Основи конституційного права Італії. них країнах) має двоїсту структуру, – вона включає Президента республіки та уряд – Раду міністрів



371

них країнах) має двоїсту структуру, – вона включає Президента республіки та уряд – Раду міністрів. Складовою частиною систе­ми органів є Конституційний суд, що забезпечує функціонуван­ня державної системи відповідно до норм основного закону.

Парламент Італії складається з Палати депутатів і Сенату, що мають практично рівний статус. Статті 61–82 Конституції регу­люють їхні повноваження і відносини, називаючи обидві «парла­ментами». Рівність палат юридично порушується тільки тоді, коли вони приймають рішення спільно (вибори Президента Республі­ки, призначення членів Конституційного суду, Вищої ради магі­стратури тощо), оскільки Сенат — удвічі менша за чисельністю палата. Але й у цьому разі нерівність палат ілюзорна: депутати й сенатори голосують не за приналежністю до своїх палат, а за при­належністю до своїх партійних фракцій. Нарешті, рівність палат виявляється в однаковому праві домагатися відставки уряду, відмовляючи йому в довірі чи виражаючи недовіру.

Італійські депутати й сенатори мають імунітет і індемнітет. Палати діють на основі власних регламентів, прийнятих абсолют­ною більшістю їхніх членів. Парламент працює в сесійному по­рядку, збираючись на двох сесіях щорічно. Палати можуть бути скликані і на надзвичайні сесії на вимогу їхніх голів, Президента Республіки чи третини їхніх членів. Якщо одна з палат збираєть­ся на надзвичайну сесію, то друга збирається по праву.

Керівні органи палат – бюро. Кожний з цих органів включає голову палати, чотирьох віце-голів, трьох квесторів і 8 секретарів, причому в цих органах повинні бути представлені всі партійні фракції. Бюро обирається на п’ять років, тобто на термін легісла­тури палат.

У палатах утворюються постійні комісії: у Сенаті – 12 чи 13 (на два роки), у Палаті депутатів – 14 (на термін легіслатури). Сенат може утворювати комісію з європейських справ. Профіль комісій в основному повторює компетенцію відповідних міністерств.

У комісіях представлені члени кожної партійної фракції пала­ти. На засіданнях постійних комісій можуть бути присутні члени уряду, причому в засіданнях сенатських комісій можуть брати участь і не члени комісій і їм може представлятися можливість для виступу.

Засідання палат мають публічний характер. На прохання уря­ду, голови партійної чи фракції групи парламентаріїв палата може прийняти рішення про проведення закритого засідання.

372

Розділ 23

Італійський парламент, у цілому, має традиційні для євро­пейських парламентів повноваження. Він законодавствує, причо­му може робити це з будь-якого питання; в Італії не існує регла-ментарної сфери видання нормативних актів, як у Франції. Зако­нодавча ініціатива належить парламентаріям, уряду, обласним радам, Національній раді економіки та праці, а також групам ви­борців не менш як 50 тис. осіб. Виборці, проте, не можуть вноси­ти проекти в галузях, зарезервованих за урядом (бюджет, рати­фікація міжнародних договорів тощо). Усі законопроекти, що пе­редбачають нові витрати, повинні вказувати джерела їхнього покриття. Кожний проект має бути складений у постатейному вигляді. Усунутий проект може бути представлений тільки після закінчення шести місяців. Законопроекти вносяться на розгляд кожній із палат і набувають чинності законів тільки після схва­лення обома палатами. Винятком є закон про бюджет – його про­ект подається на розгляд до Палати депутатів. Прийнятий закон промульгується Президентом Республіки протягом місяця.

Особливість законодавчого процесу в парламенті – представ­лення палатам права передавати свої законодавчі повноваження комісіям (ст. 72). У результаті близько трьох чвертей актів на практиці приймається відповідно до цієї полегшеної і прискоре­ної процедури. Однак закони про конституційний перегляд, ви­борчі закони, акти про бюджет, про делегування законодавчої вла­ди, що санкціонують ратифікацію міжнародних договорів, завжди розглядаються при дотриманні нормальної процедури.

Парламент може делегувати уряду свої законодавчі повнова­ження, але делегування не допускається в конституційній сфері, сфері виборчого права, прийняття бюджету, у ратифікації міжна­родних договорів.

Уряд несе колективну відповідальність перед будь-якою палатою парламенту. При конституюванні уряд повинний одержати довіру обох палат. Італійському парламенту відомі такі форми контролю за діяльністю уряду, як усні та письмові питання, інтерпеляції, комісії з розслідування. Резолюції недовіри – найбільш «грізна» зброя парламентських палат – мають бути підписані щонайменше десятою частиною членів якої-небудь палати; такі резолюції обго­ворюються після закінчення трьох днів із моменту внесення.

У міжнародній сфері італійський парламент ратифікує дого­вори з іншими державами, оголошує про війну. У судовій галузі


Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 216; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!