтер’єру приміщень за допомогою природних матеріалів. Це вносить значне пожвавлення до стандартного планування приміщень, створює особливий, неповторний середовищний імідж дитячого садочка.

Принцип відкритості – закритості передбачає функціонування середовища як відкритої системи, здатної до зміни, корегування і, найголовніше, до розвитку. Інакше кажучи, така система має бути не тільки розвивальною, але й розвиватися. Принцип відкритості – закритості представлено в декількох спектрах:

- по-перше, відкритість природі. Це передбачає включення у внутрішнє середовище будівлі оранжереї, зимового саду, відкритої веранди, формування “зелених кімнат” тощо;

- другий аспект принципу відкритості – закритості – це відкритість культурі в її прогресивних проявах. Елементи культури – живопис, література, музика – мають носити не оформлювальний характер, а бути частиною інтер’єру. Крім цього, організація середовища має ґрунтуватися і на регіональних особливостях культури;

- третій аспект – це відкритість суспільству, зокрема сім’ям вихованців. Батьки повинні бути включені в освітній простір дошкільного навчального закладу як повноправні учасники.

- четвертий аспект – це відкритість свого «Я», власного внутрішнього світу. Середовище організовується так, щоб сприяти формуванню й розвитку образу «Я»;

Принцип урахування статевих і вікових відмінностей дітей. Побудова середовища з урахуванням статевих відмінностей мислиться як надання можливості хлопчикам і дівчаткам проявляти свої схильності і здібності відповідно до прийнятих у суспільстві еталонів мужності і жіночності.

Предметно-розвивальне середовище дошкільного навчального закладу як компонент освітнього простору має в розпорядженні ресурси для організації самопізнавальної діяльності дитини і значного її збагачення.

Наступною складовою середовищного іміджу ЗДО є використання інформаційно-стендових технологій у оформленні.

Сучасне суспільство постійно зазнає соціальних та технологічних змін. Залежно від них людина змінює темп свого життя, способи спілкування та отримання інформації. Відповідно змінюється і життя у дошкільному навчальному закладі. Сучасні інформаційні технології дають змогу значно спростити і поліпшити організацію педагогічної взаємодії всіх учасників освітнього процесу. Наприклад, для отримання інформації широко використовують Інтернет, для доведення її до педагогів та батьків – сучасні інформаційно-стендові технології.

Зазвичай у сучасних ЗДО широко застосовують інформаційно-стендові технології для забезпечення високої ефективності методичної роботи, спрямованої на надання конкретної практичної допомоги педагогам у вдосконаленні форм і методів роботи з дошкільниками та їх батьками. Але з практики відомо, як складно іноді довести величезний обсяг потрібної інформації до педагогів та батьків: не завжди вдається зібрати педагогів разом через їхню завантаженість, а батьки завжди поспішають, не мають часу, часто просто соромляться говорити про свою педагогічну безпорадність. І тут на допомогу вихователю-методисту стають сучасні інформаційно-стендові технології. Адже для розміщення графіків, планів проведення заходів педагогічної діяльності у дошкільному закладі, іншої цікавої і потрібної інформації дуже зручно використовувати стенди.

Сучасні складально-об'ємні конструкції інформаційних стендів дають змогу за потреби легко видозмінювати конфігурацію наочного інформаційного простору: збирати стенди будь-яких форм (від класичних прямокутних до образно-асоціативних); швидко фіксувати і міняти аркуші з інформацією; легко міняти зовнішній вигляд, розмір і назву стенда; збирати міні-стенди, стенди для будь-яких обмежених інтер'єрів – для вертикальних і горизонтальних виступів, пілонів, колон; легко перетворювати настінний варіант на підлоговий за допомогою спеціальних стійок; регулювати висоту розміщення стендів на стійках.

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 495; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!