Питання форм, видів та реєстрації іноземних інвестицій

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 4Следующая ⇒

Тема іноземного інвестування (далі – ІІ) є далеко не новою для сучасної України. Активне її обговорення відбувалось і відбувається з різних точок зору: політичної, економічної, культурної, навіть духовної. Однак навряд чи є секретом той факт, що механізм ІІ формується передусім на юридичному рівні шляхом створення і запровадження у життя норм відповідних нормативно-правових актів, як законодавчих, так і підзаконних. Від того, наскільки якісно будуть прописані «правила гри» в сфері ІІ, залежить рівень економічного, політичного та соціального ефекту такого інвестування. І що б там не заявляли в своїх промовах ті чи інші політичні чи громадські діячі, які б «найбільш оптимальні» рецепти застосування ІІ вони не пропонували, останнє слово все ж залишається за правовою нормою. Враховуючи обєктивну неможливість висвітлення в рамках статті всіх питань, повязаних з правовим регулюванням ІІ, ця стаття буде присвячена аналізу положень сучасного українського законодавства щодо форм, видів та реєстрації ІІ .

Основним законодавчим актом в сфері ІІ є Закон України «Про режим іноземного інвестування» (далі – Закон) від 19 червня 1996 року з наступними змінами і доповненнями.

Відповідно до ст. 1 Закону іноземними інвестиціями визнаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. На перший погляд може здатися, що наведене у вказаному визначенні поняття «цінності» (враховуючи відсутність в Законі відповідної дефініції) охоплює будь-які блага, які є корисними для особи. Однак в подальшому Закон чітко встановлює межі ІІ, закріплюючи їх форми та види.

Під формами ІІ слід розуміти передбачені Законом дії іноземного інвестора. Під видами ІІ слід розуміти передбачені Законом речі та права, які вносяться іноземними інвесторами в передбаченій Законом формі.

Отже, відповідно до ст. 3 Закону, ІІ можуть здійснюватися у таких формах, як зокрема: часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів, ін., а також в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Зауважимо, що остання з наведених у переліку форма фактично вказує на необмеженість такого переліку. Причому формою ІІ може визнаватись не тільки передбачена іншим нормативним актом форма, але й будь-яка непередбачена нормативним актом, однак не заборонена законами України. На перший погляд вказане положення видається цілковито позитивним, адже законодавець встановив доволі лояльний до інвесторів критерій визнання тих чи інших їх дій в якості форм ІІ, а саме: відсутність прямих вказівок чинних законів України щодо заборони інвестування в певній формі. Однак практика застосування норм законодавства подібного за лояльністю змісту вказує на те, що формулювання на кшталт «в інших формах, не заборонених законами України», доволі таки скептично сприймаються суб’єктами правозастосування, в тому числі – суддями (переважно провінційних судів) та працівниками державних адміністрацій, які займаються реєстрацією ІІ. Ці поважні посадовці просто не сприймають можливість існування будь-яких «інших форм». Якнайчастіше вказане не сприйняття має вираз у відмові в реєстрації ІІ або у невизнання певних дій формою ІІ. Так, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2001 р. було відмовлено у задоволенні позовних вимог резидентові РФ зокрема на підстав того, що укладення ним ліцензійного договору з резидентом України (резидент РФ вважав таку дію «іншою формою» ІІ) на використання об‘єкта права промислової власності суд не визнав формою ІІ, мотивуючи це тим, що така форма ІІ прямо не передбачена Законом. Зрозуміло, що така позиція суду є неправомірною, однак такі випадки доволі часто мають місце.

Ще один приклад. Навесні 2003 р. громадянину Німеччини облдержадміністрацією однієї з південних областей було відмовлено у державній реєстрації ІІ, так як укладення договорів управління корпоративними правами прямо не передбачається Законом як форма ІІ. Представники ОДА жодним просто проігнорували факт того, що перелік форм ІІ в Законі є відкритим. Враховуючи наведене, хотілося б порадити діючим та потенційним інвесторам обирати для своїх ІІ саме ті форми, які прямо передбачені Законом.

Окрім форм ІІ, ст. 2 Закону передбачений також перелік видів ІІ, серед яких іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи); будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав; грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань; будь-яких прав інтелектуальної власності; прав на здійснення господарської діяльності; інших цінностей відповідно до законодавства України.

Як бачимо, перелік видів ІІ, як і перелік форм ІІ, також не обмежений, адже останній пункт вказаного переліку передбачає можливість визнання видом ІІ інших, крім передбачених в ст. 2 Закону, цінностей. Вказана необмеженість, на нашу думку, дещо «розмиває» правовий режим ІІ. Така «розмитість» значно погіршує інвестиційну привабливість України, адже створює проблеми з визначенням конкретної речі видом ІІ чи конкретної дії - формою ІІ, що, в свою чергу, дає поштовх для неоднозначного застосування законодавства, наслідком якого часто є свавілля чиновників та корупція. Вважаю за потрібне більш детально регламентувати переліки видів та форм ІІ, відмовившись, прнаймі деякий час, від їх відкритості.

В контексті форм та видів ІІ не можна не звернути уваги на те, що ці два поняття тісно пов‘язані між собою. Так (якщо дивитись прагматично і критично ставитись до вищезгаданих відкитих переліків), внесення того чи іншого з передбачених Законом видів ІІ можливе лише в одній з передбачених Законом формі ІІ. Лише в такому випадку іноземний інвестор може розраховувати на передбачені вітчизняним законодавством правові гарантії.

Нагадаємо, що відповідно до положень розділу ІV Закону, іноземні інвестори захищені у разі зміни законодавства України, примусових вилучень (націоналізації, реквізиції), а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб. Також відповідно до Закону, іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора відповідно до законодавства України, а також іноземним інвесторам повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності. Окрім наведеного, Законом передбачені гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Зрозуміло, що не отримувати перелічених гарантій в умовах доволі непередбачуваної політичної та економічної ситуації в нашій державі для іноземного інвестора було б як мінімум недалекоглядно.

Для отримання гарантій захисту ІІ іноземний інвестор має зареєструвати ІІ. Відповідний порядок встановлений Положенням про порядок реєстрації ІІ, затвердженому Постановою КМУ від 07.08.1996 р. (далі – Положення). Відповідно до п. 2 Положення державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (далі - органи державної реєстрації) протягом трьох робочих днів після їх фактичного внесення. П. 5 Положення визначає, що державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню (далі – ІП), яке подається іноземним інвестором, про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера, який на усіх трьох примірниках засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації.. Наведене вказує на те, що державна реєстрація ІІ вважається здійсненою, а іноземний інвестор – таким, що має право на передбачені Законом гарантії, з моменту присвоєння органом реєстрації реєстраційного номеру ІП, яке подається іноземним інвестором. Підтвердженням реєстрації ІІ є примірник ІП з відповідною відміткою, який надсилається органом реєстрації інвестору. Отже, за відсутності у інвестора вказаного інформаційного повідомлення з відміткою органу реєстрації, він фактично не матиме права користуватися гарантіями здійснення ІІ, адже не зможе довести право на такі гарантії. Враховуючи наведене, іноземні інвестори мають дуже уважно підходити до отримання і зберігання примірника ІП.

Цікавою і неоднозначною є правова природа дій компетентного державного органу щодо реєстрації ІІ. Як відомо, відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (далі – МДА) актами МДА, які видаються на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень є розпорядження їх голови. Отже, акти МДА не можуть бути в іншій формі, окрім розпоряджень голови. Відтак, реєстрація ІП у формі присвоєння ІП реєстраційного номеру не є актом МДА. Виникає логічне питання: яка правова природа дій МДА по присвоєнню номера ІП? І чи не суперечить норма п. 5 Положення Закону «Про місцеві державні адміністрації»? Цікавою є позиція з цього приводу Господарського суду м. Києва, наведена в Ухвалі від 12 липня 2005 р. В мотивувальній частині вказаної ухвали суд зазначає, що реєстрація ІІ не є юридичною формою рішень МДА, не є актом МДА, не спрямована на регулювання будь-яких суспільних відносин та не мають обов‘язкового характеру. З наведеною позицією можна погодитись частково. Звичайно, що присвоєння ІП реєстраційного номеру не є актом МДА, адже не оформлюється розпорядженням її голови. Однак саме вказана реєстрація є тим юридичним фактом, який породжує право іноземного інвестора на отримання гарантій здійснення ІІ. Вказана реєстрація є обов‘язковою для інших по відношенню до іноземного інвестора суб‘єктів інвестиційних правовідносин, адже останні зобов‘язані Законом здійснювати певні обов‘язки, які складають зміст вищезгаданих гарантій. Для уникнення невірного розуміння реєстрації ІІ як необов‘язкової дії, що не спрямована на регулювання суспільних відносин та не має обов‘язкового характеру, вважаємо за необхідне внести зміни до п. 5 Положення, доповнивши його третім абзацом наступного змісту: «Державна реєстрація іноземних інвестицій (присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера) оформлюється також розпорядженням голови місцевої державної адміністрації чи постановами Ради міністрів АРК відповідного змісту, які виносяться в передбачені цим положенням строки для державної реєстрації іноземних інвестицій».

#6. Державні гарантії захисту іноземних інвестицій

Що стосується гарантій, які надаються державою-імпортером іноземним інвесторам, то зрозуміло, що їх кількість та ступінь га- рантованості іноземних інвестицій залежить від загальної політики держави у цій сфері. Проте, саме ці гарантії суттєво впливають на пропозиції, які можуть надаватися відповідній державі на міжнародному ринку інвестицій. При цьому слід мати на увазі, що в державі-імпортері гарантуються лише так звані «некомерційні» ризики, які пов’язані із здійсненням інвестиційної діяльності - націоналізація, війна, революція, зміна національного законодавства тощо. Наприклад, згідно із Законом України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. у випадку подальшої зміни гарантій захисту іноземних інвестицій, протягом десяти років з дня набуття чинності відповідного законодавства на вимогу іноземного інвестора будуть застосовуватись ті гарантії, що встановлені зазначеним Законом (ст. 8)². Або, відповідно до ст. 9 цього Закону, іноземні інвестиції не підлягають націоналізації. Державні органи мають право реквізувати іноземні інвестиції лише при здійсненні рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, причому - з обов’язковою компенсацією збитків, яка повинна бути швидкою, адекватною й ефективною.

На думку К. Хобера, головним принципом міжнародного права стосовно охорони іноземної власності є так званий «мінімальний міжнародний стандарт», який зводиться до дотримання трьох принципів, а саме:

• націоналізація, єкспроприація або реквізиція іноземних інвестицій повинні грунтуватися на підставах чи причинах публічної необхідності, безпеки або національного інтересу;

• заходи, що застосовуються державою, що приймає інвестиції, не можуть бути дискримінаційними стосовно іноземців;

• швидка, адекватна та ефективна компенсація повинна бути сплаченою у всіх випадках експропріації, націоналізації або реквізиції.

Причому, останній із зазначених принципів тлумачиться таким чином: «швидка» означає негайну сплату, «адекватна» - компенсація повинна відповідати ринковій вартості конфіскованої власності, а «ефективна» означає, що компенсація повинна бути сіє /асіо здійснена іноземному інвестору у розмірі ринкової вартості.

Що стосується гарантійінвестицій з боку держави-експор- тера,то головною з них є можливість укладання гарантійного договору між інвестором і відповідною організацією своєї держави на підставі свого ж законодавства. У такому договорі, зазвичай, перелічуються страхові випадки, настання яких надає інвестору право отримати від національної страхової організації за рахунок державної казни обумовлене договором відшкодування. Після цього, за принципом суброгації, держава-експортер вживає заходів на міжнародному рівні щодо повернення їй суми компенсації дер- жавою-імпортером².

До речі, зазначена гарантія можлива лише тоді, коли між відповідними державами укладено двосторонню угоду про взаємне заохочення та захист або про взаємний захист інвестицій, і нині всі розвинені держави світу укладають такі договори з державами, що розвиваються, або тими, які здійснюють перехід до ринкової економіки. За підрахунками спеціалістів, подібних договорів на кінець минулого тисячоріччя було укладено близько 1,5 тис/ Зазначається, що їх структура майже однакова. Починаються ці договори з попередньої заяви про мету договору, якою є взаємне заохочення та захист інвестицій, що походять з відповідних держав. Після цього йде визначення виду власності, що охороняється, та стандарт компенсації на випадок її конфіскації. Нарешті, майже всі чинні сьогодні договори містять положення стосовно порядку вирішення спорів, котрі держави, що домовляються, або держава та інвестор з іншої договірної держави, не змогли врегулювати.

Зцього робиться висновок, за яким зібрання двосторонніх договорів, що містять однаковий стандарт поведінки, перетворюють цей стандарт у принцип звичайного міжнародного права. Зазначу, щоУкраїною тільки за період з 23 10 1992 р по 24 07 1997 р було укладено 40 таких договорів, після чого їх кількість значно збільшилась

#7. Правовий статус іноземних інвестицій у вільних економічних зонах

Правове регулювання міжнародних інвестицій у вільних економічних зонах дещо відрізняється. Міжнародній практиці відомі різні види таких зон:

• вільні митні зони;

• зони вільної торгівлі;

• промислово-виробничі зони;

• техніко-запроваджувальні зони (технополіси);

• інші сервісні зони (наприклад, туристично-рекреаційні);

• офшорні зони.

Загальна особливість інвестування в цих зонах зводиться до того, що правовий режим нерезедентів в них, по-перше, не може бути більш жорстким, ніж загальний, хоча, частіш за все, в них нерезедентам надаються спеціальні пільги. По-друге, цей режим завжди встановлюється державою для кожної вільної економічної зони окремо. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13.10.1992 р. зазначено, що статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначається Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

Конкретні особливості інвестування, таким чином, можуть сут- гєво відрізнятися залежно від виду вільної економічної зони. Наприклад, в офшорних зонах податкові та інші пільги встановлюються для нерезедентів у випадках, коли вони реєструють на території офшорних зон свої фірми, проте не здійснюють на цій території промислову діяльність та не отримують на ній прибутку. До речі, до складу давніх офшорних зон входять Ліхтенштейн, Панама, Антільські острови, Мадейра, Швейцарія та Ірландія. З новітніх найбільш відомий Кіпр.

Зрозуміло, що використання офшорних зон - це засіб здійснення податкової політики фірми з метою отримання найбільшого економічного ефекту від своєї діяльності.

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 182; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!