Раціональні форми освоєння дійсності
Раціональні форми освоєння дійсності.Суспільна практика показує, що чуттєві форми відображення дійсності є лише необхідним, але не достатнім кроком для пізнання світу. Щоб пізнати глибинну сутність предметів і явищ, потрібний вищий, опосередкований, рівень пізнання, до якого належать такі психічні процеси, як пам'ять, мислення й уява. Розвиток людини як особистості, ускладнення поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають у корі головного мозку, безслідно зникали. Вони закріплюються, зберігаються і відтворюються відповідно до потреб людини в пам'яті. Серед форм психічного життя людини особливе місце посідає пам'ять як один із важливих аспектів єдиної аналітико-синтетичної роботи мозку. Пам'ять — процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду. Уява — процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала і не сприймає. Мислення — суспільно зумовлений, нерозривно пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, процес опосередкованого й узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу.
Мислення та його операції.
Мислення – це процес пізнавальної діяльності людини, що ха-рактеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дій-сності (побачити картину, а потом обдумувати її). Зв’язок з мовленням. Людське мислення неможливе без мов-лення. Примітивне мислення тварин стосується лише предметів, які в даний момент їх оточують. Слово допомагає абстрагуватись від наявної ситуації, зобразити її за допомогою мовних засобів. Цим людина вивільняється від залежності від наявної ситуації. Думка формулюється і формується в мовленні. Слово допома-гає зафіксувати думку, що дозволяє до неї повернутись, удосконали-ти її. Особливі можливості в цьому плані дає мисленню мовлення (слово). За допомогою слова найточніше передається інформація від людини до людини. Мислення має соціальну природу. Людина не народжується з готовою здатністю до мислення, а оволодіває спосо-бами і засобами мислення, знаннями, мовою в тому вигляді, в якому вони існують на сучасному йому етапі історії.В процесі мислення виділяють такі основні операції: аналіз, синтез, узагальнення. Аналіз – це виділення в об’єктах елементів, властивостей, зв’язків, поділ предмету на частини (розбирати механізм). Поєднання окремих елементів цілого називають – синтезом. Відбувається співвіднесення окремих елементів, виділених аналізом. В результаті між ними розкриваються зв’язки, що дозволяє зрозуміти предмет як цілісний.Аналіз і синтез єдині. Порівняння починається із співставлення предметів (синтез), в ході якого виділяється відмінне і спільне (ана-ліз). Виділення спільного веде до узагальнення. Загальні ознаки мо-жуть бути зовнішніми або суттєвими. Правильні висновки можна робити тільки на основі суттєвих узагальнень (кит – не риба, а сса-вець).
|
|
|
|
|
|
Форми мислення та його види.
Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.СУДЖЕННЯ - це форма мисленнєвого відображення, яка полягає в запереченні або утвердженні будь-якого факту, зв'язку чи відношення між предметами та явищами.Характерною властивістю судження є те, що воно існує, виявляється і формується в реченні. Судження - це акт мислення, що відображає зв'язки, відношення речей, а речення - це граматичне сполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення.МІРКУВАННЯ — це низка пов'язаних суджень, скерованих на те, щоб з'ясувати Істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів.Умовиводом називають таку форму мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове. В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові. ПОНЯТТЯ - це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках І відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.Істотні ознаки - це такі ознаки, які належать об'єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об'єкти від інших об'єктів, тобто це їх найважливіші властивості, без яких вони не можуть існувати. Поняття - елемент думки, слово - елемент мови. ….
|
|
|
Уява, її сутність та види.
Уява - це відхід від минулого досвіду, це перетворення даного та породження на цій основі нових образів, які є або продуктами творчої діяльності людини і прообразами для неї. Людина може викликати пасивне уяву навмисно: такого роду образи, не пов'язані з волею, спрямованої на втілення їх у життя, називаються мріями. Всім людям властиво мріяти про щось радісне, приємне, принадному. У мріях легко виявляється зв'язок продуктів фантазії з потребами. Але якщо у процесах уяви у людини переважають мрії, то це дефект розвитку особистості, він свідчить про її пасивності. Активна уява включає в себе артистичне, творче, критичне, відтворює і антиципірующу. Близько до цих видів уяви знаходиться емпатія - здатність розуміти іншу людину, перейматися його думками і почуттями, співчувати, радіти, співпереживати. Активна уява завжди спрямована на вирішення творчої або особистісної завдання. Людина оперує фрагментами, одиницями конкретної інформації у певній галузі, їх переміщенням в різних комбінаціях відносно один одного. Стимуляція цього процесу створює об'єктивні можливості для виникнення оригінальних нових зв'язків між зафіксованими в пам'яті людини і суспільства умовами. Відтворює уяву - один з видів активного уяви, при якому відбувається створення нових образів, уявлень в людей відповідно до сприйнятої ззовні стимуляцією у вигляді словесних повідомлень, схем, умовних зображень, знаків і т.д. Багато школярів мають манеру пропускати або побіжно переглядати в книгах опис природи, характеристику інтер'єру чи міського пейзажу, словесний портрет персонажа. Антиципірующу уяву лежить в основі дуже важливою і необхідною здібності людини - передбачати майбутні події, передбачати результати своїх дій, усвідомлювати ситуацію і переносити певні її елементи в майбутнє на основі знання або передбачення логіки розвитку подій.
|
|
|
Увага та форми її вияву.
Ува́га — спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для людини певне значення. У психології розрізняють мимовільну, довільну та після довільну увагу.Усі різновиди уваги тісно пов'язані між собою і за певних умов переходять одні в одних.Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачене, за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи той аналізатор організму. Вона властива і людині, і тваринам, хоча виникнення її в людини якісно відрізняється від мимовільної уваги тварин. Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов, залежно від сили впливу сторонніх подразників, що впливають на нас, вона може виникати досить часто, заважаючи основній діяльності.Головним збуджувачем довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов'язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності.Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага своїм головним компонентом має волю. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою свідомість на потрібній діяльності протягом досить тривалого часу. Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, в мімічних та пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності здійснювати ті чи інші трудові, навчальні, спортивні завдання.Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуттів - зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також темпераменту, статичних і кінестетичних станів організму та його органів.
Поняття емоцій і почуттів. .
Емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість і т. п. Психологія колишнього часу перелічувала безліч подібних переживань. Те загальне, що є між емоціями, почуттями і потягами, викликає потребу в загальній груповій назві. Часто слова «емоція» та «почуття» використовують як синоніми. Проте ці поняття необхідно відрізняти. Почуття - це внутрішнє відношення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить, яке переживається в різноманітній формі. А емоція, в більш вузькому значенні, - це безпосереднє, тимчасове переживання якогось певного більш постійного почуття. Почуття — це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції: радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.
Емоції та почуття характеризуються певною якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю.
Як почуття виявляється ставлення особистості до праці подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одній емоції та почуття від інших (наприклад, радість — від гніву, любов — від ненависті).Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: «радість — горе», «любов — ненависть», «симпатія — антипатія», «задоволення — незадоволення». Полярні переживання мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності Розрізняють стенічні емоції та почуття — ті, що посилюють активність спонукають до діяльності, та астенічні — ті, що пригнічують людину, зменшують її активність, демобілізують.
Сутність психічних станів.
Важливість вивчення психічних станів пояснюється тим, що від їхньої зміни залежить ефективність поведінки й діяльності. Особливо це стосується людей, специфіка діяльності яких та умови її виконання часто мають складний, надзвичайний характер. Під ПСИХІЧНИМ СТАНОМ розуміють тимчасовий функціональний рівень психіки, який відображає взаємодію впливу внутрішнього середовища організму або зовнішніх чинників та визначає спрямованість перебігу психічних процесів у цей момент і вияв психічних властивостей людини. Психічні стани можуть позитивно впливати на виконувану діяльність, на процес спілкування, а можуть і дезорганізовувати їх. Психічний стан - це своєрідне накопичення психоенергії. Кожний психічний стан є переживанням суб´єкта й водночас діяльністю його різних систем, він має зовнішнє вираження і виявляється у зміні ефекту діяльності, яку виконують. Тільки за сукупністю показників, що відображають кожний з цих рівнів, можна зробити висновок про наявність у людини того чи іншого стану
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 357; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!