Слов'янські племена на території України у V-IX ст
Історичним центром східного слов'янства здавна було Середнє Подніпров'я, де проживали поляни. Їхніми східними сусідами були сіверяни, далі знаходилися землі радимичів, в'ятичів. На захід од полян мешкали деревляни й дреговичі. Західні межі розселення східнослов'янських племен сягали Прикарпаття, де мешкали білі хорвати, і ріки Західний Буг, уздовж течії якої тягнулися землі волинян. Північну групу східнослов'янських племен становили кривичі, полочани й новгородські словени. Межі їхнього розселення охоплювали Верхнє Поволжя, простори Валдаю, побережжя Західної Двіни та басейну Ільменю й Чудського озера. У межиріччі Дністра й Дунаю, у південно-західному Причорномор'ї проживали тиверці, сусідами яких на схід від Дністра були уличі. Відтоді центром державотворення на українських землях стала Середня Наддніпрянщина. Слов’яни вели осілий спосіб життя, що зумовлювало і основне їх заняття – землеробство давало не лише продукти харчування, але створювало можливість для ведення торгівлі. Починаючи з середини І тис. до н.е., надлишки продукції землеробства збувались в античних містах Північного Причорномор`я. Слов`яни сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, боби. Вирощували овочеві культури – ріпу (вона була так само поширена, як в наш час картопля; їли її в пареному вигляді), редьку, цибулю, капусту. Крім цього вирощували льон, коноплі, які були сировиною для ткацтва. Поряд із землеробством значне місце у господарстві східних слов`ян займало скотарство. Вони розводили коней, велику рогату худобу, свиней, кіз, овець, домашню птицю. Слов`яни також займались рибальством і полюванням. Слов`янські племена добре знали різноманітні ремесла: залізоробне, гончарне, деревообробне та інші. Слов`янські поселення в основному розміщувались біля річок, де були родючі ґрунти. Поселення були невеликими і частіше всього не мали укріплень. Укріплені городища були поширені в районах, які піддавались нападам кочівників.
|
|
|
Феодалізм суть риси, його прояви на Русі.
Феодалізм – соціально-економічний лад, який характеризується наявністю приватної власності на землю та ієрхізації (уряд) суспільства. Феодальна держава — це концентрація реальної влади в руках короля, князя. Середина IX ст. в історії Русі характеризувалась завершенням складного і довготривалого процесу формування феодалізму у східних слов'ян і одночасно давньоруської держави. Основу феодального способу виробництва складає феодальна власність на землю. Однією з особливостей феодальної економіки є несумісність земельної власності і володіння землею. Один і той же шмат землі, будучи власністю однієї людини, в той же час знаходиться у володінні іншої. Тобто створилась система, яку очолював основний власник землі (великий князь), а основу її складали безпосередні виробники, ті, хто цю землю обробляв, — феодально залежні селяни. Отже, спосіб виробництва, за якого у повній власності феодала знаходились засоби виробництва (земля) і в неповній—селянин, який обробляв цю землю, називається феодальним. За феодалізму експлуатований селянин мав дрібне господарство, з якого жив. Саме в цьому (а не в юридичному стані) полягала його відмінність від раба, який не мав ніякого майна, працював на хазяїна і існував за його рахунок. Але земля, якою користувався феодально залежний селянин, була власністю феодала. За це останній вимагав від свого підданого виконання певних повинностей. Наявність у селянина власного господарства робила його економічно незалежним від пана. Тому для збезпечення прибутку феодал змушений був застосовувати пряме насильство чи примус. Тобто селянина почали насильно прикріпляти не тільки до землі, на якій він працював, але і особисто до феодала. Зароджувалось кріпацтво, основою якого була саме ця особиста залежність селянина від феодала.
|
|
|
Передумови утворення Київської Русі
|
|
|
Утворення держави Київська Русь літописна традиція пов'язує з іменем князя Олега. Відомості про Олега у більшості є легендарними, а не історично достовірними. Залишається незрозумілим, чи належав він до династії Рюриковичів. З літописів відомо, що у 882 р. Олег силою підкорив Київ, вбивши київських князів Аскольда та Діра. Тим самим він об'єднав два державотворчі центри у Східній Європі: Славію (Ладога, Новгород) і Київ. Ці міста були головними на торговельному шляху з "варягів у греки". Після смерті Олега київський престол перейшов до сина Рюрика Ігоря (912—945), який народився 875 р. У 903 р. Ігор одружується на псковитянці Ользі. Як і його попередники, він стверджував свою владу, здійснюючи походи на сусідні племена, Візантію, проти хозар. Але його успіхи були мінімальними. Ствердивши свою владу в сусідніх племенах, він після двох невдалих походів проти Візантії (941, 944 pp.) змушений був укласти з нею невигідну торговельну угоду.
Ставши на престол по смерті свого чоловіка Ігоря, Ольга (945—964 pp.) виявилась гнучким розумним політиком. Конфлікт з древлянами виявив всю недосконалість управління державою. Помстившись древлянам (Ольга наказала спалити їхнє місто Іскоростень) і тим самим засвідчивши свою владу, вона провела реформи, спрямовані на запобігання таких конфліктів у майбутньому. На відміну від своїх попередників, княгиня Ольга зовнішньополітичні проблеми намагалась вирішувати мирними засобами. Так, у 957 р. уперше в історії Київської Русі відбувся офіційний візит — княгині Ольги - до столиці Візантійської імперії Константинополя.У 964 р. на чолі держави стає Святослав, який насамперед був князем-воїном. Майже все своє коротке правління він провів у постійних походах і війнах. Головним своїм завданням Святослав вбачав знищення Хозарського каганату, який здійснював набіги на слов'янські племена і контролював важливі торговельні шляхи по Волзі, Дону, на Кавказі. У період князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава відбувається становлення нової могутньої держави у Східній Європі, яка стає вагомим чинником міжнародних відносин.
|
|
|
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 468; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!