Реалізація адміністративно-правових норм
Реалізація норм — це практ. використання правил поведінки, що містяться в них, з метою регулювання управл. відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.
Найчастіше виділяють 4 способи реалізації адмін.-правових норм: виконання, використання, додержання, застосування. Виконання — це акт. поведінка суб'єкта адм. правовідносин щодо виконання юр.обов'язків. До цього варіанта реалізації ад.-прав. норм належать такі дії, як сплата податків, подання звітів, здійснення реєстрації, одержання паспорта тощо. Використання — це акт. поведінка суб'єкта адм. правовідносин щодо здійснення наданих йому юр. прав. Діями щодо використання ад.-прав. норм є: подання скарги, заява про відпустку, використання наданих державою пільг тощо. Додержання — це пасивна поведінка суб'єкта адм. правовідносин, який не допускає порушень адм.-правових заборон. Застосування — це діяльність держ. виконавчо-розпоряд. органів з вирішення управл. справ і видання індивід. юр. актів, що ґрунтуються на вимогах матер. або процес. норм.
Управління закордонних справ
Державні органи зовнішніх відносин класифікуються на дві окремі групи: центральні органи зовнішніх відносин держави; закордонні органи зовнішніх відносин держави. У свою чергу група центральних органів розділяється ще на дві групи: органи загальнополітичного керівництва, чий статус визначається Конституцією України; органи спеціальних (галузевих, відомчих) відносин України з іншими країнами. До центральних органів загальнополітичного керівництва ставляться вищі законодавчі органи влади: ВРУ; глава держави - Президент України; КМУ і, насамперед, Прем'єр-міністр України; Міністерство закордонних справ на чолі з міністром. Згідно ст. 102 Конституції України «Президент України є главою держави й виступає від його ім'я. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і воль людини й громадянина».
|
|
|
Повсякденне оперативне керівництво в сфері зовнішньої політики покладено на КМУ, що не тільки намічає основні напрямки в цій роботі, а організує й контролює виконання прийнятих зовнішньополітичних рішень.
Безпосереднє керівництво зовнішньополітичними діями й дипломатичною службою держави Уряд здійснює через Міністерство закордонних справ, керівникові якого Уряд дає прямі доручення й стежить за їхнім виконанням.
Діяльність Міністерства закордонних справ України регулюється Положенням «Про Міністерство закордонних справ України». Міністерство закордонних справ України (МЗС України) як центральний орган виконавчої влади є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади по забезпеченню реалізації державної політики в сфері зовнішніх відносин України й координації заходів у цій сфері. МЗС України очолює Міністр, якого призначає на посаду й звільняє з посади Президент України у встановленому законодавством порядку. Міністр має заступників, які призначаються на посаді й звільняються з посад відповідно до законодавства України. Міністр закордонних справ України: здійснює управління в сфері зовнішніх відносин України, направляє й координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесеним до його ведення; здійснює керівництво МЗС, його представництвами на території України. МЗС України здійснює свої повноваження безпосередньо й через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва Міністерства закордонних справ України на території України, організації й установи, що ставляться до сфери його управління.
|
|
|
Джерела галузі АП
Джерела АП - це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів. Необхідно зазначити, що джерела АП мають свої особливості, що обумовлюються спрямованістю норм, їхнім змістом, а також юридичною силою та сферою поширення. За вказаними ознаками джерела поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов'язковими для виконання всіма органами управління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи. Джерела АП, що базуються на нормах Конституції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчестоящими органами виконавчої влади. Конституція України. Вона веде перед у системі джерел адміністративного права, є Основним Законом України. Закріплені в ній норми мають пряму адміністративно-правову спрямованість. Вони визначають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження між центральними й місцевими органами влади. Адміністративно-правові норми знаходять своє закріплення в законодавчих актах, що їх приймає Верховна Рада України. До найбільш актуальних законодавчих актів необхідно віднести Закони України "Про об'єднання громадян", "Про державну службу", "Про місцеве самоврядування" та ін. Постанови ВРУ, які охоплюють адміністративно-правові норми організаційного характеру. Укази й розпорядження Президента України у сфері державного управління. Нормативні постанови й розпорядження КМУ, а також затверджені ним положення, устави, правила, інструкції та інші кодифіковані акти. Джерелами адміністративного права в міжгалузевому й галузевому масштабах виступають нормативні акти, що їх приймають міністерства, державні комітети і служби України. Нормативні накази керівників міністерств, державних комітетів і служб. До цієї групи слід віднести положення, правила та інші акти, затверджені керівниками вищезгаданих інституцій. Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти представницьких і виконавських органів місцевого самоврядування (наприклад, рішення районної ради народних депутатів, що передбачає адміністративну відповідальність за торгівлю в недозволеному місці).
|
|
|
|
|
|
Отож, джерелом адміністративного права виступає нормативний акт органу державної влади або управління, який криє в собі адміністративно-правові норми, що регулюють державно-управлінську діяльність.
Управління охорони здоровя
ст. 3 Конституції - здоров’я людини є однією з найвищих соціальних цінностей, забезпечення якої-один з головних обов’язків держави.
Завдання Міністерства охорони: Забезпечує реалізацію держ. політики щодо охорони здоров‘я, розробляє проекти відповідних державних програм на перспективу, вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції про їх фінансове забезпечення; Здійснює координацію діяльності закладів охорони;
Організує вивчення впливу навколишнього природного середовища на здоров‘я людини; Готує та подає до Уряду пропозиції про підписання міжурядових угод з питань охорони здоров‘я; Розробляє разом з Академією наук науково-технічні програми з охорони здоров‘я та біології людини; Розробляє і впроваджує у діяльність національної служби охорони здоров‘я нові умови господарювання виходячи із законів ринкової економіки. Проводить в органах і закладах охорони здоров‘я організаційно-методичну роботу по реалізації державної політики в галузі праці і зароб. Плати. Забезпечує державний санітарний нагляд за виконанням підприємствами. Установлює гранично допустимі показники і характеристики шкідливих факторів для здоров‘я людини.
Здійснює разом з відповідними органами державної виконавчої влади вибірковий контроль за рівнем радіаційного забруднення. Погоджує стандарти, технічні умови і документацію на харчові продукти і питну воду, нові хімічні речовини.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 400; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!