Спілкування та його сутність
Спілкування — особлива форма людської взаємодії і міжособистісних взаємин, комунікативна діяльність. Потреба у спілкуванні не у всіх однакова, вона залежить від цілого комплексу біосоціальних характеристик людини (темпераменту, психічної спрямованості особи — екстраверти й інтроверти, цінностей, норм, принципів, традицій, стану здоров'я, нервової системи тощо). Поряд з потребою у спілкуванні можна говорити про здібність до спілкування (тобто про практичне оволодіння його нормами і правилами).
Спілкування інколи є практично єдиним способом задоволення людських потреб, однак було б невірним заперечувати самоцінність людського спілкування як засобу духовної взаємодії і формування особистості. Кожна людина — молода чи похилого віку — завжди дуже хворобливо переносить стан самотності, відірваність від оточуючих. Змінюються об'єктивні і суб'єктивні умови спілкування, загальносоціальні та індивідуальні ціннісні орієнтації, засоби, форми сучасного спілкування, але потреба у спілкуванні у людей ніколи не зникає.
Види спілкування.
Контакт масок - формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості і т.п.) - набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.
|
|
|
Світське спілкування - його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.
Формально-рольове спілкування - коли регламентовані і зміст, і засоби спілкування і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальної ролі.
Ділове спілкування - це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі і з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.
Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) - розкриваються глибинні структури особистості.
Функції та структура спілкування.
Мова йде про підхід, що виділяє три основні класи таких функцій: інформаційно-комунікативну, регулятивно-комунікативну та афективно-комунікативну. Інформаційно-комунікативна функція спілкування охоплює все, що має відношення до передачі та прийому інформації людиною. Йдеться не лише про готову інформацію, а також й про інформацію, яка створюється. Регулятивно-комунікативна функція спілкування забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів спілкування. З цією функцією пов'язані і способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування, зараження, тощо. Афективно-комунікативна функція спілкування відноситься до емоційної сфери особистості, визначає її ставлення до явищ навколишнього світу. Структура спілкування. Структура спілкування має взаємопов'язані сторони: комунікативну, інтерактивну, перцептивну.
|
|
|
Комунікативна сторона спілкування пов'язана із виявленням специфіки обміну інформацією між людьми як активними суб'єктами спілкування, т. т. із врахуванням тих знань, якими обмінюються люди. Засобами комунікативного процесу є різні знакові системи: мова (або вербальне спілкування) та жести, міміка, інтонації (або невербальне спілкування). Інтерактивна сторона спілкування: організація суб'єктами спілкування спільної стратегії взаємодії. Розрізняють різні програми взаємодії між людьми (від співробітництва аж до конкуренції). Цей же бік спілкування містить в собі таку значущу змінну, як визначення між партнерами статусу у спілкуванні тобто хто із них домінує, а хто повинен підлаштовуватись.
|
|
|
Соціальна група та її види.
Соціальна група - "сукупність людей, що мають загальну соціальну ознаку й виконують суспільно необхідну функцію в загальній структурі суспільного поділу праці й діяльності"
Соціальна група - відносно стійка сукупність людей, яка має спільні інтереси, цінності і норми поведінки, які складаються в межах історично визначеного суспільства. Розрізняють великі, середні та малі соціальні групи.
До великих груп належать:
- суспільні класи (робітники, селяни, буржуазія, поміщики, інтелігенція);
- соціальні прошарки (підприємці, фермери, священики, службовці);
- професійні групи (машинобудівники, педагоги, будівельники і т.д.);
- етнічні спільності (нація, народність, плем’я);
- вікові групи (молодь, середній вік, пенсіонери).
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 250; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!