Е) залежно від призначення контролю виділяють: 1) загальний, що охоплює всі сторони діяльності суб'єкта, що контролюється; 2) цільовий контроль окремого напряму роботи.

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 8Следующая ⇒

Державний контроль - це одна з функцій державного управління, що полягає в оцінюванні правомірності діяльності об'єкту контролю та здійснюється відповідними державними органами .

Нагляд --це здійснення спеціально уповноваженими органами цільового спостереження за станом законності, фіксації його порушень і вжиття заходів щодо притягнення порушників до відповідальності. Суб'єктами здійснення нагляду є державні органи. Належність тієї чи іншої структури до суб'єктів нагляду визначається відповідними нормативними актами. Важливі наглядові функції здійснює міліція. Адміністративний нагляд міліції --це систематичний нагляд за чітким і неухильним додержанням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою запобігання і припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом відповідальності (кримінальної чи адміністративної) або вжиття до них заходів громадського впливу.

Методи : а) безпосереднє спостереження у громадських місцях за виконанням громадянами та посадовими особами загальнообов'язкових правил; б) періодичні перевірки виконання органами, посадовими особами, громадянами встановлених правил; в) виявлення порушень у ході перевірки скарг, заяв, пропозицій та іншої інформації стосовно правопорушників.

Адміністративний нагляд міліції поділяється на загальний і спеціальний.

Загальний адміністративний нагляд — це нагляд за додержанням загальнообов'язкових та інших правил. До них належать: правила перебування іноземців, правила дозвільної системи; правила паспортної системи тощо.

Спеціальний адміністративний нагляд міліції — це нагляд за поведінкою певної категорії громадян.

26. Зве́рнення громадя́н — викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Звернення громадян до органів державної влади та органів місцевого самоврядування мають важливе значення у забезпеченні постійного зв'язку між державою та громадянином, у вирішенні життєво важливих проблем окремої людини і суспільства в цілому, і реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, в процесі побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Типи звернень пропозиція (зауваження), заява (клопотання), скарга.

Форма звернення

Звернення може бути: 1. усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) 2. письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Види звернень

Звернення може бути подано: окремою особою (індивідуальне); групою осіб (колективне).

Адміністративна відповідальність - це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення. Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона: 1) є засобом охорони встановленого державою правопорядку; 2) нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм; 3) є наслідком винного антигромадського діяння; 4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння; 5) пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати; В залежності від виду соціальних норм чи сфери соціальної діяльності соціальна відповідальність поділяється на відповідальність політичну, юридичну, моральну, відповідальність перед суспільними організаціями.

Адміністративне правопорушення (проступок) – це перш за все діяння, поведінка, вчинок людини, дія чи бездіяльність, це акт зовнішнього виявлення ставлення особи до реальної дійсності, інших людей, держави, суспільства. Закону непідвладні переконання, думки людей, якщо вони не знайшли зовнішнього виявлення. Таке діяння має визнаватися адміністративним проступком за наявності певних ознак, до яких традиційно відносять суспільну шкідливість (небезпечність), протиправність, винність та адміністративну караність. До складу адміністративного правопорушення належать ознаки, які характеризують об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єктивну сторону і суб’єкта проступку.

Адміністративне стягнення — це захід адміністративної відповідальності, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Види адміністративних стягнень Попередження Штраф Оплатне вилучення предмета Конфіскація Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (полювання та керування транспортними засобами)Громадські роботиВиправні роботиАдміністративний арешт.

Спеціальним суб'єктом є особа, яка може бути визнана суб'єктом конкретного адміністративного правопорушення, а відтак притягнута до адміністративної відповідальності за наявності у неї, крім ознак загального суб'єкта, певних додаткових ознак. Такими додатковими ознаками, зокрема, можуть бути: громадянство; вік; наявність статусу посадової особи або конкретна займана посада; стан здоров'я або фізіологічний стан особи; родинні зв'язки; професія; род або сфера професійної діяльності; факт наділення певними правами, обов'язками або факт позбавлення суб'єктивного права чи його відсутності; факт попереднього притягнення особи до адміністративної відповідальності; спеціальний правовий статус, деякі інші ознаки. Особливості адміністративної відповідальності стосуються іноземців та осіб без громадянства. Відповідно до ст. 16 КпАП іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України, а питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які відповідно до чинних законів та міжнародних договорів України користуються імунітетом щодо адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

31. відповідальність юридичних осіб не обмежується виключно майновою. Зокрема, з приведеного в Цивільному кодексі України визначення юридичної особи виходить, що щодо юридичних осіб існує потенційна можливість застосування санкцій різноманітного характеру: володіння окремим майном обумовлює можливість застосування санкцій майнового (за змістом) характеру (стягнення неустойки, штрафу, пені і т.д.); можливість використання від свого імені майнових і особистих немайнових прав обумовлює застосування санкцій у вигляді обмежень цієї можливості (наприклад, стаття 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачає застосування до конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування або тимчасового припинення зовнішньоекономічної діяльності; організаційна спільність обумовлює наявність санкцій, направлених на ліквідацію цієї спільності (наприклад, стаття 16 Закону України "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" передбачає, що у випадках зловживання суб'єктами господарювання монопольним положенням на ринку.

32. Поняття "адміністративний процес" в адміністративно-правовій науці прийнято розглядати в широкому й вузькому значеннях. У широкому значенні адміністративний процес - це встановлений законом порядок розгляду й рішення індивідуально-конкретних справ, що виникають у сфері державного керування, судами (загальної юрисдикції або спеціально створеними) або спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами). У вузькому значенні адміністративний процес розглядається як виробництво по справах про адміністративні правопорушення й застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Іноді поняття адміністративного процесу у вузькому значенні тлумачать не тільки як розгляд справ про адміністративні правопорушення й застосування адміністративних стягнень до винних, але і як розгляд справ із застосуванням мер адміністративного примуса. Риси : Насамперед адміністративний процес здійснюється тільки уповноваженими на те суб'єктами. Упорядкованість адміністративного процесу обумовлюється наявністю чіткої системи дій по проведенню операцій із приписаннями норм права. Урегулювання процесуальних дій суб'єктів адміністративного процесу є запорукою того, що кінцевий результат буде досягнутий, а відсутність належної процесуальної регламентації означає по суті некерованість їхніх дій, ставить під сумнів досягнення реальної мети процесу.

Основними є такі принципи адміністративного процесу (адміністративно-процесуальної діяльності):- законності;- правової рівності;- охорони інтересів держави та особи;- публічності (офіційності);- об'єктивної істини;- гласності;- обов'язковості державної мови і забезпечення права користування рідною мовою;- швидкості й економічності;- самостійності в ухваленні рішень;- дотримання правових презумпцій адміністративного процесу.

34. У визначенні структури адміністративного процесу міститься термін «провадження», яке раніше не траплялось у вивченні адміністративного права Даючи поняття, необхідно вказати, що адміністративне провадження - це регламентований положеннями нормативно-правових актів порядок діяльності органів (посадових осіб) із вирішення адміністративних справ Спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом, спори щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму Другий варіант адміністративних проваджень у наведеній групі ті, що реалізуються у діяльності органів публічної адміністрації Це набагато численніша група проваджень, з-поміж яких можна вирізнити про адміністративні правопорушення (що розглядаються в адміністративному, а не в судовому порядку), про видворення за межі України іноземців, про адміністративне оскарження, нормотворчі, дозвільні, реєстраційні, контрольні, атестаційні

35. юрисдикційні провадження - це провадження, спрямовані на вирішення справ про адміністративні правопорушення та інші правові спори. Іншими словами, у випадках юрисдикційних проваджень завжди має місце певний конфлікт. Важливо усвідомити, що на відміну від неюрисдикційних проваджень (справ позитивного характеру), основне завдання юрисдикційних проваджень - вирішення спору. До того ж необхідно додати, що одним із результатів юрисдикційних проваджень є негативні наслідки для однієї зі сторін спору або застосування адміністративних стягнень для порушника норм адміністративного законодавства. У цілому необхідно вирізнити такі характерні риси юрисдик-ційних проваджень: виникають із необхідністю вирішення суперечки про право, що випливає з норм адміністративного права або із застосуванням заходів адміністративного примусу; мають місце як у діяльності судів (розгляд справ про адміністративні правопорушення, справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень), так і в діяльності органів публічної адміністрації (розгляд справ про адміністративні правопорушення, ліцензування, акредитація, атестація, інші справи позитивного характеру); обов'язковим суб'єктом юрисдикційного провадження виступає представник держави (суд чи орган публічної адміністрації); результатом указаного провадження є прийняття рішення, завдяки якому вирішується правовий конфлікт або застосовуються (не застосовуються) заходи адміністративного примусу.

36. Вказана група проваджень є найчисленнішою з-поміж інших, тому що йдеться про справи позитивного характеру, де немає спору чи правового конфлікту. Порівнюючи у суспільстві кількість правомірних дій і правопорушень, або кількість справ, що вирішуються органами публічної адміністрації, де є спірна ситуація та де її немає, слід зробити висновок, що вчинків і справ позитивного характеру, в яких відсутня конфліктна складова, суттєво більше. Звідси й більша кількість неюрисдикційних проваджень. До характерних рис неюрисдикційних проваджень слід віднести такі: реалізуються в межах владної діяльності органів публічної адміністрації та посадових осіб; спрямовані на вирішення справ позитивного характеру (які не містять конфліктної складової); не пов'язані із застосуванням адміністративного примусу; частіше ініціюються громадянами чи організаціями. Виходячи з раніше наведених видів неюрисдикційних адміністративних проваджень розглянемо сутність основних із них.

37. Правову основу управління цією сферою складають Конституція України, закони України: "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про господарські товариства", "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", укази Президента: "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій" Необхідно мати на увазі, що основними напрямами, що охоплюються державним управлінням в економічній сфері, є: фінансова політика; грошово-кредитова політика; банківська система; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика і залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; стимулювння малого бізнесу; запровадження єдиної державної регуляторної політики.

38. Митна справа ~ це складова зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності України, за рахунок якої організовується та забезпечується порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з установленням і справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України. Державне управління митною справою забезпечує проведення та реалізацію єдиної митної політики в державі. Митна політика - це система принципів і напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомоги митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. При цьому митне регулювання здійснюється на основі принципів: виключної юрисдикції України на її митній території; виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи; законності; єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; системності; ефективності; додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб; гласності та прозорості (Митний кодекс України).

39. Комунікації - це сукупність усіх видів сполучення, які самостійно не створюючи матеріальних цінностей, забезпечують процес переміщення людей, вантажів а також спілкування людей. Характерні особливості комунікацій як об'єктів адміністративно-правового регулювання: самостійно не створюють матеріальних цінностей У реальності транспорт, шляхове господарство і зв'язок призначені для реалізації потреб людей на пересування і спілкування та, відповідно, об'єктивно не створюють матеріальних цінностей, високий ступінь централізації державного управління Говорячи про вказану особливість, слід вказати, що вона перш за все має стосунок до транспорту і шляхового господарства Розглянувши користування залізничними коліями, диспетчерські авіаційні служби, трубопровідний транспорт, ми повинні говорити фактично про державні монополії, тобто системи, у яких роль держави неможливо перебільшити Виходячи з цього масштаби приватизації у цій

40. Україна обґрунтовано вважається аграрною державою, оскільки родючість українських земель, значна сільськогосподарська складова вітчизняного експорту, кількість громадян, задіяних у сфері агропромислового комплексу тощо свідчать про пріоритетність сільського господарства у нашій державі. Забезпеченість одним із ключових кінцевих результатів діяльності агропромислового комплексу - продуктами харчування є важливою складовою національної безпеки України. Слід зазначити, що агропромисловий комплекс (далі - АПК) - це сукупність галузей народного господарства, пов'язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, які спрямовані на забезпечення населення продуктами харчування. Підтвердженням того факту, що АПК - комплексне утворення, є перелік складових - агропромислових галузей. До них належать: землеробство; тваринництво; харчова і переробна промисловість; ветеринарна медицина; насінництво та росадництво; садівництво, виноробство; рибне господарство

41. Будь-яка держава не може існувати та розвиватись прогресивно у разі, коли в ній не розвинута система освіти та державного управління у цій сфері Не є винятком і Україна, де освіта взаємодіє та впливає на людину починаючи від перших років, супроводжуючи нерідко протягом усього життя Доцільно навести висловлювання А Зільбера, згідно з яким «освіта - це те, що залишається у людини, коли все інше геть-чисто забуте» Освіта - це цілеспрямований процес виховання та навчання з метою всебічного розвитку розумових і фізичних здібностей людини та забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Основний Закон держави у ст 53 визначає, що кожен має право на освіту Повна загальна середня освіта є обов'язковою Держава забезпечує доступність та безоплатність освіти в державних і комунальних навчальних закладах Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі

42. Нормативно-правова база державного управління у сфері науки визначає «правила гри» стосовно впливу держави на наукову галузь Керуючись ними, суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері науки здійснюють функції щодо державного регулювання зазначеної сфери Водночас, важливо орієнтуватись у тих напрямах, які для держави є основними, пріоритетними, на реалізацію яких звертається основна увага та зосереджуються основні зусилля Необхідно вирізняти такі основні напрями державного регулювання у сфері науки Держава не в змозі підтримувати всі наукові дослідження у повному обсязі Йдеться як про значні матеріальні витрати, так і про ефективність розподілу бюджетних коштів 3 метою оптимізації підтримки вітчизняної науки доцільно визначатися з пріоритетами, себто з тими науковими напрямами (колективами), які здатні забезпечити суттєві позитивні наукові результати чи значну користь практиці Це завдання вирішується за допомоги експертної діяльності

43. Важливість сфери охорони здоров'я у житті кожної держави неможливо перебільшити У даний час сфера охорони здоров'я виконує покладені на неї функції насамперед за рахунок фінансування і належного державного регулювання В основі останнього лежить нормативно-правова база, що визначає правове положення органів, установ і посадових осіб у сфері охорони здоров'я Саме за рахунок управління система організації медичної допомоги набуває стрункості й ефективності, що сприяє якнайповнішій реалізації покладених завдань Слід зазначити, що на початку періоду демократичних перетворень, від 1991 р, в Україні стала помітною тенденція до зниження ролі і значення державного управління в охороні здоров'я громадян Ейфорія свободи виявилась і у сфері медичної діяльності Поява разом із державними й комунальними приватних лікувальних установ, добровільного медичного страхування сприяли формуванню думки про непотрібність управлінських структур Думалось, що, за аналогією з іншими сферами життя, ринок у медицині здатний ефективно управляти наданням медичної допомоги і вирішувати проблеми Але реальні події показали, що таке становище не є оптимальним Вплив держави, що реалізовується за допомоги органів управління охороною здоров'я, є необхідною умовою функціонування медицини в країні Для здійснення державного управління у сфері охорони здоров'я громадян використовуються правові, адміністративні, економічні, соціально-психологічні методи Охорона здоров'я - це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини за макс имальної біологічно можливої індивідуальної тривалості жит

44. Різноплановий характер діяльності у сфері культури, значна кількість об'єктів культури обумовлюють особливості державного регулювання у зазначеній сфері. Вплив держави здійснюється через певні органи та організації, серед повноважень яких виокремлюються у сфері культури. Як і у випадку з наукою, суб'єкти адміністративно-правового регулювання менше регулюють сам творчий процес, а значною мірою впливають на організацію діяльності у сфері культури, реалізують у ній державну політику. Класифікацію суб'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері культури наведено на рис. 17.2:

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 268; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!