Центральні органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права та основні напрямки їх реформування.
Конституція Укр. відносить до центр. органів виконавчої влади міністерства та інші органи вик. влади. Це: держ. комітети та інші центр. органи вик. влади, статус яких прирівнюється до Держ. комітету Укр. (Вища атестаційна комісія, Пенсійний фонд, Головне КРУ, Державне казначейство); центр. органи вик. влади зі спеціальним статусом (Антимонопол. комітет, СБУ, ДПА тощо). Вони підпорядковані КМУ, який спрямовує й координує їх роботу. Центр. органи вик. влади Укр. здійснюють держ. політику у відповідній сфері. В своїй діяльності вони керуються Конст. Укр., законами Укр., постановами ВРУ, указами та розпорядженнями Презид. Укр., постановами і розпорядженнями КМУ, а також положенням про відповідний центральний орган вик. влади. Центр. орган вик. влади очолює керівник, якого признач. Президент Укр. Центр. орган вик. влади є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку з зображенням Держ. герба і своїм найменуванням. Міністерство є головним органом у системі центр. органів вик. влади, утвореним для забезпечення реалізації держ. політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Державний комітет (державна служба) є центр. органом вик. влади, діяльність якого спрямовує й координує Прем'єр-міністр Укр. або один із віце-прем'єрів чи міністрів. Центр. орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конст. та законодавством Укр. особливі завдання й повноваження, щодо нього можуть встановлювати спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення й звільнення керівників і розв'язання інших питань. Указом Президента Укр. «Про систему центр. органів вик. влади» від 15.12.1999 з метою вдосконалення структури органів вик. влади й підвищення ефективності держ. управління затверджено перелік міністерств держ. комітетів та інших центр. органів вик. влади. Схему їх організації та взаємодії визначено Указом През. Укр. «Про зміни у структурі держ. органів вик. влади». Мін-ва та інші центр. органи вик. влади беруть участь у формуванні та реалізації держ. політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розроблюють механізм її реалізації; прогнозують розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах; беруть участь у розробленні Держ. бюджету Укр.; розробляють цільові перспективні програми, реалізують державну стратегію розвитку відповідної галузі. У процесі виконання покладених на центральні органи виконавчої влади завдань вони взаємодіють з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, а також із відповідними органами інших держав. У межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства центральні органи виконавчої влади видають накази, організовують і контролюють їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади є обов'язковими до виконання центральними й місцевими органами вик. влади, органами місцевого самоврядування, представн. органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності й громадянства.
|
|
|
|
|
|
Поняття, властивості та принципи адміністративної відповідальності.
Адміністративна відповідальність – це міра державного примусу, яка виражається в позбавленні певних соціальних благ правопорушника за адміністративний проступок, який передбачений законодавством про адміністративні правопорушення.
Основні риси адміністративної відповідальності виявляються в тому, що:
встановлюється як законами, так і підзаконними актами;
|
|
|
суб’єктами можуть бути як фізичні так і юридичні особи;
підставою є адміністративне правопорушення;
за адміністративні правопорушення передбачені адміністративні стягнення;
адміністративні стягнення накладаються широким колом уповноважених органів (посадових осіб) виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також суддями;
адміністративні стягнення накладаються органами та посадовими особами на правопорушників, які не підпорядковані їм по службі;
накладання адміністративного стягнення не тягне судимості та звільнення з роботи (крім випадків, передбачених Законом “Про боротьбу з корупцією”);
заходи адміністративної відповідальності застосовуються відповідно до законодавства, яке регламентує провадження у справах про адміністративні порушення.
Метою адміністративного стягнення, як це зазначено в статті 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є виховання особи, яка вчинила адміністративний правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Принцип законності. Сутність даного принципу полягає в наступному:
|
|
|
• підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності та застосування до неї мір адміністративного стягнення є протиправність діяння (стягнення може бути накладено тільки тоді, коли в діянні особи встановлений склад правопорушення);
• протиправні діяння повинні правильно кваліфікуватися (виявлення в діянні особи ознак правопорушення, передбачених конкретною правовою нормою, і кваліфікація цих діянь по відповідній статті);
• органи (посадові особи) вправі розглядати лише ті справи, що їм підвідомчі; обирати вид і розмір стягнення в рамках наданих повноважень;
• стягнення накладаються в межах санкції тієї статті, за якою кваліфіковані діяння особи.
Принцип доцільності. Сутністю данного принципу є:
• індивідуалізація покарання (при виборі міри адміністративного стягнення враховуються обставини, при яких було зроблене правопорушення, і особливості, що характеризують порушника пом’якшуючі й обтяжуючі відповідальність обставини);
• економія каральних мір (адміністративно-правові норми надають правозастосовнику можливість, або прямо зобов'язують його замінити стягнення іншими заходами впливу).
Принцип своєчасності, оперативності впливу. Проявом даного принципу є встановлення правовими нормами термінів здійснення дій суб'єктами адміністративно-правових відносин (терміни давності).
Принцип додавання стягнень, що накладаються за сукупність порушень. Ознаками даного принципу є: • наявність декількох самостійних складів порушень (множинність адміністративних правопорушень); • здійснення в однин або різний час декількох самостійних порушень однією особою; • кожне з утворюючих множинність адміністративних правопорушень діянь зберігає свою юридичну значимість на момент розгляду справи про декілька чи про останнє правопорушення.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 342; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!