Поняття механізму реалізації прав на землю 19 страница



До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, що їх використову­ють або Вони можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Лікувально-оздоровчі влас­тивості мають не самі землі, а тільки лікувально-оздоровча місцевість, тобто природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для ліку­вання, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До загальнопоширених природних лікувальних ресурсів на­лежать ресурси, які трапляються у різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворю­вань (ст. Закону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.1

Такі місцевості у встановленому Законом порядку можуть бути визнані курортами. Курорт — це освоєна природна те-

1 Офіційний вісник України. — 2000. — № 44. — Ст. 1884.

314

риторія на землях оздоровчого призначення, що має природ­ні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захво­рювань та рекреації і підлягає особливій охороні.

Рішення про оголошення природних територій курортни­ми територіями державного значення приймає Верховна Ра­да України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територі­ями місцевого значення приймають Верховна Рада АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за подан­ням відповідно Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Надання земельних ділянок для створення або розширен­ня курорту здійснюється у порядку, встановленому статтями 116, 117 і 122—126 ЗК України, на підставі розроблення тех-ніко-економічних обгрунтувань використання землі та про­ектів відведення земельних ділянок з урахуванням затвер­джених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяль­ність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Так, залежно від зон округів санітарної охорони на землях оздоровчого призначення забороняється: користу­вання надрами, не пов'язане з використанням природних лі­кувальних ресурсів, розорювання земель, проведення будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс тощо.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і ку­рортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-са­нітарної) охорони. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона — суворого режиму; друга зона обме­жень; третя зона спостережень.

Зона суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мі­неральних вод, території, на яких розташовані родовища ліку­вальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використо­вуються для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря та прилеглу до пляжів територію завширшки не менш як 100 м.

315

Зона обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на повер­хню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мі­неральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій розміщені санаторно-курортні заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів і т. ін. курорту.

Зона спостережень охоплює всю сферу формування і спо­живання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження нав­коло курорту, а також території, господарське використання яких без додержання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гід­рогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікуваль­них грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони, за загальним правилом, забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Чинне законодавств забороняє приватизацію земель оз­доровчого призначення, на яких розташовані курорти дер­жавного значення, що перебувають у державній або кому­нальній власності на момент прийняття Закону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.

Земельні ділянки оздоровчого призначення курортів ви­користовуються у порядку, визначеному проектом організа­ції використання території та генеральним планом забудови курорту з додержанням вимог статей 31—33 Закону України «Про курорти».

Порядок надання родовищ корисних копалин, що нале­жать до природних лікувальних ресурсів, у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лі­кування, медичної реабілітації та профілактики захворю­вань визначається Кодексом України про надра. Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікуваль­них грязей та інших корисних копалин, що належать до при­родних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами.

316

§ 4. Визначення, склад

та використання земель рекреаційного призначення

Землі рекреаційного призначення — одна з категорій, що входить до складу земель України (п. «г» ст. 19 ЗК). Вони мо­жуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Юридичними ознаками земель рекреаційного призначен­ня може бути:

0 можливість використання їх для організації масового
організованого відпочинку населення у зв'язку з наявною су­
купністю на них природних, природно-соціальних умов та
природно-антропогенних комплексів;

1 підтвердження в порядку, передбаченому законодав­
ством, якостей земельних ділянок суші та водного простору,
які сприяють фізіологічному, психологічному, генетичному
та духовному оздоровленню людей;

2 встановлення порядку користування такими землями
для масового довгострокового та короткострокового відпо­
чинку населення, обліку, моніторингу;

3 оголошення у встановленому порядку меж, розмірів зе­
мельних ділянок суші та водного простору рекреаційного
призначення.

Наявність цих ознак дає підставу для визнання відповід­них територій землями рекреаційного призначення. Вирі­шальним фактором віднесення ділянок суші та водного прос­тору до зазначених земель є можливість їхнього цільового ви­користання для організації масового відпочинку населення.

Порядок визнання територій рекреаційними зонами на землях рекреаційного призначення залежить від їх місцезна­ходження та виду природних об'єктів на них.

Місця користування водами з рекреаційною та спортив­ною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством (ст. 64 Водного ко­дексу України). Визначення земель рекреаційного призна­чення на землях лісового фонду регулюється відповідними нормами лісового законодавства (статті 9, 36, 37, 40, 75, 78 Лісового кодексу України). Спеціальний порядок створення встановлено для рекреаційних зон у складі земель природно-заповідного фонду України (статті 18—24 Закону України

317

І

 

 

І

«Про природно-заповідний фонд України»). Режим викорис­тання цих земель визначається Верховною Радою Автоном­ної Республіки Крим, а також місцевими органами влади та місцевого самоврядування (ч. З ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»].

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших насе­лених пунктів, навчально-туристських та екологічних сте­жок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територія­ми будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної куль­тури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціо­нарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будин­ків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також зе­мельні ділянки, надані для дачного будівництва та споруд­ження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Землі рекреаційного призначення за своїм складом поділя­ються на: а) призначені для короткочасного та б) довгочасного відпочинку населення. Рекреаційні землі (зони) для короткочас­ного відпочинку визначаються на землях населених пунктів, приміських, міських лісів, населених зон, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків, які є легкодоступними для населення. Рекреаційні землі (зони) для довгочасного відпочинку організуються за межами на­селених пунктів на значній відстані. На цих землях дозволяється розміщувати соціально-культурні, туристичні, лікувально-оздо­ровчі та інші заклади та об'єкти рекреаційного призначення.

Залежно від розташування можна виділити три види земель рекреаційного призначення: а) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів; б) землі при­міських та зелених зон; в) землі, на яких розташовані зони оздо­ровчого відпочинку населення за межами населених пунктів.

Визначення земель рекреаційного призначення для ці­лей, передбачених у ст. 51 ЗК України, а також для споруд­ження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається згідно з законами України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р.1 та «Про планування і забудову терито­рій» від 20 квітня 2000 р.2.

1        Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 52. — Ст. 683.

2        Там само. — 2000. — № 31. — Ст. 250.

318

Порядок надання у користування або власність земель рекреаційного призначення для дачного будівництва і спо­рудження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається на загальних умовах, передбачених ст. 116 ЗК України.

Право державної, комунальної та приватної власності на зем­лі рекреаційного призначення набувається та реалізується різ­ними суб'єктами на основі Конституції, інших законів у порядку, передбаченому ЗК України (статті 78—91, 116—129, 131, 132).

Право користування землями рекреаційного призначен­ня здійснюється у двох формах — загального і спеціального користування. Загальне користування здійснюють громадя­ни у порядку, передбаченому законодавством і визначеному місцевими радами. Це користування парками, скверами, бульварами і таке інше в населених пунктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, що створюються радами згідно зі статті 64 Водного кодексу України; користування сприятливим кліматом. Спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та суб'єкти підприємницької діяльності на підставі рішень міс­цевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності.

Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на їх територіях визначають різні функціональні зони: а) особливо охоронювана; б) пізнаваль­на; в) короткочасного відпочинку; г) обслуговування відвіду­вачів; д) господарського призначення.

Основні права та обов'язки користувачів землями рекреа­ційного призначення передбачені Конституцією України (статті 13, 14, 22, 26, 41, 50, 66), Земельним кодексом Украї­ни (статті 95—97), Законом України «Про туризм» від 15 ве­ресня 1995 р. (статті 21, 22) та іншим законодавством.

Деякі особливості використання земель рекреаційного призначення передбачає Лісовий кодекс України. Рекреаційна функція лісу визначається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспіль­ства. Самостійними видами є використання лісу та земельних ділянок лісового фонду з рекреаційною, культурно-оздоровчою, спортивною та туристичною метою. Порядок користування зе­мельними ділянками лісового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях встановлює Ка­бінет Міністрів України (ч. 2 ст. 75 Лісового кодексу).

319

 

Деякі особливості має використання земель рекреаційного призначення, розташованих на землях природно-заповідного фонду. Так, землі рекреаційних зон регіональних ландшафт­них парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків можуть використовуватися як на праві користування (у тому числі і оренди), так і на праві власності залежно від фор­ми власності самих об'єктів природно-заповідного фонду.

§ 5. Склад то використання земель історико-культурного призначення

Землі історико-культурного призначення — одна з катего­рій, що входить до складу земель України (п. «д» ст. 19 ЗК). До зе­мель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-за-повідники, меморіальні парки, меморіальні цивільні та вій­ськові кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними по­діями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скуль­птури та мегаліти, наскельні зображення, поля давніх битв, за­лишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, діля­нок історичного культурного шару укріплень, виробництв, ка­налів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зод­чества, садово-паркові комплекси, фонова забудова. .

Статус та правовий режим цих земель визначається Зе­мельним кодексом України, законами України «Про природ­но-заповідний фонд» від 16 червня 1992 р. (ст. 7) та «Про охо­рону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.х

Земельні території пам'яток, охоронних зон, музеїв-запо-відників, археологічних та інших охоронюваних об'єктів на­лежать до земель історико-культурного призначення і вклю­чаються до державних земельних кадастрів, планів землеко­ристування, проектів землеустрою, іншої проектно-плану­вальної документації (ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

1 Офіційний вісник України. — 2000. — № 27. — Ст. 1112.

Об'єкти історико-культурного призначення незалежно від форм власності відповідно до їх антропологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи худож­ньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорі­ями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після занесення до реєстру на об'єкт куль­турної спадщини та всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.

Землі історико-культурного призначення можуть перебу­вати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» пе­редбачає особливості здійснення права власності на такі землі залежно від об'єктів культурної спадщини, що визнані пам'ятками. Так, усі пам'ятки археології як на поверхні, так і під водою незалежно від форм власності на землю чи водного об'єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

Порядок використання земель історико-культурного при­значення визначається ЗК України (статті 20, 92—97, 116— 126, 150 та ін.), Законом України «Про охорону культурної спадщини» (статті 24—26, 34—37), постановами Кабінету Мі­ністрів України та органів місцевої влади і самоврядування.

Землі історико-культурного призначення віднесено до особливо цінних земель України, вилучення яких для інших цілей не допускається, за винятком випадків, визначених ч. 2 ст. 150 ЗК України.

Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших зем­ляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологіч­ній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населе­них місць, а також дослідження решток життєдіяльності лю­дини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здій­снюються за дозволом центрального органу виконавчої вла­ди у сфері охорони культурної спадщини1.

1 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній тери­торії, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також до­сліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною по­верхнею, під водою на території України» від 13 березня 2002 р. № 316. — Урядовий кур'єр. — 2002. — ЗО квітня.

 

 

320

21—4-123

321

І

 

 

І

Об'єкти культурної спадщини на території України охоро­няються державою згідно зі статтями 22—37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. Усі власники пам'яток чи їх частин або уповноважені ними орга­ни, незалежно від форм власності на ці пам'ятки і земельні ді­лянки, що обслуговують їх, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Цей договір встановлює режим використання та охорони пам'ятки культурної спадщини.

Порядок укладення таких договорів та їх типові форми затверджує Кабінет Міністрів України1. Відсутність охорон­ного договору не звільняє особу від обов'язків, що виплива­ють із Закону України «Про охорону культурної спадщини».

1 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку укладення договорів на пам'ятки культурної спадщини» від 28 грудня 2001 р. № 768. — Урядовий кур'єр. — 2002. — 22 травня.

322

Іі

ГЛЙВП 19

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ .ЗЕМЕЛЬ ЛІСОВОГО ФОНДУ

§ 1. Поняття, склад та загальна характеристика земель лісового фонду

Землі лісового фонду — одна з категорій земель України (п. «е»ст. 19 ЗК).

До земель лісового фонду належать лісові й нелісові землі. Лісові землі це: а) вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю і б) не вкриті рослинністю, які підлягають залі­сенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лі­совими шляхами, просіками, протипожежними розривами.

Нелісові землі це: а) зайняті спорудами, пов'язаними з ве­денням лісового господарства, трасами ліній електропере­дач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; б) зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багато­річні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лі­сового господарства); в) зайняті болотами і водоймами у ме­жах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Такий поділ земель лісового фонду на лісові й нелісові зу­мовлений їх різним цільовим призначенням. Так, лісові землі передбачені для вирощування лісів, раціонального та ефек­тивного їх використання, відтворення, підвищення продук­тивності і поліпшення якісного складу насаджень, нарощу­вання природоохоронного потенціалу лісів і т. ін. До них від­несено й ті ділянки лісового фонду, які не вкриті лісовою рос­линністю (зруби, згарища, пустирі тощо), але призначені для залісення і тому віднесені до лісових земель.

Нелісові землі не тільки не зайняті лісовою рослинністю, а й не призначені для її вирощування. їх призначення полягає в


Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 486; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!