Розділ 2 .Розвиток театру,як професійного
Першопрохідці українського професійного театру
На переломі XVIII ст. прийшло до становлення українського світського театру, який пройшов кілька різних фаз, доки під кінець XIX ст. виріс в інституцію справжнього професійного театру.
Тематичний перехід від духовного до світського театру почався вже при кінці XVIII ст. в трагікомедіях Т. Прокоповича і Ю. Щербацького, але широку картину українського життя, насамперед села, дали нам драматичні твори щойно в XIX ст. Крім обновленої тематики поступово являється в ньому професійний актор, виховується масовий глядач, але цей театр все ще залишається мандрівним аж до перших років XX ст. Правда, репертуар його не був великий, але все таки мав він постійну підтримку глядача, який в театрі шукав розваги і науки.
Справжнім зачатком професійного міського театру в тому часі стали аматорські вистави, з яких спершу виник харківський, а згодом полтавський театри. І так, у 1789 р. збудовано в Харкові перший постійний театр в Україні, а в 1803 р. постали такі ж театри у Києві та Одесі, а згодом в Полтаві. У 1820-их роках вже були театри в Києві, Бердичеві і по інших більших містах України. Але це не були постійні, а мандрівні групи, які виступали зі своїм репертуаром.
Перший постійний театр, як уже згадано, засновано в Харкові, при енергійній співучасті Гр. Квітки-Основ’яненка, а другим в тому часі став полтавський. Трупи, що були в цих і інших театрах, мали в своїм складі здебільша мішаних акторів, звичайно, крім українців, теж росіян, поляків, а репертуар брали з діалогів, інтермедій і шкільної драми. Але це були вже перерібки з російської мови п’єс, написаних в Київській Академії у XVIII ст., і вони ставились поряд з російськими класичними трагедіями.
|
|
|
З погляду репертуару помітною подією була поява, спершу на російській сцені, згодом на українській, водевілю з українського життя кн. Шаховського «Козак стихотворець», в якому персонажі говорили спотвореною українською мовою, бо і самий автор української мови не знав. І хоч цей водевіль, в якому спотворено український побут, не має ніякого значення в українській літературі, проте він зіграв, можна сказати, історичну роль в історії українського театру, бо крім того, з гарно доробленою, італійським композитором, музикою, не сходив він зі сцени 50 літ і був дуже популярним серед пересічних глядачів, дарма, що харківські письменники його дуже гостро критикували.
До цієї критики не тільки долучився І. Котляревський, висловлюючи своє обурення устами героїв «Наталки Полтавки», але водевіль Шаховського спонукав його саме написати справжню українську оперету з життя українського села і започаткувати цим нову українську драматургію. А цією оперетою стала саме «Наталка Полтавка». Цю народну оперету і комедію «Москаль-чарівник» написав Котляревський для полтавського театру, якого він був директором. У 1819 р. Котляревський виставив у полтавському театрі ці дві п’єси і від них почалась нова ера українського світського театру.
|
|
|
У двадцятих роках у Києві польсько-українська трупа Ленкавського з успіхом ставила українські п’єси в українській мові, як от «Україна», або «Чародійний замок», «Олена» або «Розбійники на Україні», а між героями були такі постаті як Гонта, Залізняк та гайдамаки. Авторами цих п’єс були або невідомі люди, або писали їх дуже часто самі актори. Якщо йдеться про кількість, то вона на ті часи була незвичайна: у 1823 р. дир. Ленкавський подав до цензури на затвердження 173 п’єси(!), а скільки між ними було українських — не відомо. Дозвіл одержав він на 70, що треба вважати теж поважним числом, хоч не відомо нам нічого про їх якість. Всі сценічні постанови Ленкавського, за традиціями тодішніх театрів, були романтичними творами, сповиті таємничістю, неймовірним сценарієм, романтичними інтригами, духами, тощо.
Подібний репертуар був у 20-их роках в Чернігові, а вже більше поважний — в Полтаві, але цей останній, після Котляревського, теж зійшов на халтуру і в такому стані перебував аж до 60-их років.
|
|
|
Між українськими п’єсами першої половини XIX ст. на першому місці треба поставити три п’єси трьох письменників того часу, а це: «Наталку Полтавку» Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Квітки і «Назара Стодолю» Шевченка. Всі три автори не були драматургами з покликання, але це були найкращі з існуючих тоді творів української драматургії.
В парі з розвитком української драматургії та формуванням театру виростають кадри українських акторів. Не легко воно було, бо ж український актор не мав де вчитися театрального мистецтва. Були це здебільша самородні таланти, які працювали в різномовних ансамблях і мусили грати всякі ролі. А проте в історії українського театру тих часів два прізвища двох великих акторів здобули собі славу і ввійшли до історії як найкращі. Були ними: Михайло Щепкін (1788-1863) і Карпо Соленик (1811-51). Перший з них, з походження кріпак (у 1821 р. викупили його полтавці), у першому періоді своєї діяльності (1808-22) грав переважно в Україні (Харків. Полтава, Київ); в роках 1821-22 мав у Києві власну трупу, з 1822 р. постійно виступає в московському театрі. Щепкін створив незабутні креації Виборного в «Наталці Полтавці», Чупруна в «Москалю-чарівнику», Стецька в «Сватанні на Гончарівці». Виступав теж у п’єсах М. Гоголя. Був він новатором в театральному мистецтві, а саме — перейшов від класичної манери гри до сценічного реалізму і національного українського стилю. Характеризувала його чутливість і гумор.
|
|
|
Принцип сценічного реалізму на українській сцені розвинув Карпо Соленик. Він ще з більшим успіхом, ніж Щепкін, виступав в українськім класичнім репертуарі. Його театральна діяльність проходить у Києві, Полтаві, Одесі, а особливо в Харкові. Мав високу освіту і великий дар передавати характер персонажу. Грав теж гоголівські ролі. Соленик не захотів робити кар’єри в московському театрі. Вмер передчасно на сухоти, як директор харківського театру, на сороковім році життя.
Від Щепкіна і Соленика починається в історії українського сценічного мистецтва реальне відтворювання образу української людини, зокрема селянина. У Харкові, Полтаві і в Катеринославі проходила теж кар’єра третього знаменитого актора тих часів, а саме Івана Дрейснха і небожа поета Петра Гулака-Артемовського — Семена Гулака-Артемовського, близького приятеля Шевченка, оперового співака і композитора.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 244; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!