ПОСЕРЕДНИЦЬКІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ
Серед нетрадиційних банківських послуг дедалі важливішу роль відіграють посередницькі послуги. На практиці надання таких послуг оформляється двома видами цивільно-правових договорів: договором доручення та договором комісії. За своєю суттю ці договори є договорами на продаж послуг. Законодавець під продажем послуг розуміє будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг, права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії — підписання документів, укладення угод. Але, виконуючи юр. дії, повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Повірений є представником свого довірителя перед третіми особами. Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юр. дій містяться у договорі або у виданій на його підставі довіреності. Повірений зобов'язаний терміново передати довірителеві все отримане у зв'язку з виконанням доручення (цінні папери, майно, грошові кошти, документи). Довіритель, оскільки повірений діє за його рахунок, повинен забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення, а також відшкодувати йому фактичні витрати при виконанні ним доручення.
|
|
|
За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. За угодами, які укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов'язаним не комітент, а комісіонер.
Схожість цих договорів у тому, що в них є 3 особа, а також, що на їх підставі 1 сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах другої сторони (довірителя чи комітента).
Відмінності:
1. За договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений діє від імені довірителя, при цьому у комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої особи, а у повіреного ні.
2.Договір доручення може бути сплатним і безоплатним. Договір комісії є сплатним, причому право на винагороду виникає у комісіонера незалежно від того, чи передбачене воно договором.
Види посередницьких послуг:
в одержанні клієнтом кредиту - надається банком коли він не в змозі задовольнити кредитну заявку клієнта, при цьому банк може бути посередником у пошуку іншого банку-кредитора або на його прохання одержати міжбанківський кредит для наданя кредиту клієнту. Якщо клієнтові потрібен великий кредит, то банк може вдатися до консорціумного або паралельного кредитування;
|
|
|
в операціях з майном (ЦП, валютою та ін.):
При первинному розміщенні ЦП банки можуть за дорученням, від імені і за рахунок емітента виконувати обов'язки щодо організації передплати на ЦП або їх реалізації іншим способом. При цьому можливі два варіанти: 1-ший - банк надає послуги з первинного розміщення ЦП без зобов'язань щодо викупу нерозміщеної частини емісії; 2-гий - банк зобов'язується у разі неповного розміщення ЦП викупити в емітента їх нереалізовану частину, тобто бере на себе ризики розміщення ЦП. Банки можуть займатися і брокерською діяльністю, тобто здійснювати цивільно-правові угоди щодо ЦП, які передбачають оплату ЦП проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.
Посередництво банків у валютних операціях передбачає, зокрема, купівлю-продаж іноземної валюти або платіжних документів у ній, конверсію однієї іноземної валюти в іншу, конверсію протягом визначеного строку національної валюти в іноземну, і навпаки; переказування за дорученням громадян іноземної валюти за кордон та виплату громадянам отриманих на їх ім'я з-за кордону переказів; інкасування іноземної валюти та платіжних документів у ній тощо.
|
|
|
ГАРАНТІЙНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ.
Гарантії та поручительства— це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються між будь-якими суб'єктами правовідносин.
За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору поруки.
Відмінності гарантії від поруки полягають у такому:
1.На відміну від поруки гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, заснованою на волевиявленні однієї особи — гаранта.
2.Гарант несе субсидіарну відповідальність, тобто він повністю виконує зобов'язання, але лише за умови відсутності в основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов'язання. Поручитель, якщо іншого не встановлено договором поруки, у разі невиконання зобов'язання боржником відповідає разом з ним перед кредитором солідарно.
|
|
|
3.Оформлення гарантії договором не обов'язкове, тоді як для поруки закон цього вимагає.
4. Якщо поручитель відповідає в тих самих межах, що й боржник, то гарант у договорі може обмежити свою відповідальність частиною зобов'язань боржника. Тобто передбачене гарантією зобов'язання обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.
Під гарантією слідрозуміти зобов'язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобов'язання певну грошову суму. Виконуючи умови гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено договором гаранта з принципалом.
Видаючи гарантіюбанки беруть на себе зобов'язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Якщо кредитоспроможність клієнта невідома / викликає сумнів, то гарантія видається під відповідне забезпечення. Розмір гарантій, що їх надає банк, регулюється у відповідний спосіб НБУ.
Банківські гарантії можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов'язань за торг. та фін. угодами. Зазначені гарантії можуть надаватись як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа, договору поруки), так і шляхом напису на векселі (акцепт, аваль).
Акцептування векселя полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього клієнтом вексель за умови, що клієнт надасть банку грошове покриття до настання строку платежу за векселем. У зовнішньоекономічних операціях акцептний кредит набуває вигляду акцептно-рамбурсного кредиту. Він базується на поєднанні акцепту та відшкодування (рамбурсування) імпортером коштів банку-акцептанта. Акцептний кредит надається банком експортера банку імпортера для забезпечення платежів імпортера за зовнішньоекономічним контрактом. При акцептно-рамбурсному кредитуванні використовуються акредитиви й перекази! векселі. Клієнт-покупець компенсує здійснені платежі та витрати своєму банкові, а також сплачує %.
При авалюванні банк бере на себе відповідальність за виконання зобов'язання будь-якою зобов'язаною за векселем особою — акцептантом, векселедавцем, індосантом.
Аваль називають «вексельним поручительством». Оплачуючи вексель, аваліст набуває права регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти усіх зобов'язаних за векселем осіб. Аваліст набуває права вимоги, аналогічного праву регресної вимоги у звичайному поручительстві. Кількість авалей на векселі, як і кількість поручителів за договором, не обмежується. Водночас існують суттєві відмінності аваля від поручительства: поручительство може забезпечувати лише дійсну вимогу, а аваль не втрачає своєї сили у разі недійсності зобов'язання, за яке він був наданий. Договір поруки може передбачати окремі умови, при дотриманні яких настає відповідальність поручителя, тоді як зобов'язання аваліста є аналогічним зобов'язанню векселедавця (платника), тобто безумовним.
Дія гарантії закінчується із закінченням забезпеченого ними зобов'язання. Гарантія припиняється також, якщо кредитор протягом 3 місяців з дня настання строку зобов'язання не подав позову до гаранта. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність гаранта припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору гарантії.
ФОРФЕЙТИНГ.
Форфейтинг— це придбання у кредитора боргу, вираженого в оборотному документі, на безповоротній основі. Покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов'язання відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Фактично банк бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик та ін.
Основними документами є векселі. Однак об'єктом можуть бути ін. види ЦП (обов'язкова наявність абстрактного зобов'язання) або рахунки дебіторів та розстрочки платежів, що є наслідком використання акредитивної форми розрахунків. Пріоритетне використання векселів пов'язане з простотою їх оформлення, а також із давнім використанням як інструментів фінансування міжнародної торгівлі.
Ініціатором форфейтингу є, як правило, експортер чи його банк тому, що для дисконтування подаються або переказні векселі, виписані експортером, або прості векселі, одержувачем коштів за якими він є.
Удаючись до форфейтингу, експортер отримує можливість додатково мобілізувати кошти та скоротити дебіторську заборгованість. Звернення експортера до форфейтера відбувається, зокрема, в таких випадках: власне фінансове становище експортера не дає йому змоги надовго вилучати власні кошти зі свого обороту; імпортер, тобто зовнішньоторговельний контрагент експортера, недостатньо кредитоспроможний; експортеру не вдається отримати першокласну гарантію.
Здійснюючи придбання боргових вимог, форфейтер може зберігати їх у себе, в цьому разі витрачені ним грошові кошти можна вважати інвестиціями. Також форфейтер може продати ці інвестиції іншій особі, котра також стає форфейтером. Унаслідок такого наступного перепродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.
Форфейтингу властиві такі характерні ознаки:взаємозв'язок із зовнішньоторговельними операціями; договори форфейтингу укладаються переважно у вільно конвертованих валютах; основними документами, що застосовуються при здійсненні форфейтингових операцій, є векселі — прості та переказні; кредитування експортера здійснюється шляхом купівлі векселів або інших боргових вимог на дисконтній основі; кредитування здійснюється на середньостроковій основі, як правило, на строк від шести місяців до п'яти років, а в деяких випадках — до семи років; дисконтування відбувається на основі фіксованої процентної ставки; здебільшого форфейтинг пов'язаний з реалізацією машин, обладнання та інших товарів інвестиційного призначення.
Зміст і послідовність здійснення: 1.Експортер та імпортер домовляються про поставку товарів та порядок їх оплати. 2.Експортер шукає форфейтера. 3.Імпортер оформляє серію векселів та знаходить банк, який гарантує або авалює зазначені векселі. 4.Направлення з банку імпортера в банк експортера гарантованих або авальованих векселів. 5.Поставка товарів. 6.Дозвіл банка імпортера банку експортера на передання векселів експортеру. 7.Надання банком експортера векселів експортеру. 8.Продаж векселів експортером форфейтеру. 9.Надходження коштів від проданих векселів.
“+” для експортера:можливість одержання грошових коштів відразу після відвантаження продукції або надання послуг; при купівлі векселів застосовується фіксована облікова ставка; відсутність ризиків, оскільки експортер продає боргові вимоги форфейтеру на безповоротній основі, тобто без права регресу; відсутність витрат часу та коштів на управління боргом або на організацію його погашення; простота документації та оперативність її оформлення; робить зайвим експортне страхування.
“-” для експортерависока вартість; вірогідність не знайти гаранта або аваліста, який би задовольняв форфейтера; необхідність підготувати документи у такий спосіб, щоб на експортера не було регресу у разі банкрутства гаранта або аваліста, та необхідність знати законодавство країни імпортера.
“+” для форфейтера:простота та оперативність в оформленні документації; вища маржа, ніж при кредитуванні; можливість реалізації куплених активів на вторинному ринку.
“-” для форфейтера:відсутність права регресу у разі несплати боргу; необхідність знання законодавства країни імпортера; необхідність нести ризики до погашення векселів; відповідальність за перевірку кредитоспроможності гаранта або аваліста.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 336; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!