Основи конституційного права КНР. шення органами самоврядування господарських питань місцевого значення
493
шення органами самоврядування господарських питань місцевого значення. При цьому самостійні рішення місцевих органів у даній області повинні бути затверджені Державною Радою та іншими вищестоящими державними органами.
У 80-х роках (після прийняття Конституції) процес створення автономних національних районів у місцях компактного проживання неханських національностей був практично завершений. Тепер у КНР нараховується п’ять автономних одиниць вищого ступеня – автономних районів (або областей), що за своїм адміністративним статусом відповідають провінціям. У деяких із них є національні автономні одиниці нижчих ступенів – автономні повіти та автономні округи: 31 автономний округ, що територіально відповідає звичайним округам провінцій (кожний округ складається з кількох повітів) і 104 автономних повіти. Таким чином, усього в КНР нараховується 140 одиниць районної національної автономії.
Адміністративно-територіальний поділ
З моменту утворення КНР залишається фактично без змін триланковий поділ на провінційну, повітову та волосну ланки. Деякі зміни були пов’язані в основному з уточненням кордонів, найменувань тих чи інших адміністративно-територіальних одиниць і географічних об’єктів, збільшенням або зменшенням їх кількості тощо.
У рамках структури, що існувала раніше, відбувалися й певні зміни, що визначалися, головним чином, соціально-економічними чинниками – кооперуванням села та індустріалізацією, що спричиняла збільшення кількості населених пунктів міського типу й розвиток існуючих міст.
|
|
|
Сучасний адміністративно-територіальний поділ установлено Конституцією 1982 р. Відповідно до положення Конституції (ст. 31) у КНР можуть створюватися «особливі адміністративні райони», режим яких визначається «з урахуванням конкретної обстановки» законами, що застосовуються Всекитайськими зборами народних представників. З 1999 р. статусом особливого адміністративного округу користується Гонконг з 5-мільйонним населенням. Планується в межах політики возз’єднання країни з Тайванем.
Розділ 30 Основи конституційного права Японії
Держава у Східній Азії, яка розташована на чотрирьох островах – Хоккайдо, Хонсю, Сикоку, Кюсю та численних невеликих островах. Територія – 372,2 тис. кв. км. Столиця – м. Токіо. Населення – 126,2 млн чоловік. Офіційна мова – японська.
Конституція
Поразка Японії у Другій світовій війні та її окупація військами США були основною причиною, яка визначила докорінну ломку застарілих конституційних та адміністративних норм. Основою післявоєнної перебудови суспільства стала Декларація, яку підписали глави урядів США, Великобританії, Китаю та Радянського Союзу в червні 1945 р. у Потсдамі.
|
|
|
У жовтні 1945 р. Прем’єр-міністр Японії Кіндзюро Сідехара сформував спеціальну комісію з вивчення питань конституційної реформи і перед її учасниками поставив завдання – поєднати закладені в Конституції Японської Імперії прусські великодержавницькі принципи із вимогами демократизації суспільства. В лютому 1946 р. японський уряд надрукував цей проект, який вносив значні зміни до Конституції 1889 р. Однак цей законопроект не відповідав духу Потсдамської декларації, і Далекосхідна комісія відхилила його. А вже в березні уряд вніс на розгляд Парламенту проект генерала Дугласа Макартура, який був розроблений в штабі американських окупаційних військ. Нова Конституція була прийнята Парламентом у жовтні 1946 р., промульгована Імператором і надрукована 3 листопада 1946 р. Через шість місяців – 3 травня 1947 р. – вона набула чинності.
Структурно Конституція Японії складається з 11 глав і 103 статей, які послідовно регулюють: статус імператора; відмову від війни; права і обов’язки народу; діяльність Парламенту, Кабінету і судової влади; державні фінанси; місцеве самоврядування; процедуру зміни Конституції.
|
|
|
Нова Конституція відрізняється від Конституції Мейдзі з багатьох важливих аспектів. Основними є:
Основи конституційного права Японії
495
– особа Імператора більше не визнається священною й існує лише як символ держави і об’єднує нації, а єдиним носієм державного суверенітету стає народ (ст. 1);
– принцип розподілу влади здійснюється на більш демократичній основі. Імператор вже не володіє виконавчою владою. Він має право виконувати лише ті державні функції, котрі визначені в Конституції. Наприклад, він лише формально затверджує призначення Прем’єр-міністра і головного судді Верховного суду (ст. 4). Парламент призначає Прем’єр-міністра, а головного суддю – Кабінет міністрів. Тільки із згоди Кабінету міністрів Імператор проголошує від імені народу закони та договори, скликає сесії Парламенту, присуджує нагороди (гл. 1);
– коло основних прав і свобод людини значно розширилося (гл. 3);
– Японія «відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних спорів» (ст. 9);
– ліквідуються всі аристократичні інститути (ст. 14). Колишня Палата перів замінюється Палатою радників, члени якої обираються як представники свого народу;
|
|
|
– місцеве самоврядування здійснюється в широких масштабах (статті 92–95).
До особливостей Конституції 1947 р. можна віднести більш чітке закріплення трьох принципів: принципу народного суверенітету, принципу додержання основних прав і свобод громадян і принципу пацифізму.
Принцип народного суверенітетуяк основи державної влади в японському конституційному праві з’явився вперше і закріплений в преамбулі та в ст.1 Конституції. Вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом є Парламент (ст. 41).
Конституція містить широкий перелік особистих, політичних і соціально-економічних прав і свобод громадян (статті 10–40).
Особливе значення має ст. 9 Конституції, в якій закладені положення про відмову від війни і створення регулярних збройних сил. Включення до Конституції даної статті мало за мету запобігти відродженню японського мілітаризму. З одного боку, вона є постійним об’єктом критики реакційних сил країни, а з іншого – виступає перешкодою для здійснення Японією своїх міжнародних зобов’язань, таких як участь Японії як члена ООН в комп-
496
Розділ 30
лектації міжнародних збройних сил, однак поки це компенсується участю у миротворчих місіях (Камбоджа, Мозамбік, Руанда) і в рятувальних операціях. На сьогодні функцію збройних сил виконують японські сили самооборони, які були створені в 1950 р. як «резервний поліцейський корпус» після початку війни в Кореї.
Контроль за дотриманням Конституціїпокладений на суди. Конституція не забороняє нижчим судам проводити конституційний нагляд, однак встановлює, що остаточне рішення з таких питань приймає тільки Верховний суд. Юридичною основою для інституту конституційного нагляду є норма ст. 98, яка проголошує, що «Конституція є Верховним законом країни, і ніякі закони, укази, рескрипти або інші державні акти, які суперечать у цілому або в частині її положенням, не мають законної сили».
Слід звернути увагу, що Конституція 1947 р. ще жодного разу не переглядалася, хоча питання про відміну або перегляд окремих її статей стояло вже з перших днів її прийняття. Критика, в основному, стосувалася «імпортного», нав’язаного країні характеру Конституції. Дуже гостра боротьба розгорнулася навколо відміни або зміни «мирної» ст. 9, щодо котрої застосовується розширене тлумачення Конституції.
Зауважимо, що однією з причин конституційної стабільності Японії – є «жорсткий» порядок змін основного закону, який встановлює ст. 96: «Зміни Конституції здійснюються з ініціативи Парламенту та зі згодою не менш як двох третин загальної кількості членів обох палат і далі представляються на затвердження народу». Затверджені таким чином зміни виносяться на спеціальний референдум або на розгляд Парламенту після його нових виборів (можливість ратифікації визначається рішенням Парламенту). Треба пояснити, що існуючий в Японії баланс політичних сил не дозволяє партіям, які виступають за внесення змін до Конституції, досягти в Парламенті необхідного для цього кворуму.
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 205; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!