Основи конституційного права Італії. Області мають адміністративну діяльність у сферах, в яких вони приймають закони



377

Області мають адміністративну діяльність у сферах, в яких вони приймають закони. Області зі спеціальним статусом мають ширші повноваження і у них є права, що перевищують компетен­цію звичайних областей у специфічній для кожної з них сфері.

На національному рівні області беруть участь у виборах Пре­зидента республіки, мають ініціативу при проведенні голосу­вань у формі народного вето і конституційних референдумів (статті 75 і 138), право законодавчої ініціативи (ст. 121).

Органами областей зі звичайним і спеціальним статусом є ради, джунти і голови джунт. Рада зі своїм головою є законодавчим ор­ганом, що контролює діяльність виконавчої влади. Джунта – ви­конавчий орган.

Чисто адміністративними одиницями є провінції (їх близько 100) і комуни (близько 8 тис.). Вони мають виборні органи й орга­ни виконавчої влади. Перші – ради; другі – у провінціях – джун-ти, що обираються зі складу ради, а в комунах – муніципальні джунти і мер, який виконує ще й функції представника держави. Обсяг компетенції цих територіальних одиниць невеликий – деякі соціальні, шкільні служби.

Судова система

Згідно зі ст. 104 Конституції, магістратура має автономний й незалежний від усякої влади стан. До магістратури входять судді та прокурори. Вищим конституційним органом у судовій ієрархії є Вища рада магістратури, діяльність якої регулюється Основним законом (статті 104–108) і законом від 24 березня 1958 р., а та­кож рядом актів. Вища рада магістратури включає 24 особи, з яких троє входять за посадою – Президент Республіки як голова, голо­ва і генеральний прокурор Касаційного суду. Інші члени Ради обираються у такій кількості: 14 – магістратами з числа осіб, що належать до різних категорій магістратури, 7 – парламентом на спільному засіданні палат з числа штатних професорів права уні­верситетів і адвокатів з 15-річним стажем.

До компетенції Вищої ради магістратури входить: прийом до складу магістратури, переводи, підвищення й інші заходи, пов’я­зані зі статусом магістратів; призначення і відкликання почесних віце-преторів, світових суддів та їхніх заступників, а також членів

378

Розділ 23

спеціалізованих відділень, що не є магістратами; накладення дис­циплінарних санкцій на магістратів і деякі інші функції.

Судова система Італії поділяється на дві галузі – загальні суди (цивільні та кримінальні справи) і спеціальні суди (адміністра­тивна юстиція). В основі системи загальних судів лежить судо­вий округ, межі якого, як правило, не збігаються з існуючими ад­міністративно-територіальними одиницями. Підставою системи є консиліратори (мирові судді), правомочні розглядати малозна-чущі цивільні справи, їхня посада неоплачувана й не вимагає юри­дичного утворення. Далі йдуть претори, що розглядають апеляції на рішення консиліраторів і розглядають цивільні справи як пер­ша інстанція. Вони також розглядають кримінальні справи, у яких покарання не перевищує трьох років позбавлення волі. Усього в країні близько 1 тис. преторів.

Апеляції на рішення преторів розглядаються в трибуналах, яких у країні близько 150. Кожний трибунал включає трьох суддів. До його складу входять суди присяжних, що розглядають серйоз­ні кримінальні злочини. Рішення в таких судах виноситься двома професійними і шістьма непрофесійними («народними») суддя­ми. Вирок виноситься простою більшістю голосів.

Двадцять три апеляційних суди займаються розглядом цивіль­них і кримінальних справ, що надходять із трибуналів. Кожний такий суд засідає у складі п’яти чоловік.

Вищим судом у системі загальних судів є Касаційний суд. До його функції входить забезпечення єдності судової практики, роз­гляд спорів про компетенцію між судами. Цей орган є касацій­ною інстанцією у справах, розглянутих апеляційними судами. У кожній справі рішення приймає журі з семи суддів, а особливо складні справи можуть розглядатися в об’єднаних парламентах у складі 15 суддів.

Спеціальна (адміністративна) юстиція являє собою самостійну галузь. Вона розпадається на дві підсистеми – загальні адмініст­ративні суди на чолі з Державною радою та спеціальні, очолювані Рахунковою палатою.

Розділ 24

Основи конституційного

Права Швейцарії

Швейцарія — держава в Центральній Європі. Населення — 6,4 млн чоловік, територія — 41,3 тис. кв. км. Швейцарія з багатьох точок зору, включаючи і конституційно-правову, представляє собою, хоч і невелику, але оригінальну державу. Вона ніколи не мала монар­хічної форми правління, не переживала періоду абсолютизму, зав­жди відрізнялась децентралізованим управлінням і високим сту­пенем розвитку демократії. У державі рівноправні чотири дер­жавні мови.

Швейцарія займає особливе місце в Європі. Ця держава з XVII ст. у своїх міжнародних відносинах дотримується політики пос­тійного нейтралітету, який після наполеонівських війн був у 1815 р. гарантований Росією, Великобританією, Францією, Пру-сією, Іспанією.

Конституція

Діюча Конституція була прийнята на референдумі в квітні 1999 р. і набрала сили 1 січня 2000 р. Вона є п’ятою за рахунком (попередні були прийняті в 1791, 1802, 1848, 1874 роках). Як да­нину традиції Конституція зберегла в назві держави термін «кон­федерація» – «Федеральна Конституція Швейцарської Конфеде­рації». Хоча фактично Конституція 1848 р. перетворила Швейца­рію із конфедерації на федерацію.

До структури Конституції входять преамбула і шість розділів, які поділяються на глави, а деякі глави – на відділи. Крім цього, в текст Конституції включені «перехідні положення».

Преамбула є дуже скороченою, вона починається словами «У ім’я Всемогучого Бога!». У ній містяться вказівки на джерела прийняття Конституції («народ і швейцарські кантони»), а також закріплені основні цілі держави: оновлення союзу, укріплення демократії, незалежності та миру.

Перший розділ – «Загальні положення» містить шість статей, що закріплюють склад федерації, її цілі, принцип обмеження су-

380

Розділ 24

веренітету кантонів, національні мови (ст. 4 закріпила чотири національних мови: німецьку, французьку, італійську, реторо-манску), розкривають зміст правового характеру Швейцарської держави (ст. 5). Другий розділ називається «Основні права, гро­мадянство і соціальні цілі». Він регламентує основи правового статусу людини (гл. 1) і соціальні цілі, тобто зобов’язання, що бере на себе Конфедерація і кантони стосовно особистості (гл. 3). Третій розділ – «Конфедерація, кантони і комуни» регламентує взаємовідносини і компетенцію конфедерації, кантонів і комун. У четвертому розділі – «Народ і кантони», регулюються най­важливіші питання участі населення в політичному житті, ос­нови статусу політичних партій, основи процедури здійснення народної ініціативи і проведення референдуму. П’ятий розділ Конституції визначає основи статусу вищих органів державної влади федерації. Розділ включає чотири глави, із них друга ділиться на три відділи: «Організація Федерального збору», «Процедура», «Повноваження». Нарешті, шостий, заключний, розділ закріпив процедуру перегляду Конституції, а також пе­рехідні положення.

Діюча Конституція має ряд особливостей, що відрізняють її від попередніх конституцій і основних законів інших держав. По-пер­ше, як уже зазначалося, дещо суперечливо звучить сама її назва: «Федеральна Конституція Швейцарської Конфедерації». По-дру­ге, Конституція виходить далеко за межі регулювання суто по­літичних відносин, ще більш докладно в порівнянні з попередніми конституціями регулює економічні і соціальні питання. Особливо докладно регулюються питання з охорони навколишнього середо­вища, планування території, водокористування, лісокористування, охорони природи і природної спадщини країни, полювання і ри­бальства, охорони тварин (гл. 2, відділ 4 третього розділу). По-третє, на відміну від більшості конституцій інших країн, значна увага в Конституції Швейцарії приділяється регулюванню фінансових питань, зокрема питань оподаткування, різних видів податків, мак­симальних меж прямих податків (розділ третій, гл. 3 «Положення про фінанси»). По-четверте, особливістю Конституції є детальне регулювання процедури здійснення народної ініціативи і референ­думу. Наприклад, повний перегляд Конституції можуть запропо­нувати сто тисяч «громадян і громадянок», що мають право голо­су. Ця пропозиція передається на голосування народу (референ-


Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 259; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!