Категорія - усвідомлення вражень про властивості, характерні для подібних, але не ідентичних предметів, явищ
Ці властивості можуть бути фізичними (статичними) або дієвими (вміння їсти, кидати). Пізніше у процесі розвитку діти відображають властивості предметів у словах і думках.
Більшість немовлят розрізняють такі категорії предметів: меблі, тварини, їжа. Річна дитина навіть може віднести зображення предмета до відповідної категорії. Якщо немовляті показати зображення різних людей, а тоді собаки, воно почне роздивлятися останнє з більшою увагою і обличчя його помітно пожвавиться. Зміна у поведінці дитини засвідчує, що собак вона відносить до іншої категорії, ніж людей.
До 3-х місяців немовлята виявляють великий інтерес до явищ, які дещо відрізняються від сприйнятих раніше, звертаючи менше уваги на добре знайомі або зовсім нові. Інтерес дитини до конкретного явища обумовлений його відмінністю від перцептивної схеми, яка в неї склалася (принцип розрізнення). У дитини до півтора року зміна другорядних ознак об'єкта сприйняття (наприклад, вуха у людини, вуса у кота) викликає менш стійку увагу (зосередження певний час на певному об'єкті), ніж зміни найхарактерніших ознак (голова у людини). Помірні зміни викликають стійкішу увагу, ніж дуже різкі чи дуже незначні.
Принцип розрізнення має важливе значення у пер-цептивній діяльності немовлят. Вони найчастіше пожвавлюються, сприймаючи явища, які відрізняються від уже знайомих їм. Для кожної дитини найпривабли-вішими будуть різні явища. У конкретний період максимально цікавим для неї буде обмежена кількість явищ і предметів. Коли набір вражень у дитини сформований, вона готова до сприйняття нових явищ. У процесі засвоєння немовлям неподібних між собою нових вражень розвиваються його пізнавальні здібності, а відповідно - розширюються перцептивні можливості. Різноманітність довколишніх явищ змушує дитину орієнтуватися в них, і це сприяє когнітивному розвитку (пізнавальному розвитку, розвитку вищих психічних процесів).
|
|
|
Розумовий розвиток немовлят, які живуть в однорідному середовищі, без достатньої кількості іграшок, предметів, є значно повільнішим порівняно з тими, які ростуть у різноманітному оточенні, маючи змогу отримувати більше нових вражень.
Наприкінці першого року життя у дітей з'являються ознаки мислення у формі сенсомоторного інтелекту. Вони зауважують, засвоюють та використовують у своїх практичних діях елементарні властивості і відношення предметів. Подальший прогрес у розвитку мислення безпосередньо пов'язаний з початком розвитку мовлення.
Розвиток у немовлят пам'яті. Діти здатні пам'ятати минулий досвід, і чим вони старші, тим більше пам'ятають пережите. Немовлята співвідносять нові враження з існуючими у них образами. Цю здібність називають упізнаванням - ототожненням об'єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів). Наприклад, дитина, отримавши нову ляльку, наступного дня упізнає її. Як правило, вона починає переводити погляд з нового об'єкта на знайомий, ніби порівнює їх, даючи зрозуміти, що об'єкт упізнаний.
|
|
|
У другому півріччі життя в розвитку пам'яті немовляти з'являються дві нові особливості. По-перше, виникає здатність до відтворення - пригадування (відновлення у пам'яті) вигляду об'єкта навіть за відсутності поруч подібного. Уже 4-місячні діти можуть відрізнити знайоме обличчя від незнайомого, але сумнівно, що вони спроможні відновити в пам'яті образ батька, якщо його немає у кімнаті. Здатність до відтворення образу в пам'яті без безпосереднього сприйняття розвивається після 8 місяців.
Приблизно у 8 місяців у немовляти починає розвиватися робоча (оперативна) пам'ять - вид пам'яті, що охоплює процеси запам'ятовування, збереження і відтворення інформації, яка опрацьовується в процесі виконання конкретної дії та необхідна тільки для досягнення мети цієї дії.
Коли старші діти або дорослі читають чи розмовляють, немовля здатне сприйняти інформацію і зіставити її зі сприйнятою раніше.
|
|
|
Взаємодія немовляти з предметами й оточуючими людьми
У період немовляти зростає потреба у взаємодії з оточуючими людьми та предметами, в оволодінні предметними діями.
Підсумовуючи дані про пізнавальний розвиток дітей першого року життя, Ж. Піаже виокремив такі стадії розвитку структур взаємодії немовляти з предметами й оточуючими людьми:
а) операційна консолідація (1-4 місяці). Дитина своїми рухами намагається відновити попередні відчуття (наприклад, рух очей у бік привабливого об'єкта чи рух руки до рота). Наприкінці цієї стадії вона зауважує зміни звичної для неї поведінки матері й робить певні зусилля, щоб викликати її звичну реакцію. Якщо це не вдається, немовля починає займатися чимось іншим. Така поведінка свідчить про те, що у дитини починають складатися первинні "наміри", зокрема намагання вплинути на дорослого;
б) операційна координація (4-8 місяців). Зауваживши цікавий рух будь-чого, немовля майже миттєво схоплює його, відтворює, спостерігаючи з інтересом за реакцією дорослого. Дитина вдається до навмисних дій, щоб привернути увагу матері чи іншої дорослої людини (тягне маму за волосся, простягає руки до неї та ін.). Ці дії е спрямованими на іншого сигналами, стимулами до бажаної для дитини поведінки;
|
|
|
в) біфокальна (одночасна сфокусованість дитини на власній дії та реакціях дорослого) координація (8-12 місяців). Виявляється вона в довільному повторенні одного й того самого руху з різними частинами об'єкта. На цій стадії структури взаємодії з неживими об'єктами координуються зі структурами взаємодії з людьми (гра з дорослим, іграшками). Увага дитини одночасно зосереджується і на людині, і на неживому об'єкті (іграшці);
г) удосконалена координація (8-12 місяців). Немовля виявляє здатність здійснювати рухи з об'єктами в різних напрямках. На цій стадії з'являється імітація дитиною рухів і дій, здійснених іншими людьми, ведеться активний пошук цікавих об'єктів, щоб продемонструвати їх іншому.
Отже, у взаємодії з предметами й оточуючими людьми немовля долає стадії операційної консолідації, операційної координації, біфокальну та удосконаленої координації, які є свідченням його пізнавального розвитку.
14. Характеристика основних новоутворень психіки дитини на кінець першого року життя
Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те, що воно відокремлює себе від дорослого. Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку.
Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається з Частинок слів) і ще не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно враховувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується. Мовлення є новою властивістю, показником того, що попередня соціальна ситуація розвитку дитини розпалася. Замість єдності батьків і немовляти, з'явилися двоє: дорослий і дитина.
Криза першого року життя. Протягом першого року в житті дитини відбувається різка зміна ситуації, яка виявляється в переході від біологічного типу розвитку (несформованості поведінки, безпорадності, потреб у їжі й теплі) до соціального (активності, потреб у взаємодії з іншою людиною, пізнанні навколишнього світу), що, як правило, дається їй дуже непросто, породжує кризові переживання.
Криза першого року життя - криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.
Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу. Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності.
У річному віці соціальна ситуація розвитку різко змінюється. Ще недавно безпорадна дитина, будь-яка потреба якої опредмечувалася дорослим, тепер уже багато чого навчилася. Здатність самостійно пересуватись відкрила для неї загадковий світ предметів. Якщо раніше дорослий був центром її світу, то тепер вона мовби заворожена предметами. З'являються перші афективні реакції - сильні короткочасні нервово-психічні збудження, пов'язані переважно з невдачами, які виникають у процесі засвоєння предметних дій. Зв'язок між дитиною і дорослим опосередковується предметом.
Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз'єднання предметної і соціальної складових безпосереднього оточення дитини, розпад пра-Ми, становлення першої форми Я як основи для розвитку предметної маніпуляції, в результаті якої пізніше виникає Я-діюче.
Загалом, головними надбаннями віку немовляти є пізнавальний розвиток, взаємодія з неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява мовлення. Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального типу розвитку, оволодіння "діалогом" із дорослим, значні зрушення у пізнавальному розвитку (розпізнавання інформації на основі оперативних одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвиток упізнавання та оперативної пам'яті), формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми, розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою, проявляються перші афективні реакції.
Провідним типом діяльності в період немовляти є безпосередньо-емоційне спілкування, предметом якого для дитини є доросла людина. Перша потреба, яка формується у дитини, - це потреба в іншій людині. Тільки розвиваючись поряд з дорослою людиною, дитина сама може стати людиною. "Перше, що ми повинні виховати у наших дітей і що розвивається протягом всього дитинства, - пише Д. Б. Ельконін, - це потреба дітей в людині, в іншій людині, спочатку в матері, батькові, потім у товаришеві, другові, в колективі і, нарешті, в суспільстві". На розвиток цієї потреби слід звернути особливу увагу: з дитиною необхідно говорити, посміхатися, розповідати їй казки, хоча дитина ще не все розуміє з того, що говорить їй дорослий. У цьому сенсі М. І. Лісіна говорила про "випереджуючий вплив дорослого", який використовує у стосунках з дитиною велику кількість засобів, що лише поступово стають індивідуальними засобами її психічної діяльності.
Перші ознаки спілкування були описані М. І. Лісіною. Вони включають увагу, інтерес до іншої людини (дитина дивиться, прислуховується до голосу); емоційний відголос на появу іншої людини; спробу привернути до себе увагу, прагнення добитися від дорослого заохочення, ставлення до того, що дитина робить.
З іншого боку, дефіцит спілкування у період немовляти має негативний вплив на весь наступний психічний розвиток дитини. За словами Е.Еріксона, можна сказати, що події першого року життя формують у дитини "основу довіри" чи недовіри відносно зовнішнього світу. Дослідження госпіталізму, які здійснені після Другої світової війни, та нові дослідження сім'ї як основного осередку, в якому починається психічний розвиток дитини, підтверджують положення про те, що спілкування дитини і дорослого на першому році життя є провідним типом діяльності дитини.
У цій діяльності виникають і розвиваються основні психологічні новоутворення періоду немовляти. Період немовляти складається з двох підперіодів: І підперіод - до 6 місяців, II підперіод - від 6 до 12 місяців. Перший підперіод характеризується тим, що відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних систем.
У перше півріччя життя відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних механізмів, елементарних форм майбутніх орієнтувальних реакцій: зосередження, стеження, кругові рухи. У 4 місяці з'являється реакція на новизну - це явна сенсорна реакція, яка полягає у тривалості утримання погляду на новому предметі. Розвивається слухове сприйняття, з'являються реакції на голос матері та тактильна чутливість, яка має важливе значення для виникнення акту хапання і обстеження предмета.
Розвиваються голосові реакції дитини. Виникають перші заклики - спроби привернути увагу дорослого за допомогою голосу, що свідчить про перебудову голосових реакцій у поведінкові акти. Уже в перші місяці життя розвиваються різні типи голосових реакцій: гудіння, гукання, белькіт.
Приблизно у 5 місяців відбувається перелом у розвитку дитини, і починається другий підперіод немовлячого віку. Він пов'язаний з виникненням акту хапання - першої організованої, спрямованої дії. Це справжня революція в розвитку дитини першого року життя. Акт хапання народжується як спільна діяльність дитини з дорослим. Акт хапання - це поведінковий акт, а поведінка передбачає обов'язкову участь орієнтування. Тому для того, щоб виникло хапання, необхідно, щоб рука перетворилася в орган дотику. Поки рука не перетворилась в орган перцепції, вона не може стати органом хапання. Хапання здійснюється під контролем зору: дитина розглядає свої ручки, стежить за тим, як ручка наближається до предмету. Акт хапання має надзвичайне значення для психічного розвитку дитини. З ним пов'язане виникнення предметного сприйняття. Коли подразник падає на око, образу ще не існує. Образ виникає тоді, коли є практичний, дієвий контакт між зображенням і предметом. Завдяки хапанню виникає простір, це простір витягнутої руки. Завдяки акту хапання розвивається рука: виникає протиставлення великого пальця, що слугує одним із родових відмінностей людини від її найближчих предків.
На основі акту хапання розширяються можливості маніпулювання з предметом, а у віці від 4 до 7 місяців виникають результативні дії: просте переміщення предмета, рухання ним, одержання з нього звуків. У віці 7-10 місяців формуються співвідносні дії: дитина може маніпулювати з двома об'єктами одночасно, віддаляючи їх від себе і співвідносячи їх між собою: дитина віддаляє об'єкт від себе, наближаючи його до іншого об'єкта, щоб покласти, поставити чи нанизати на нього.
До кінця немовлячого віку (10-11 до 14 місяців) виникає етап функціональних дій: якщо раніше дитина виконувала дію одним показаним їй способом та на одних і тих самих предметах, то тепер вона намагається відтворити дію на всіх можливих об'єктах. Д. Б. Ельконін говорив, що людина дуже давно придумала програмоване навчання для дітей першого року життя. Це - іграшки, в яких запрограмовані ті дії, які з їх допомогою повинна здійснити дитина. Маніпулювання дитини з іграшками - це прихована спільна діяльність. Тут дорослий присутній не безпосередньо, а опосередковано, будучи нібито запрограмованим в іграшці.
Хапання, спрямоване до предмету, стимулює виникнення сидіння. Коли дитина сідає, перед нею відкриваються інші предмети. З'являються предмети, до яких не можна доторкнутися. Дитина тягнеться до предмету, він привабливий, але одержати його можна тільки за допомогою дорослого. Завдяки цьому спілкування набуває іншого характеру, воно стає спілкуванням за допомогою предметів. М. І. Лісіна назвала його ситуативно-діловим.
Починаючи з другого півріччя життя, дитина потребує, щоб дорослий "співпрацював" з нею, організовував її, допомагав у важку хвилину, підбадьорював при невдачі, хвалив за досягнення. При ситуативно-діловому спілкуванні діти прагнуть присутності дорослого, вимагають його доброзичливої уваги, а також, щоб дорослий брав активну участь у заняттях дитини.
Зміна предмету спілкування вимагає нових засобів і способів впливу на дорослого. З протягнутої до предмету руки виникає вказівний жест. Він вже предметно віднесений і містить в собі зародок слова.
Як показали дослідження Дж. Брунера, у дитини вже в домовленнєвий період формується ряд способів спілкування. Немовля спочатку користується "вимагаючим способом" комунікації. Це вроджені реакції дискомфорту, крики з характером вимоги, протягом яких відсутні паузи, які передбачають відповідь. Відразу за ними виникає "спосіб прохання" - в цьому випадку крики менш наполегливі, з'являються паузи очікування відповіді. Починаючи з 5-6 місяців, вокалізації дитини включаються в нову структуру - вперше з'являється "обмінюючий спосіб" спілкування. У цей період дитина використовує свої вокалізації, насамперед, для того, щоб звернути увагу матері на об'єкт і на свій намір брати участь у спілкуванні. Цей спосіб поступово переходить у четвертий - "взаємодіючий". У спільній активності з дорослим зберігається розділення позицій того, хто говорить, і того, хто слухає в структурі спілкування.
Дж. Брунеру вдалося простежити за тим, що Л.С. Виготський називав "природною історією знаку". Вивчення виникнення знакової функції в онтогенезі показує, що для її формування необхідний розвиток спілкування в ході "сукупної діяльності" (термін Д. Б. Ельконіна). Тому для дитячої психології пошук коренів знакової функції залежить від розв'язання проблеми становлення спільної діяльності.
Жест супроводжується вокалізацією, але це вокалізація іншого типу, відмінна від гудіння: вона складається не з голосних, а з приголосних. Так здійснюється новий крок до слова.
До кінця немовлячого віку у дитини виникає перше розуміння слів, а у дорослого з'являється можливість керувати орієнтуванням дитини. До 9 місяців (початок кризи 1-го року) дитина стає на ніжки, починає ходити. Як зазначав Д. Б. Ельконін, головне в акті ходьби не тільки те, що розширюється простір дитини, але й те, що дитина відділяє себе від дорослого. Вперше відбувається роздроблення єдиної соціальної ситуації "Ми", тепер не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба - перше з основних новоутворень немовлячого віку, який знаменує собою розрив старої ситуації розвитку. Друге основне новоутворення цього віку - поява першого слова. Особливість перших слів полягає у тому, що вони носять характер указівних жестів. Ходьба і збагачення предметних дій вимагає мови, яка б задовольняла спілкування з ними (предметами). Мова, як і всі новоутворення віку, носить перехідний характер. Це автономна, ситуативна, емоційно забарвлена мова, зрозуміла тільки близьким. Це мова специфічна за своєю структурою, яка складається з уривків слів. Але якою б не була ця мова, вона являє собою нову якість, яка може слугувати критерієм того, що стара соціальна ситуація розвитку дитини розпалась. Замість єдності дорослого і дитини, виникає новий зміст - предметна діяльність.
До кінця періоду немовляти у дитини складаються початкові уявлення про навколишній світ і виникають елементарні форми сприйняття і мислення, які дозволяють орієнтуватися в цьому світі і складають необхідну передумову для переходу до засвоєння різних видів суспільного досвіду, яке відбувається в ранньому дитинстві.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 261; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!