Заходи щодо запобігання поширенню інфекційних захворювань у військах після застосування ворогом бактеріологічної зброї

Бактеріологічна (біологічна) зброя є засобом масового ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин. Вона являє собою спеціальні боє­припаси та пристрої, заряджені хвороботворними мікроорганізмами, віру­сами, рикетсіями або продуктами їх життєдіяльності (токсинами). Для створення бактеріологічної зброї використовують збудників чуми, холери, натуральної віспи, сибірської виразки, туляремії та інші мікроорганізми, які спричиняють виникнення та розповсюдження інфекційних хвороб. Крім природних мікроорганізмів, використовують синтетичні хімічні речовини (ботулінічний токсин, гербіциди, дефоліанти), та інших шкідників сільсь­когосподарських рослин. Уражаюча дія бактеріологічної (біологічної) зброї значною мірою визначається видом використаних у ній бактеріологічних засобів та залежить від способів її застосування. Як бактеріологічна зброя, можуть бути використані і заражені хвороботворними мікроорганізмами (бактеріями, вірусами, рикетсіями) комахи, кліщі, гризуни. Із величезної кількості мікроорганізмів, які існують у природі, у військових цілях мо­жуть бути використані лише ті, які задовольняють спеціальним вимогам: здатні викликати інфекційні захворювання певної тяжкості та тривалості і завершуються, зазвичай, летально.

У результаті застосування противником бактеріологічної зброї, утворю­ється зона зараження, в межах якої може виникнути один або декілька осе­редків.

Осередок бактеріологічного зараження — це територія, в межах якої відбулося масове зараження людей і сільськогосподарських тварин.

Особливістю такого осередку є те, що його наявність зумовлює небезпеку виникнення епідемій серед особового складу, що в свою чергу, може при­звести до поширення захворювань серед місцевого населення. Інколи таку ситуацію називають “епідемічним вибухом”. Тривалість періоду поширен­ня інфекційного захворювання залежить від інкубаційного періоду викори­станого збудника, контагіозності, можливості виникнення спорових форм та інших факторів.

У зарубіжній літературі найчастіше згадуються збудники наступних за­хворювань, що застосовуються у якості зброї масового ураження: чуми, ві­спи, туляремії, сибірської виразки, холери, бруцельозу, сапу, жовтої лихо­манки. Важливою особливістю їх є здатність зберігатися у аерозольному стані (у вигляді найдрібніших, тонко розпилених у повітрі частинок та кра­пель), що дає можливість заражати людину через органи дихання і викли­кати масові захворювання.

Однією з найхарактерніших особливостей бактеріологічної зброї, що відрізняє її серед інших видів зброї масового ураження, в тому числі від ядерної і хімічної, є здатність викликати епідемії. За певних умов захворю­вання, що виникли у результаті застосування цієї зброї, можуть розповсю­джуватись на значній території і викликати захворювання великої кількості людей за межами первинного осередку. Відома здатність інфекційних за­хворювань розповсюджуватись від однієї людини до іншої визначає ще од­ну суттєву особливість бактеріологічної зброї — довготривалість її дії.

Уражаюча дія бактеріологічної зброї проявляється, як правило, не відра­зу, а через деякий, іноді доволі тривалий, прихований (інкубаційний) період. В цьому полягає ще одна характерна особливість цієї зброї, що відрізняє її від ядерної і хімічної. У свою чергу з переліченими особливостями бактері­ологічної зброї пов’язані труднощі визначення початку її застосування про­тивником. Тому не виключається, що розпізнати перший факт бактеріологі­чного нападу можливо лише після одночасного виявлення значної кількості інфекційних хворих. Бактеріологічна зброя може застосовуватись у будь-яку пору року, але найпридатнішою є холодна, так як низька температура спри­яє тривалому виживанню мікробів у навколишньому середовищі.

Протибактеріологічний захист — це комплекс організаційних, проти­епідемічних і лікувально-евакуаційних, заходів, спрямованих на запобіган­ня ураження особового складу бактеріологічною зброєю і ліквідацію інфе­кційних захворювань у разі їх виникнення.

 

Протибактеріологічний захист включає:

-  санітарно-гігієнічні заходи,

- специфічну і неспецифічну індикацію бактері­альних засобів;

- визначення межі осередку ураження територій, що зазнали зараження;

- встановлення в осередку ураження обсервації чи карантину з одночасним проведенням заходів щодо ліквідації осередку;

- екстрену іму­нопрофілактику,

- санітарну обробку особового складу та дезінфекцію (дез­інсекцію) їх обмундирування і спорядження й проведення дератизаційних заходів у осередку (при зоонозних інфекціях) тощо.

 

Комплекс заходів для встановлення факту застосування противником бактеріологічної зброї і визначення виду збудників, називають індикацією(розпізнаванням). У системі протибактеріального захисту індикації приді­ляється велике значення, адже від своєчасності встановлення факту засто­сування бактеріологічної зброї будуть залежати успіх захисту від ураження і правильний вибір протиепідемічних заходів.

Застосовуються:

-  непрямі, так звані неспецифічні, методи індикації бактеріологічної зброї з використан­ням фізико-хімічних принципів дослідження.

- Специфічна індикація бакте­ріологічної зброї (мікробіологічний метод визначення бактеріальних засо­бів) здійснюється медичною службою для остаточного встановлення факту застосування біологічної зброї та визначення виду збудника.

 

Схематично індикація складається із трьох основних етапів:

- відбір проб із об’єктів навколишнього середовища;

- транспортування їх в лабораторію;

- власне лабораторне дослідження, із виділенням чистої культури та визначенням виду збудника.

 

Правильний відбір проб із об’єктів навколишнього середовища, їх упа­ковка, зберігання, транспортування до лабораторії набувають великого значення, оскільки впливають на достовірність дослідження. Вірогідність виділення із проб збудників інфекційних захворювань буде тим меншою, чим більше часу пройшло до початку дослідження. Про це необхідно пам’ятати й намагатись відібраний для дослідження матеріал якнайшвидше доставляти в лабораторію. Якщо це неможливо, то необхідно помістити його у спеціальні консервуючі суміші, або заморозити.

Військовий фельдшер повинен уміти відбирати проби і направляти їх для лабораторного дослідження. Щоб не інфікуватися у процесі відбору проб, матеріал для дослідження необхідно збирати обов’язково у засобах захисту, із дотриманням правил роботи зі збудниками особливо небезпеч­них інфекцій. Упаковку проб відібраного для дослідження матеріалу із різ­них об’єктів навколишнього середовища (флакони, пробірки, банки, колби та ін.) дезінфікують із зовні та направляють у лабораторію. До упаковки додається направлення на дослідження, у якому вказується назва матеріа­лу, місце та час відбору проби, мета дослідження.

Відбір проб повітря здійснюється за допомогою спеціальних приладів - бактеріоуловлювачів. У них використовується принцип вимушеного осаду аерозольних часточок на тверді або рідкі середовища, що потім піддають мікробіологічному дослідженню. Проби, доставлені у лабораторію із різ­них об’єктів навколишнього середовища, негайно досліджують з метою ви­значення виду застосованих противником патогенних мікроорганізмів. Першочергового значення набувають прискорені методи індикації бактері­альних засобів з використанням специфічних люмінесцентних сироваток, різних адсорбційних методів та ін.

У першу чергу, доставлений матеріал досліджують на наявність збудни­ків особливо небезпечних інфекцій (чума, холера, натуральна віспа). У зв’язку з тим, що лабораторні методи дослідження з визначення виду за­стосованого противником бактеріального засобу потребують порівняно тривалого часу (5-18 годин і більше), зазвичай, вже після встановлення факту застосування бактеріологічної зброї, за результатами проведеної не­специфічної індикації, відразу ж приступають до реалізації заходів з лока­лізації та ліквідації осередку зараження. Проводять заходи з визначення меж осередку зараження та ліквідації наслідків застосування противником бактеріологічної зброї.

Розміри осередку визначають площею, на якій виявлені ознаки застосу­вання противником бактеріальних засобів, з урахуванням глибини та мас­штабів розповсюдження аерозольної хмари. Ураженими вважаються осо­бовий склад, що знаходився у зоні зараження, особи, які споживали підо­зрілі на зараження воду та харчові продукти, а також контактували із зара­женими об’єктами або інфекційними хворими. У разі застосування против­ником бактеріологічної зброї у районі розташування частини (підрозділу),увесь особовий склад вважається ураженим і підлягає обсервації. Безпосе­редній захист особового складу під час бактеріологічного нападу против­ника забезпечується використанням індивідуальних та групових засобів протихімічного захисту.

 

Для запобігання інфекційних захворювань у військах здійснюється ком­плекс протиепідемічних заходів:

> обсервація та карантин;

> екстрена профілактика;

> санітарна обробка особового складу;

> дезінфекція об’єктів, заражених бактеріальними засобами, за необ­хідності — дезінсекція та дератизація.

До ідентифікації застосованого противником збудника впроваджується обсервація, суть якої полягає у посиленні медичного нагляду за осередком ураження, а також у проведенні ряду лікувально-профілактичних та ізоля­ційно-обмежувальних заходів, спрямованих на запобігання розповсюджен­ню інфекційних захворювань.

Обсервація не вимагає виводу частини із зони бойових дій та включає наступні основні заходи:

> посилення медичного нагляду за особовим складом;

> раннє активне виявлення хворих, їх ізоляцію і госпіталізацію;

> проведення екстреної профілактики серед всього ураженого особово­го складу, що передбачає застосування антибіотиків, хіміопрепаратів та інших засобів;

> посилення санітарного нагляду за виконанням всіх санітарно- гігієнічних норм і правил;

> обмеження виїзду, в’їзду і транзитного проїзду через територію, за­йняту ураженими БЗ військами та максимальне обмеження їх контак­ту з особовим складом сусідніх частин і місцевим населенням;

> впровадження суворого протиепідемічного режиму роботи на етапах медичної евакуації, куди надходять поранені та хворі із уражених ча­стин.

 

Великого значення набуває санітарна обробка особового складу, дезін­фекція одягу, спорядження, озброєння, техніки й місцевості, а також знеза­раження води і продовольства.

Часткова санітарна обробка особового складу проводиться у підрозді­лах. Повна санітарна обробка потребує виводу військ із зони бойових дій.

Після визначення виду застосованої БЗ, залежно від природи збудника, у військах впроваджується карантин або продовжуються обсерваційні за­ходи.

Карантин впроваджується при застосуванні проти військ у складі БЗ ре­цептур ОНІ (особо небезпечні інфекції), при виникненні серед особового складу військ ОНІ, а також при появі інших масових контагіозних захворювань, що загрожують боє­здатності військ.

Карантин— це система протиепідемічних і режимних заходів, спрямо­ваних на повну ізоляцію частини від цивільного населення, сусідніх військ і ліквідацію захворювань.

При впровадженні карантину передбачається:

> заборона в’їзду у епідемічний осередок (осередок БЗ), виїзду і вивозу звідти будь-якого майна без попереднього знезараження (знеш­кодження);

> озброєна охорона району карантину;

> роз’єднання особового складу на найдрібніші групи, за якими ведеть­ся постійний медичний нагляд;

> організація у карантині спеціальної комендантської служби, для за­безпечення виконання правил карантину;

> щоденний медичний огляд (з вимірюванням температури тіла) осіб з підозрою на захворювання;

> негайна ізоляція та госпіталізація хворих у інфекційні госпіталі;

> організація профілактичних щеплень і специфічної профілактики за відповідними схемами;

> організація постачання частин, що знаходяться у карантині.

 

Для дотримання режиму, у карантині виділяється комендантська служба для озброєної охорони району. Постачання військової частини продуктами харчування, майном, ліками та лікарськими засобами відбувається через перевантажувальні майданчики та передавальні пункти. Для проведення у карантині протиепідемічних заходів, призначаються фахівці санітарно- епідеміологічної служби та лікувально-профілактичних закладів. Залежно від обставин, формуються групи фахівців, що здійснюють ізоляційно- лікувальне, дезінфекційне та лабораторно-діагностичне забезпечення, а та­кож проведення щеплень (у вигляді специфічної профілактики).

Начальником карантину є командир з’єднання, на яке накладено каран­тин. Тривалість карантину залежить від виду збудника і впроваджується на термін інкубаційного періоду захворювання, з моменту ізоляції останнього хворого.

Усі етапи медичної евакуації, що ведуть прийом поранених і хворих із частин, що зазнали дії БЗ, повинні працювати з дотриманням суворого протиепідемічного режиму.

4.

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 1958; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!