СТУПЕНІ ВІДКРИТОСТІ ЕКОНОМІКИ
Тема: ПОНЯТТЯ ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ
ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ
І ПОКАЗНИКИ СТУПЕНЯ ВІДКРИТОСТІ
Практично безперечним стало уявлення про те, що розвиток будь-якої країни, особливо в умовах світової глобалізації, грунтується не тільки на внутрішньому потенціалі, але і на її участі в міжнародному поділі праці. Питання: у якій мірі країна може «відкритися зовні», щоб зберегти свою національну безпеку в самих різних сферах, починаючи від оборонного комплексу і закінчуючи продовольчою безпекою? Досить часто дана проблема переводиться в площину політичних спекуляцій, що, зрозуміло, не сприяє об'єктивній оцінці проблеми відкритості господарства і включення країни в сучасні геоекономічні мережі (системи)1.
1 Зростання геоекономічного взаємозв'язку між країнами, на наш погляд, веде до зростання взаємної геополітичної відповідальності. Отже в своїй тенденції це — позитивна для світового розвитку тенденція.
Статистика свідчить про зростання економічних взаємозв'язків між країнами. Так, в останнє десятиліття об'єм світової торгівлі збільшувався в 1,75 разів більше, ніж світове виробництво (сумарний об'єм ВВП).
Зростання відкритості економіки найнаочніше розглядати на прикладі США, які мають якнайповніший на планеті по набору галузей і виробництв господарський комплекс. Здавалося б, володіючи практично оптимальним набором природних ресурсів, найбільш високим рівнем людського і соціального (інституційного), речового капіталу і найбільшою часткою в світі наукоємких виробництв в структурі економіки, а також самим ємким внутрішнім ринком споживання, ця країна могла б замкнутися і не розвивати зв'язків з іншими країнами. Насправді відкритість економіки США росте.
|
|
|
На малюнку 8 представлені зміни експорту і імпорту США, розраховані в процентному відношенні до значення ВВП країни. Суттєве збільшення цих показників вказує на роль міжнародних зв'язків США, що росте, в міжнародному розподілі праці, що говорить про ступінь відкритості економіки як одному з провідних чинників економічного зростання і розвитку країни.
Проте, всі високорозвинуті країни, а зараз і окремі регіональні інтеграційні угрупування мають різний ступінь відкритості своєї економіки. Наприклад, Європейський союз, США і Японія, складові авангард сучасного світового господарства, проводять політику протекціонізму (введення переважно нетарифних мір) відносно свого аграрного сектора.
На конференції Всесвітньої торгової організації в м. Доха(2001 р., Катар) група країн, що розвиваються, вказала на те, що «новий раунд переговорів про поглиблення чесної конкуренції потрібно присвятити ліквідації в багатих країнах сільськогосподарських субсидій (державна підтримка сільського господарства щорічно складає в Євросоюзі 90,2 млрд дол., в Японії — 59,8 млрд дол. і в США — 48,9 млрд дол.)». «20 африканських країн зажадали від США ліквідовувати субсидії на виробництво бавовни... Чрез ці субсидії виробники бавовни - Малі, Буркіна-Фасо і Беніна зазнають збитки в 300 млн дол. щорічно, тому що їх продукція виявляється неконкурентоздатною» [Мінаєв, 2004, с. 15]. Країни Заходу захищають свій аграрний сектор не тільки субсидіями виробникам, але і високими імпортними митами, які в Канаді, Європейському союзі і Японії досягають по окремих продовольчих товарах 100, 200 або навіть 300%. Так, за розрахунками В. Загашвілі, протекціонізм країн Заходу обходиться країнам, що розвиваються, через закриття допуску їх продовольства на ринки високорозвинутих країн в 100 млрд дол., що приблизно в два рази перевищує об'єм допомоги, що надається Північчю Півдню [Загашвілі, 2002, с. 20]. Проблема своєрідного сучасного протекціонізму в аграрному секторі з боку високорозвинутих країн, які в цілому проводять політику вільної торгівлі, виглядає, на перший погляд, дискримінаційною і егоїстичною. Якщо ж уважно подивитися на це «лиходійство» багатих країн відносно бідних, то у разі Заходу всі ці заходи, нібито направлені проти принципу фрітрейдер (вільної торгівлі), що не характерний для пануючих великих держав, насправді обумовлені внутрішньою політикою збереження сільських поселень як не тільки господарського, але і культурного феномена. У випадку з Японією, яка могла б розлучитися з рисовиробництвом і отримувати рис з сусідніх країн в 6—8 разів дешевше власного, то тут переплітаються культурно-історичні аспекти збереження сільських поселень і параметрів водного балансу сільської місцевості, що склався протягом століть. Це географічна проблема, яку в Японії намагаються вирішити шляхом заміни рисового виробництва на вирощування овочів з таким же або близьким водним режимом вирощування.
|
|
|
|
|
|
Поняття «Відкрита економіка» протиставляється автаркійній (замкнутій)1. Це поняття («open economy») в теорії і на практиці пройшло значний за часом шлях розвитку услід поглибленню інтернаціоналізації, а потім глобалізації господарства.
1 Повністю автаркійна економіка визначається виключно внутрішньодержавними тенденціями, а така економіка визначається закономірностями, що діють в системі світового господарства. У чистому вигляді два цих крайніх типу на осі «автаркія — відкритість» знайти важко, але близькі до країв осі країни все ж таки можна виявити, проаналізувавши показники їх участі в міжнародному розподілі праці.
|
|
|
У два перші післявоєнні десятиліття під «відкритістю» мали на увазі певне значення (зазвичай більше 10%) експортної квоти [Філаточев, 1991]. При цьому загальної думки про країни, які можна було б включати в аналіз, не існувало — одні автори виділяли як відкриті малі європейські країни, а інші — всі західноєвропейські і Японію. У останні десятиліття роль МПП різко зросла. Наприклад, в США, що теоретично мають можливість замкнутися в рамках своїх економічних меж, як вже наголошувалося, експортна квота до кінця XX в. в порівнянні з його серединою зросла в 2 рази (див. мал. 8). В той же час відразу після Другої світової війни в США спостерігалися хвилі «повзучого протекціонізму», про що свідчить такий факт, як зрив наради ГАТТ 1 на початку 1980-х років за пропозицієюсприяння США. Грунтовний поворот до післявоєнного фритрейдерства почався з правління президента Р. Рейгана в кінці 1980-х років.
До теперішнього часу світ істотно змінився. Якщо взяти середину 1980-х років, то приблизно 95-98% трансакцій (у даному розумінні — зовнішньоторговельних обмінів) здійснювалося між 17 країнами (з більше 210) світу, зокрема США, Канадою, країнами Західної Європи і Японією. Сьогодні ж до 40—45% указаного виду трансакцій доводиться на нові індустріальні країни. А це — істотний показник переливу капіталу з лидируючого Центру в лідерів світового господарства, що формуються.
Серйозною методологічною проблемою залишається облік вартості сфери послуг в статистиці експорту. Багато хто з них прихований в «товарному» експорті у вигляді надання послуг в області сервісу (експлуатації, ремонту і тому подібне) продуктових товарів. Ця їх прихованість занижує реальну експортну квоту послуг як «м'яких» чинників виробництва. Проте, приведемо офіційну статистику частки комерційних послуг в експорті основних країн-експортерів (табл. 23). '
Хоча чітких статистичних закономірностей немає, все ж таки за інших рівних умов згадана «теорія розміру країни» вступає і в даному випадку в дію: чим менше країна (за параметрами території і чисельністю населення), тим у неї більша відкритість господарства.
Приведемо приклад. Частка товарного експорту Нідерландів доходить до 45—48% (від ВВП), Ірландії — до 70, Гонконгу іноді перевищує 130—1402.
----
1 ГАТТ (Генеральна угода по тарифах і торгівлі) — поміщене в
1947 р. в Женеві багатобічна угода про принципи митних бар'єрів і торгову політику країн-учасниць. Основні принципи ГАТТ витримані у дусі англосакської філософії і визначені американськими інтересами. Їх можна розділити на три групи: 1) принцип антидискриминнации, коли
кожен учасник ГАТТ, вводячи пільги, переваги і тому подібне, поширює їх
на всіх інших учасників; 2) принцип консолідації, що припускає не
підвищувати митних зборів, податків і аналогічних обмежень вище рівня 1947 г.; 3) принцип переговорів, що означає систематичні переговори по конкретних проблемах. Женевська конференція 1947 р., на якій подписа-
сано Генеральна угода, на підставі принципу консолідації визначила 45 тис. позицій в області тарифів, що охоплюють половину міжнародних обмінів. У 1994 р. після декількох раундів переговорів в рамках ГАТТ стояли підписи 112 держав, що представляли понад 90% світовий торновли
2 Ця, здавалося б, логічно неможлива величина експортної квоти
пояснюється величезною величиною реекспорту іноземних товарів; обьяснение ж полягає у вузькості національного ринку споживання товарів і в низькій диверсифікації галузевої структури господарства.
При порівняно однаковому рівні розвитку продуктивних сил відкритість економіки країни тим більше, чим менше її економічний потенціал (ВВП). Для зіставлення можна взяти практично однакові за рівнем соціально-економічного розвитку Бельгію і Японію. При майже рівному душовому показнику ВВП, але різному його об'ємі на порядок на користь Японії (у 2003 р. ВВП Японії в 10,4 раза перевищував ВВП Бельгії) експортна квота у Бельгії в 2003 р. складала 62, а у Японії — 8 (теж практично на порядок). З цього все ж таки видно, що між ступенем відкритості і економічним потенціалом немає строгої оберненої пропорційної залежності.
Серед чинників відкритості економіки важливу роль грає диверсифікованність галузевої структури господарства. Так, її «утя-желенность», тобто значна питома вага базових галузей (чорній і кольоровій металургії, паливно-енергетичного комплексу і тому подібне), веде до меншої залученості господарства в міжнародний розподіл праці. За наявності ж машинобудування з пропульсивними галузями, хімічній промисловості органічного синтезу відбувається поглиблення міжнародного розподілу праці.
КОМПЛЕКСНИЙ ПОКАЗНИК
СТУПЕНІ ВІДКРИТОСТІ ЕКОНОМІКИ
Необхідно відзначити, що поняття відкритості розповсюджується не тільки на зовнішню торгівлю. Виділяється три ключові канали, які пов'язують національні економічні системи зі світовим господарством: 1) зовнішня торгівля; 2) рух капіталу; 3) взаємообмін національних валют.
Для визначення відкритості економіки через канал «рух капіталу» введений показник фінансової відкритості економіки як відношення притоку (імпорту) або відтоку (експорту) капіталу по відношенню до ВВП.
В. Соколов і Ю. Шишков запропонували показник, що дає повне уявлення про ступінь відкритості національної економіки. На їх думку, він повинен синтезувати всі види зовнішньоекономічних обмінів. Для цього необхідно визначити чисельник дробу. Автори розуміють під ним загальний об'єм надходжень (платежів) країни. Будь-який її економічний контакт із зовнішнім світом знаменується переміщенням грошей через кордон [Менкью, 2004, с. 407-410].
Для розрахунку сумарного обороту зовнішньоекономічних операцій пропонується використовувати всі статті базисного платіжного балансу, підсумовуючи вартість імпорту продуктів і послуг, а також довгострокові зарубіжні інвестиції. А можна, навпаки, узяти сумарний притік фінансових коштів в країну, тобто суму платежів і надходжень, що ділиться навпіл. При цьому автори даного, цілком закономірного підходу задаються питанням, чи можна з'єднати в одній формулі доданки чисельника, які якісно різнорідні, і представляють чисельники двох різних дробів:
|
|
На це питання вони відповідають позитивно. Необхідно ці доданки розглядати як величини відносні, що характеризують тільки ступінь відкритості національної економіки. При такому підході сумісність виправдана, і тоді комплексний показник відкритості національної економіки може бути виражений наступною формулою:
У економічно розвинених країн на частку обороту товарів припадає до 65, послуг — більше 15, довгострокових інвестицій — до 20—30%.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 1158; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!