Зовнішньої політики зарубіжних країн



Державні інтереси зарубіжних країн.

Конституційні принципи

Зовнішньої політики зарубіжних країн

Поняття зовнішньої політики обіймає:

– завдання і цілі, які переслідують держави стосовно інших держав;

– засоби і методи, які вони використовують для задоволення своїх інтересів.

Державний інтерес (raison d’etat) можна визначити, як усві­домлену потребу. Потреби, в свою чергу, визначаються конкрет­ними для кожної держави внутрішніми і зовнішніми умовами її існування, такими, як особливості географічного положення, за­безпеченість сировиною, рівень індустріалізації, продуктивність сільського господарства, національний склад населення, історичні традиції, місце в системі міжнародних відносин.

Всі ці умови об’єктивно детермінують потреби держави і ви­значають її інтереси.

Слід, розрізняти:

а) державний інтерес, як достеменно вивірена модель потреб країни, тобто інтерес, який визначається в результаті науково-достовірного аналізу сучасної міжнародної ситуації і екстрапо­ляції на цій основі майбутнього;

б) підміну істинного державного інтересу інтересом якоїсь політичної партії, національної чи релігійної групи, якій для за­хоплення влади потрібна поразка своєї власної держави в непо­пулярній війні або якісь інші зовнішньо-політичні провали партії влади. В. І. Ленін у «Письмах издалека» та «Апрельских тезисах» проголосив, гасло «Борьба за поражение своего правительства в империалистической І мировой войне»1.

На демонстрацію 18 липня 1917 року більшовики вийшли під гаслом «Долой наступление».

1 Верт Н. История советского государства 1900/1991. – М.: Весь мир, 2000. – С. 91; Ленин В. И. П.С.С. – Т. 26. – Изд. 5. – С. 286, 291.

222

Розділ 17

Заради збереження влади, а не керуючись стратегічним міркуван­ням більшовики підписали ганебний Брест–Литовський мирний до­говір з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією.

На зовнішню політику держав суттєво впливають також суб’єк­тивні ідеологічні чинники: революційні і консервативні політичні доктрини. У сфері зовнішньої політики широко відомі такі, як:

а) «політика легітимізму» проголошена країнами так званого Священого Союзу на початку XIX ст. після поразки французької буржуазної революції, наполеонівських війн;

б) англійська політична доктрина «блискучої ізоляції (Splendid isolation policy)»;

в) європейська доктрина рівноваги сил (balance of power). Ши­роко відомі численні американські доктрини:

– доктрина Монро 1823 р., «великої дубини політика» («Big stick policy») на початку XX ст.;

– «доктрина відчинених дверей»;

– доктрини, проголошені американськими президентами після Другої світової війни: доктрина Трумена, доктрина Ейзенхауера, так звана «доктрина Буша-молодшого».

Із зовнішньої політичної практики Радянського Союзу відома «доктрина Брежнєва», за допомогою якої радянська дипломатія намагалась виправдати військові інтервенції збройних сил Орган­ізації Варшавського договору проти Угорщини (1956 р.), Чехос-ловаччини (1968 р.).

Наведені вище доктрини віддзеркалюють тєю чи іншою мірою інтереси окремих держав, або їх угруповань.

Немає в сучасному світі двох держав, чиї інтереси абсолютно ідентичні. Тому чергову фразу деяких комюніке про «досягнення єдності в ході переговорів» слід розуміти в тому сенсі, що одна сто­рона (держава) використала свою військову чи економічну мо­гутність, щоб нав’язати іншій свою волю, або що сторони на основі взаємних поступок досягли «золотої середини» – компромісу.

Найсуттєвішу ознаку відмінності зовнішньої політики від пра­ва чітко визначив ще Гуго Гроцій: «Предмет юриспруденції – пи­тання права і справедливості, предмет політичної науки – доцільність і користь»1.

Кожна держава визначає свою зовнішню політику і в тій чи іншій формі закріплює її основні принципи в Основному законі (Конституції).

Гроцій Г. Три книги о праве войны и мире. – Пролегомены LVII. – С. 50.

Конституційне врегулювання зовнішньої політики...                   223

Серед цих принципів слід назвати наступні:

а) національна незалежність;

б) пріоритет прав людини;

в) самовизначення народів;

г) невтручання у внутрішні справи інших держав; ґ) рівність між державами;

д) відмова від державного тероризму;

е) принцип мирного врегулювання конфліктів.

Національна незалежність.Національна незалежність – най­суттєвіша якість держави. Обмеження свободи волі народу, ані міжнародним, ані національним правом не передбачається.

Незалежність означає дієздатність держави самостійно ство­рювати закони, проводити ту чи іншу міжнародну політику.

На своїй території, щодо свого населення держава має ви­ключні права в тому, що стосується організації та реалізації вла­ди та управління.

Щоразу, коли Міжнародний суд ООН чи арбітраж розв’язує питання, яке стосується територіального об’єднання держави, він встановлює не тільки наявність трьох основних компонентів дер­жав: населення, території та уряду, а також визначає, чи є це те­риторіальне об’єднання дійсно незалежною державою. Так у 1919 р. спір між Німеччиною та Польщею щодо державної незалежності Данціга намагалися вирішувати, надавши йому статус вільного міста під захистом Ліги Націй. Згідно зі статтями 102, 103, 104 Версальського договору VI 1919 р. зовнішні відносини вільного міста здійснювалися Польщею. Саме тому, як визначив Міжна­родний суд у своєму рішенні 1931 р., вільне місто Данціг не може бути визначене державою через брак незалежності.

Пріоритет прав людини.Пріоритет прав людини – політичні, громадянські, трудові, соціальні, культурні та інші – не дар дер­жави, її владних органів, президента, парламенту, уряду, а суве­ренний, іманентний атрибут кожної особи незалежно від раси, ко­льору шкіри, мови, статі, віросповідання, політичних переконань, соціального походження, майнового стану. «Не народ існує для держави, а держава існує для народу». Держава зобов’язана виз­навати природні права людини, захищати їх від будь-яких пося­гань. Гарантованість захисту держави безпосередньо зв’язана з обов’язком держави визнавати та охороняти загальновизнані пра­ва людини. Права людини – одна з найвищих цінностей людської

224

Розділ 17

цивілізації, яка містить в собі найрізноманітніші аспекти як інди­відуального, так і соціального буття. Верховенство прав і свобод особи – основний принцип демократичної правової держави і справедливого громадянського суспільства.

Як вдало сказано у ст. 16 французької Декларації прав люди­ни і громадянина від 26 серпня 1789 року: «суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено поділ вла­ди, не має Конституції».

Самовизначення народів.Ще в середині XX ст., термін «са­мовизначення народів» означав вимогу визволення народів від ярма колоніалізму.

У XXI ст., коли з колоніалізмом практично покінчено на нашій планеті, гасло самовизначення – гасло окремих народів і націй багатонаціональних суверенних держав.

По-перше, народ будь-якої країни має самостійно приймати рішення, підтримувати існуючий у державі суспільний лад і полі­тичний устрій чи вимагати змін у тому чи іншому напрямі шля­хом голосування або в певних випадках за допомогою актів про­тесту аж до повстання чи революції.

По-друге, територіальні зміни: об’єднання кількох незалежних держав у єдину державу, відокремлення від держави частини її території і створення на ній окремої самостійної держави або при­єднання до території іншої незалежної держави. Таке об’єднання, приєднання чи розділення здійснюється відповідно до висловле­ної волі народу, а також за умови додержання норм і принципів міжнародного права.

Згідно з даним принципом народи мають право вільно визна­чати свій політичний статусі, економічний, соціальний і культур­ний розвиток. Держави зобов’язані забезпечити існування і са­мобутність національних меншин.

Засоби самовизначення – створення незалежної суверенної держави, приєднання, об’єднання. Разом із цим, слід пам’ятати: принцип самовизначення не повинен підривати принципу тери­торіальної цілісності існуючих суверенних держав.

Невтручання у внутрішні справи.Принцип невтручання за­кріпився в міжнародному праві з часів Французької революції 1789–1795 років. Так, Декларація Французьких Національних зборів, яку було прийнято 22 квітня 1792 р. за доповіддю Кондор-се, проголосила: «...Кожній нації належить виключна влада дава-


Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 261; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!