Соціальна ситуація розвитку немовля
Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року.
Показником сформованої соціальної ситуації розвитку є специфічна реакція посмішки на обличчя матері. Це соціальна ситуація нерозривної пов'язаності, єдності дитини з дорослим. Л.С.Виготський назвав її соціальною ситуацією "МИ". Дитина нічого не може без дорослої людини, адже дитині потрібний комфорт, і центральний елемент цього комфорту - дорослий. Як зазначав Д. Б. Ельконін, пустушка і заколихування - замінники дорослого, які кажуть дитині: "Все спокійно!", "Все в порядку!", "Я тут!". Соціальна ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого містить у собі протиріччя: дитина максимально потребує дорослого і, водночас, не має специфічних засобів впливу на нього. Це протиріччя розв'язується протягом всього періоду немовляти і приводить до руйнування соціальної ситуації розвитку, яка виступала умовою його виникнення.
Соціальна ситуація розвитку у перший рік життя складається з двох моментів.
По-перше, немовля навіть біологічно - безпомічна істота. Самостійно воно не в змозі задовольнити навіть базові життєві потреби. Життя немовляти цілком і повністю залежить від дорослого, який доглядає за ним: харчування, переміщення в просторі, навіть перекидання з боку на бік здійснюється за допомогою дорослого. Така опосередкованість дозволяє вважати дитину максимально соціальною істотою - її відношення до дійсності з самого початку соціальне.
|
|
|
По-друге, будучи вплетеною у соціальне, дитина позбавлена основного засобу спілкування - мови. Всією організацією життя дитина змушена максимально спілкуватися з дорослими, але це спілкування своєрідне - безсловесне. Саме у протиріччі між максимальною соціальністю і мінімальними можливостями спілкування закладена основа всього розвитку дитини в період немовляти.
Початок немовлячого періоду співпадає із закінченням кризи новонародженості. Поворотний пункт знаходиться між 2-им і 3-ім місяцями життя дитини і знаменується виділенням дорослої людини як центрального елементу оточуючої дійсності.
Перша специфічна форма реагування саме на людину з'являється до 2-го - 3-го місяця - "комплекс пожвавлення". Він включає в себе 3 компоненти:
1) посмішка: перші посмішки можуть фіксуватися на 1-му тижні 2-го місяця життя;
2) вокалізація, дитина гукає, лепече, скрикує назустріч дорослому;
3) рухові реакції, пожвавлення: відкривається "комплекс пожвавлення" повертанням голови, скошуванням очей на дорослого, слабкими рухами ручок і ніжок.
"Комплекс пожвавлення" проходить 3 стадії:
1) посмішка;
2) посмішка + гуління;
|
|
|
3) посмішка + вокалізація+рухове пожвавлення (до 3 місяців). Крім того, початок "комплексу пожвавлення" пов'язаний
з генералізованим залученням будь-кого із дорослих, кінець характеризується появою вибіркового спілкування. Так, уже тримісячна дитина виділяє свою матір з оточення, а до 6 місяців починає відрізняти своїх від чужих. З 8-9 місяців дитина буде проявляти активність, розпочинаючи перші ігри з дорослими (не через саму гру, а через задоволення спілкування з дорослим), а до 11-12 місяців діти вже вміють не тільки спостерігати за дорослими, але й звертатися до них за допомогою. Наслідує дитина завжди тільки людину. Приблизно до 5 місяців "комплекс пожвавлення" розвивається і зберігається як ціле, а до 6 місяців відмирає як єдина комплексна реакція, але його компоненти починають трансформуватися: посмішка - в міміку, гуління - в мову, рухове пожвавлення - в хапання.
Соціальна ситуація спільного життя дитини з матір'ю приводить до виникнення нового типу діяльності - безпосереднього емоційного спілкування дитини і дорослого. Як свідчать дослідження Д. Б. Ельконіна і М. І. Лісіної, специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що предмет цієї діяльності - інша людина. Як зазначав Д. Б. Ельконін, важливо не те, що роблять люди один з одним, а те, що предметом діяльності стає інша людина. Спілкування цього типу в період немовляти дуже яскраво виражене. З боку дорослого дитина стає предметом діяльності. З боку дитини можна спостерігати виникнення перших форм впливу на дорослого. Так, незабаром голосові реакції дитини набувають характеру емоційно активного заклику, хникання і перетворюється в поведінковий акт, спрямований на дорослу людину. Це ще не мова у власному сенсі слова, поки це ще тільки емоційно-виразні реакції.
|
|
|
Спілкування в цей період повинне носити емоційно-позитивний характер. Це створює у дитини емоційно-позитивний тонус, що слугує ознакою фізичного і психічного здоров'я.
Постає питання: чи є спілкування провідним типом діяльності в період немовляти? Дослідження свідчать про те, що дефіцит спілкування в цей період негативно відображається на розвитку дитини. Так, після Другої світової війни у психологію увійшло поняття "госпіталізм", яким описували психічний розвиток дітей, що втратили батьків і опинилися в лікарнях чи дитячих будинках.
Численні зарубіжні дослідники також звертали увагу на те, що відрив дитини від матері в перші роки життя викликає значні порушення в психічному розвитку дитини, і це накладає особливий відбиток на все її життя (Р. Спітц, Дж. Боулбі). Зокрема, Р. Спітц описує численні симптоми порушення поведінки дітей і затримку психічного і фізичного розвитку дітей, які виховуються в дитячих установах. Незважаючи на те, що в цих установах були гарними догляд, харчування, гігієнічні умови, відсоток смертності був дуже великим. Крім цього, у в умовах госпіталізму страждає передмовний і мовний розвиток; розлука з матір'ю відбивається на розвитку пізнавальних функцій, на емоційному розвитку дитини. А. Джерсілд, описуючи емоційний розвиток дітей, зазначав, що здатність дитини любити оточуючих тісно пов'язана з тим, скільки любові вона одержала сама і в якій формі вона виявлялася. Анна Фрейд, простежуючи розвиток дітей, які осиротіли під час війни і виховувалися в дитячих будинках, виявила, що в підлітковому віці вони не були здатні до відбіркового ставлення до дорослих і ровесників. Багато підлітків намагалися встановити такі тісні дитячо-материнські стосунки з кимось із дорослих, які не відповідали їм за віком. Без цього перехід до дорослості ставав неможливим.
|
|
|
У сучасних дослідженнях цьому феномену також приділяється увага. Угорський педіатр Е. Піклер, спостерігаючи за розвитком дітей у закритих дитячих установах, виявила нові симптоми госпіталізму. Вона писала, що діти в цих установах на перший погляд справляли гарне враження. Вони слухняні, зазвичай, зайняті грою, на прогулянці ходять парами, не розбігаються, не затримуються, їх можна легко роздягнути чи одягнути. Вони не чіпають того, чого не можна чіпати, не заважають працювати дорослим. Хоча така картина і дає почуття задоволення, така поведінка, на думку Е. Піклер, є вкрай небезпечною: у цих дітей повністю відсутня вольова поведінка, ініціатива, вони здатні лише до репродукції і виконання завдань за інструкцією. Крім цього, вони виявляють безособове ставлення до дорослого. М. І. Лісіна проаналізувала дослідження про вплив розлуки з матір'ю на психічний розвиток дитини і дійшла висновку, що теоретичний аналіз великої кількості незаперечних фактів про серйозний негативний вплив розлуки з матір'ю на розвиток дитини ґрунтується на біологізаторських позиціях. Л. С. Виготський та його послідовники вважають, що джерело розвитку лежить не всередині, а поза дитиною, в продуктах матеріальної та духовної культури, яка розкривається кожній дитині дорослою людиною в процесі спілкування і спеціально організованої спільної діяльності. Тому шлях дитини до речей і до задоволення власних потреб, на думку Л.С. Виготського, завжди пролягає через ставлення до іншої людини. Ось тому початок психічного життя полягає у формуванні у дитини специфічно людської потреби в спілкуванні. Ця потреба виникає не на основі задоволення органічних потреб дитини, а спеціально формується в спілкуванні дитини і дорослого, ініціатором якого в перші дні життя немовляти, є дорослий. Л. С, Виготський вважав, що спілкування з дорослим - головний шлях прояву власної активності дитини.
Учені приділяли увагу не тільки аналізу явища госпіталізму, але й пошуку шляхів його подолання. М. Ю. Кистяковська показала, що діти, які знаходилися під час війни в умовах дефіциту спілкування і тому відстали як у психічному, так і фізичному розвитку, поверталися до життя тільки після того, як удалося сформувати у них емоційно позитивне ставлення до дорослого і на підставі цього забезпечити повноцінний хід психічного розвитку.
Узагальнюючи дослідження психологів, слід зазначити, що для дитини слід створювати такі умови, за яких вона активно зацікавлена навчатися у дорослого на основі своєї участі в осягненні навколишньої дійсності. У традиційній системі виховання зовнішнє підкріплення, постійний примус дорослого формує в дитини почуття слабкості. Л. І. Божович справедливо зазначала, що рушійною силою розвитку виступає не слабкість дитини перед навколишнім середовищем, не прагнення лише пристосуватися до нього, а, навпаки, прагнення пізнати дійсність і оволодіти нею.
Провідним типом діяльності в період немовляти є безпосередньо-емоційне спілкування, предметом якого для дитини є доросла людина. Перша потреба, яка формується у дитини, - це потреба в іншій людині. Тільки розвиваючись поряд з дорослою людиною, дитина сама може стати людиною. "Перше, що ми повинні виховати у наших дітей і що розвивається протягом всього дитинства, - пише Д. Б. Ельконін, - це потреба дітей в людині, в іншій людині, спочатку в матері, батькові, потім у товаришеві, другові, в колективі і, нарешті, в суспільстві". На розвиток цієї потреби слід звернути особливу увагу: з дитиною необхідно говорити, посміхатися, розповідати їй казки, хоча дитина ще не все розуміє з того, що говорить їй дорослий. У цьому сенсі М. І. Лісіна говорила про "випереджуючий вплив дорослого", який використовує у стосунках з дитиною велику кількість засобів, що лише поступово стають індивідуальними засобами її психічної діяльності.
Перші ознаки спілкування були описані М. І. Лісіною. Вони включають увагу, інтерес до іншої людини (дитина дивиться, прислуховується до голосу); емоційний відголос на появу іншої людини; спробу привернути до себе увагу, прагнення добитися від дорослого заохочення, ставлення до того, що дитина робить.
З іншого боку, дефіцит спілкування у період немовляти має негативний вплив на весь наступний психічний розвиток дитини. За словами Е.Еріксона, можна сказати, що події першого року життя формують у дитини "основу довіри" чи недовіри відносно зовнішнього світу. Дослідження госпіталізму, які здійснені після Другої світової війни, та нові дослідження сім'ї як основного осередку, в якому починається психічний розвиток дитини, підтверджують положення про те, що спілкування дитини і дорослого на першому році життя є провідним типом діяльності дитини.
12. Провідна діяльність немовля, її розвиток
Адаптація організму дитини до зовнішнього середовища, виникнення зорового та слухового зосередження, поява комплексу пожвавлення є основою психічного розвитку немовляти.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 1023; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!