Соціальний устрій Ктиївської Русі

Питання соціально-економічного розвитку Київської Русі є дискусійним в історичній науці. Суть його полягає в тому, чи є Русь феодальною державою, як інші країни Західної Європи. Значна частина вчених стверджує, що Київська Русь була феодальним суспільством. У той же час в ній не було чіткої системи васалітету (основної ознаки феодалізму). Знать і сам великий князь перевагу віддавали торгівлі, а не організації праці залежних селян. Через це роль ринку й міст була значною. За велику кількість міст Русь навіть називали «Гердерікою». Тим паче, не на замовлення, а на ринок, працювала значна кількість ремісників. Ще одним аргументом проти того, що Русь – феодальна держава, є те, що серед селян переважали вільні, які мали більше прав, ніж західноєвропейські представники цього прошарку. Усі ці та інші особливості дають право робити висновок, що Київська Русь була унікальною і самобутньою соціальною системою, яка, однак, розвивалася в бік європейського феодалізму. У Київській Русі 13 – 15% населення проживало в містах і селищах, яких налічувалося близько 240. Але тільки 74 міста мали населення 4 – 5 тисяч осіб. Найбільше їх знаходилося в Київській землі (Вишгород, Білгород, Василів, Корсунь). На Лівобережжі розташувалися Чернігів, Переяслав, Новгород-Сіверський, Путивль, Любеч. Зростала кількість міст в західноукраїнських землях. Лише в Галичині і Холмщині на початок XIV ст. їх було 22, близько 10 міст - на Волині. В XII ст. великим містом став Галич – центр Галицько-волинського князівства. Серед міст вирізнявся Київ, у якому проживало 35-40 тис. осіб. На той час це було одне з найбільших міст Європи.  У Київській Русі існував поділ на суспільні верстви. Панівним класом були князі, бояри, дружинники. Князі належали до правлячої династії Рюриковичів і перебували в досить складних відносинах зеленості від київського князя. Клас бояр сформувався з представників давньої родоплемінної знаті та дружинників, які стали землевласниками. Бояри разом з дружинниками, котрі допомагали йому у військових і господарських справах, становили найближче оточення князя. Міське населення поділялося на «людей» – міську знать, «молодших людей» – жителів міст та «чернь» - найбідніші прошарки міста. Найчисленнішу верству населення становили селяни. Серед них переважали смерди – особисто вільні селяни, котрі мали власне господарство, володіли землею і сплачували данину державі. Селян, що втратили власне господарство і потрапили у залежність від землевласників, називали закупами. До найнижчих соціальних верств належали наймити (селяни або міщани, що наймалися працювати на землевласників), рядовичі (працювали із землевласником за договором – «рядом»), челядь (різні категорії залежного населення, яке можна було продавати, заповідати і дарувати) та холопи (особи, становище яких нагадувало рабів, що обслуговували потреби панського двору. У рабство потрапляли полонені, злочинці, боржники. Окрему групу населення становили ізгої – ті, хто внаслідок певних обставин утратив зв’язок зі своєю соціальною групою. Вони залишалися особисто вільними, хоч і не мали прав та обов’язків своєї групи. На Русі ізгоями ставали вільні селяни, купці, діти духівництва і навіть князів. Із прийняттям християнства виникає ще один значний прошарок суспільства – духівництво, яке замінило собою волхвів та інших служителів язичницьких культів. Воно було привілейованою соціальною групою і поділялося на вище (митрополит, єпископи) і рядове (священики, ченці). Отже, що Київська Русь була унікальною і самобутньою соціальною системою, яка розвивалася в бік європейського феодалізму. До найрозвиненіших галузей господарства належало землеробство, скотарство й ремесло.На Русі існували різні соціальні прошарки. Починаючи від назмажонішого прошарку – князів, бояр, дружинників та закінчуючи смердами, закупами, рядовичами та холопами. Окремий соціальний стан становило духівництво. В управлінні країною брали участь князі та інші люди завдяки формуванню віча.

Мы поможем в написании ваших работ!