Основи конституційного права Великобританії. На всіх рівнях адміністративно-територіального розподілу Великобританії місцева влада представлена органами місцевого самоврядування
359
На всіх рівнях адміністративно-територіального розподілу Великобританії місцева влада представлена органами місцевого самоврядування. У Великобританії діє автономна система місцевого самоврядування, за якою пряме підпорядкування за вертикаллю здійснюються в обмеженій формі. Система місцевого самоврядування Великобританії за вертикаллю включає дві ланки. Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження у рамках, які визначені центральною владою. Члени місцевих рад обираються громадянами та здійснюють свою діяльність на безкоштовній основі. Рада обирає з числа радників голову (у містах – мера). До компетенції місцевих рад належать питання місцевого значення: дорожній рух, соціальне обслуговування, пожежна безпека тощо. Акти органів місцевого самоврядування – це, як правило, акти делегованого законодавства. Нормативні постанови встановлюють загальнообов’язкові правила для визначної території та затверджуються відповідним центральним урядовим відомством. За законністю таких постанов спостерігають судові інстанції.
У 1997 р. Великобританія підписала Європейську хартію про місцеве самоврядування 1985 р., що поставило питання про конституційну реформу системи місцевого управління. Лейбористський уряд під керівництвом Е. Блера вже здійснив деякі заходи у цьому напрямі. Наприклад, у рамках конституційної реформи у 2000 р. відбулися вибори Міських зборів та мера Лондона.
|
|
|
Розділ 23 Основи конституційного права Італії
Італійська республіка розташована на півдні Європи, на Апен-нінському півострові. Межує з Францією, Швейцарією, Австрією і Словаччиною. Територія – 301,3 тис. кв. км, населення – 57,2 млн чоловік.
Сучасна італійська держава бере свій початок з XIX ст., коли відбувався процес національно-політичного об’єднання. Ще 1848 р. у королівстві Сардині-П’ємонт була введена перша конституція, відома в історії як Альбертинський статут. Після об’єднання Італії 1861 р. ця конституція була поширена в усій державі в цілому. Згідно з тим актом підсилювалася форма державного правління у вигляді обмеженої монархії, що згодом трансформувалася в парламентарну монархію.
Після приходу до влади фашистів (1922 р.) ця форма правління формально збереглася, хоча сам парламент згодом був ліквідований. Формально залишалася в силі й Конституція 1848 р., однак державний лад був кардинально змінений низкою законів, прийнятих у 1922–1928 рр. Ці закони встановили інститут так званої корпоративної держави.
Після Другої світової війни за результатами референдуму, проведеного у червні 1946 р., була ліквідована монархія і встановлена республіканська форма правління.
|
|
|
Нова Конституція Італії була прийнята на урочистому засіданні Установчих зборів 22 грудня 1947 р. 453 голосами, проти було подано 83 голоси. 27 грудня 1947 р. Конституція була про-мульгована Тимчасовим главою держави І. Бономі, а з січня 1948 р. вона набрала чинності.
Конституція
Італійська Конституція – це багатоплановий, ретельно і детально пророблений політико-юридичний документ. Вона не має окремої преамбули. Філософські установки, соціально-правові основи та юридичні принципи відбиті безпосередньо у відповідних розділах самого конституційного тексту. Тим самим (як це прийнято вважати в італійській конституційній доктрині) підвищуєть-
Основи конституційного права Італії
361
ся юридична значущість і обов’язковість конституційних принципів і норм, що стосуються загальних питань державного устрою, демократичного характеру італійської держави та його прихильності до забезпечення громадянських прав і свобод.
Конституція складається з вступного розділу «Основні принципи», двох головних частин – «Права й обов’язки громадян» і «Устрій республіки» – і перехідних заключних постанов. Усього в Конституції 139 статей. Перехідні та заключні постанови мають свою особливу, римську нумерацію (усього XVIII статей).
|
|
|
Італійська Конституція має твердий характер, її перегляд можливий тільки в рамках особливої процедури і за наявності в обох палатах парламенту так званої конституційної більшості. Твердість Конституції додатково підсилюють й особливі повноваження Конституційного суду, що вправі за спрощеною процедурою контролювати конституційність практично всіх прийнятих парламентом законів.
Своєрідно вирішується в італійській Конституції питання про співвідношення міжнародного права і внутрішнього закону. Стаття 10 визначає, що правопорядок Італії погоджується із загальновизнаними нормами міжнародного права.
В італійській Конституції, хоча в ній окремо не згадується про принцип поділу влади, чітко розмежовані три основні державні функції: законодавча влада належить парламенту й обласним радам у межах їхньої компетенції; виконавча влада є прерогативою Президента Республіки, міністрів і органів виконавчої влади областей, провінцій і комун; судова влада входить до компетенції різних судових органів, включаючи Конституційний суд. Особливе місце в італійській Конституції посідають взаємини між державою і католицькою церквою. Значною мірою це пояснюється не тільки католицькими традиціями Італії, а й тим, що на її території, у Римі, розташований Ватикан – релігійний і адміністративний центр католицької церкви, а римський первосвященик – Папа – за традицією є римським єпископом.
|
|
|
Ще 1929 р. між італійською державою і Ватиканом були укладені особливі «Латеранські угоди» (Договір і Конкордат), що гарантували частковий суверенітет і міжнародну правосуб’єктність Ватикану і регламентували відносини з католицькою церквою як традиційною релігією Італії. Конституція, підтверджуючи, що відносини між італійською державою, Ватиканом і католицькою
362
Розділ 23
церквою регулюються раніше підписаними Латеранськими угодами, тим самим додає конституційного характеру нормам, що містяться в цих угодах.
При цьому італійська Конституція має світський характер, додержується принципів відділення Церкви від держави і рівності віросповідань. До остаточного тексту Конституції не увійшла ст. 1 Альбертинського статуту, за яким «католицька апостольська римська релігія» була єдиною державною релігією. Пізніше, 1984 р., ця формула була також виключена з переглянутого тексту Конкордата.
Партійна система.Протягом піввікового періоду, що минув з моменту вступу в силу нинішньої Конституції, італійська держава в цілому розвивалася демократичним шляхом. Це, зокрема, знайшло своє підтвердження і в еволюції ліво- і праворадикаль-них партій – комуністів і неофашистів, у їхньому нинішньому поверненні в конституційні рамки.
Італійська система політичних партій зазнала серйозних змін на початку 90-х років минулого століття. Традиційно найчисель-ніша Християнсько-демократична партія (ХДП) значною мірою втратила підтримку населення і розпалася на ряд невеликих партій, які претендують на її електорат. Суперник ХДП — Італійська комуністична партія (ІКП), найбільша комуністична партія Західної Європи, в 1991 р. перетворена на партію соціал-демокра-тичного спрямування – Демократичну партію лівих сил (ДПЛС). Крім того, створені нові партії. В Північній Італії і в країні в цілому посилився вплив правого політичного крила. На виборах 1991 р.,християнські демократи отримали менше 30% голосів, а коаліція партій, в якій вони відігравали провідну роль, зібрала менше половини голосів електорату.
У період з 1948 по 1963 рр. ХДП, тісно пов’язана з римсько-католицькою церквою, була достатньо сильною організацією і могла управляти самостійно, але зазвичай вступала в коаліцію з іншими партіями. Християнські демократи виступали як ядра майже 50 коаліційних урядів післявоєнного періоду.
Другою за чисельністю партією Італії була ІКП. З часів Другої світової війни вона мала масовий характер і намагалася прийти до влади, але заперечувала насильницькі революційні способи політичної боротьби. В 1950–1960 рр. ця партія перестала спиратися на СРСР і навіть піддала критиці його керівництво. Вона
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 232; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!