Поняття механізму реалізації прав на землю 21 страница

Зони санітарної охорони джерел і об'єктів централізовано­го водопостачання входять до складу водоохоронних зон і по­діляються на три пояси особливого режиму: перший пояс (су­ворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчиків водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий пояс (обмежень) — територія, на якій встановлюються певні обмеження господарської діяльності; третій пояс (спос­тереження) — територія, призначена для спостереження за станом водних об'єктів і веденням господарської діяльності з метою охорони джерел водопостачання від забруднення.

Відповідно до ст. 59 ЗК України земельні ділянки даної ка­тегорії земель можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Але їм притаманні певні особливості. Зокрема, берегові смуги водних шляхів здебільшого перебу­вають у державній або приватній власності. Можливість пе­ребування їх у комунальній власності обмежена, адже їх встановлюють за межами населених пунктів.

§ 2. Правові форми використання земель водного фонду

Використання земель водного фонду регулюється Земель­ним кодексом України, Водним кодексом України та іншими нормативними актами.

Земельний кодекс закріплює можливість використання земель водного фонду на праві власності і праві користуван-

333

 

 

г

І

ня. Користування цими землями може" бути постійним і на умовах оренди.

Право постійного землекористування на цих землях обмеже­но як за формою власності юридичних осіб, так і за цілями вико­ристання. На праві постійного землекористування відповідні земельні ділянки надаються тільки державним водогосподар­ським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибе­режними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Всім іншим юридичним і фізичним особам земельні ділянки водного фонду надаються в користування на умовах оренди. Орендаря­ми земельних ділянок водного фонду можуть бути підприємс­тва, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні орга­нізації, громадяни України, іноземні юридичні і фізичні особи.

Право постійного та орендного користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає у встановленому порядку.

Земельним кодексом України (ст. 59) встановлено, що із зе­мель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогоспо­дарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спор­тивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Особливість оренди цих земель полягає в тому, що згідно з вимогами ЗК вона не залежить від значення і правово­го режиму відповідного водного об'єкта. Крім того, орендне землекористування має здійснюватися з додержанням вимог щодо охорони водойм від забруднення, засмічення і замулен­ня, а також державних норм, правил і санітарних вимог.

Порядок використання земель водного фонду регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р., якою на користувачів цих земель покладаються певні пра­ва та обов'язки¹.

Конкретний перелік прав та обов'язків користувачів зе­мель водного фонду залежить від встановленого правового режиму. Так, користувачі, що експлуатують гідротехнічні та інші споруди водогосподарських систем, зобов'язані додер­жуватися встановлених режимів їх роботи та правил експлу-

¹ Зібрання постанов уряду України. — 1996. — №11. — Ст. 326.

атації, здійснювати насадження, догляд і охорону лісів у сму­гах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших спо­руд міжгосподарського значення. На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів ко­ристувачі мають право проводити роботи, пов'язані з будів­ництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для суд­ноплавства, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших ко­мунікацій, а також бурові і геологорозвідувальні роботи. їм дозволяється здійснювати видобування корисних копалин (крім піску, гальки і гравію у руслах малих та гірських річок).

Додаткові права користувачів земель водного фонду пе­редбачені Порядком встановлення берегових смуг водних шляхів і користування ними, який затверджений постано­вою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.¹

Відповідно до ст. 91 Водного кодексу України земельні ділян­ки в межах смуг відведення надаються органам водного госпо­дарства та іншим організаціям для спеціальних потреб. Зазна­чені суб'єкти згідно зі ст. 63 ЗК України мають право використо­вувати їх для створення водоохоронних лісонасаджень, берего­укріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, бу­дівництва переправ тощо. Водний кодекс додатково закріплює можливість будівництва у цих смугах виробничих приміщень.

Користувачі берегових смуг водних шляхів земель водно­го фонду в першу чергу зобов'язані використовувати їх за ці­льовим призначенням. Крім того, вони зобов'язані суворо до­держуватися встановленого правового режиму використан­ня берегових смуг водних шляхів. Використовуючи берегові смуги водних шляхів, користувачі додатково повинні здій­снювати заходи щодо охорони цих земель від ерозії, зсувів, руйнування, підтоплення і забруднення.

Користувачі зон санітарної охорони також мають певні пра­ва та обов'язки при використанні відповідних земельних діля­нок. Правомочності цих суб'єктів залежать від виду поясів зон санітарної охорони і типу джерел водопостачання. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів» від 18грудня 1998 р. ок­ремо виділено обов'язки суб'єктів землекористування правового режиму для поверхневих і підземних джерел водопостачання².

-№ 16. —Ст. 80.

¹        Офіційний вісник України. — 1997. -

²        Там само. — 1998. — №51. — С. 31.

 

334

335

§ 3. Обмеження права користування землями водного фонду

Чинне законодавство передбачає певні обмеження госпо­дарської діяльності на землях водного фонду. Правове регу­лювання обмежень діяльності закріплюють як Земельний, так і Водний кодекси України.

Впровадження правового режиму обмеженої господарської діяльності передбачається щодо використання земельних діля­нок земель водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, водоохоронними зонами та іншими зонами і смугами.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територі­єю. На цих землях встановлюється особливий правовий ре­жим, який включає певні обмеження ведення господарської діяльності. Ці обмеження поділяються залежно від видів вод­них об'єктів. Так, ст. 61 ЗК України закріплює обмеження що­до використання земельних ділянок прибережних захисних смут уздовж річок, навколо водойм та на островах.

По-перше, заборонено діяльність, яка може реально приз­вести до забруднення водних об'єктів. По-друге, заборонено використання самих земель для сільськогосподарського ви­робництва, а також для ведення садівництва й городництва, оскільки розорювання земель призводить до змін рельєфу басейну, зменшення природного рослинного світу, що може позначитися на водності водного об'єкта. Крім того, заборо­няється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів.

Зазначені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг спрямовані на запобігання заб­рудненню і засміченню цих водних об'єктів.

Відповідно до ст. 90 Водного кодексу України територія прибережної захисної смуги входить у зону санітарної охоро­ни моря і може використовуватися лише для будівництва са­наторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'яз­ковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Режим господарської діяльності на землях водоохоронних зон визначається ст. 87 Водного кодексу України і постано­вою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р., якою затверджений Порядок визначення розмірів і меж водоохо­ронних зон і режиму ведення господарської діяльності в них.

336

На землях водоохоронних зон встановлюється особливий правовий режим господарювання. Зокрема, на їх території забороняється: використання стійких і сильнодіючих пести­цидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації і т. ін.

Істотні обмеження господарської діяльності передбача­ються щодо використання зон санітарної охорони. Обмежен­ня діяльності в них спрямовані на запобігання погіршенню якості води, яка використовується для водопостачання насе­лення, лікувальних і оздоровчих потреб. Характер обмежень залежить від видів поясів зон санітарної охорони.

Відповідно до Закону України «Про питну воду і питне водо­постачання» від 10 січня 2002 р. забороняється розміщення, будівництво, введення в дію, експлуатація та реконструкція підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпече­но в повному обсязі додержання всіх вимог і виконання захо­дів, передбачених у проектах зон санітарної охорони, проек­тах на будівництво та реконструкцію, інших проектах¹.

Порушення встановлених обмежень господарської діяль­ності у цих випадках вважається правопорушенням і призво­дить до несприятливих наслідків для користувачів земельних ділянок земель водного фонду. Відповідно до ст. 110 Водного ко­дексу України особи, винні в порушенні режиму господарською діяльності у водоохоронних зонах і на землях водного фонду, не­суть відповідальність згідно з чинним законодавством.

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 6. — Ст. 223.

22 — 4-123

337

І

ГЛИВА 21"

правова регулювання використання земель промисловості, транспорту,

ЗВ'ЯЗКУ, ЕНЕРГЕТИКИ, ОБОРОНИ

та іншого призначання

§ 1. Загальна характеристика земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення — самостійна категорія земель у складі земель України. Вони займають площу 2,03 млн га.¹

їх правовий режим визначається нормативними приписа­ми, які зосереджені в Земельному кодексі України (глава 13) та ряді інших нормативних актів. Більшість правових норм, які регулюють правовий режим зазначених земель, закріпле­ні в окремих правових актах, присвячених в основному спеці­альній діяльності тих чи інших підприємств, установ та орга­нізацій, зокрема у Повітряному кодексі², законах України «Про державний кордон»³, «Про оборону України»⁴, «Про тран­спорт»⁵, «Про зв'язок»⁶, «Про залізничний транспорт»⁷, «Про

. ! Хвесик М., Мельничук А., Іванова Т. Земельні ресурси України // Нерухомість. — 1998. — № 10. — С. 8.

²         Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 25. — Ст. 274.

³         Там само. — 1992. — № 2. — Ст. 5.

⁴         Там само. — 1992. — № 9. — Ст. 106.

⁵         Там само. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

⁶         Там само. — 1995. — № 20. — Ст. 143.

⁷         Тим само. — 1996. — № 40. — Ст. 183.

трубопровідний транспорт»¹ «Про електроенергетику»², «Про автомобільний транспорт»³.

Згідно зі ст. 65 ЗК України землями промисловості, тран­спорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані у встановленому по­рядку підприємствам, установам та організаціям для здій­снення відповідної діяльності.

Землі цієї категорії поділяються на самостійні види (підка-тегорії): землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі енергетики, землі оборони, землі іншого призначення. Критерієм такого поділу земель є характер спеціальних зав­дань, для здійснення яких призначені і надаються відповідні земельні ділянки підприємствам, установам та організаціям.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно з основним цільовим призначенням використовуються для різних конкретних ці­лей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним. Це становище пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які потребують відповідних земельних ділянок і закріплення порядку їх використання, формуються і розвиваються. При цьому виникає необхідність появи но­вих видів земель несільськогосподарського призначення. Так, у чинному Земельному кодексі серед земель даної кате­горії самостійне місце посідають землі енергетики, які рані­ше не були відомі законодавству.

Склад земель та особливості використання кожного з наз­ваних видів земель регулюються окремими статтями ЗК Ук­раїни (статті 66—77). Зазначені землі відрізняються від ін­ших категорій земель України своїм основним цільовим призначенням. їх використання пов'язане головним чином з обслуговуванням несільськогосподарських потреб, тобто во­ни виконують роль просторової операційної бази, території, на якій розміщуються різного роду об'єкти. Цільове призна­чення цих земель відображається у найменуванні їх видів, що цілком логічно й закономірно.

Правовий режим всіх видів (підкатегорій) зазначених зе­мель базується на єдиних принципах: загальнодержавного

¹        Голос України. — 1996. — 15 червня.

²        Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 1. — Ст. 1.

³        Там само. — 2001.— №22. — Ст. 105.

 

338

22*

339

 

та суспільного значення категорії земель, до складу якої вони входять; спеціальних завдань використання таких земель.

Головною ознакою їх правового режиму є забезпечення раціонального екологічно збалансованого використання землі при експлуатації різних несільськогосподарських об'єк­тів. Особливості ж правового регулювання використання та охорони окремих видів земель, що входять до складу цієї ка­тегорії, зумовлені специфікою їх цільового призначення.

Специфіка зазначених земель полягає в тому, що їх фор­мування як самостійної категорії земель здійснюється знач­ною мірою за рахунок вилучення або викупу земель із сфери сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва. Разом з тим, наявність закріпленого земельним законодав­ством принципу пріоритету сільськогосподарського землеко­ристування зумовлює певне підпорядкування правового ре­жиму зазначених земель інтересам розвитку сільськогоспо­дарського виробництва. Це пов'язано, зокрема, з тим, що згідно зі ст. 23 ЗК України для будівництва промислових під­приємств, об'єктів житлово-комунального господарства, за­лізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших пот­реб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського вироб­ництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Суб'єктами прав на зазначені землі можуть виступати під­приємства, установи та організації, тобто юридичні особи. Здебільшого постійними користувачами щодо названих зе­мель є державні підприємства, установи та організації про­мисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та інших галузей суспільного виробництва. Таке становище цілком ви­правдане, оскільки промисловість, транспорт, енергетика, зв'язок, оборона — це переважно сфера державної діяльності. В той же час не виключена можливість, коли носіями земель­них прав у цих випадках виступають і недержавні, наприклад, комунальні юридичні особи. Тут важливо лише те, щоб діяль­ність, зумовлена цільовим призначенням цих земель, здій­снювалася юридичними особами, які наділені спеціальною (статутною) правоздатністю. Не виключається і використання цих земель названими суб'єктами і на умовах оренди.

З метою прискорення ринкових реформ, стимулювання ефек­тивного землекористування та підприємницької діяльності, за-

340

охочення інвестицій до реалізації програм соціально-економічно­го розвитку законодавством передбачена можливість придбання певних земельних ділянок несільськогосподарського призначен­ня, тобто і за рахунок земель, наприклад, промисловості, у при­ватну власність як юридичними, так і фізичними особами.

Порядок використання зазначених земель встановлюєть­ся законом (ч. 2 ст. 65 ЗК), що свідчить про те, що правовою основою нормативного регулювання у цій сфері можуть бути лише закони, а не підзаконні акти.

На сукупність правових норм, які присвячені регламента­ції суспільних відносин щодо використання цих земель, по­ширюються спеціальні принципи: загальнодержавного та суспільного значення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення і прин­цип множинності завдань їх використання.

Сутність першого принципу полягає в тому, що названі зем­лі використовуються для забезпечення діяльності саме у тих сферах, які виключно або здебільшого пов'язані з загальнодер­жавними чи суспільними, тобто публічними інтересами. Це стосується, зокрема, земель атомної енергетики, космічної системи, оборони та ін. Згідно зі ст. 84 ЗК України вони не мо­жуть передаватися у колективну і приватну власність, оскіль­ки їм притаманне особливе соціально-економічне значення.

Другий принцип, який характеризує правову регламента­цію використання цих земель, пов'язаний з безліччю конкрет­них цілей несільськогосподарської експлуатації. Він полягає в тому, що землі, які входять до складу даної категорії, можуть ви­користовуватися для вирішення різнопланових завдань. Пере­лік цілей, для яких можуть використовуватися вказані землі, є невичерпним. Але всі завдання, а отже й цілі, об'єднує те, що вони є спеціальними і спрямовані у своїй сукупності на забезпе­чення сталого розвитку основних народногосподарських ком­плексів (промислового, військово-промислового та ін.).

§ 2. Склад і використання земель промисловості

Землі промисловості — окремий вид земель у складі са­мостійної категорії земель України і їх правовий режим базу­ється на єдиних для даної категорії принципах. До них нале-

341

І

жать землі, надані для розміщення та експлуатації основ­них, підсобних і допоміжних будівель та споруд промисло­вих, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-по­бутових будівель, інших споруд (ст. 66 ЗК). Саме на цих зем­лях підприємства здійснюють відповідну діяльність, пов'язану з виробництвом продукції, переробкою сировини, розробкою надр та ін. У зв'язку з цим серед промислових під­приємств розрізняють, такі, що виробляють продукцію, обо­ронні, добувні тощо.

Землі, які забезпечують функціонування промислових підприємств, неоднорідні за своїм складом. Серед них ви­окремлюються, в першу чергу, земельні ділянки, які зай­няті основними, підсобними й допоміжними будівлями та спорудами промислових та інших підприємств. Такі будів­лі та споруди — це об'єкти нерухомого майна, які нероз­ривно пов'язані з відповідними земельними ділянками, що призначені для їх обслуговування. Основними будів­лями та спорудами вважаються такі, що визначають призначення використання земельних ділянок, на яких вони розміщені. Допоміжні будівлі та споруди виконують функції допоміжного (другорядного) значення у процесі використання відповідної земельної ділянки. Підсобні ж об'єкти нерухомості забезпечують функціонування основ­них будівель та споруд.

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 485; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!