Вопрос 2. Виды гражданско-правовых сделок
Лекция №5.
Тема №6. Сделки.
План
1. Понятие и признаки сделки.
2. Виды гражданско-правовых сделок.
3. Условия действительности сделок.
4. Способы волеизъявления.
5. Форма сделок и последствия ее несоблюдения.
6. Недействительность сделок. Основания недействительности сделок.
7. Ничтожные и оспариваемые сделки.
8. Правовые последствия признания сделок недействительными.
9. Правовые последствия недействительности отдельных частей сделки.
Вопрос 1. Понятие и признаки сделки.
Правочинєнайбільшрозповсюдженимюридичнимфактом,за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються праватаобов’язкиучасниківцивільнихправовідносин(статті11, 202ЦК).
Правочини характеризуються певною сукупністю ознак, що дозволяють відмежовувати їх від інших юридичних фактів.
По-перше, правочин є дією осіб, тобто йому завжди притаманний вольовийхарактер.Цимвінвідрізняєтьсявідтакихюридичнихфактів, як події, настання яких знаходиться поза вольовим впливомосіб.
Під волею розуміється психічне регулювання особою своєї поведінки, що полягає у детермінованому і мотивованому бажанні досягненняпоставленоїмети,увиборірішеннятарозробцішляхів,засобів ізастосуваннізусильдляїхздійснення.Засвоєюприродоюволяєкатегорією психології та самостійного значення для набуття, зміни або припинення цивільних прав і обов’язків не має, адже для цього необхідна наявність її сприйняття іншими особами. Це відбувається внаслідок волевиявлення, тобто зовнішнього прояву волі, яке й виступає єдино можливим способом доведення до інших учасників цивільних відносин дійсної волі суб’єкта. Внаслідок цього важливим дляправочину є збіг волі таволевиявлення.
|
|
|
По-друге, правочин завжди має цільову спрямованість на досягнення певного правовогорезультату, що полягає в набутті, зміні або припиненні цивільних прав та обов’язків. Настання цього результату зумовлено волею сторони (сторін) правочину. Спрямованість волідозволяєвідмежуватиправочинивідюридичнихвчинків,якітакожмають вольовий характер, але не мають мети, спрямованої на досягнення відповідних юридичних наслідків (наприклад, створення творів літератури, науки тамистецтва).
Направленістьправочинунаотриманняпевногоправовогорезультатуобумовлюєтьсяметою(підставою)правочинутамотивомйого вчинення, що вимагає з’ясування їхсутності.
Підметоюправочинуслідрозумітинаміросіб,якійоговчиняють, досягнути правового результату, передбаченого правочином.Правова мета,зарадиякоївінвчиняється,називаєтьсявнауціцивільногоправа підставою правочину (causa). Наприклад, підставою договорунайму є одержання речі в користування (для наймача) та одержання плати (длянаймодавця).Уразівідсутностітакоїметинеможливовестимову про найм. Якщо одна особа передає іншій річ у користування, розраховуючи отримати плату за це, а інша особа вважає, що вона може користуватися річчю безоплатно, наявні різні уявлення осіб про підставу правочину, що може бути підставою для визнання йогонедійсним.
|
|
|
Підставаправочинуповиннабутизаконноюіздійсненною,інакше правочинможевизнаватисянедійсним.Так,прикупівлі-продажуіноземцемземельноїділянкисільськогосподарськогопризначенняправочин має бути визнаний недійсним як такий, що має незаконнупідставу — придбання такої земельної ділянки особою, яка не має права на їїнабуття(ч.4ст.22ЗемельногокодексуУкраїни).Прикладомнездійсненноїпідставиправочинуєскладаннязаповітунакористьособи,про смерть якої заповідачу не було відомо. У такому разі заповіт не має юридичногозначення.
Від підстави правочину необхідно відрізняти мотив правочину — психологічнийстимулйоговчинення.Мотивдозволяєвстановити,чому саме особа вчинює правочин. Зокрема, мотив придбання букета квітів для подарунка або ж для власного естетичного задоволення жодним чиномнеможевпливатинадійсністьправочинукупівлі-продажу.Тобто мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має.
|
|
|
Попри висловлювання щодо можливості для мотиву набувати юридичного значення в умовних правочинахвидається, що необхідно розмежовувати мотив як психологічний стимул вчинення правочину та умову як певну обставину, з настанням або ненастанням якої пов’язані певні правові наслідки на стадії здійснення або вчинення правочину.
У свою чергу, правовий результат — це юридичні наслідки, що виникають у осіб при вчиненні правочину (наприклад, виникнення в наймача права користування річчю внаслідок укладення договору найму).Дляправочину,якийбуловиконано,характернимєте,щопідстава і правовий результат збігаються. Підстава і правовий результат не можуть співпадати у разі, коли вчинюються неправомірні дії (наприклад, при укладенні фіктивногоправочину).
По-третє,правочинєдієюсуб’єктівцивільногоправа,якізавжди єрівнимиособами.Можливістьвчиненняправочинівтакимиособами є елементом їх цивільної дієздатності. Наведена ознака дозволяє розмежувати правочини та акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, які хоча і можуть бутиокремим юридичним фактом або ж складовою юридичного складу, але по своїй природі є владними актами, що видаються в межахкомпетенції зазначених органів — суб’єктів публічного права. Наприклад, акти публічноївлади,напідставіякихздійснюєтьсяреквізиціямайнаувипадкахстихійноголиха,аварії,епідемії,епізоотіїтаіншихнадзвичайних обставин (ст. 353 ЦК). Саме тому правовідносини виникають на підставі цих актів незалежно від бажання осіб вступати в них, тоді як завдякиправочинамправовідносинизавждивстановлюютьсязаволею та ініціативою їхучасників.
|
|
|
По-четверте, правочин завжди є правомірною дією. За цією ознакою правочини відрізняються від неправомірних дій, тобто таких,що не відповідають вимогам права. Цивільним законодавством передбачена презумпція правомірності правочину, згідно з якою він є правомірним,якщойогонедійсністьпрямоневстановленазакономабоякщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). Правомірність правочинуозначає,щовінєдозволеноюдієютастворюєтойправовийефект, на який був спрямований. Вживання в ЦК терміна «недійсний правочин» свідчить, що у цих випадках під «виглядом» правочину вчинені неправомірнідії.
Наведеніознакиєзагальнимидлявсіхправочинів,хочапритаманність їм зазначених спільних ознак не виключає можливостікласифікації правочинів на певнівиди.
Вопрос 2. Виды гражданско-правовых сделок.
Залежно від кількості осіб, що виражають свою волю (сторінправочину), та спрямованості їх волі вони розподіляються на односторонні,двостороннітабагатосторонні.Диференціаціяправочинівна вказані різновиди охоплює всі їх можливіпрояви.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бутипредставлена однією або кількома особами. До односторонніх правочинів, зокрема, належать видача довіреності, відмова від права власності,складаннязаповіту,публічнаобіцянкавинагороди.Привчиненніодносторонньогоправочинуволявиражається(виходить)відоднієї сторони. Між тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя таін.
Залежновідсприйняттяволісторониодносторонньогоправочину такі правочини, відповідно, поділяютьсяна:
а) суворо односторонні — не адресовані нікому та без потребив прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них належать відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняттяспадщини;
б)такі,щорозрахованінаїхсприйняттяіншимиособами,дояких можливовіднестиоголошенняконкурсу,публічнуобіцянкувинагороди,відмовувідспадщининакористьіншоїособи,видачудовіреності, видачу векселя, розміщення ціннихпаперів.
Двостороннімправочиномєпогодженадіядвохсторін.Такіправочини іменуються договорами (наприклад, договіркупівлі-продажу, найму, дарування, управління майномтощо).
Кожназісторіндвосторонньогоправочинувиражаєсвоюволю,що кореспондує відповідній волі іншої сторони. Так, волі однієї особи продатирічкореспондуєволяіншоїособиїїкупити,внаслідокчогоїх волі узгоджуються, хоча самі їх виразники займають протилежні позиції один щодоодного.
Яківодносторонніхправочинах,будь-яказісторіндвостороннього правочину також може бути представлена декількома особа. Причому це не впливає на кількість сторін такого правочину — скільки босібневиражалисвоюволю,сторінправочинузавждизалишається дві.Уцихвипадкахбудевиникатимножинністьосібнаоднійабоіншій стороні. Наприклад, два співвласники продають автомобіль, подружжя купуєквартиру.
Окремослідзастерегтивідототожненнядвосторонніхправочинів із односторонніми та двосторонніми договорами. Будь-який двосторонній правочин є договором. Договори також можуть бути односторонніми та двосторонніми, залежно від співвідношення прав та обов’язків їх сторін. Односторонній договір — це той, у якому одна сторонамаєлишеправа,адруга—лишеобов’язки,адвосторонній— у якому обидві сторони мають як права, так і обов’язки. Внаслідок цього, наприклад, договір позики буде двостороннім правочином,але одностороннім договором, оскільки у позичальника існує тількиобов’язокповернутиборг,аупозикодавця—правовимагатийогоповернення. У свою чергу, договір купівлі продажу є двостороннім договором та двостороннімправочином.
Багатостороннійправочинєрізновидомдоговору,вякомущонайменше дві сторони. Відтак, як і двосторонній правочин, укладати багатосторонній правочин можуть дві сторони, але ці два види правочинівпринципововідрізняютьсянасампередспрямованістювираження волі їх сторін. Усі сторони багатостороннього правочину (навіть якщо їх дві) прагнуть досягти однієї мети, на відміну від сторін двосторонньогоправочину,кожназякихдосягаєтількисвоєїмети.Оскількиубагатосторонніхправочинахдосягненняїхметиможливешляхом здійснення сторонами спільних дій, це відбувається для кожної з них практичнооднаковоюмірою.Прикладамибагатосторонніхправочинів є договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю, про спільну діяльність, простого товариства. Так, шляхом укладення власниками сусідніх земельних ділянок договору про спільну діяльність щодо пробивання свердловини всі вони отримують можливість задоволення власних потреб з користування водою. При заснуванні господарського товариства з укладенням відповідного договору,який є багатостороннім правочином за своєю сутністю, всі засновники набувають прав участі у цьомутоваристві.
Щеоднієюкласифікацію,якаохоплюєвсіможливірізновидиправочинів, є їх поділ, залежно від впливу підстави правочину на його дійсність,накаузальні(відлат.causa—підстава,мета)таабстрактні (від лат. abstrahere — відривати,відділяти).
Каузальнимиєправочини,длядійсностіякихнеобхіднанаявність певної підстави. Каузальними є більшість правочинів, урегульованих цивільним законодавством, зокрема купівлі-продажу, дарування,найму, комісії та ін. У випадку відсутності або незаконності підстави можливо визнання відповідного правочинунедійсним.
Абстрактними є правочини, дійсність яких не залежить від їх підстави. До абстрактних правочинів належить, зокрема, видача векселя, гарантії, відступлення права вимоги. Цим правочинам не властивийправовийзв’язокпоміжпідставамиїхвчиненнятаїхдійсністю, хоча не можна стверджувати про відсутність такого зв’язку взагалі. Втімвіннемаєтакогозначення,якукаузальнихправочинах.Фактично підстава абстрактного правочину залишається «прихованою»длятого,щобїївадинеускладнюваливиконаннятакогоправочину,оскільки це може вплинути на стабільність цивільного обороту через порушення тих функцій, які виконують у ньому абстрактні правочини. Абстрактні правочини є привабливими для цивільного обороту внаслідок незалежності дійсності правочинів від їхпідстав.
Наступною класифікацією правочинів, залежно від моменту виникнення(зміниабоприпинення)правтаобов’язківсторін,єїхподіл на звичайні (безумовні) таумовні.
Звичайним вважається правочин, права та обов’язки в якому виникають,змінюютьсяабоприпиняютьсязмоментуйоговчинення.Як правило,більшістьправочинів,щовчинюютьсяуцивільномуобороті, єбезумовними.
Усвоючергу,умовнимєправочин,уякомувиникнення,змінаабо припинення цивільних прав та обов’язків залежить від настання або ненастання певної обставини, яка не повиннабути істотною умовою правочину, тобто має бути його випадковим елементом. Можливість вчинення таких правочинів передбачена ст. 212ЦК.
Під обставиною (умовою) потрібно розуміти: а) певний юридичний факт, що не повинен існувати в момент вчинення правочину; б)настанняякогомаєноситиймовірнийхарактер,тобтостороні(-нам) правочинуповиннобутиневідомоте,чинаступитьпевнаобставинав майбутньому; в) обставину, що визначена в правочині як умова і має бутиздійсненною,неможесуперечитиактамцивільногозаконодавства, інтересамдержавитасуспільства,йогоморальнимзасадам.Наприклад, обставиною може бути купівля певної речі, реєстраціяшлюбу.
Внаслідок не зовсім коректного використання у ст. 212 ЦКтерміна«особи»уконтекстікількостісуб’єктів,якіможутьвчинятиумовніправочини,виникаєпитанняпроте,чиможейтисяпроумовністьодносторонньогоправочину.Видається,щодляцьогонеіснуєперешкод,оскількина стороні, яка вчинює односторонній правочин, може виступати одна або кількаосіб.Дотогожісамзаконодавецьдопускаєвчиненняодносторонніх правочинів із умовою, зокрема заповіту (ст. 1242ЦК).
Слідзважатийнатоймомент,щодлядеякихправочинівцивільним законодавством передбачаються обмеження можливості їх вчинення зпевноюумовою.Дотакихналежатьприйняттяспадщини(ч.2ст.1268 ЦК), відмова від прийняття спадщини (ч. 5 ст. 1273 ЦК), які можуть бути тількибезумовними.
Залежно від наслідків настання обставини умовні правочини бувають двох видів: з відкладальними, або суспензивними (від лат. suspensus — завислий, затриманий), та скасувальними, або резолютивними (від лат. resolutivus — остаточний), обставинами.
Правочинєвчиненимпідвідкладальноюобставиною,якщоїїнастання обумовлює набуття або зміну прав та обов’язків. За таким правочиномправатаобов’язкиусторони(сторін)правочинуабоінших осіб виникають або змінюються не з моменту його вчинення, а відкладаютьсянамайбутнєіпов’язуютьсязмоментомнастанняобумовленої обставини.
Правочин є вчиненим під скасувальною умовою, якщо настання обставиниобумовлюєприпиненняправтаобов’язків.Прицьомуправаіобов’язкиусторони(сторін)правочинуабоіншихосібвиникають з моменту його вчинення, однак припиняються в майбутньому з моменту настання обумовленоїобставини.
У частинах 3 та 4 ст. 212 ЦК передбачаються певні невигідні наслідки для сторін, які недобросовісно перешкоджали настанню обставиниабосприялиїїнастанню.Увипадкуколинастаннюобставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини недобросовісносприяласторона,якійцевигідно,обставинавважаєтьсятакою, що ненастала.
Відумов,щомістятьсявправочинах,слідвідмежовувативстановлення у правочині строку. Під строком розуміється певний проміжок часу, який, на відміну від обставини, завжди настане в майбутньому і сплине. Оскільки категорія часу, до якої і належать строки, має об’єктивнийхарактер,унаслідокцьогострокнеможезакріплюватися як обставина в умовномуправочині.
Подальша класифікація правочинів має проводитися зурахуванням специфіки їх сутності і стосуватися тільки певного їхрізновиду.
Залежно від наявності (відсутності) у двосторонніх правочинах зустрічногообов’язкуоднієїсторонинадатипевнеблагоіншійстороні вони поділяються на оплатні табезоплатні.
Оплатнимєправочин,уякомуобов’язкуоднієїсторонивчинити певну дію з надання певного блага кореспондує такий же зустрічний обов’язокіншоїсторони.Відповіднобезоплатнимслідвважатитакий правочин,уякомувідсутнійобов’язоквчинитидіюзнаданняпевного блага іншійстороні.
Зважаючи на загальне припущення, встановлене ч. 5 ст. 626 ЦК, більшість двосторонніх правочинів, урегульованих ЦК, є оплатними, щозумовлюєтьсяпревалюваннямрегулюванняцивільнимзаконодавством саме майнових відносин. До них зокрема належать купівля-продаж,найм,орендажитлазвикупомтаін.,уякихоплатністьєсутністю самого правочину. Як правило, вона полягає у сплаті грошей, однак може втілюватися й упередачу речей, виконання робіт, надання послуг тощо. Безоплатність правочину залежить від його сутності (договір дарування, пожертви, позички) або вказівки договору чи закону (договір про надання послуг, доручення). Окрім цього, у певних випадках безоплатність договору може пов’язуватися з наявністю відповідної вказівки в установчих документах юридичної особи (ч. 4 ст. 946ЦК).
Поза класифікацією на оплатні та безоплатні правочини залишаються односторонні, специфічні двосторонні та всі багатосторонні правочини,якимунаслідокїхсутностінепритаманнезустрічненадання однією стороною іншій.Так:
а)односторонніправочининепідпадаютьпідвказанийкласифікаційний критерій унаслідок відсутності іншої сторони, яка могла б надати зустрічненадання;
б)неможейтисяпрооплатністьчибезоплатністьтакихдвосторонніхправочинів,якорганізаційні(зокрема,попередні)договори,оскількиїхвчиненнямзапочатковуютьсянемайнові,аточнішеорганізаційні відносини;
в)специфічністьдоговорівпровиділунатурічасткизнерухомого спільного майна (ч. 4 ст. 364 ЦК), поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності (ч. 3 ст. 367 ЦК), виключає постановку питанняпроможливістьзустрічногонадання,аотже,проїхоплатність чибезоплатність;
г) за великим рахунком, відсутнє зустрічне надання й у багатосторонніх правочинах, пов’язаних зі спільною діяльністю(договір проспільну діяльність, засновницький договір, договір про заснуваннятовариства, договір простого товариства). Натомість у літературі зазначене питання не позбавлене дискусійності, зокрема, висловлювалися точки зору щодо їх оплатностіабо безоплатності. Видається, щобагатостороннім правочинам притаманний нейтральний характер, адже вони спрямовані на досягнення єдиної мети, внаслідок чого вони невідповідають традиційним уявленням про оплатність та безоплатність.
Усвоючергу,оплатніправочини,залежновідобсягузустрічного надання на момент вчинення правочину, поділяються на мінові та ризикові.
Мінові(абокомутативнівідлат.commutare—міняти)—цеправочини, сторони яких мають можливість визначити співвідношення благ, які передаються кожним із них за договором другій стороні на момент вчинення правочину (наприклад, договір купівлі-продажу, найму житла та ін.). Більшість оплатних правочинів єміновими.
Ризикові(абоалеаторнівідлат.аlleator—азартнийгравець)—це правочини, сторони яких не спроможні заздалегідь встановити обсяг або саму можливість отримання певного блага за правочином на моментйоговчинення(наприклад,договірдовічногоутримання,страхування таін.).
Залежно від моменту, з якого двох чи багатосторонній правочин вважається укладеним, вониподіляються на консенсуальні та реальні.
Консенсуальним (від лат. consensus — згода) буде правочин, який вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов у належній формі. Істотними згідно з ч. 1 ст. 638 ЦКєумови:а)пропредметправочину;б)щовизнанітакимизаконом або іншими актами цивільного законодавства; в) що необхідні для правочинів певного виду; г) щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнута згода. До консенсуальних правочинів, зокрема, належатьдоговорикупівлі-продажу,найму,підрядутаін.Передачаречіабо жвчиненняіншоїдіїуконсенсуальнихправочинаххарактеризуєпроцес їхвиконання.
Відповіднореальним(відлат.res—річ)вважаєтьсяправочин,що єукладенимзмоментупередачіречіабовчиненняіншоїдії.Длявчинення реального правочину необхідна наявність двох юридичних фактів: а) досягнення згоди поміж його сторонами стосовно істотних умов; б) передача речі однією стороною іншій стороні абовчиненняіншої дії. Зокрема, реальними правочинами є договір страхування, банківського вкладу, позики.
Втім у ЦК передбачається, що той самий правочин залежно від певних обставин може бути як консенсуальним, так і реальним. Наприклад, договір зберігання речей у гардеробі буде реальним, азберігання товару на складі професійного зберігача — консенсуальним. Другим прикладом є договір перевезення, наприклад, міським транспортом — реальний, а вантажу з постійним відвантаженням товару протягом певного періоду —консенсуальний.
Залежно від специфічних характеристик суб’єктів, особливостей їхвзаємовідносинтапредметасереддвох табагатосторонніхправочинів можливо виокремити дрібні побутові правочини; правочини, щодовчиненняякихєзаінтересованість,значніправочини,біржові правочини, фідуціарніправочини.
Дрібний побутовий правочин має відповідати таким критеріям: задовольняти побутові потреби особи; відповідати фізичному, духовномучисоціальномурозвиткуособи,якайоговчинює;стосуватисяпредмета, який має невисоку вартість; виконуватися в момент вчинення. Причому при тлумаченні цих оціночних критеріїв обов’язково має враховуватися специфіка суб’єкта (вікова, розумова, психічна та статусна), який виступає стороною такого правочину — малолітня, неповнолітня, обмеженодієздатнаособа,помічникфізичноїособи,одинізподружжя. Адже,наприклад,щодовчиненнядрібногопобутовогоправочинуодним із подружжя не йдеться про таку його ознаку, як відповідність правочину фізичному, духовному чи соціальномурозвитку.
Під правочином, щодо вчинення якогоє заінтересованість,слід розуміти правочин, що вчинюється акціонерним товариствомабо боржником — юридичною особою, що перебуває в процесі банкрутства, з певною категорією осіб, які мають можливість впливати на формування волі юридичної особи і, внаслідок цього, отримати певну вигоду від вчинення такого правочину безпосередньо або через інших осіб. Законодавче регулювання правочинів із заінтересованістю відбувається на рівні законів України «Про акціонерні товариства» (статті 2, 71, 72), «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статті 1, 17). Правочинами, щодо вчинення яких є заінтересованість, можуть бути договір купівлі-продажу, підряду, страхування, кредитний договір та ін. Специфіка цих правочинів полягає в особливих правилах, що висуваються законом для їх вчинення (наприклад, попереднє розкриття інформації про вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, прийняття рішення наглядовою радою акціонерного товариства про вчинення або ж про відмову у вчиненні такого правочину), а також правових наслідках укладення цих правочинів (зокрема, визнання їх недійсними, можливості відшкодування збитків та моральної шкоди).
На відміну від правочинів із заінтересованістю, у значних правочинах основний акцент переміщується із суб’єктів, які вчинюють правочин або які отримують від нього вигоду, на його предмет.Під значнимправочиномварторозумітитакийправочин,вчиненийакціонернимтовариствомабоборжником—юридичноюособою,щоперебуває у процесі банкрутства, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активівтовариствазаданимиостанньоїрічноїфінансовоїзвітностіабо щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день йоговчинення.
Законодавче регулювання значних правочинів здійснюється законами України «Про акціонерні товариства» (статті 2, 70), «Про відновленняплатоспроможностіборжникаабовизнанняйогобанкрутом» (статті 1, 17). Значними правочинами можуть бути, зокрема, купівля-продаж, поставка, міна,позика.
Особливість значних правочинів виявляється в наявності:
а)специфічнихмеханізмів,пов’язанихізїхвчиненням(наприклад, необхідністьрішеннянаглядовоїрадиАТабодляборжника,щоперебуває в процесі банкрутства — згоди комітетукредиторів);
б) можливості встановити додаткові критерії віднесення правочинів до значних у статуті АТ;
в)законодавчоїзаборониподілупредметаправочинузметоюухилення від порядку йоговчинення;
г) спеціальних правових наслідків, пов’язаних із можливістю акціонера вимагати викупу акцій, якщо АТ укладатиме значний правочин;
д)додатковостізастосуванняправилвчиненнязначногоправочину до інших процедур вчинення правочинів, встановлених статутом або законодавством.
Виокремленнябіржовихправочинівзумовленеособливостямиїх предмета, порядком вчинення та специфічним статусом суб’єктів. Правоверегулюваннявказанихправочинівздійснюється,зокрема,законамиУкраїни«Протоварнубіржу»,«Процінніпаперитафондовий ринок»,правиламибіржовоїторгівлі.Біржовимвизнаєтьсяправочин купівлі-продажу, поставки та міни товарів, що допущені до обігу на товарній біржі, який вчинений членами біржі або їх представниками (брокерами) (ст. 15 Закону України «Про товарну біржу»). Біржовий правочин вважається вчиненим із моменту його реєстрації на біржі, що здійснюється не пізніше наступного за вчиненням правочинудня. Біржові правочини, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальномупосвідченню.
Фідуціарним (від лат. fiducia — довіра) є правочин, якомувластивіособливі,особистодовірчівідносинипоміжйогосторонами,відчого залежитьрозглядпевногоправочинуякфідуціарного.Традиційноособливо довірчий характер поміж сторонами пов’язується з таким критерієм, як наявність права на односторонню відмову від виконання правочинууразівтратифідуціарностіпоміжсторонами,зокремавдоговорідоручення.Утім,якщосторонивикористалиможливістьпередбачитиудоговоріправонаодностороннювідмовувідйоговиконання (що дозволяється ст. 525 ЦК), це не робить будь-який договір фідуціарним.
Окрімтого,наврядчиобґрунтовановестимовупрофідуціарність правочину, в якому бере участь підприємець (особливо в публічних договорахчидоговорахприєднання).Аджепідприємецьзобов’язаний укладати договори з будь-якою особою, яка звернеться до нього, що унеможливлюєвиникненняособливодовірчихвідносинпоміжсторонами. Між тим фідуціарні відносини складаються на підставі договору простоготовариства.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 122; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!