СПІВВІДНОШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ І ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Наприкінці 80-х років минулого століття однією з найбільш актуальних проблем вітчизняного державознавства і юридичної науки в цілому стала проблема правової держави [1, 39]. Ця проблема сьогодні переросла у проблему співвідношення понять конституційної і правової держави.
Поняття правової держави згадувалося ще у 1813 р. в роботах Карла Вель- кера. Карл Велькер розумів її як форму держави, що змінює на певному історичному етапі «деспотію» і «теократію». І в 1832 р. це поняття з’являється в роботах Роберта фон Моля, проте на час панування ідеології диктатури пролетаріату розвиток даного поняття було зупинено [1, 40]. Відродження його припало на період повного розчарування в марксистсько-ленінській ідеології і радянському ладі.
Завданням цього дослідження є визначення обсягу понять «конституційна держава» і «правова держава», їх співвідношення між собою за обсягом, змістом і часом виникнення, а також визначення умов, за яких та чи інша держава зможе називатись конституційною чи правовою державою.
Після проголошення Декларації про державний суверенітет, в преамбулі якої вже говорилось про необхідність створення правової держави, і особливо після прийняття Конституції 1996 року, в ст. 1 якої говориться, що Україна є суверенна і незалежна демократична, соціальна, правова держава, обговорення проблеми створення правової держави переходить від прихованого стану на загальнодержавний рівень. Дана проблема залишатиметься актуальною, поки Україна не стане правовою державою не формально — на основі ст. 1 Конституції України, а в реальному житті, житті кожного її громадянина [1, 40]. Конституція являє собою своєрідний генетичний код держави і таким чином визначає напрямки шляху, яким йде країна. Але, на жаль, хоча Конституція України юридично визнала нашу державу правовою, в наш час кожен може зіткнутися з такими реаліями: масовий правовий нігілізм, прояви якого можна зустріти не лише серед громадян, а й серед державних службовців; відсутність реального механізму реалізації прав і свобод людини, що зумовлено недосконалим законодавством і недостатнім рівнем компетентності правоохоронних органів, суддів та інших державних і недержавних органів; масові порушення прав людини; наявність «п’ятої суспільної влади» — тіньових мафіозних структур, що, маючи неабиякий вплив на політику уряду, гальмують розвиток демократії; недовіра людини до держави; відсутність необхідної активності у політичному житті; корупція державних службовців.
Питання співвідношення конституційної і правової держав не знайшло однозначного тлумачення у науці. Деякі науковці, передусім дореволюційні, вважали, що категорії «конституційна» і «правова держава» є ідентичними і однакові за об’ємом (М. М. Ковалевський, С. А. Муромцев), інші визначали конституційну державу як практичне втілення ідеї правової держави (Ф. Кокошкін).
В. М. Гессен говорив, що лише конституційна держава є правовою. Вона, на його переконання, може бути більш чи менш правовою; антитезою абсолютної монархії є не правова, а конституційна держава [2, 249]. Інші вважали, що правова держава є поняттям метаюри- дичним та його неможна ототожнювати з поняттям конституційної держави, що є за об’ємом вужчим, ніж перше (С. А. Котляревський).
Конституційна держава — тип держави, основним законом якої є конституція, а закріплення і юридична гарантія основних прав і свобод людини і громадянина займають в ній найголовніше місце. Саме Конституція встановлює ті основні гарантії прав і свобод людини, на досягнення яких держава має спрямувати свою діяльність. Конституційною також є держава, в якій народне представництво відіграє вирішальну роль у здійсненні законодавчої і виконавчої влади. Наявністю представницьких установ, наділених законодавчою владою, конституційна держава відрізняється, по-перше, від абсолютної монархії, в якій всі органи верховного управління, за виключенням монарха, мають дорадчий, а не законодавчий характер, і, по-друге, від станової монархії, в якій не народне представництво, а представництво окремих станів або чинів бере участь у здійсненні законодавчої влади [2, 234]. Підзаконність влади є необхідною умовою правового характеру відносин між владою і громадянином. У конституційній державі ці відносини є правовідносинами — тобто ставленням правового суб’єкта до правового суб’єкта, а не владовідносини як не ставлення суб’єкта до об’єкта. В абсолютній монархії індивід — об’єкт влади; в конституційній державі — суб’єкт прав. Там він — підданий, тут — громадянин [2, 245].
Правова держава — тип держави з розвинутим громадянським суспільством, у якій організація і діяльність влади засновані на принципі верховенства права, визнанні та забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, взаємній відповідальності держави і особи, дотриманні реального поділу влади. В такій державі юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини, які визнаються найвищою соціальною цінністю. Основою правової держави має стати конституційна, і всі ознаки, названі при характеристиці конституційної держави, цілком характерні правовій державі. Однак до ознак правової держави також обов’язково відносять сформоване громадянське суспільство, високу правосвідомість і правову культуру громадян тощо.
Правова держава має властивості і характеристики, без яких цивілізоване суспільство не може існувати: гуманізм, демократизм (подолання відчуження особи від держави), моральність (рівноправність і справедливість), обмеження всевладдя і свавілля держави (поділ влад, створення заходів стримувань і противаг) [3, 267]. Правовою державою називають державу, яка у своїй діяльності певним чином обмежена правом, а не функціонує поза чи над ним. Необхідною вимогою правової держави є розподіл влади, який здійснюється в умовах представницької демократії. Тому тільки конституційна держава може бути правовою державою.
Отже, категорії «конституційна держава» і «правова держава» не можна ототожнювати, адже перше поняття є вужчим за обсягом і входить до поняття правової держави. Розбіжності між ними можна провести за такими трьома критеріями: за часом виникнення, за обсягом та за змістом.
Якщо повернутись до історії, то можна побачити, що перші буржуазні конституції з’являються у 1787 р. в США і в 1791 р. у Франції. Тобто раніше з’являється поняття конституційної держави, близьке до того, що ми тепер використовуємо. Тому вже із появою концепції правової держави можна вважати відкритим новий етап розвитку демократичної держави. А оскільки без попереднього етапу не може утворитись наступний, то висновком буде те, що конституційна держава — це надійний «фундамент» для будування правової держави.
За обсягом правова держава охоплює конституційну, і перша формується за існування і на підґрунті другої. Тому і за змістом категорія правової держави ширша, адже вона включає, крім ознак конституційної, ще додатково ті, які характерні лише ній.
Правова держава — це приклад ідеальної організації суспільства з високою правовою культурою і правосвідомістю, заснованого на принципі справедливості, якого мають прагнути і держава, і суспільство.
Тому, наприклад, наявність надза- конних повноважень у глави держави
— права диспенсації (право, що звільняє від обов’язку в окремих випадках підкорятися загальним вимогам закону), права видання виключних указів — суперечить суті правової держави, а з іншого боку, для того, щоб держава могла бути визнана цілком і безумовно правовою, потрібна не лише конституційна, а й адміністративна реформа. Необхідне таке законодавство, яке, накладаючи на владу обов’язки, надавало б громадянам відповідні цим обов’язкам суб’єктивні публічні права. Нарешті, без наявності системи правових гарантій, що забезпечують недоторканність публічних прав, немає і не може бути правової держави. Зокрема, адміністративна юстиція
— своєрідна організація судової (а не адміністративної) влади, призначенням якої є захист суб’єктивних публічних прав шляхом скасування незаконних розпоряджень адміністративної влади.
В реальному житті правова держава є ціллю, якої одні держави досягли більшою мірою, а інші — меншою, і поки що не існує держави, яка стала б «цілком» правовою. Зараз вже є держави, які можна назвати конституційними, такими стали демократичні держави Франція, Швейцарія, США тощо.
Основний Закон визначив Україну правовою державою (ст. 1) на основі визнання принципу поділу влади (ст. 6), ідеологічного, економічного і політичного плюралізму (ст. 15), а також дії принципу верховенства права (ст. 8). Проте, якщо брати теперішній рівень реалізації закріплених конституційних цінностей, то нашу державу поки що важко назвати конституційною.
Конституційна і правова держави мають деякі спільні ознаки: в них мають забезпечуватись права і свободи людини; їх соціальною базою є суспільство з розвинутою правосвідомістю і правовою культурою. Але для того, щоб держава стала правовою, вона спочатку має стати конституційною.
Отже, якщо для формування правової держави необхідна правова Конституція, то Україні залишилось лише правильно організувати роботу органів публічної влади, надати владу тим, хто справді буде спрямовувати свою діяльність на реалізацію положень Конституції, на досягнення такої правосвідомості населення, яка сприятиме становленню громадянського суспільства, яке у свою чергу зуміє обмежувати свавілля влади, стояти на сторожі своїх прав, зможе самостійно їх захистити. Лише за такої ситуації держава зможе називатися правовою державою.
Отже поняття «правова держава» і «конституційна держава» не можна ототожнювати. Вони є водночас близькими, але і різними. Будь-яка правова держава є конституційною, але не будь-яка конституційна держава є правовою.
Ключові слова: конституційна держава, правова держава, громадянське суспільство, права і свободи.

Мы поможем в написании ваших работ!