Сутність і структура процесу навчання
Навчальний процес – поняття, що відображає узагальнені відмінності (час, конкретні умови) в протіканні навчання в різних типах освітніх установ.
Отже, навчання як процесуальне явище має всі властивості діалектичного розвитку. Багато дослідників вважають, що основною одиницею процесу навчання є відношення між діяльностями викладання та учіння. Але це відношення “вчитель – учень” не може бути зведене до відношення “передавач – приймач”. Необхідна активність обох учасників процесу, їхня взаємодія. Вчитель створює необхідні умови: організовує дії учня, спрямовує їх, повідомляє нову інформацію, демонструє прийоми та способи дій, контролює, оцінює, надає необхідні засоби. Але формування знань, умінь та навичок, понять і мислительних операцій можливе тільки внаслідок власної активності учня. Відомо, що процес навчання має двосторонній характер, тобто неможливий без діяльності вчителя й учнів, без їх дидактичної єдності (цілісність цього процесу забезпечується постановкою і досягненням спільних цілей викладання й учіння).
Отже, основна функція вчителя у навчанні полягає в організації пізнавальної діяльності учнів. Тому навчання можна визначити також як управління пізнавальною і практичною діяльністю учнів, внаслідок якої в них формуються певні знання, уміння і навички, розвиваються здібності (М. І. Сметанський).
Складові компоненти процесу навчання: цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-дійовий (форми, методи), контрольно-регулювальний, оцінювально-результативний. Ці компоненти характеризують завершений цикл взаємодії вчителя й учнів (від постановки цілей до досягнення результатів навчання).
|
|
|
1) Цільовий компонент – усвідомлення педагогом і прийняття учнями цілі і завдань теми, розділу, навчального предмету. Цілі і завдання визначаються на основі вимог навчальної програми, урахування особливостей учнів класу.
2) Стимулююче-мотиваційний компонент – використання системи прийомів із стимулювання в дітей зацікавленості, потреби у вирішенні поставлених перед ними навчальних завдань. Стимулювання повинно породжувати внутрішній процес виникнення в учнів позитивних мотивів учіння. Мотивація в навчанні виявляється на всіх етапах.
3) Змістовий компонент – визначається навчальною програмою і підручниками. Зміст конкретизується вчителем з урахуванням поставлених завдань, специфіки виробничого й соціального оточення, навчальних можливостей учнів.
4) Операційно-дійовий компонент відображає процесуальну суть навчання і реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм організації викладання й учіння.
|
|
|
5) Контрольно-регулювальний компонент передбачає одночасний контроль викладача за ходом вирішення поставлених завдань і самоконтроль учнів за правильністю виконання навчальних операцій, точністю відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, заліків й екзаменів, опитування.
6) Оцінювально-результативний компонент передбачає оцінку педагогами і самооцінку учнями досягнутих в процесі навчання результатів, встановлення відповідності їх навчально-виховним завданням, знаходження причин тих чи інших прогалин в знаннях учнів.
Всі компоненти навчального процесу взаємопов’язані. Мета потребує конкретизації у завданнях, вона визначає зміст; ціль і зміст потребують певних методів, засобів і форм стимулювання й організації.
Закономiрностi i принципи навчання.
Різнобічна навчальна діяльність, у процесі якої відбувається оволодіння знаннями, вміннями і навичками, розвивається особистість учня (студента), здійснюється відповідно до певних закономірностей і принципів, притаманних навчальному процесу.
Закономірності навчання. Специфіка дидактичних закономірностей полягає в тому, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання — діяльністю вчителя (викладача), діяльністю учня (студента) і об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання.
|
|
|
Закономірність навчання — об'єктивний, стійкий і істотний зв'язок у навчальному процесі, що зумовлює йото ефективність.
Закономірності процесу навчання умовно поділяють на об'єктивні і суб'єктивні.
Об'єктивні закономірності породжені суттю процесу навчання. До них належать:
- виховний і розвивальний характер навчання: у процесі навчання на основі засвоєння системи наукових знань формується науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні та фізичні якості учнів (студентів), виробляється їх ставлення до навчання. Водночас здійснюється і розвиток особистості — пізнавальних процесів, уваги, мовлення, емоційно-вольової сфери та ін.;
- зумовленість навчання суспільними потребами: кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості людини, що забезпечується навчанням;
- залежність ефективності навчального процесу від умов — навчально-матеріальної бази, наявності висококваліфікованих педагогічних кадрів, зацікавленості навчально-виховним. процесом громадськості;
|
|
|
- залежність процесу навчання від вікових і реальних навчальних можливостей учнів — рівня розвитку інтелектуальної, емоційно-вольової сфери, вміння вчитися, працездатності, ставлення до навчання та ін.;
- навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію вчителя (викладача), учня (студента) і об'єкта, що вивчається: вчитель (викладач) повинен спрямовувати пізнавальну діяльність учня (студента), контролювати її навіть тоді, коли той опановує предмет самостійно;
- навчальний процес ефективний лише за умови активності учнів (студентів); результативність його залежить від різноманітності, інтенсивності видів навчальної діяльності.
Суб'єктивні закономірності процесу навчання залежать від особливостей діяльності вчителя (викладача), його характеру тощо. їх формулюють так:
- поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли пізнавальна діяльність учнів (студентів) спрямована на визначення чітких і зрозумілих співвідношень між ними;
- навички формуються лише за умови відтворення операцій і дій, взятих за їх основу;
- міцному засвоєнню навчального матеріалу сприяє його систематичне повторення і включення в систему вже засвоєного раніше змісту;
- опанування складних способів діяльності залежить від успішного оволодіння простими видами діяльності, що належать до складних, і від готовності визначати ситуацію, в якій ці дії можуть бути виконані;
- рівень і якість засвоєння знань за різних умов і здібностей учнів (студентів) залежить від урахування вчителем (викладачем) ступеня значущості для них засвоюваного змісту;
- використання варіативних завдань передбачає застосування знань у важливих для учнів (студентів) ситуаціях, сприяє формуванню готовності до перенесення засвоєних знань і пов'язаних із ними дій у нову ситуацію.
Знання закономірностей навчання сприяє глибшому пізнанню його принципів.
Принцип навчання (дидактики) — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи.
Сучасна дидактика, трактуючи навчання як процес передавання, засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності, відповідно розглядає і систему його принципів, яку утворюють принцип науковості, принцип доступності, принцип зв'язку навчання з життям, принцип свідомості й активності учнів, принцип наочності та ін.
Принцип науковості.
Він передбачає вивчення учнями системи наукових тверджень і використання у навчанні методів, близьких до тих, які застосовуються в певній науці. Вимагає розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, подій, процесів, проникати в їх сутність, демонструвати могутність людської думки, ознайомлювати з методами науки, розкривати історію її розвитку, боротьбу тенденцій, взаємозв'язок наук.
Принцип систематичності і послідовності.
Зумовлений він логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка протікає відповідно до вікових закономірностей розвитку особистості. Передбачає системність роботи вчителя, врахування пройденого матеріалу при вивченні нового, розкриття нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, показ внутріпредметних і міжпредметних зв'язків. Не менш важлива системність у роботі учнів, студентів (систематичне відвідування занять, послідовність виконання домашніх завдань, постійне повторення навчального матеріалу тощо).
Принцип доступності. Означає, що навчання успішне і ефективне за умови, коли його зміст, форми і методи відповідають віковим особливостям учнів (студентів), їх розумовим можливостям. Реалізація цього принципу передбачає дотримання правил «від простого — до складного», «від відомого — до невідомого», від «близького — до далекого».
Принцип зв'язку навчання з життям.
В основі поєднання навчання з життям — об'єктивні зв'язки, що встановилися між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Реалізовують цей принцип, спираючись на життєвий досвід учнів, застосовуючи набуті знання у практичній діяльності, розкриваючи практичну значущість знань. Неабияке значення мають і звернення в процесі навчання до краєзнавчого матеріалу та безпосередня участь школярів (студентів) у громадському житті.
Принцип свідомості й активності учнів.
Випливає і мети і завдань національної школи і тих особливостей, які передбачає осмислений і творчий підхід до опанування знань.
Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності. Свідомому засвоєнню знань також сприяє роз'яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для власних перспектив. Не меншу вагу мають позитивна мотивація до навчання; раціональні прийоми праці на уроці; критичний підхід учителя (викладача) до змісту навчального матеріалу, належний контроль і самоконтроль у навчанні.
Принцип наочності. Він вимагає будувати процес навчання на основі живого сприймання учнями (студентами) предметів і явищ об'єктивної дійсності. Адже чуттєве сприймання навчального матеріалу, що становить основу наочності, сприяє формуванню чітких, точних образів уяви, активізує розумову діяльність, є дієвим засобом усвідомлення матеріалу.Залежно від характеру відображення навчальних об'єктів наочність буває:
- натуральною — рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін.;
- зображувальною — навчальні картини, малюнки, репродукції художніх полотен, макети, муляжі;
- схематичною — географічні й історичні карти, схеми, діаграми, графіки, рисунки, таблиці тощо.
Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Знання, уміння та навички можуть бути міцними за умі ви, що вони утворюють систему, яка постійно оновлюється, уточнюється і закріплюється. Тому реалізація цього принципу передбачає:
- повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами;
- запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні вивченим;
- активізацію учнів під час повторення;
- нове групування матеріалу з метою його систематизації;
- виділення при повторенні головних ідей;
- використання під час повторення різноманітних методів, форм і підходів;
- самостійне творче застосування знань;
- постійне повернення до раніше засвоєних знань для пошуку в них нових сенсів, переоцінювання їх тощо.
Принцип індивідуального підходу до учнів. Цей принцип дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі, студентові йти своїм шляхом. Реалізуючи його, враховують рівень розумового розвитку кожної дитини, її знання і вміння, пізнавальну та практичну самостійність, інтереси, наполегливість, працездатність. Учителю треба не тільки добре знати особливості навчально-пізнавальної діяльності своїх учнів, а й уміти надати їм допомогу, організувати індивідуальну роботу з тими, хто її потребує.
Принцип емоційності. Ґрунтується він на тому, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів (студентів) виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть сприяти або заважати успішному засвоєнню знань. Сприяють активізації процесу пізнавальної діяльності жвавий, образний виклад навчального матеріалу; оптимістична довершеність і логічність подання інформації, використання цікавих прикладів; застосування наочності і комп'ютерної техніки; почуття виконаного обов'язку; мова, ставлення вчителя до учнів, його зовнішній вигляд та ін.
Принципи навчання, відображаючи істотні аспекти процесу навчання, є основою для формулювання правил навчання, які конкретизують принципи, підпорядковуються їм і сприяють їх реалізації. Наприклад, принцип доступності доповнюється правилами «від простого — до складного», «від відомого — до невідомого», «від близького — до далекого». Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлюють один одного. Жоден із них не може бути використаний без урахування інших. Тому в процесі навчання необхідно керуватися всіма принципами.
Врахування у процесі навчання його закономірностей, дотримання принципів і правил дає змогу визначати його оптимальний зміст, добирати і застосовувати ефективні організаційні форми і методи його реалізації, що забезпечує успішне засвоєння знань та необхідний виховний вплив.
49. Методи, форми i засоби навчання.
Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядну і в певному режимі. До організаційних форм навчання, що використовують у навчальних закладах будь-якого типу, належать урок, семінар, практикум, факультатив, екскурсія, предметний гурток, консультація, домашня навчальна робота тощо. У вищих навчальних закладах до них додаються реферат, курсова та дипломна роботи. Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок. Урок — форма організації навчання, за якої вчитель проводить заняття з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу. Кожен урок розпочинається з мобілізування учнів на навчальну роботу. Називають його організаційним моментом. Найчастіше після організаційного моменту вчитель розпочинає опитування учнів, під час якого перевіряє домашнє завдання. Центральне місце у переважній більшості уроків займає пояснення вчителем нового матеріалу. Обов'язковим є й закріплення навчального матеріалу, яке дуже часто виділяють в окремий етап. Перевірка знань, пояснення нового матеріалу і закріплення є основною частиною уроку. На багатьох уроках важливим їх елементом є самостійна робота учнів. Значущим етапом є й повідомлення учням домашнього завдання. Ці структурні елементи відіграють на різних уроках неоднакову роль — залежно від побудови уроку загалом, його структури. Згідно з класифікацією розрізняють такі типи уроків: урок засвоєння нових знань; урок формування вмінь і навичок; урок застосування знань, умінь, навичок; урок узагальнення і систематизації знань; урок перевірки, корекції знань, умінь і навичок; комбінований урок. Семінар — організаційна форма навчання, яка передбачає обговорення проблем, що стосуються прочитаної лекції чи розділу курсу. Полягає в самостійному вивченні учнями, студентами проблеми, підготовці реферату, у повідомленні суті проблеми на занятті й відповідному аналізі, рецензуванні, доповненні повідомленого. Є кілька видів семінарських занять: розгорнута бесіда, доповідь (повідомлення) — обговорення доповідей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач, диспут. Семынар дає змогу залучити до обговорення питань семінару максимум учнів (студентів). Добре, коли вчитель заохочує слухачів виступати з уточненнями і доповненнями. Семінар — розгорнута бесіда, як правило, має таку структуру: організація класу (групи) — вступне слово вчителя — власне бесіда — підведення підсумків заняття. Семінар — доповідь (повідомлення). Такий вид семінару потребує ґрунтовнішої підготовки, використання кількох джерел. Інколи заздалегідь необхідно провести певні досліди, спостереження, обробити числовий матеріал. На семінарі доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх вагомими фактами, ілюструє переконливими прикладами. Решта учнів, студентів уважно його слухають, щоб бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладене. Семынар Коментоване читання. Як самостійне семінарське заняття його практикують рідко. Ефективне воно за необхідності опрацювати певну наукову роботу. Основне завдання коментованого читання — навчити учнів, студентів глибоко аналізувати і правильно тлумачити науковий текст. Семінар — розв'язування задач. Доцільний після засвоєння матеріалу з теми чи розділу курсу. Для цього відбирають задачі, щоб можна було на конкретних прикладах розкрити органічний зв'язок науки з життям, активізувати пізнавальну діяльність учнів, студентів, навчити чи розвинути навики користування довідковою літературою, документацією, даними періодичної преси. Для семінару — диспуту слід чітко і конкретно сформулювати тему і залучити до роботи весь клас чи групу. Перелік його питань має містити явні і приховані суперечності. Це спонукає думати, сперечатися, доводити свою точку зору. Керуючи диспутом, учитель має виявляти тактовність, коректність, уважність.. Семінар — конференція. Він є найскладнішим видом семінару, тому більш придатний для використання у вищій школі.. Вчитель наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові запитання, розподіляє їх між учнями з урахуванням індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конспекти.Під час заняття учні виступають із доповідями та повідомленнями, інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Учитель спрямовує обговорення доповідей, ставить проблемні запитання, щоб викликати обмін думками, дискусію. Практикум. Це один із видів лабораторних робіт у старших класах загальноосвітньої та у вищій школах. Головна мета його полягає в тому, щоб на практиці застосувати сформовані раніше вміння і навички, узагальнити й систематизувати теоретичні знання, засвоїти елементарні методи дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо. Практикум передбачає самостійне виконання практичних і лабораторних робіт. На практикум відводиться 10— 15 годин навчального часу протягом 2—3 тижнів. Для зручності його проведення учнів, студентів поділяють на групи. Складають також графік почергового виконання ними завдань, спостережень, експериментів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці півріччя (семестру) або року.
Факультатив. Ним є навчальний предмет, курс, що вивчається студентами, учнями старших класів за бажанням з метою поглиблення знань. До факультативів залучають на добровільних засадах відповідно до бажань, нахилів, інтересів. Відповідно до освітніх завдань факультативи бувають: — з поглибленого вивчення навчальних предметів; — з вивчення додаткових дисциплін; — з вивчення додаткової дисципліни із здобуттям спеціальності; — міжпредметні.
Екскурсія. Головний її зміст полягає у сприйманні предметів і явищ у природній обстановці. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: — за відношенням до навчальної програми: програмні та позапрограмні; — за змістом: тематичні й комбіновані; — за часом проведення щодо матеріалу, який вивчають: вступні, поточні й підсумкові; — щодо навчального предмета: ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін. Під час екскурсії необхідно подати загальну характеристику об'єкта, організувати спостереження і виконання практичних завдань. На наступних заняттях за матеріалами екскурсії учні, студенти готують звіти у вигляді невеликих описів, колекцій, які згодом можуть експонуватися на виставці.
Предметний гурток. Гуртки створюють із різних навчальних предметів (математики, фізики, хімії, літератури та ін.). Завданням предметних гуртків є поглиблення набутих знань, розвиток інтересів і здібностей. Окрім систематичних занять, учасників гуртків залучають до масових виховних заходів: тематичних вечорів, конкурсів, олімпіад, тижнів і місячників знань, випуску стіннівок, радіогазет, альманахів. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів не тільки учасників предметних гуртків, а й інших школярів.
Консультація. Суть її полягає в розтлумачуванні учням, студентам складних для пізнання й осмислення проблем. Передусім у консультуванні виникає потреба тоді, коли вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання домашніх завдань. Правильно організована консультація допомагає подолати їх. Консультуючи, викладач не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність так, щоб учні, студенти самостійно зрозуміли питання, виконали складне завдання, збагнули суть матеріалу, який вивчають.
Домашня навчальна робота. Її основним завданням є розширення і поглиблення знань, привчання до регулярної самостійної навчальної роботи, навчання самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов'язку та відповідальності. Не варто впродовж тривалого часу пропонувати однотипні завдання, оскільки це знижує інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новизни, передбачати нові варіанти їх виконання. Інколи доцільно давати індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини в знаннях. Таку роботу пропонують і сильнішим учням (студентам), щоб підтримувати інтерес до певного виду роботи.
Індивідуальні завдання у вищій школі. Індивідуальні завдання студент виконує самостійно, викладач надає йому лише консультативну допомогу. До таких завдань належать реферат, курсова, дипломна робота. Реферат. Як правило, це — короткий письмовий виклад основних висновків учення, наукової праці, дослідження, змісту книги або огляд друкованих джерел на певну тему. На навчальному занятті зміст реферату доповідає його автор. Курсова робота. Призначена для закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами під час навчання. Вона є формою комплексного вирішення конкретної фахової проблеми. Дипломна робота. Студент виконує її на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі. Вона передбачає розширення і поглиблення теоретичних знань, закріплення практичних умінь та навичок із спеціальності, застосування їх при вирішенні конкретних проблем виробництва. Виконуючи дипломну роботу, студент також опановує методику дослідно-експериментальної роботи. Керують написанням дипломної роботи професори і доценти вищого навчального закладу, висококваліфіковані спеціалісти виробництва. Захист дипломної роботи проходить на засіданні державної комісії.
Методи навчання – способи досягнення навчальної мети, система послідовних взаємодій учителя й учнів, які забезпечують засвоєння змісту освіти. В залежності від характеру організації процесу викладання і учіння, специфіки побудови змісту навчального матеріалу а також методів та засобів навчання в дидактиці виділяють такі методи навчання: Догматичний – базується на механічному запам’ятовуванні матеріалу. Знання повідомляють не пояснюючи, не обґрунтовуючи, не коментуючи. У деяких випадках його використання до певної міри доцільне. Наприклад, при вивченні таблиць множення, законів, формул, правил, моральних вимог. Знання потрібно спочатку запам’ятати, а усвідомлення вивченого прийде пізніше. Але в своїй основі догматичне навчання є неефективним. Воно не розвиває активність, самостійність, творчі здібності. Пояснювально-ілюстративний – знання не просто повідомляють, а пояснюють, обґрунтовують, коментують. Робиться все, щоб було менше механічного запам’ятовування, а більше розуміння сутності. Метод навчання пов’язаний з використанням засобів наочності та репродуктивним характером засвоєння знань. Тому чільне місце тут посідають самостійні роботи, задачі, вправи, переклади, складання графіків, таблиць (за наявним зразком). Проблемний – така організація процесу навчання, основа якої полягає в утворенні у навчальному процесі пошукових ситуацій. Проблемний метод навчання розвиває активність, самостійність, творчі здібності. Пошукова ситуація – це ситуація, яка виникає внаслідок взаємодії пізнаючої сторони з пізнавальним об’єктом, завдяки якому виникає пізнавальне протиріччя.
. 50 Нові технології навчання.
Державна програма відродження освіти передбачає необхідність створення і впровадження нових прогресивних навчальних технологій, до яких, зокрема, належать: 1) так звана стратегія ефективного або якісного навчання; 2) модульна система організації навчального процесу та рейтинговий контроль знань; кредитно-модульне навчання; 3) адаптивна система навчання; 4) діалоговий підхід до освіти; 5) система розвивального навчання на основі концепції розвитку особистості дитини в школі ; 6) технологія співпраці індивідуальностей; 7) комп'ютерні технології навчання. Нові технології навчання викликають особливий інтерес педагогів з об'єктивних причин, серед яких можна виділити перш за все дві. По-перше, передбачаються докорінні зміни існуючих стереотипів організації навчального процесу, його змісту, є потреба у розвитку творчої ініціативи педагогів у пошуках нових форм і методів педагогічної діяльності під час переходу від традиційних пасивних форм занять до нестандартних методів індивідуального навчання. По-друге, збільшується можливість відібрати найобдарованіших дітей для подальшого їх навчання.
Пошук нових форм самостійної роботи зумовив створення модульно-рейтингової системи оцінки знань учнів. Модульно-рейтингова система контролю знань учнів націлена на забезпечення ритмічної роботи, для чого дисципліна, що вивчається, розбивається на окремі блоки-модулі. Модуль — це закінчений блок інформацій (функціонально завершена частина навчального матеріалу). На вивчення модуля відводиться відповідне число занять різного виду. Уся традиційна і нетрадиційна самостійна робота стимулюється відповідно кількістю балів. Як підсумок, учень набирає суму їх, яка зумовлює його рейтинг. Рейтинг за окремим модулем складається із середнього бала за всіма видами звітності з урахуванням кількості годин, відведених на навчання конкретного модуля. Учень може отримати додаткові бали для підвищення рейтингу за високі місця в олімпіаді з певної дисципліни, за участь у наукових учнівських конференціях, за експериментальну роботу. . Учень, рейтинг якого вище або дорівнює встановленій кількості балів, може бути звільнений від іспиту, якщо він упродовж року не мав незадовільних оцінок та штрафних балів за невиконання навчального графіка. Таким чином, рейтингова система оцінювання знань охоплює декілька видів контролю: тестові завдання, самостійні та контрольні роботи, індивідуальні завдання, звіти про виконання лабораторних і практичних робіт, експрес-контроль. А це дає інформацію про глибину осмислення навчального матеріалу, вміння застосувати знання в конкретних ситуаціях.
Адаптивна система навчання основана на використанні оптимальної моделі уроку і на безперервному управлінні навчальним процесом за допомогою сіткового плану і графіка самообліку. В основі цієї технології навчання лежить теорія поетапного формування розумових дій. В адаптивній системі навчання сітковий план є моделлю навчального процесу, яка дозволяє кожному учневі бачити наочно все, що він повинен виконати за тиждень, місяць, чверть.
Адаптивна система навчання дає можливість звільнити вчителя від виснажуючого контролю всіх робіт учнів
Однією з інноваційних технологій навчання є «Технологія співпраці індивідуальностей». Ця технологія дає можливість по-новому підійти до організації навчального процесу зокрема до методики навчання мови. Завдяки такій технологи вчителі-мовники збагачують свій педагогічний арсенал но-вим інструментарієм, свідомо підходять до усунення та попередження помилок у письмових роботах учнів 5—11 класів Ця робота може здійснюватися вчителямл-мовниками за такими напрямами: 1) свідоме усунення помилок різних типів за допомогою індивідуальних довідників для учнів 5—11 класів; 2) попередження різних типів помилок за допомогою спеціальних систем вправ інтегрального мовного розбору 3) сіткове та поурочне планування виконання навчальних програм.
На сучасному етапі розвитку освіти великого значення набувають активні та інтерактивні методи навчання 1) ділові та предметні ігри 2) мотиваційні ігри, пов'язані з моделюванням вірогідної поведінки учнів і спрямованості їхньої розумової діяльності; 3) функціональні ігри, що є прекрасним інструментом для систематизації знань, формування певних умінь і навичок; 4) організаційної діяльнісні ігри (на цьому етапі включаються моменти зіткнення думок, розбіжності інтересів, елементи новизни).
51 . Специфіка, рушійні сили і етапи процесу виховання.
Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Специфіка виховного процесу. Виховання є цілеспрямованим процесом. Наявність конкретної мети надає йому систематичності й послідовності, не допускає випадковості, епізодичності й хаотичності виховних заходів. Виховання формує внутрішній світ молодої людини, . Тому воно вимагає таких методик, які давали б змогу не тільки виявляти погляди, переконання і почуття вихованців, а й збагачувати їх духовність, за потреби коригувати якості психіки. Рушійними силами процесу виховання є сукупність внутрішніх і зовнішніх суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. До внутрішніх суперечностей належать:
— суперечність між завданнями, які потрібно виконати вихованцю, і факторами, що заважають його зусиллям;
— суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця .
Зовнішні суперечності виявляються у невідповідності між:
— виховними впливами сім'ї і закладу освіти
— організованим виховним процесом закладу освіти і стихійним впливом на вихованців навколишнього середовища;
— різними вимогами вихователів (внаслідок цього у вихованців формується ситуативна поведінка, безпринципність);
— деякими вихованцями, які мають досвід негативної поведінки, і педагогами, однокласниками (однокурсниками), батьками.
Етапи процесу виховання. Процес виховання передбачає певну послідовність етапів, знання особливостей яких дає вихователю змогу спланувати виховну роботу, передбачивши її зміст і методику проведення. Таких етапів виокремлюють чотири:
1. Визначення сукупності рис і якостей особистості, які слід сформувати у вихованця (ідеал). Коли йдеться про виховання колективу класу (групи), то мають на увазі досягнення таких результатів, які б відповідали еталону, виробленому на основі мети виховання, поставленої суспільством перед закладом освіти.
2. Вивчення індивідуальних особливостей вихованця (колективу), його позитивних рис, недоліків у характері й поведінці, визначення рис, які ще не сформовані або перебувають у зародку. Знання особистості вихованця (колективу), порівняння її з ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток.
3. Реалізація програми виховання шляхом залучення вихованців до різних видів діяльності, участь у яких сприяє формуванню досвіду поведінки відповідно до ідеалу.
4. Самостійна робота учня (студента) над собою. Початок такої роботи свідчить про досягнення мети цього етапу.
Всі етапи процесу виховання потребують умілого педагогічного управління. Воно передбачає передусім визначення змісту виховної роботи згідно з вимогами суспільства до рівня вихованості молодого покоління.
Велику роль відіграють гармонійні демократичні стосунки між вихованцями й вихователями.
52. Закономірності і принципи виховання.
Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості. У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності. 1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. 2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів). 3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів. 4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. 5. Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування.. Принципи виховання — керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу. Процес виховання ґрунтується на принципах: 1. Цілеспрямованість виховання. Початком будь-якої діяльності, зокрема виховної, є визначення мети. Маючи мету, він вчасно зможе побачити недоліки у вихованні, скоригувати виховний процес. 2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів. виховання творчої особистості можливе лише за умови поєднання зусиль вчителя з самостійністю, творчістю, ініціативою і самодіяльністю учнів. Стимулюючи розвиток самостійних починань учнів, вчитель дбає, щоб у їх поведінці органічно поєднувались слово і діло, відповідальність за результати справи. 3. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. Повага до людини передбачає гуманне ставлення до неї. Вона є стрижнем взаємин між учителем і учнями. Розумна педагогічна вимогливість не має нічого спільного з приниженням гідності учнів. Антипедагогічними у взаєминах учителя з учнями є також адміністрування, використання погроз, силових методів, а також поблажливість, потурання примхам учнів. 4. Опора на позитивне в людині. Виховання передбачає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових намірів і прагнень учнів. 5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Одне із завдань педагога — бачити неповторність, творчу індивідуальність кожної дитини, виявляти, розкривати, плекати у неї неповторний індивідуальний талант.. 6. Систематичність і послідовність виховання. Ефективність виховного процесу залежить від послідовності, безперервності педагогічних впливів на учнів. 7. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості. За результати виховання підростаючого покоління відповідає не тільки школа, а все суспільство. Дитина виховується не тільки в сім'ї та школі.. 8 Народність. Передбачає єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання передбачає вивчення рідної мови, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу,. 9 Культуровідповідність. Передбачає органічний зв'язок із культурним надбанням всього людства, історією свого народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом. Забезпечує розуміння духовної єдності та спадкоємності поколінь. 10 Демократизація. Мислиться як усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, на розвиток здібностей і реалізацію індивідуальності.. Будучи органічно пов'язаними між собою, принципи виховання охоплюють усі аспекти цього процесу і спрямовують його на формування людини як цілісної особистості. Реалізація принципів виховання дає позитивні результати лише тоді, коли їх застосовують у гармонії взаємодії між собою.
53 Методи і форми виховання
Форми виховання - варіанти організації конкретного виховного процесу; композиційна побудова виховного заходу. Форми її організації у навчальному закладі можуть бути масові, групові та індивідуальні.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 411; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!