Особистий сервітут, його характеристика
Стаття 405 ЦК України визначає, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Характерними рисами особистого (персонального) сервітуту є те, що він:
1) не лише пов'язаний з певним майном, але й належить певній особі;
2) обмежений строком: довічно належить певній особі і припиняється її смертю, якщо самим сервітутом не було встановлено коротший строк;
3) не має зобов'язально-правового характеру, оскільки сервітуарій зберігає права на чуже майно і у випадку переходу його до третьої особи, тобто сервітут "слідує" за речами.
Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтереси якої забезпечуються за допомогою користування обслуговуючим майном. Права, які випливають з особистого сервітуту, належать тільки певній особі й не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть його спадкоємцям.
Найбільш типовим особистим сервітутом, встановленим вітчизняним цивільним законодавством, є право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом. Згідно зі ст. 405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
|
|
|
Суб'єктами цього сервітутного правовідношення є власник житла і член його сім'ї. Житлове законодавство до членів сім'ї власника житлового приміщення відносить дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла у подружжя не виникло право спільної власності), їх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64, ч. 3 ст. 156 ЖК). Об'єктом цього сервітуту є частина житлового приміщення, визначена власником житла (житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них).
Різновидом особистого сервітуту є заповідальний відказ (легат). Стаття 1237 ЦК України визначає, що заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.
Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.
На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.
|
|
|
Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.
Залежно від кола осіб, на користь яких встановлюються сервітути, вони можуть бути публічними і приватними. Публічний сервітут встановлюється законом і поширюється на необмежене коло осіб. Приватний сервітут може встановлюватися на користь однієї або кількох, але завжди визначених осіб. До приватних слід відносити і сервітути, які відповідно до ст. 402 ЦК встановлюються у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту або про його умови на підставі рішення суду за позовом особи, яка вимагає його встановлення. Так, суб’єктом сервітуту на житло можуть бути члени сім’ї власника житла. Члени сім’ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Власник житла визначає житлове приміщення, яке вони мають право займати. У разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік він втрачає право на користування цим житлом, якщо інше не встановлено між ним і власником житла або за законом (ст. 405 ЦК). Відчуження власником приватного житла, в якому залишаються проживати члени його сім’ї, можливе лише в разі попереднього укладення договору найму житла між ними і наступним (новим власником).
|
|
|
Виникнення сервітутних прав. Актами цивільного законодавства закріплений вичерпний перелік підстав виникнення сервітутних прав.
Такими підставами можуть бути договір, закон, заповіт або рішення суду (ч. 1 ст. 402 ЦК).
У випадку встановлення земельного сервітуту за договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки, вказаний правочин підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Такий договір містить положення щодо умов встановлення і подальшого здійснення сервітуту і може бути як оплатним, так і безоплатним. Якщо інше не визначене законом, власник нерухомого майна, обтяженого сервітутом, має право вимагати від особи, на користь якої встановлено сервітут, здійснювати його на відплатних засадах.
|
|
|
Прикладом виникнення сервітуту на підставі заповіту є право заповідача покласти на спадкоємця, до якого за заповітом має перейти право власності на нерухоме майно, обов’язок надати іншій особі право користування ним (ч. 2 ст. 1238 ЦК). Цей сервітут є особистим, оскільки право користування жилим будинком, квартирою або іншим нерухомим майном, одержаним за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається і не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Крім цього, сервітутне обтяження спадкового майна спадкоємця, яке полягає у наданні відказоодержувачеві за заповідальним відказом права користування жилим будинком, квартирою або іншою будівлею, не дає права на проживання у них членів його сім’ї, якщо у заповіті не зазначено інше.
Дія сервітутних прав зберігається у разі переходу прав на майно, стосовно якого встановлено сервітут, до іншої особи. При цьому сервітутні права не можуть бути предметом купівлі-продажу, застави та не можуть передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої встановлено сервітут, іншим фізичним та юридичним особам.
Підстави припинення сервітуту. Відповідно до положень ст. 406 ЦК сервітут припиняється у таких випадках: поєднання в одній особі власника майна, обтяженого сервітутом і особи, в інтересах якої встановлений сервітут; відмови особи від сервітуту, в інтересах якої він встановлений; спливу строку, на який він був встановлений; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Сервітут може бути припинений також за рішенням суду на вимогу власника майна, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а також в інших випадках, встановлених законом.
Беручи до уваги те, що встановлення сервітуту може оформлятись за домовленістю осіб, в якій фіксуються умови користування відповідною земельною ділянкою, котрі не повинні бути причиною для використання за основним цільовим призначенням, особа може ставити питання про припинення сервітуту в тому випадку, коли ці умови не виконуються, або коли виникли нові обставини, при яких обтяження сервітутом не дають можливості використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.
Правовідносини, що виникають внаслідок встановлення сервітуту, мають чимало спільних рис з іншими правовідносинами, пов’язаними із користування чужим майном. Основні відмінності сервітуту від оренди можна визначити наступним чином:
| Оренда | Сервітут |
| У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно для здійснення господарської діяльності. | Сервітут може встановлюватися щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. |
| Оренда може виникати тільки на підставі договору | Право сервітуту може виникати на підставі договору, закону, рішення суду або за заповітом. |
| За договором оренди майно передається тільки на певний строк. | Сервітут може встановлюватися, як на певний строк так і без визначення строку. |
| За договором оренди майно передається тільки за плату. | Сервітут може встановлюватися, як на платній так і на безоплатній основі. |
| Оренда передбачає для орендаря усі права щодо володіння та користування об’єктом оренди, права орендаря не можуть бути обмежені власником | Сервітут передбачає користування в межах прав, що надаються власником, тому за своєю юридичною природою такі права є обмеженими речовими правами |
| При оренді об’єкт оренди вибуває (тимчасово) із володіння власника | При встановленні сервітуту об’єкт не вибуває із володіння власника |
| Право оренди може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного фонду | Сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам |
| Після передачі майна в оренду власник позбавляється права користування таким майном. | Сервітут не позбавляє власника права володіння, користування та розпорядження майном. |
| Для оренди та сервітуту встановлені різні підстави припинення права користування | |
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 332; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!