Розглянемо її основні положення
Ініціюючим чинником діяльності є виникаюча у людини потреба – необхідність в задоволенні тих чи інших нестатків. Однак поява потреби ще не є достатньою умовою для діяльності, зароджується лише загальний неопредметнений потяг людини до чогось, що може задовольнить цю потребу. Діяльність же виникає тоді, коли у свідомості людини актуалізується конкретний предмет, здатний задовольнити потребі і який стає метою діяльності. Але людина обирає мету, виходячи не лише із її здатності задовольнити потребу, але і із того, наскільки ця мета відповідає її більш загальним особистісним спрямуванням, тобто нормам, цінностям, світогляду, а також склавшимся умовам. Співвідношення між потребою і особистими чинниками при виборі мети (тобто між «потрібно» і «не хочу»), яке у кінцевому рахунку визначає напрямок діяльності, складає її мотив.
Після вибору мети замість загального потягу у людини виникає конкретне бажання її досягнення. Сама мета разом з реальними умовами існує у свідомості людини як психічний образ або «модель потрібного майбутнього». При цьому якщо мотив діяльності може бути і неусвідомленим, то мета завжди усвідомлена.
Отже, потреби і мотиви можна розглядати як спонукаючий та напрям-
люючий чинник діяльності.
Метою діяльності людини-оператора, як правило, є забезпечення функціонування СЛМ, у яку вона сама входить у відповідності з заданою програмою та отриманням потрібного продукту. Людина у системі управління виконує як функції регулювання – примусового впливу на машину для підтримання заданих показників її роботи, так і функції саморегуляції – підтримання необхідних показників власної діяльності.
|
|
|
З виникненням мети діяльності людина складає план дій по її досягненню. Кожна дія у плані спрямована на досягнення деякої проміжної мети діяльності.
Кожна дія може виконуватися різними способами, котрі людина обирає у залежності від склавшихся умов. Такі конкретні способи реалізації дій називаються операціями. Особливістю операцій є їхня відповідність не мотиву та меті дії, а тим умовам, у яких ця мета задана, тобто завданню (шофер гальмує машину згідно з умовами).
Висновок:
– діяльність людини породжена потребою, підпорядкована мотивам і спрямована на кінцевий результат;
– окремі дії викликані тими ж мотивами, але спрямовані на проміжні цілі;
– операції підпорядковані завданням, які вирішуються у діях і обираються виходячи з умов їх виконання.
За думкою О.М. Леонтьєва, діяльність поділяється на:
|
– окремі (особливі) діяльності;
– дії;
– операції.
2. Концепції структурного та алгоритмічного аналізу професійної діяльності
|
|
|
У 60-70-х рр. ХХ сторіччя на основі теорії предметної діяльності на етапі психологічних природничих методів було розроблено цілу низку концепцій – структурного і алгоритмічного аналізу професійної діяльності.
Як приклад розглянемо концепцію алгоритмічного описування діяльності Г.М. Зараковського.
Під алгоритмом у загальному випадку розуміється сукупність елементарних операцій переробки інформації і логічних умов, які визначають порядок їхнього слідування. Відносно до аналізу діяльності складовими алгоритмів є елементарні дії, які називаються оперативними одиницями діяльності (ООД). До них відносяться сприйняття чи добування із пам’яті образів, понять, суджень, а також закінчені дії: зчитування показників приладів, здійснення обчислювань тощо. Склад і об’єм ООД є відносно сталим для певного типу діяльності.
ООД можуть бути двох типів:
– логічні умови;
– «оператори», тобто дії людини.
Тому діяльність можна надати як послідовність ООД. Для опису діяльності використовується логічна схема алгоритму за допомогою спецсимволів чи блок-схем.
Переваги алгоритмічних методів описування діяльності:
|
|
|
– компактність;
– певна наочність;
– можливість тимчасових оцінок діяльності;
Недоліки:
– неоднозначність вибору структурних одиниць діяльності;
– послідовний характер алгоритмів, який не відповідає багатоплановості діяльності.
На противагу алгоритмічним концепціям, здійснюючим головним чином формальний аналіз діяльності у 70-х рр. ХХ сторіччя, почали розвиватися концепції якісного, змістовного аналізу, призначені для розкриття особливостей психічних процесів, реалізуючих діяльність.
3. Теорія психічних складових діяльності Б.Ф. Ломова
Концепція спрямована на розкриття діяльності у її основних рисах, зв’язках і відношеннях, вияву її структури та механізмів регуляції. З позиції системного підходу розглядають діяльність як складне багатомірне, багаторівневе, динамічно розвиваюче явище.
Складовими діяльності є:
– мотив;
– мета;
– планування;
– переробка інформації;
– оперативний образ і концептуальна модель;
– прийняття рішень;
– дія;
– перевірка результатів і корекція дій.
Ці складові не є ізольованими блоками, а розкривають різні аспекти і рівні регуляції психіки у виконанні діяльності.
Рушійний регулятор діяльності, який визначає склад і динаміку усіх її компонентів, вектор «мотив – мета». Кожна нова мета призводить до зміни мотиваційної сфери і навпаки. Відбувається мовби рух по спіралі, у цьому русі розвиваються здібності людини, її інтереси, схильності, морально-вольові якості – особа у цілому.
|
|
|
Образ-мета – специфічне явище випереджуючого відображення. Тут об’єкт діяльності відображається у тому стані, який повинен виникнути у результаті діяльності. Ось чому образ-мета визначає критерії селекції інформації про об’єкт. Вона не остається незмінною, по ходу діяльності може трансформуватися та деталізуватися.
Зв’язок між діями у часі та просторі організує план діяльності. Можливими є різні варіанти планування. Самий елементарний – робота за орієнтирами, тобто у відповідь на виникаючі сигнали. План більш високого рівня – робота за зразком, тобто стандартний план, який не враховує можливі зміни ситуації.
Найбільш ефективне планування – з урахуванням імовірності неочікуваних подій. Ось чому невід’ємною компонентою планування є прогнозування (антиципація) ходу діяльності.
Для перетворення предмета діяльності також необхідно сприймати і переробляти інформацію про поточні події. Із маси сигналів від органів чуттів людина відбирає відповідні завданню та об’єднує їх у структури, які дозволяють оцінити стан предмета діяльності відносно образу-меті. Оперативний образ це ідеальне спеціалізоване відображення предмета діяльності, яке складається по ходу виконання конкретної дії і підлегле його завданню. Завдяки оперативному образу забезпечується адекватність дії меті, предмету, засобам та умовам діяльності – вони усі ув’язуються у єдину систему.
При управлінні технікою оперативний образ приймає вигляд концептуальної моделі, у якій відображаються основні технічні особливості управляємого процесу. У концептуальній моделі вміщуються не лише трансформовані сигнали, які сприймаються у даний момент, але й минулий досвід людини, тобто деякий динамічний синтез наявної та витягуємої з пам’яті інформацій. По суті концептуальна модель – це набір образів реальної та прогнозуємої обстановки чи інтегральний, глобальний образ.
Необхідність подолання розсогласування між концептуальною моделлю і образом-метою призводить до прийняття рішень, тобто до висування гіпотез про розвиток ситуації, їхній перевірці, оцінці тощо. Це найважливіша складова діяльності. У результаті прийняття рішень відбувається вибір оптимального варіанту дій. У ході їхньої реалізації регуляція відбувається по зворотному зв’язку. Таким чином замикається система психічної регуляції.
4. Концепція аналізу проблемностей і особливості психічної регуляції діяльності Ю.Я. Голікова і О.М. Костіна
Дана теорія дозволяє розкрити нестаціонарність і складність діяльності.
Динаміка діяльності забезпечується регулятивною (організуючою активністю) функцією психіки. Розглянемо, якими є найбільш загальні механізми, що лежать в основі психічної регуляції.
Людина існує в умовах безперервних змін як оточуючого світу – об’єктивної реальності, так і внутрішнього, суб’єктивного світу – психічного відображення, які мають для неї форму подій.
Факт будь-якої зміни явища чи об’єкта завжди визначається людиною шляхом порівнювання, співставлення їхнього нового, змінившогося стану з існувавшим раніше. Ось чому у якості механізму виявлення суб’єктом значних для нього змін може бути лише виникнення у психіці невідповідності між психічним відображенням і об’єктивною дійсністю.
Дані невідповідності будуть відображатися у новизні, невідомості, нечіткості, непевності для людини відбуваючихся об’єктивних змін чи труднощах в розкритті їхніх причин і змісту, а також у неоднозначності, непевності з’являючихся у людини відчуттів образів, ідей, емоцій, бажань тощо. Для зручності вивчення розмаїття форм невідповідності може бути умовно поділено по деякому домінуючому аспекту і зведено до 3-х видів:
– невизначеності (превалює невідоме, новизна, неповнота знань);
– неоднозначності (необхідність вибору із деякого набора відомих варіантів);
– скрутою (різні обмеження у реалізації окремих психічних процесів: неможливість чітко побачити, ясно почути, твердо вирішити, точно згадати тощо).
Ось чому проблемність визначається як психічне явище, яке виникає внаслідок суб’єктивно значимої зміни об’єктивної дійсності її психічного відображення. Вона являє одну з форм невідповідності між ними, поява і подолання якої забезпечується механізмами психічної регуляції.
Очевидно, що чим масштабніше, глибше відбуваються зміни, значущі для суб’єкта, тим складніше йому оцінити і зрозуміти ці зміни, привести у відповідність з ними свою активність, поведінку, діяльність.
Згідно із ступенем глибини змін усі проблемності поділяються на 3 класи: проблемні моменти, проблемні ситуації, проблеми.
Структура психічної регуляції має такі рівні (від нижчого до вищого):
– безпосередньої взаємодії;
– опосередкованої координації;
– програмно-цільової організації;
– особистісно-нормативних змін;
– світоглядних корекцій.
Дані структурні рівні складають ієрархію, так як кожний вищий рівень упорядковує процеси регуляції на нижчих рівнях. Але у динаміці діяльності проблемність, яка виникає внаслідок якоїсь суб’єктивно значущої події, може долатися ізольовано за рахунок актуалізації одного (відповідного цій проблемності) рівня регуляції. У випадку нерозв’язання проблемності, негативний результат її подолання накладується на вихідну подію і утворює деяку повторну другу подію, яка стає причиною виникнення наступної проблемності.
Висновок: діяльність у динаміці полягає у послідовній зміні алгоритмів, розв’язуванні проблемностей різних класів.
Контрольні запитання
1. Викладіть основні положення теорії предметної діяльності.
2. У чому Ви вбачаєте позитивні та негативні боки концепцій структурного та алгоритмічного аналізу професійної діяльності?
3. У чому полягає суть та основні висновки теорії психічних складових діяльності Б.Ф. Ломова?
4. Викладіть основні положення концепції аналізу проблемностей і особливостей психічної регуляції діяльності Ю.Я. Голікова та О.М. Костіна.
5. Що таке проблемність і які класи проблемностей Ви знаєте?
Тема ІV
Структура і класифікація
діяльності оператора
1. Людина-оператор як ланка СЛМ.
2. Класифікація діяльності оператора.
3. Оцінка надійності діяльності оператора.
1. Людина-оператор як ланка СЛМ
Будь-яка СЛМ призначена для реалізації функцій по перетворенню керуємого об’єкта (КО), на який спрямовано вплив усієї системи.
У ІП усе те, що знаходиться в СЛМ між людиною і керуємим об’єктом, називається умовно машиною.
Це знаряддя праці людини-оператора, а сама вона є суб’єктом праці.
Приведемо на мал. 1 загальну структурну схему проходження процеса управління СЛМ.
Від машини оператор отримує інформацію про стан КО. На підставі переробки цієї інформації у відповідності до певних правил (алгоритмів) оператор виробляє командну інформацію, яка вводиться у машину, а потім, після певної переробки у ній, впливає на КО.
Отже, людина впливає на КО не безпосередньо, а лише через машину, знаходячись з нею у прямому функціональному зв’язку і утворюючи замкнутий контур для потока інформації. Крім того, оператор, як правило, здійснює обмін інформацією не тільки з машиною, але й з командною ланкою. Інформацію від цієї ланки можна розглядати як окремий випадок зовнішніх впливів.
Розглянемо докладніше взаємозв’язок людини і машини.
Будь-які зміни у стані КО надходять в інформаційно-логічний і обчислювальний пристрій, який забезпечує задану ступінь автоматизації процесу. Після належної обробки інформації стан КО відображається на засобах відображення інформації (індикаторах). Цей стан сприймається органами чуттів людини. Отже, оператор сприймає не безпосередній стан КО, а деякий його імітуючий образ, який називається інформаційною моделлю. На підставі інформації моделі у ЦНС людини формується внутрішній оперативний образ КО – концептуальна модель.
До її складу, крім вищезазначеного, входить:
– загальне уявлення про вирішуєме завдання;
– мотиви;
– знання і відчуття після дій;
– готовність до малоймовірних наслідків тощо.
Ця модель порівнюється з деяким еталоном, який зберігається у пам’яті оператора і відображає потрібний стан КО. Результатом порівняння є прийняття рішення по управлінню КО. Це рішення передається ефекторам і через них відбувається вплив на органи управління машини.
Інформація переробляється в інформаційно-логічному і обчислювальному пристрої, який і виконує необхідне перетворення КО. На цьому закінчується 1 цикл управління.
Таким чином, діяльність оператора у загальному випадку включає 3 етапи:
1. прийом інформації про стан КО;
2. її переробка і прийняття рішень;
3. реалізація рішення по управлінню.
Сукупність усіх цих етапів, тобто виконуємих людиною-оператором дій, називається перетворенням інформації. Розглянемо її схему на рис. 3
На етапі прийому інформації оператор виконує пошук сигнала, виявляє його, відносить до певного класу (розпізнає).
На етапілогічної обробки і прийняття рішення оператор виявляє зміст сприйнятого сигналу, тобто виконує перекодування вхідної інформації, виробляє необхідне рішення і перекодує це рішення у машинний код – формує результат рішення.
На етапі реалізації прийнятого рішення виконується пошук потрібного органу управління, рух руки до нього і маніпуляція із ним.
Кожна з цих дій характеризується:
– часом на виконання;
– імовірністю безпомилкового виконання;
– ступінню напруженості виконання дії.
Крім того, як правило, оператор виконує контроль виконання дій (стрілки зворотнього ходу на мал. 3).
2. Класифікація діяльності оператора
Проводиться за деякими ознаками:
1. В залежності від характера виконання процесу управління СЛМ поділяють на:
а) детерміновані;
б) недетерміновані;
в) ігрові.
У детермінованих системах діяльність оператора повністю алгоритмізована, тобто він заздалегідь знає, які сигнали у якій послідовності можуть з’явитися на інформаційній моделі, а також знає, які конкретні дії треба виконати у відповідь на появу сигналу. Діяльність оператора відбувається по жорсткому технологічному графіку.
У недетермінованих системах діяльність оператора також відбувається по алгоритму, але
момент появи сигналів;
самі сигнали;
їхня послідовність заздалегідь невідомі.
Відомими є управляючі дії при надходженні того чи іншого сигнала.
Діяльність оператора в обох класах розглянутих систем називається алгоритмізованою, структура її в певних режимах СЛМ заздалегідь відома. Знаючи ці структури, розробляють методи оцінки надійності та швидкодії оператора, які називають структурними.
В ігрових системах заздалегідь невідомі усі можливі ситуації, які можуть виникнути у процесі управління чи чисельність таких ситуацій настільки велика, що їх неможливо передбачити.
Діяльність оператора у таких системах називається евристичною і по психологічній структурі може прирівнюватися до діяльності полководця.
2. За ступенем безперервності участі людини у процесі управління системи поділяються на 3 типи:
а) У системах І типу управління відбувається безперервно. При нормальному плині процесу оператор лише спостерігає і не втручається у його хід. Якщо є збій процесу від норми, оператор відновлює нормальний хід подій.
Такі СЛМ відповідають високому ступеню автоматизації виробничих процесів і широко використовуються у хімічній, металургійній та інших галузях промисловості.
б) У системах ІІ типу управління також безперервне, проте діяльність оператора полягає у періодичному вирішенні ряда дискретних завдань, безперервно слідуючих одна за одною. До таких систем належать різного роду пристрої передачі даних системи автоматизованого зв’язку, радіолокаційні системи тощо.
в) Для систем ІІІ типу характерною є яскраво виражена дискретність вирішення окремих завдань. У перервах між вирішенням завдань система перебуває у стані очікування і підготовки до вирішення чергового завдання.
Так працюють зенітні комплекси ПВО, транспортні системи, літаки, космічні кораблі тощо.
3. За характером переробки інформації діяльність оператора буває дедуктивною, абдуктивною чи індуктивною.
Дедуктивна діяльність визначається формулою,
,
де х – вхідний сигнал;
у – вихідний сигнал;
F – логічне правило перетворення вхідного сигнала у вихідний.
Тут зміст діяльності полягає в утворенні вихідного сигналу по відомому вхідному сингалу і правилам його перетворення.
Абдуктивна діяльність визначається формулою
.
Абдукція виконується, коли по заданому наслідку та відомому вирішуючому правилу необхідно знайти причину,вхідний вплив. Абдукція характерна для операторів радіолокаційних станцій.
Індуктивна діяльність має місце у тому випадку, коли для ряда подій х, у потрібно знайти керівні правила, які визначають ці події. Така діяльність є евристичною. Її прикладом є діяльність диспетчера великого аеропорту.
4. У залежності від питомої ваги конкретного стану переробки інформації, можна виділити такі види діяльності:
– сенсорну;
– моторну;
– вирішуючу.
При сенсорній діяльності центр ваги припадає на І етап – отримання інформації та її первинну оцінку. Основне завдання вирішується у сфері сприйняття, а логічна обробка інформації, прийняття рішення та виконавчі дії крайнє спрощені. Така діяльність є характерною для операторів-спостерігачів.
Для моторної діяльності характерною є велика питома вага виконавчих дій. Так працюють телеграфісти.
У діяльності вирішуючого типу на І план виступають функції прийняття рішення, логічної обробки інформації, виконання обчислювання (диспетчери).
5. І нарешті, у залежності від характеру взаємодії оператора з інформаційною моделлю:
а) діяльність оператора з негайним обслуговуванням.
Тут є місце відносно малий ряд відносно простих стимулів, що забезпечує симультанне (одномоментне) сприйняття інформації та негайну виконавчу дію. Тут оператор фактично переходить від I етапа безпосередньо до ІІІ-го, а етап переробки інформації та прийняття рішення крайнє спрощений.
б) діяльність оператора з отставним обслуговуванням.
Тут подана інформація має складний, багатоелементний характер. Процес її сприйняття і оцінки перетворюється у дію, розгорнуту у часі і такою, що виконується за певними заздалегідь завданнями (при алгоритмізованій діяльності) чи виробляємими (при евристичній діяльності) у процесі роботи правилами. Такий достатньо складний та розгорнутий процес прийому інформації називається інформаційним пошуком.
Підсумкові приклади:
Діяльність дешифровальника є
алгоритмізованою (абдуктивною);
сенсорною;
з отставним обслуговуванням.
Діяльність диспетчера є
еврестичною;
вирішуючою;
з отставним обслуговуванням.
3. Оцінка надійності діяльності оператора
Надійність діяльності оператора характеризується, як правило, імовірністю правильного вирішення завдання. Для оцінки цієї імовірності використовують величину
,
де т – число правильно вирішених завдань;
N – загальне число вирішуємих завдань.
Контрольні запитання
1. Зобразити та пояснити структурну схему процесу управління СЛМ.
2. Зобразити та пояснити структурну схему СЛМ.
3. За яким алгоритмом відбувається перетворення інформації людиною?
4. Як класифікують діяльність оператора?
5. Як відбувається оцінка надійності діяльності оператора?
Тема V
сучасне розуміння інформації
1. Сучасне наукове визначення інформації.
2. Інформація у системі «людина – природа».
3. Інформація у системі «людина – суспільство».
4. Інформація як іманентний зміст людини.
1. Сучасне розуміння інформації
У сучасному розумінні інформація (від лат. informatio – роз’яснення, викладення, довідування) являє собою широке поняття, що детерміновано інтересом до цього домінантного феномену суспільного буття і свідомості з боку фахівців різних наук. Це розмаїття наукового тлумачення інформації можна розділити на п’ять основних підходів:
1) у технічних науках інформація подається як «сукупність певних відомостей, даних, які передаються людьми усно (у формі мови), письмово (у виг-
ляді тексту, таблиці, малюнків, креслень, умовних позначок) або іншим чином (наприклад, за допомогою звукових або світлових сигналів, електричних імпульсів, перепадів тиску або температури»;
2) у природничому розумінні інформація сприймається «у якості енергетично слабкого впливу, який надходить у організм як закодоване повідомлення про можливості багаторазово більш сильних впливів на нього з боку інших організмів або чинників середовища та викликає його відповідну реакцію»;
3) у кібернетиці інформація розуміється як «деякі вхідні дані, які перероблюються для отримання даних на виході»;
4) у філософії та соціології інформація вивчається як форма управління у саморозвиваючих системах; як відображення, яке може передаватися, об’єктуватися, розповсюджуватися; як спосіб функціонування суспільства;
5) у інформаціології – як «фундаментальна першооснова Всесвіту».
2. Інформація у системі «людина – природа»
Витоки технічної діяльності людини пов’язані з формуванням і проявом людського у людині: високорозвинутого мозку, здатного до свідомості; розвитком мовного апарату, що в умовах прогресу мови зробило можливим спілкування людей; прямоходінням, визволившим передні кінцівки та їх розвитком у ході виконання трудових операцій. Окрім того, особлива уразливість людського тіла, фізична слабкість індивіду у порівнянні з великими тваринами стала однією з передумов трансляції знань, навичок та умінь з покоління у покоління.
Головним же тут є специфічна риса людини матеріалізувати своє мислення, втілювати свою ідею у конкретний предмет, устрій, процес. Саме перетворююча здатність індивіду й людського суспільства лежить в основі нашої цивілізації. І техніка є не просто матеріальним чинником перетворюючої діяльності людини, а системою знаків, вміщуючих інформацію про іманентний зміст людини, відбитою в ідеї технічного рішення, а також – про об’єктивацію цього рішення, яка розповсюджується серед членів суспільства і передається новим генераціям. У такому контексті техніка постає не стільки матеріальною компонентою технології, скільки – знаковою системою, яка служить для трансляції і руху культури.
Техніка є плодом когнітивної й практичної діяльності людського суспільства. Через технічну діяльність здійснюється постійний діалог мислення з природним матеріалом, результатом якого є створення нових знарядь перетворюючої діяльності людини, нових речей, ефектів і процесів.
У питанні дослідження взаємодії природи та техніки сучасна філософська традиція пропонує два основні підходи нової концепції природи. Більшість вчених пропонує дбайливо ставитися до природи, розумно й виваженно, з урахуванням потреб майбутніх генерацій використовувати її ресурси, залишити у недоторканності ті ділянки природи на Землі, які ще не включені до сфери перетворюючої діяльності людини (Г. Глокнер, А. Хунинг, Р. Дажо, Ф. Рапп, Ж. Дорст, тощо). Проте існує точка зору, згідно якої такий підхід вже є неможливим (В. Циммерлі, Х. Сколимовський). Ці вчені твердять, що природа вже
підпала під необернене олюдянення, тому наукові й практичні зусилля суспільства повинні бути спрямовані на реформування, утворення нового природного середовища людини.
3. Інформація у системі «людина – суспільство»
Навальне нарощування темпів розвитку і втілення в усі сфери соціальної діяльності суспільства таких каталізаторів людського прогресу як засоби супутникового зв’язку та масової інформації, комп’ютери, лазерна техніка тощо, дозволяє людині знати, аналізувати та робити висновки про те, що відбувається не лише коло неї, але і у інших містах, державах і Всесвіті у цілому. Така ситуація свідчить про вступ людства в еру суцільної інформатизації, де інформація стала одним з цінніших та дорогих ресурсів, наявність якого забезпечує прискорення розвитку суспільства.
У 60-х – 70-х роках ХХ сторіччя відомі західні мислителі Г. Маркузе, Р. Арон тощо відзначили якісно новий зміст сучасного суспільства. Його називають «науковим», «технотронним», «інформаційним» чи «телекомунікаційним», «суперіндустрійною цивілізацією» та підкреслюють специфіку цього суспільства, яка складається у тому, що перетворююча функція технології широко упроваджується у глобальний рух соціуму. Новітні види виробництва (біотехнологія, електроніка, інформатика, тощо), які призводять до принципової зміни сукупної системи виробництва, сприяють формуванню нового ставлення до природи з боку соціуму за причиною їх більшого пристосування до потреб екологічної безпеки. Крім того, відбувається перехід від національних економік до світової, підтвердженням чому є створення транснаціональних кампаній, спільних підприємств та інших форм глобальної взаємодії господарчих структур.
Найбільш динамічною компонентою виробництва стали інформаційні та комунікаційні технології, які радикально змінюють матеріальне і духовне ви-
робництво, багато принципів регулювання суспільства. У постіндустрійному суспільстві все більш визначаючим принципом у сукупному виробництві, який підпорядковує його структуру, зміст і динаміку, стає духовне виробництво, яке все більше орієнтується на «людський чинник». Останній стає і метою, і головною компонентою цього виробництва. Ріст індустрії знань охоплює все більше людей і ресурсів. У сучасних високорозвинутих країнах більше половини на-
ціонального продукту створюється у сферах освіти, наукових досліджень, технічних розробок, телекомунікацій та комп’ютерної діяльності, засобах масової інформації, книгодрукування тощо.
Така ситуація дає підстави до зміни парадигми мислення щодо уявлень про сучасне суспільство, детермінантою розвитку якого є не труд, капітал, але рух інформації та знань. Так, західний соціолог Д. Пелтон вважає, що на основі інтеграції енергетики, телебачення та комп’ютерних зв’язків буде створено глобальну електронну цивілізацію.
4. Інформація як іманентний зміст людини
За допомогою інформації людина не тільки створює матеріальні і духовні блага, вона саморозвивається шляхом виробки певної економічної, політичної та соціальної позиції. Особа в інформаційному суспільстві формується на засадах самостійного мислення, заснованого на адаптованості та вмінні аналізувати інформацію. Політична інформація та соціальні знання становлять невід’ємну компоненту мислення людини сучасного суспільства, і функціонує на основі вільного доступу до інформації, здібності до її переробки.
Усе це дає підстави визначити факт того, що бурхливий розвиток сучасного суспільства, домінантою якого є інформація, змінює пріоритети в потребах людини: технологія прийняття рішень, дій, поведінки – усе націлено на здобуття та засвоєння інформації. І цей процес безкінечний, що детерміновано принципом вертикальної актуалізації. Тому однією з головніших проблем сучасного суспільства є формування людини постіндустріальної культури. Цей процес потребує залучення продуктів усього культурного розвитку людства з метою творіння «багатомірної людини», здібної усвідомлювати світ сучасних проблем. Тільки така людина зможе забезпечити дійсно гуманне виробництво та споживання інформації у інформаційному суспільстві.
Контрольні запитання
1. Дайте визначення інформації.
2. Визначте специфічні риси функціонування інформації у системі «людина – природа».
3. Якою є сучасна суспільна парадигма щодо розуміння значущості інфор-
мації?
4. Як Ви розумієте, що інформація є іманентним змістом людини?
5. Якими, на Ваш погляд, є перспективи розвитку інформаційних технологій?
Тема VI
аналізатори людини
1. Психічні процеси при прийомі інформації.
2. Аналізатори людини та їхні характеристики.
1. Психічні процеси при прийомі інформації
Основними психічними процесами, які приймають участь у прийомі ін-
формації є:
– відчуття;
– сприйняття;
– уявлення.
Відчуття – найпростіший психічний процес, який полягає у відображенні окремих станів предметів і явищ світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі подразників на органи чуття. У ІП відчуття розглядається не тільки як чуттєвий образ, але й як особливого роду діяльність людського організму (сенсорна діяльність), наприклад, зорове відчуття завжди супроводжується рухами очей.
На основі синтеза відчуттів складається більш складна форма відображення – сприйняття, яке уявляє собою процес цілісного відображення предметів та явищ світу, які діють у даний момент на органи чуття людини. Тут предмет сприймається у цілому.
Основними якостями сприйняття є предметність, цілісність, структурність, константність, виборність, осмисленість.
Ці якості сприйняття не є вродженими. Їхнім джерелом є активні дії різних систем людини, у результаті чого вона є здатною сформувати адекватний образ предмету. Отже, сприйняття це не тільки один з процесів відображення предметів і явищ зовнішнього світу, але й особливий вид розумової діяльності (пер-
цептивної діяльності). Суттєвою компонентою сприйняття є моторні процеси, тобто слухове сприйняття супроводжується рухом улітки вуха, передаючої звук до барабанної перетинки.
На основі відчуття та сприйняття виникає уявлення. Це процес відображення тих предметів і явищ, які у даний момент не діють на органи чуттів. Основними особливостями уявлення є:
– узагальненість;
– збірність.
Це означає, що в уявленнях відображаються не тільки властивості одиничного предмету, але й типові властивості значної по об’єму групи предметів.
2. Аналізатори людини та їхні характеристики
Аналізаторами людини є нервові органи, які виконують аналіз подразнень. Робота аналізаторів є фізіологічною основою відчуттів.
Будь-який аналізатор складається з трьох основних частин:
– рецептора;
– проводячих нервових шляхів і
– мозкового центру (центр у корі великих півкуль головного мозку).
Основною функцією рецептора є перетворення енергії діючого подразника у нервовий процес. Вхід рецептора є пристосованим до прийому лише
певних видів впливів (світового, слухового тощо), але його вихід надсилає сигнали, які за своєю природою є єдиними для будь-якого входу нервової системи. Це дозволяє розглядати рецептори як пристрої керування інформації.
Проводячі нервові шляхи виконують передачу нервових імпульсів у кору головного мозку, де вони піддаються певній обробці і знову повертаються до рецепторів. Отже, між рецепторами і мозком існує не лише прямий, але й зворотній зв’язок. Таким чином, рецептор виконує одночасно з функціями інформації ще й функції декодування.
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 190; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!