Вопрос 3. Право ограниченного пользования чужим имуществом (сервитут)
Право обмеженого користування чужою річчю або майном — сервітут (від лат. servіtutis — підпорядкований) відомий ще з часів стародавнього римського приватного права і сьогодні використовується у цивільних правовідносинах більшості країн світу. Виходячи із термінологічного позначення і призначення сервітуту в цивільному праві, право, яке ґрунтується на ньому, — «сервітутне право» означає підпорядкованість однієї речі кільком особам — її власнику і одночасно іншому суб’єкту цивільних правовідносин, який теж використовує її корисні властивості, що визначають її призначення у цивільному обороті.
Із розвитком виробничих відносин, містобудування, аграрного сектору економіки суттєво розширюється як сам перелік, так і сфера застосування сервітутів, що є у відповідних випадках дуже ефективним способом вирішення проблем обмеження права власності на користь суспільних інтересів та інтересів третіх осіб.
Сервітутне право управомочена особа може набути у випадку виникнення у неї необхідності задоволення своїх власних потреб за рахунок здійснення обмеженого використання корисних властивостей, притаманних нерухомим речам, які належать іншим особам.
При встановленні сервітуту право власності власника на нерухоме майно зазнає відповідних обтяжень. Вони полягають у його обов’язку рахуватись із визначеною відповідними правовими підставами можливістю іншої особи здійснювати право обмеженого користування належним відповідному власнику нерухомим майном.
|
|
|
Суб’єктами сервітутних прав можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Суб’єктом прав на нерухоме майно, який зобов’язаний нести тягар визначених встановленням сервітутного права обтяжень, у всіх випадках є його власник. Особа, в інтересах якої встановлюється сервітут, може бути як власником сусідньої земельної ділянки, так і суб’єктом права постійного користування нею.
Класифікація сервітутів. Залежно від їх можливості належати будь-якій особі, яка стане власником сусідньої з обтяженою сервітутним правом земельної ділянки, або тільки визначеній (договором) особі, вони поділяються на земельні і особисті.
Встановлення земельного сервітуту стосується обтяжень земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна, визначається неможливістю задоволення суб’єктом сервітутного права своїх потреб іншим способом і не залежить від його особистості. Стосовно земельних сервітутів необхідно зазначити, що, будучи, як правило, постійним речовим обтяженням, сервітут необхідно розглядати як приналежність «пануючої» ділянки. Таке обтяження неможливо відокремити від права власності на «пануючу» ділянку. При цьому, в принципі, даний сервітут не обмежений строком, як і не обмежене право власності, але по волі осіб йому може бути наданий строковий характер. Безстроковий характер земельного сервітуту обумовлюється тим, що він встановлюється на користь самої ділянки, а не якоїсь особи.
|
|
|
Земельні сервітути, враховуючи їх значущість у цивільному обороті, мають внутрішню градацію. Чіткий, але не вичерпний перелік земельних сервітутів передбачено ст. 99 ЗК України. Предметом земельного сервітуту можуть бути земельні ділянки, інші природні ресурси, наприклад, природні або штучні водоймища, інше нерухоме майно, зокрема, будівлі і споруди. Залежно від факту встановлення сервітуту стосовно суходолу або відповідного водоймища, земельні сервітути можуть бути суходільними або водними. Суходільними сервітутамиє право проходу або проїзду через чужу ділянку, прокладання та експлуатація ліній електропередачі, зв’язку і трубопроводів, водопостачання, меліорації тощо. Водні сервітути можуть полягати у праві на забір води, водопій худоби, здійснення переправ через водний об’єкт та у інших узгоджених із власником правомірних діях. Особистий сервітут, навпаки, надається визначеній особі і не може належати іншим особам.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 164; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!