Поняття механізму реалізації прав на землю 19 страница
До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, що їх використовують або Вони можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Лікувально-оздоровчі властивості мають не самі землі, а тільки лікувально-оздоровча місцевість, тобто природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До загальнопоширених природних лікувальних ресурсів належать ресурси, які трапляються у різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. Закону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.1
Такі місцевості у встановленому Законом порядку можуть бути визнані курортами. Курорт — це освоєна природна те-
1 Офіційний вісник України. — 2000. — № 44. — Ст. 1884.
314
риторія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та рекреації і підлягає особливій охороні.
Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
|
|
Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому статтями 116, 117 і 122—126 ЗК України, на підставі розроблення тех-ніко-економічних обгрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.
На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Так, залежно від зон округів санітарної охорони на землях оздоровчого призначення забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, проведення будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс тощо.
|
|
На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона — суворого режиму; друга зона обмежень; третя зона спостережень.
Зона суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовуються для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря та прилеглу до пляжів територію завширшки не менш як 100 м.
315
Зона обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій розміщені санаторно-курортні заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів і т. ін. курорту.
|
|
Зона спостережень охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без додержання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.
У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони, за загальним правилом, забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.
Чинне законодавств забороняє приватизацію земель оздоровчого призначення, на яких розташовані курорти державного значення, що перебувають у державній або комунальній власності на момент прийняття Закону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.
Земельні ділянки оздоровчого призначення курортів використовуються у порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту з додержанням вимог статей 31—33 Закону України «Про курорти».
|
|
Порядок надання родовищ корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань визначається Кодексом України про надра. Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами.
316
§ 4. Визначення, склад
та використання земель рекреаційного призначення
Землі рекреаційного призначення — одна з категорій, що входить до складу земель України (п. «г» ст. 19 ЗК). Вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Юридичними ознаками земель рекреаційного призначення може бути:
0 можливість використання їх для організації масового
організованого відпочинку населення у зв'язку з наявною су
купністю на них природних, природно-соціальних умов та
природно-антропогенних комплексів;
1 підтвердження в порядку, передбаченому законодав
ством, якостей земельних ділянок суші та водного простору,
які сприяють фізіологічному, психологічному, генетичному
та духовному оздоровленню людей;
2 встановлення порядку користування такими землями
для масового довгострокового та короткострокового відпо
чинку населення, обліку, моніторингу;
3 оголошення у встановленому порядку меж, розмірів зе
мельних ділянок суші та водного простору рекреаційного
призначення.
Наявність цих ознак дає підставу для визнання відповідних територій землями рекреаційного призначення. Вирішальним фактором віднесення ділянок суші та водного простору до зазначених земель є можливість їхнього цільового використання для організації масового відпочинку населення.
Порядок визнання територій рекреаційними зонами на землях рекреаційного призначення залежить від їх місцезнаходження та виду природних об'єктів на них.
Місця користування водами з рекреаційною та спортивною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством (ст. 64 Водного кодексу України). Визначення земель рекреаційного призначення на землях лісового фонду регулюється відповідними нормами лісового законодавства (статті 9, 36, 37, 40, 75, 78 Лісового кодексу України). Спеціальний порядок створення встановлено для рекреаційних зон у складі земель природно-заповідного фонду України (статті 18—24 Закону України
317
І
І
«Про природно-заповідний фонд України»). Режим використання цих земель визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а також місцевими органами влади та місцевого самоврядування (ч. З ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»].
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва та спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Землі рекреаційного призначення за своїм складом поділяються на: а) призначені для короткочасного та б) довгочасного відпочинку населення. Рекреаційні землі (зони) для короткочасного відпочинку визначаються на землях населених пунктів, приміських, міських лісів, населених зон, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків, які є легкодоступними для населення. Рекреаційні землі (зони) для довгочасного відпочинку організуються за межами населених пунктів на значній відстані. На цих землях дозволяється розміщувати соціально-культурні, туристичні, лікувально-оздоровчі та інші заклади та об'єкти рекреаційного призначення.
Залежно від розташування можна виділити три види земель рекреаційного призначення: а) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів; б) землі приміських та зелених зон; в) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку населення за межами населених пунктів.
Визначення земель рекреаційного призначення для цілей, передбачених у ст. 51 ЗК України, а також для спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається згідно з законами України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р.1 та «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р.2.
1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 52. — Ст. 683.
2 Там само. — 2000. — № 31. — Ст. 250.
318
Порядок надання у користування або власність земель рекреаційного призначення для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається на загальних умовах, передбачених ст. 116 ЗК України.
Право державної, комунальної та приватної власності на землі рекреаційного призначення набувається та реалізується різними суб'єктами на основі Конституції, інших законів у порядку, передбаченому ЗК України (статті 78—91, 116—129, 131, 132).
Право користування землями рекреаційного призначення здійснюється у двох формах — загального і спеціального користування. Загальне користування здійснюють громадяни у порядку, передбаченому законодавством і визначеному місцевими радами. Це користування парками, скверами, бульварами і таке інше в населених пунктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, що створюються радами згідно зі статті 64 Водного кодексу України; користування сприятливим кліматом. Спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та суб'єкти підприємницької діяльності на підставі рішень місцевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності.
Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на їх територіях визначають різні функціональні зони: а) особливо охоронювана; б) пізнавальна; в) короткочасного відпочинку; г) обслуговування відвідувачів; д) господарського призначення.
Основні права та обов'язки користувачів землями рекреаційного призначення передбачені Конституцією України (статті 13, 14, 22, 26, 41, 50, 66), Земельним кодексом України (статті 95—97), Законом України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. (статті 21, 22) та іншим законодавством.
Деякі особливості використання земель рекреаційного призначення передбачає Лісовий кодекс України. Рекреаційна функція лісу визначається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства. Самостійними видами є використання лісу та земельних ділянок лісового фонду з рекреаційною, культурно-оздоровчою, спортивною та туристичною метою. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях встановлює Кабінет Міністрів України (ч. 2 ст. 75 Лісового кодексу).
319
Деякі особливості має використання земель рекреаційного призначення, розташованих на землях природно-заповідного фонду. Так, землі рекреаційних зон регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків можуть використовуватися як на праві користування (у тому числі і оренди), так і на праві власності залежно від форми власності самих об'єктів природно-заповідного фонду.
§ 5. Склад то використання земель історико-культурного призначення
Землі історико-культурного призначення — одна з категорій, що входить до складу земель України (п. «д» ст. 19 ЗК). До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-за-повідники, меморіальні парки, меморіальні цивільні та військові кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскельні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянок історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова. .
Статус та правовий режим цих земель визначається Земельним кодексом України, законами України «Про природно-заповідний фонд» від 16 червня 1992 р. (ст. 7) та «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.х
Земельні території пам'яток, охоронних зон, музеїв-запо-відників, археологічних та інших охоронюваних об'єктів належать до земель історико-культурного призначення і включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
1 Офіційний вісник України. — 2000. — № 27. — Ст. 1112.
Об'єкти історико-культурного призначення незалежно від форм власності відповідно до їх антропологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після занесення до реєстру на об'єкт культурної спадщини та всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.
Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» передбачає особливості здійснення права власності на такі землі залежно від об'єктів культурної спадщини, що визнані пам'ятками. Так, усі пам'ятки археології як на поверхні, так і під водою незалежно від форм власності на землю чи водного об'єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.
Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається ЗК України (статті 20, 92—97, 116— 126, 150 та ін.), Законом України «Про охорону культурної спадщини» (статті 24—26, 34—37), постановами Кабінету Міністрів України та органів місцевої влади і самоврядування.
Землі історико-культурного призначення віднесено до особливо цінних земель України, вилучення яких для інших цілей не допускається, за винятком випадків, визначених ч. 2 ст. 150 ЗК України.
Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини1.
1 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України» від 13 березня 2002 р. № 316. — Урядовий кур'єр. — 2002. — ЗО квітня.
320
21—4-123
321
І
І
Об'єкти культурної спадщини на території України охороняються державою згідно зі статтями 22—37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. Усі власники пам'яток чи їх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам'ятки і земельні ділянки, що обслуговують їх, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Цей договір встановлює режим використання та охорони пам'ятки культурної спадщини.
Порядок укладення таких договорів та їх типові форми затверджує Кабінет Міністрів України1. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із Закону України «Про охорону культурної спадщини».
1 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку укладення договорів на пам'ятки культурної спадщини» від 28 грудня 2001 р. № 768. — Урядовий кур'єр. — 2002. — 22 травня.
322
Іі
ГЛЙВП 19
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ .ЗЕМЕЛЬ ЛІСОВОГО ФОНДУ
§ 1. Поняття, склад та загальна характеристика земель лісового фонду
Землі лісового фонду — одна з категорій земель України (п. «е»ст. 19 ЗК).
До земель лісового фонду належать лісові й нелісові землі. Лісові землі це: а) вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю і б) не вкриті рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами.
Нелісові землі це: а) зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; б) зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); в) зайняті болотами і водоймами у межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.
Такий поділ земель лісового фонду на лісові й нелісові зумовлений їх різним цільовим призначенням. Так, лісові землі передбачені для вирощування лісів, раціонального та ефективного їх використання, відтворення, підвищення продуктивності і поліпшення якісного складу насаджень, нарощування природоохоронного потенціалу лісів і т. ін. До них віднесено й ті ділянки лісового фонду, які не вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища, пустирі тощо), але призначені для залісення і тому віднесені до лісових земель.
Нелісові землі не тільки не зайняті лісовою рослинністю, а й не призначені для її вирощування. їх призначення полягає в
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 486; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!