Розділ 8 Політико-територіальний устрій держави
Поняття політико-територіального устрою
Під політико-територіальним устроєм слід розуміти національно-територіальну організацію держави, що охоплює правове становище складових частин держави (республік, штатів, провінцій, земель, кантонів тощо) і порядок взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади.
Політико-територіальний устрій вивчає проблеми з питань організації території держави, її складових частин, їх правове становище, взаємовідносини між центральними й місцевими державними органами влади.
Розрізняють дві основні форми політико-територіального устрою: унітарну та федеративну. Вибір конкретної форми політи-ко-територіального устрою залежить від багатьох чинників: соціально-економічних, географічних, історичних, національних, площі території тощо.
Унітарна форма політико-територіального устрою
Унітарною називається єдина централізована держава, з територією, що розподілена на звичайні адміністративно-територіальні або національно-територіальні одиниці, до складу яких не належать державні утворення. У сучасному світі більша частина держав – і однонаціональних, і багатонаціональних як республіканських, так і монархічних – є унітарними.
Унітарна форма закріплена деякими конституціями. Так, у Конституції Іспанії зафіксовано, що вона грунтується на непорушній єдності іспанської нації, яка є єдиною і неподільною для всіх іспанців. Вона визнає і гарантує право на автономію національностей і регіонів, де вони проживають, а також відносини солідарності між ними. Конституція Італійської Республіки проголошує: «Республіка єдина і неподільна, визнає та заохочує місцеві автономії; здійснює найширшу адміністративну децентралізацію у тих сферах діяльності, які входять до компетенції держави; ко-
|
|
|
88
Розділ 8
ординує принципи й методи законодавства стосовно вимог автономії та децентралізації». Китайська Народна Республіка є, як відомо, багатонаціональною державою. Проте за формою політи-ко-територіального устрою КНР це – унітарна держава. Конституція КНР 1982 р. проголошує її єдиною багатонаціональною державою, яка була утворена загальними зусиллями народів різних національностей усієї країни, а автономія надається національним меншостям, що компактно мешкають на її території. А ось Конституція Республіки Болгарія 1991 р., на території якої проживає національна меншість (турки), проголошуючи Болгарію єдиною з місцевим самоврядуванням, додає, що у державі утворення територіальної автономії вважається неприпустимим.
Більшість конституцій зарубіжних держав безпосередньо не закріплює унітарної форми державного устрою.
|
|
|
Унітаризм прийшов на зміну феодальній роздрібненості й тому в історичному сенсі зіграв прогресивну роль. На сучасному історичному етапі є змога простежити тенденцію щодо зміцнення центральної влади у державах, посилення контролю центральних органів влади за місцевими органами та органами самоврядування. З погляду на управління державою унітарній формі віддається перевага перед федерацією.
Як політико-територіальна форма устрою унітаризм має такі головні ознаки: на території всієї країни діє єдина конституція; функціонує єдина система вищих органів державної влади й управління, а її юрисдикція поширюється на всю територію країни; правосуддя здійснюється у межах централізованої системи на підставі єдиних норм матеріального та процесуального права; діє єдина структура органів конституційного контролю (нагляду); територія розподіляється, як правило, на прості адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, округи, воєводства тощо), а іноді й на автономні адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, правове становище яких регулюється конституцією й нормативними актами (КНР, Італія, Іспанія); права органів влади і самоврядування встановлюються в однобічному порядку центральною владою; встановлене єдине громадянство.
Унітаризм певною мірою зумовлюється також потребами ринкової економіки.
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 414; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!