КОЕФІЦІЄНТИ ЕЛАСТИЧНОСТІ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОГО ОБОРОТУ ЯК ПОКАЗНИКИ ВІДКРИТОСТІ ЕКОНОМІКИ
Іншим методичним напрямом дослідження вимірювання відкритості економіки є коефіцієнт еластичності зовнішньоторговельного обороту по відношенню до ВВП:
Коефіцієнт еластичності дає оцінку тенденцій (трендів) зростання відкритості економіки. Необхідно ввести обмеження: оскільки показник зростання зовнішньоторговельного обороту не відображає різноспрямованих зрушень в експорті і імпорті, він повинен роздільно використовуватися для аналізу впливу експорту і імпорту на відкритість національної економіки. Якщо протягом тривалого періоду значний експорт не доповнюється відповідним крупним експортом, що впливає на структуру господарства і економічне зростання країни, то це не що інше, як прояв автаркійної тенденції. Значне перевищення імпорту над експортом протягом тривалого часу теж далеко не завжди свідчить про відкритий характер економік, оскільки може досягатися за рахунок кредитів, субвенцій, переводу прибутків з-за кордону і тому подібне
При динамічному підході величини коефіцієнта еластичності експорту/імпорту більше 1 говорять про збільшення відкритості економіки; менше 1 — її зменшенні; коефіцієнт, рівний 1, — про збереження відкритості в незмінному стані.
Коефіцієнт еластичності необхідно розглядати в сукупності з абсолютним рівнем зовнішньоекономічного обороту на душу населення. Якщо цей показник досяг величини, з якою зовнішньоекономічні зв'язки починають стимулювати економічне зростання і позитивно впливати на структурні перетворення господарства, то навіть при коефіцієнті еластичності трохи більше 1 відкритість економіки збільшується достатньо швидко. Якщо ж початковий рівень зовнішньоторговельного обороту ще не досяг цього рівня (порогу), розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країни йде поволі, що затрудняє отримання вигод, які дає відкрита економіка.
|
|
|
В період подолання економічної відсталості і створення «мінімального» промислового комплексу з позиції концепції відкритої економіки важливо, щоб коефіцієнт еластичності експорту/імпорту промислових товарів був вищий 1.
ПРОБЛЕМА ВПЛИВУ ВІДКРИТОСТІ ЕКОНОМІКИ НА ЇЇ СТРУКТУРУ І ЕФЕКТИВНІСТЬ
Окремий напрям аналізу відкритості економіки країни складає дослідження впливу відкритості на формування структури господарства, стимулювання економічного і соціального розвитку.
Ця проблема до цих пір не вирішена. Є величезний пласт літератури «Pro et contra» відкритості—закритості, або, іншими словами, «вільної торгівлі—протекціонізма». Зупинимося на працях двох авторів, що чітко виражали свою світоглядну позицію— німецького Ф. Ліста [Лист, 1841] і американського У. Г. Самнера [Самнер, 2002], написаних в один час (в кінці XIX в.).
|
|
|
Перший протиставив національну політекономію, як він виражався, космополітичній ідеї А. Сміта. За Лістом, національна політекономія займається вивченням продуктивних сил, а політекономія Сміта — теорією обміна1.
1 Відмітимо, що дане зіставлення, по-перше, не витікає з основної роботи А. Сміта «Багатство народів»; по-друге, спеціально для затвердження ідеї необхідності протекціонізму в Германії XIX в. «роздуто», для усвідомлення чого необхідно не поверхнево ознайомитися з «Багатством народів».
Ф. Ліст вважав, що принцип laissez faire — це знаряддя економічно сильних держав проти слабких. А пояснення зводилося до того, що відкритість економіки нібито перешкоджає створенню в країні конкурентоздатної промисловості.
Не маючи можливості викласти тут всі 155 доводів, направлених У. Г. Самнером в захист відкритої економіки, приведемо один з ключових, відповідних стрижневій ідеї даної публікації.
«Протекціоністи говорять, що ми повинні захищати наших робочих від конкуренції іноземних пролетарів. Вони уявляють, що конкуренція можлива тільки між робочими однієї і тієї ж промисловості, що, наприклад, іноземний шерстопрядильник конкурує тільки з американськими шерстопрядильниками. І щоб надати заступництво своїм шерстопрядильникам, вони оподатковують митом сукно, так само необхідне і виробникам пшениці, бавовни і інших продуктів.
|
|
|
До чого це зводиться? Ні до чого іншого, як до створення привілейованого класу людей: шерстопрядильникам дається можливість звалити на плечі інших виробників збитки, які могла б їм нанести конкуренція європейських пролетарів» [Самнер, 2002, с. 47—48].
Таким чином, слідуючи ідеям Самнера, можна зрозуміти, що проблема відкритості/протекціонізму — це, в першу чергу, проблема втручання держави в зовнішньоекономічну сферу. У багатьох дослідженнях доведено, що заступництво з боку держави певному сектору (галузі, виробництву) є, по суті, задоволенням групових економічних інтересів за рахунок всього суспільства (не беруться роки війни).
Схематично цю аксіому (теоретично) добре відобразив один з російських економістів А. Б. Терехов [Терехов, 1991], розкриваючи ідею У. Р. Самнера. В цілях пояснення автор використовував принцип міжгалузевого переливу капіталу і трудових ресурсів. Він вводить такі умови.
1. Національна економіка складається з двох секторів — А з нормою прибутку 8%1 і Б з нормою прибули 16%. Видно, що сектор А в 2 рази менш рентабельний, чим Б. У зарубіжних фірм, що приходять зі своїми інвестиціями в дану країну, витрати нижче в порівнянні з сектором А.
|
|
|
1 Під нормою прибутку розуміється дохід від інвестицій, що ділиться на суму інвестицій. Показник виражений у відсотках.
2. Автор робить правомірне припущення, що норма прибутку (знову-таки в його правомірному визначенні) зарубіжної фірми, проникаючої на національний ринок, рівна, наприклад, 16%. За такої умови сектор А не витримує конкуренцію. Як правило, він через лобістів чинитиме тиск на уряд в цілях встановлення протекціоністської політики, частіше всього методами підвищення митних зборів, податків, зниження квот (як частки) на ввезення товарів з-за кордону.
В результаті автор обґрунтовує три варіанти протекціоністського захисту.
1. Нульовий — протекціонізм відсутній, принцип laissez faire проголошується пануючим. Будь-яке інвестиційне рішення виходить з переваги максимальної норми прибутку. Отже, інвестиції в сектор А сповільнюватимуться, а в сектор Б — прискорюватися. Відбуватиметься міжсекторний (міжгалузевий) перелив капіталу і робочої сили з сектора А в сектор Б. В результаті змінюватиметься структура національної економіки на користь розвитку ефективнішого використання виробничих ресурсів.
2. «Середній» варіант, що припускає, що сектор А добився в уряду державного протекціонізму (хоч би часткового захисту на свою користь). Що ж відбудеться? Ціна імпортних аналогічних товарів (або товарів іноземних фірм, що діють, на території даної країни) підвищується. Це дає можливість сектору А завищити ціни на свою продукцію, наприклад, на 8 пунктів, що складе 16% рентабельності сектора А. Вирівнювання його рентабельності з рентабельністю сектора Б приведе до припинення переливу капіталу і робочої сили. По суті відбудеться консервація структури господарства, що склалася (це властиво сучасній Росії). Замість стимулювання ефективнішого сектора Б держава штучно, а в принципі, за рахунок всього суспільства, підтримає неавангардний сектор А.
3. Варіант «непомірного протекціонізму». Він зазвичай проходить через надмірний політичний лобізм. Наприклад, лобізм відносно сектора А, який так напружує ціни на свої товари, що їх рентабельність стає вищою за товари пропульсивных галузей сектора Б (табл. 24 ілюструє механізм переливу капіталу і робочої сили залежно від рівня протекціонізму, рентабельність прийнята умовно проміжною, рівною 24%)'.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 310; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!