Оформлення приміток, додатків і підстав до тексту

⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 19Следующая ⇒

Примітки слугують для того, щоб пояснити незрозумілі місця у тексті або такі, які вимагають додаткових пояснень і матеріалів, без яких певне поняття буде неповним, однобоким.

Примітка — додаткова помітка, пояснення до тексту.

Додаток — подання додаткової інформації (документа) після тексту.

Підстава — причина, достатній привід, які виправдовують дію, вчинок. На підставі — виходячи з чого-небудь, спираючись на щось.

Правила оформлення приміток.

1. Слово "Примітка" пишеться малими літерами (перша літера — велика) біля лівого поля без абзацу, після слова ставиться крапка або двокрапка.

2. Текст примітки друкується справа, у стовпчик. Наприклад:

Примітка . Абзац повинен бути однаковим і дорівнювати п'яти знакам.

3. Якщо приміток декілька, то вони нумеруються арабськими цифрами з крапкою. Між нумерованими абзацами робиться проміжок у два інтервали. Після кожного абзацу ставиться крапка. Слово "Примітки" пишеться у множині. Наприклад:

Примітки: 1. Господарський раціон.

2. Дослідний раціон.

Якщо є одна примітка, то її нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку.

4. Примітки відмежовуються від тексту 2—4 інтервалами.

5. Якщо текст примітки не вміщується на одній сторінці, то його слід перенести на наступну, відступивши від лівого поля 10 знаків (8 знаків у слові "Примітка" і 2знаки — двокрапка та відступ).

Правила оформлення додатків та підстав ті самі, що й приміток.

Виноски до тексту та правила їх оформлення.

Виноска — це текст, що розміщується в кінці сторінки і відмежовується від основного тексту горизонтальною рискою. Біля слова чи вислову, які вимагають пояснення або коментаря, ставиться знак виноски — цифра (з дужкою чи без неї) або зірочка, — який повторюється на початку самої виноски. Знак '' зірочка " використовується тоді, коли виносок у роботі небагато і розміщуються вони переважно по одній на сторінці. Якщо використовуються арабські цифри як знак виноски, то нумерація виносок може бути сторінковою (в межах однієї сторінки) чи наскрізною (через усю роботу). Знаки виносок повинні бути однотипними в межах однієї роботи. Цифри і зірочки пишуться біля слова вгорі, без відступу між словом і знаком, проте після виноски відступ обов'язковий. Розділові знаки ставляться після знака виноски.

Правила оформлення тексту виноски.

1. Основний текст відділяється від тексту виноски горизонтальною рискою в 15 знаків.

2. Відокремлювана риска відділяється від основного тексту півтора або двома інтервалами залежно від того, з яким інтервалом написано сам текст.

3. Текст виноски відділяється двома інтервалами від відокремлювальної риски.

4. Текст виноски пишеться через один інтервал з абзацу.

5. Якщо на сторінці декілька виносок, то кожну виноску відділяють двома інтервалами.

6. Усі виноски друкуються на тій сторінці, якої вони стосуються. Не бажано розривати виноски та переносити їх на іншу сторінку.

Ілюстрації. Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації мають відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Їх розміщують для покращення сприйняття текстової частини роботи, без завантаження змісту надлишковою і допоміжною інформацією.

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елементи:

− найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис.1.»;

− порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами;

− тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;

− експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його, наприклад:

Рис.1. Схема розміщення виробничих відділів підприємства:

1 – адміністративний корпус;

2 – молочнотоварна ферма;

3 – свинотоварна ферма;

4 – гаражі;

5 – цех кормоприготування.

Основними видами ілюстративного матеріалу у випускних роботах є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

Посилання на ілюстрації мають бути по тексту до власно ілюстрації без виділення самостійних фраз-посилань у вигляді окремих речень. Бажаною формою є розміщення посилань по тексту у реченнях у круглих дужках «…(рис. 1)…», або зворот типу: «…як видно з даних на рис.1…», чи «… як це показано на рис.1…».

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації виконують чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері.

У роботі слід застосовувати лише штрихові ілюстрації і оригінали фотознімків.

Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.

Графік – цифровий малюнок, який дозволяє представити суть явища, сприяє його аналізу та популяризації результатів.

Розподіл частот, як правило, зображають за допомогою полігона або гістограми. Полігон частот переважно використовується для графічного зображення дискретних рядів, гістограма – інтервальних.

Рис. 3.1. Динаміка живої маси молодняку свиней за період відгодівлі

Побудова графіка включає етапи: вибір шкали і побудову координатної сітки, відкладання числових значень на координатній сітці, послідовне з'єднання точок плавною лінією.

Будують графіки в прямокутній системі координат. Кожен ряд розподілу містить два елементи: на осі “Х” відкладають значення або порядок ознаки, на осі “У” – частоту.

Для зображення динаміки явищ, процесів, а також для порівняння ознак використовують діаграми. Діаграми можуть бути лінійні, стовпчикові (вертикальні, горизонтальні), стрічкові та секторні. Окрім площинних часто використовують об'ємні діаграми.

Таблиці. Цифровий матеріал, як правило, має бути оформлений студентом у роботі у вигляді таблиць.

Приклад побудови таблиці

Таблиця 1

Назва таблиці

Головка			Заголовок граф
			Підзаголовок граф
Рядки



	Боковик (заголовки рядків)	Графи (колонки)

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

Логічний суб’єкт чи предмет розміщують у таблиці, як правило, у боковику, головці, чи у них обох, логічний присудок – у прографці. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядку в боковику – всіх даних цього рядка.

Заголовки по можливості мають бути короткими. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначити у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.

У прографці повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять в тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи співпадали; неоднорідні – посередині графи; лапки використовують тільки замість слів, які стоять одне під одним.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинною стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш (сторінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах одної сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому – боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Формули.Використання формул регламентується техніко-орфографічними правилами. Найбільші, а також довгі та громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одна під іншою. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою і тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщуються в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (−), множення (х) і ділення (:).

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Додаткиоформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті роботи.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках роботи, кожний такий додаток повинен починатись з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово "Додаток____" і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г,Е,І,Й,О,Ч,Ь, наприклад, додаток А, додаток В і т.д. Один додаток позначається як додаток А.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою роботи друкують великими літерами слово "ДОДАТКИ".

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад, А,2 - другий розділ додатка А; В.3.1-підрозділ 3.1. додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 - другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А.1) - перша формула додатка А.

Завдання 1.

Контрольні питання

1. Що таке систематизація дослідних даних?

2. У чому полягає зведення дослідних даних?

3. Основні правила оформлення студентських наукових праць?

4. У якому вигляді подаються до захисту студентські праці?

5. Що таке рубрикації?

6. Як оформляються рубрикації?

7. Як проводиться нумерація сторінок, таблиць, розділів, підрозділів та інше?

8. Оформлення приміток, додатків і підстав до тексту?

9. Що таке примітка?

10. Що таке додаток?

11. Що таке підстава?

12. Правила оформлення приміток?

13. Виноски до тексту та правила їх оформлення?

14. Що таке виноска?

15. Правила оформлення тексту виноски?

16. Що таке ілюстрації та правила їх оформлення?

17. Правила побудови та оформлення таблиць?

18. Правила оформлення формул?

19. Правила оформлення додатків?

ЛАБОРАТОРНЕ ЗАНЯТТЯ № 5

Тема:Біометрична обробка дослідних даних

Мета заняття:Засвоїти методи математичного аналізу дослідних даних для малих та великих вибірок .

Методичні вказівки

В результаті проведення експерименту дослідник отримує дані, які необхідно систематизувати та математично обробити з метою характеристики дослідних груп тварин. Для цього використовують методи варіаційної статистики або ж біометрії ( стосовно живих об’єктів).

За допомогою біометрії вивчають перш за все такі ознаки, які можуть бути виміряні, зважені і виражені в певних цифрових показниках. Такі ознаки називають варіантами і позначають буквою - Х₁ , загальне ж число варіант позначають буквою - n.

При біометричній обробці дослідних даних вираховують такі показники як середньоарифметичне - , середньоквадратичне відхилення - G, коефіцієнт мінливості - Сv, похибка середньої арифметичної - , критерій вірогідності середньої арифметичної - td, вірогідність двох середніх - В чи Р.

Середня арифметична - показник середньої величини ознаки даної групи особин. Вона дозволяє провести порівняння декількох груп тварин. Для іі визначення користуються слідуючою формулою:

, де (5.1)

- середня арифметична ;

- кількісний показник ознаки ( варіанта),

n - число особин (варіант) в групі.

Крім середньої ознаки необхідно знати міру його мінливості. Величина мінливості показує на ступінь однорідності, однотипності стада чи групи особин. Ступінь мінливості ознаки визначається середнім квадратичним відхиленням від середньої арифметичної і позначається - G ( сигма ).

По середньому квадратичному відхиленню зрівнюють мінливість двох чи більше груп тварин тільки за однойменними ознаками і при умові, що середня арифметична цих ознак у порівнюваних груп має не досить велику різницю.

Формула для визначення G має слідуючий вигляд:

, де (5.2)

n-1 - число ступенів свободи;

- сума квадратів центральних відхилень.

Для порівняння мінливості різнойменних ознак як в середині групи, так і між групами (наприклад - удій - жирність молока) використовують коефіцієнт варіації (мінливості) Сv, який визначають за формулою:

Сv = * 100 % (5.3)

В біометричних обчисленнях важливим є обрахунок похибок основних величин, оскільки по тій чи іншій ознаці досліджується не весь масив особин (тобто генеральна сукупність), а тільки її частина - вибірка, за якою судять про всю генеральну сукупність.

Тому вираховують похибку середньої арифметичної - за формулою:

= (5.4)

За формулою середньої арифметичної та її статистичною похибкою можливо з певною вірогідністю визначити в яких межах знаходиться середня генеральної сукупності.

В статистиці використовують слідуючі показники вірогідності (В) і відповідні їм рівні значимості (Р):

В,% Р

90 0,1

95 0,05

99 0,01

99,9 0,001

Так, якщо рівень значимості Р=0,05 це означає, що в силу випадковості помилка буде в 5% випадків. Вірогідність В=95% не більше, ніж на 1,96 ; при В = 99% на 2,58 ; при В = 99,9% - на 3.29 при великих вибірках ( n 30).

Відповідно рівні значимості (Р) будуть дорівнювати 0,05 - 0,01 - 0,001.

Величини 1,96 ; 2,58 ; 3,29 - нормоване відхилення ( t ) .

У виробничих та науково-виробничих дослідах як правило достатнім рівнем значимості є Р=0,05.

Величина нормованого відхилення (t) визначається за таблицею Стьюдента (Додаток А ).

Порівнюючи значення нормованого відхилення ( t ) з критерієм вірогідності середньої арифметичної - судять про її вірогідність.

Так, якщо розрахункове значення - t буде менше 1,96, то середня вибірки невірогідна і не може характеризувати генеральну сукупність.

Для визначення аналогічності підібраних груп та при порівнянні середніх арифметичних, отриманих в експерименті в різних групах використовуються критерій вірогідності різниці (td), який дозволяє визначити вірогідна чи ні існуюча різниця.

(5.5)

Різниця між двома середніми вірогідна в тому випадку, коли td ³ t_st , при Р = 0,05, де t_st - критерій вірогідності , що визначається за таблицею Стьюдента.

Якщо дана умова виконується при Р £ 0,05, то похибка можлива у 5 випадках і менше із 100 і є вірогідною; при Р £ 0,01 ; Р £ 0,001 - різниця високо вірогідна і похибка можлива відповідно в 1 випадку і менше із 100 і 1000.

Якщо td < t_st , то різниця між двома середніми невірогідна (Р>0.05).

Для визначення t_st необхідно обрахувати число ступенів свободи s :

s = n₁ + n₂ - 2 (5.6)

n₁ - кількість тварин в одній групі,

n₂ - кількість тварин в другій групі.

Наприклад, необхідно визначити вірогідність різниці між середнім надоєм дочок бугая ( Х₂) та їх ровесниць ( Х₁ ) при слідуючих даних:

= 3050 кг ; = 3240 кг ; = ± 150 ; = ± 170 ;

n₁ = 67 ; n₂ = 27

; s = 67 + 27 - 2 = 92

Для визначення вірогідності двох середніх необхідно скористатись таблицею 1 додатку.

Так, при 92 степенях свободи критерій вірогідності t_st = 1,98; 2,63 та 3,93 відповідно при рівнях значимості Р £ 0,05 ; 0,01 та 0,001.

Порівняння t_d i t_st показує, що різниця вірогідна для першого рівня значимості Р £ 0,05 , тобто виконується умова t_d ³ t_st , або 2 > 1,98.

Таким чином, різниця між середніми надоями дочок бугая та їх ровесницями складає 190 кг і є вірогідною при Р < 0,05.

При малих вибірках ( п<30 ) та малих числах біометричну обробку можна проводити по слідуючій схемі (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 2732; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 8 9 10 11 121314 15 16 17 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!