МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ .ПРАВ НА ЗЕМЛЮ 13 страница

§4. Права та обов'язки землекористувачів

Здійснення суб'єктивного права постійного землекорис­тування, яке виникло у встановленому порядку, допускає ре­алізацію належних конкретному землекористувачеві його зе­мельних прав і додержання ним покладених на нього обов'яз­ків згідно з правовими приписами і правилами.

' Комплекс прав та обов'язків постійних землекористувачів до­сить широкий і різноманітний. Але кожному з них належить право володіння і право користування, а іноді і право внутріш­ньогосподарського управління відведеною земельною ділянкою.

¹        Офіційний вісник України. — 2002. — № 14. — Ст. 753.

²        Там само. — 2003. — № 8. — Ст. 301.

Право володіння земельною ділянкою землекористува­чем — це юридично забезпечена можливість утримувати її як свою власну (наприклад, забороняти доступ на земельну ділянку інших осіб).

Право користування земельною ділянкою — це юридично забезпечена можливість суб'єкта здійснювати господарське та інше безпосереднє використання земельної ділянки з ме­тою отримання доходів та інших благ матеріального та нема­теріального характеру від корисних властивостей землі.

Користування наданою земельною ділянкою — не тільки право, а й обов'язок землекористувача. При цьому він пови­нен забезпечувати використання землі за цільовим призна­ченням. Якщо землекористувач не виконує цей обов'язок, то для нього наставатимуть негативні наслідки.

Право на безпосередню експлуатацію земельної ділянки передбачає наявність у постійного землекористувача ряду конкретних суб'єктивних прав. Перелік останніх зумовлений цільовим призначенням земельної ділянки. Згідно зі ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено за­коном або договором, мають право: самостійно господарюва­ти на землі; власності на посіви і насадження сільськогоспо­дарських та інших культур, на вироблену сільськогосподар­ську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопо-ширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. В одних випадках зазначені права зумовлені основною метою земле­користування, в інших — сприяють тією чи іншою мірою П досягненню. Крім того, слід мати на увазі, що по-перше, не кожному землекористувачеві належать всі без винятку пра­ва; по-друге, право на використання, наприклад, торфу, лісо­вих угідь, водних об'єктів та ін., які розташовані у межах зе­мельної ділянки, не входить до змісту власне права землеко­ристування, оскільки воно існує щодо інших об'єктів приро­ди, а не землі.

Наведений перелік прав землекористувачів не є вичер­пним. Він може уточнюватися з точки зору як розширення, так і обмеження приписами спеціальних законів, які регла­ментують діяльність цих суб'єктів.

 

ПО

Ш

^т

ш^^^^^^*^

Усю сукупність закріплених законом прав землекористува­чів з урахуванням їх змісту можна поділити на дві групи — права у сфері ефективного використання земельних ділянок і права у сфері реалізації інших майнових та немайнових прав.

До першої групи прав належать: самостійне господарю­вання на землі, використання у встановленому порядку для власних потреб наявних на земельній ділянці загальнопоши-рених корисних копалин, торфу, лісових угідь, водних об'єк­тів, а також інших корисних властивостей землі. Другу групу прав постійних землекористувачів становлять такі права: власності на посіви і насадження, сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продук­цію; на відшкодування збитків у випадках, передбачених за­коном; на спорудження жилих будинків, виробничих та ін­ших будівель і споруд.

Сутність права самостійного господарювання на землі по­лягає в тому, що конкретний землекористувач за своїм воле­виявленням, самостійно визначає напрями своєї виробничої та іншої діяльності, спосіб використання земельної ділянки в межах її цільового призначення та умов надання земельної ділянки. Планування та реалізацію такої діяльності землеко­ристувачі здійснюють самостійно.

Право землекористувача використовувати у встановлено­му порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі полягає в тому, що відповідно до Кодексу України про надра (ст. 23) він у межах наданої йому земельної ділянки має право без отри­мання спеціального дозволу (ліцензії) та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб ко­рисні копалини місцевого значення і торф. За умови розмі­щення на земельних ділянках постійних землекористувачів лісових угідь та водних об'єктів вони мають право користува­тися земельними ділянками лісового та водного фондів згід­но з лісовим та водним законодавством.

Право землекористувачів на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом, означає, що перелік та­ких випадків має бути визначений тільки законом. За ст. 156 ЗК України землекористувачі мають таке право, зокрема при вилученні сільськогосподарських угідь, лісо­вих земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сіль-

ськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасовому зайнятті сільськогосподарських угідь, лісо­вих земель та чагарників для інших видів використання; неодержанні доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки та ін.

Відповідно до цільового призначення та з урахуванням умов надання земельної ділянки землекористувач має пра­во споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Спорудження будівель та споруд землекористувач має здійснювати у встановленому порядку, зокрема за на­явності дозволу органів архітектури та ін. Слід зазначити, що земельний закон фактично виходить із презумпції на­лежності постійному землекористувачеві будівель і споруд, зведених ним на земельній ділянці, отриманій у постійне користування, та посівів і насаджень сільськогосподар­ських та інших культур, а також виробленої сільськогоспо­дарської продукції.

Землекористувач може вимагати усунення будь-яких по­рушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділян­кою, і відшкодування завданих збитків (ст. 152 ЗК). Усі права землекористувачів здійснюються ними тільки в порядку, встановленому законом. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню. Способи захисту земельних прав закріплені ст. 152 ЗК України.

Здійснення прав землекористувачем передбачає дотри­мання ним певних обов'язків, пов'язаних з використанням конкретних земельних ділянок. Обов'язки землекористува­чів передбачені Земельним кодексом та нормами інших зако­нів. Зокрема, перелік, закріплений ст. 96 ЗК України, вклю­чає обов'язки: а) забезпечувати використання землі за цільо­вим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підви­щувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні власти­вості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам ви­конавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; є) додержуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням зе-

І

 

112

5— 4-123

113

мельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушу­вальних систем.

Наведений перелік не є вичерпним. Закон може встанов­лювати й інші обов'язки землекористувачів.

За змістом усі обов'язки постійних землекористувачів можна поділити на три групи: у сфері ефективного викорис­тання земельних ділянок (наприклад, забезпечувати вико­ристання землі за цільовим призначенням); у сфері відтво­рення і комплексної охорони земель (наприклад, додержува­тися вимог законодавства про охорону довкілля); у сфері реа­лізації інших майнових та немайнових обов'язків (наприк­лад, не порушувати прав власників суміжних земельних ді­лянок та землекористувачів).

Можлива класифікація обов'язків землекористувачів і за іншими підставами. Так, можна виділити групу обов'язків, об'єктом яких є надана в користування земельна ділянка (за­безпечувати використання землі за цільовим призначенням; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно сплачувати земельний податок; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і вико­ристання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; зберігати геодезичні знаки, проти­ерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних сис­тем. Самостійну групу обов'язків землекористувача станов­лять його обов'язки перед власниками та користувачами су­сідніх земельних ділянок (додержуватися правил добросу-сідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон). До третьої групи обов'язків зем­лекористувачів належать обов'язки щодо додержання вимог законодавства про охорону довкілля.

Серед обов'язків землекористувачів особливо акцентуєть­ся увага на забезпеченні використання землі за цільовим призначенням та додержання вимог законодавства про охо­рону довкілля. Нецільова експлуатація землі заборонена і тягне за собою для землекористувача негативні наслідки. Так, відповідно до ст. 141 ЗК України використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є однією з підстав при­пинення права користування цією ділянкою. Особи, винні у невиконанні вимог щодо використання земель за цільовим

114

призначенням, притягуються до адміністративної відпові­дальності.

Своєчасна сплата земельного податку постійними земле­користувачами — це їх самостійний обов'язок, оскільки згід­но ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є плат­ним. Своєчасність сплати земельного податку означає, що він має бути сплачений у строки, визначені Законом України «Про плату за землю».

Обов'язок землекористувачів додержуватися правил доб-росусідства випливає з вимог, закріплених статтями 103— 109 ЗК України.

Обов'язок підвищувати родючість грунтів та зберігати ін­ші корисні властивості землі стосується перш за все землеко­ристувачів, які використовують землі сільськогосподарсько­го призначення.

Обов'язок землекористувачів своєчасно надавати від­повідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів пов'язаний з тим, що згідно з Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру (п. 17) від 12 січня 1993 р.¹, вони щорічно у вста­новлені строки повинні подавати уповноваженим орга­нам звіти про зміни, що відбулися у складі земель, які пе­ребувають у користуванні. Особи, винні у перекрученні даних про стан земель, розміри та кількість земельних ді­лянок, відповідно до ст. 211 ЗК України притягуються до відповідальності.

Використовуючи земельну ділянку, землекористувач зо­бов'язаний зберігати геодезичні знаки, протиерозійні спору­ди, мережі зрошувальних і осушувальних систем, які розта­шовані на земельній ділянці чи в її межах. Цей обов'язок випливає з положень законів України «Про топографо-геоде­зичну і картографічну діяльність» від 23 грудня 1998 р.², «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 р.³ та Порядку охорони геодезичних пунктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 1999 р А

¹            Зібрання постанов Уряду України. — 1993. — № 3. — Ст. 55.

²            Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5—6. — Ст. 46.

³            Там само. — 2000. — № 11. —Ст. 90.

⁴            Офіційний вісник України . — 1999. — № 29. — Ст. 85.

115

І

 

§ 5. Припинення права землекористування

У процесі здійснення суб'єктивного права землекористу­вання можливе його припинення, яке може настати за ба­жанням землекористувача або у примусовому порядку.

Підстави припинення права користування земельною ді­лянкою передбачені в ст. 141 ЗК України. Так, за бажанням землекористувача його право на використання земельної ді­лянки припиняється в результаті добровільної відмови від цього права та припинення діяльності державних чи кому­нальних підприємств, установ та організацій. У всіх інших випадках право землекористування припиняється у приму­совому порядку за наявності таких підстав: вилучення зе­мельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодек­сом; використання земельної ділянки способами, які супере­чать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата зе­мельного податку.

Самостійне місце серед підстав припинення права землеко­ристування посідають ті з них, які пов'язані з порушенням зем­лекористувачами норм земельного законодавства: викорис­тання земельної ділянки способами, які суперечать екологіч­ним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку.

Більшість підстав, закріплених у цій статті, є безумовни­ми, тому що за наявності їх право землекористування підля­гає обов'язковому припиненню.

Разом з тим, деякі з них утворюють лише саму можливість припинення права землекористування, тобто є умовними. Так, використання земельних ділянок з порушенням земель­ного законодавства ще не тягне за собою безумовного припи­нення земельних прав. Стаття 144 ЗК України встановлює особливий порядок усунення зазначених порушень. І лише -при неусуненні порушень земельного законодавства у кож­ному окремому випадку право постійного користування зе­мельною ділянкою може бути припинено за рішенням компе­тентного органу.

Добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою — це результат самостійного волевияв­лення землекористувача, пов'язаного з відпаданням потреби

116

в земельній ділянці. Волевиявлення юридичної особи має бу­ти оформлено у відповідній формі — письмовій заяві, яка ад­ресується власникові земельної ділянки. Добровільна відмо­ва може бути реалізована і мати правове значення у разі, як­що її прийняв власник земельної ділянки, який на підставі прийнятого рішення повідомить про це органи державної ре­єстрації.

Припинення діяльності державних чи комунальних під­приємств, установ та організацій — самостійна підстава при­пинення права постійного землекористування. Юридична особа може припиняти свою діяльність у результаті передачі всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам¹ або внаслідок ліквідації у по­рядку, передбаченому цивільним законодавством. ПриііИ-нення її діяльності пов'язується з внесенням до Єдиного дер­жавного реєстру відповідного запису. Обставини, що зумов­люють припинення діяльності юридичної особи, можуть бу­ти різні (наприклад, досягнення поставлених цілей). Не роз­глядається як припинення юридичної особи її перетворення, тобто зміна організаційно-правової форми.

У всіх інших випадках припинення діяльності зазначених юридичних осіб безумовно припиняє і їх право землекорис­тування.

Згідно зі ст. 24 ЗК України у разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням; від­повідного органу виконавчої влади або органу місцевого са­моврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням.

Специфічною підставою припинення права користування земельною ділянкою є вилучення її у випадках, передбачених Земельним кодексом. Таке вилучення здійснюється для сус­пільних та інших потреб за рішенням органів державної йла-ди та органів місцевого самоврядування у порядку, встанов­леному ст. 149 ЗК України. Названа норма визначає систему

¹ Припинення юридичної особи може здійснюватися у формі здаптя, приєднання та поділу. Не можна розглядати як спосіб припиненню Іюри-дичної особи виділення, тобто перехід частини майна, прав та обо&'^зків юридичної особи до однієї або кількох новостворюваних юридичних осіб.

117

 

 

органів, уповноважених вилучати земельні ділянки для зазначених цілей¹ та підкреслює, що вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Вилучення земель має проводитися з додержанням вста­новлених законом вимог, у тому числі з відшкодуванням збит­ків. Відшкодовуються збитки органами виконавчої влади, ор­ганами місцевого самоврядування, підприємствами, устано­вами та організаціями, яким надаються у користування зе­мельні ділянки, що вилучаються. Розміри таких збитків визначають комісії, створені Київською і Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, вико­навчими комітетами міських (міст обласного значення) рад згідно з правилами, встановленими ст. 157 ЗК України і По­рядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабі­нету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284², який діє у частині, що не суперечить чинному Земельному кодексу.

Порядок припинення права постійного користування землею врегульовано Земельним кодексом³.

¹        Органами, що мають право вилучати земельні ділянки із земель
державної і комунальної власності, є Кабінет Міністрів України, Рада мі­
ністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації,
сільські, селищні, міські ради.

²        Зібрання постанов уряду України. — 1993. — № 10. — Ст. 193.

³        Докладніше про це див. у главі 10.

118

ГЛПвЙ 7

.право оренди землі

§ 1. Поняття та юридичні ознаки оренди землі

У процесі проведення в Україні земельної та аграрної ре­форм важливого значення набуває така форма землевико-ристання, як оренда. Відродження її повноцінного змісту має в умовах переходу України до ринкової економіки винятково важливе практичне значення.

Все законодавство, що становить сучасну правову базу оренди земель, можна умовно поділити на групи: загальне законодавство, на основі якого здійснюється функціонуван­ня і розвиток усіх правових інститутів; галузеве (зокрема, зе­мельне, аграрне, екологічне, цивільне та ін.) законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини та має на меті їх врегулювання і поряд з цим визначає основні засади земельних орендних відносин; спеціалізоване земельне зако­нодавство про оренду земель.

Центральне місце у системі законодавства про оренду земель поряд із ст. 93 «Право оренди земельної ділянки» ЗК України і має в основному бланкетний характер, посідає спеціальне законо­давство про оренду земель, серцевиною якого є Закон України «Про оренду землі». Це спеціалізований нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який визначає правові, організацій­ні, економічні та соціальні умови оренди земель в Україні.

На розвиток цього Закону розроблено низку нормативно-правових актів, які мають на меті створити реальний меха­нізм його реалізації. До таких актів належать, зокрема, пос­танова Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998 р., Ти-

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 372; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!