Конституційно-правовий статус людини і громадянина                77



бер, «... якщо звести рівність до ступеня зрівняльності, – це буде рівнозначно рабству».

Крім того, притаманний «країнам реального соціалізму» тота­літарний режим встановив таємну ієрархічну систему пільг і при­вілеїв для верхівки монопольно пануючої партії і певного кола осіб, які керували всіма сферами життя держави.

Хоча жодний закон такого не містить, керівники, які належа­ли до так званої номенклатури, були фактично звільнені від кри­мінальної і адміністративної юрисдикції, мали спеціальні крам­ниці, санаторії, буфети і т. ін.

Конституційні права та свободи

Природні права і свободи.Громадянське суспільство фор­мується в процесі перетворення підданих на громадян, тобто на таких членів спільноти мешканців даної держави, які відчули по­чуття власної гідності та спромоглися робити політичний вибір, спираючись на чітке розуміння того, з чого складаються їхні при­родні права. Це формування розпочинається одночасно з пере­творенням етнічного союзу на суверенний народ, який усвідом­лює себе як націю. Народ – це той, чия правосвідомість піднялася до розуміння нагальної потреби визнання і здійснення природ­них і невід’ємних прав людини і громадянина, з одного боку, і підпорядкування собі державних владних органів – з другого, ос­кільки тільки суверенний народ є законним джерелом влади.

Свобода полягає в тому, щоб перетворити державу з організації, яка стоїть над суспільством, на організацію, яка суспільству підпо­рядкована. З цього приводу влучно висловився Г. Померанц: «Сло­во «нація» визначило перехід від вірності королю до суверенітету народу. Нація – це піддані короля, які усвідомили себе сувереном».

Епоха Відродження пробудила в людях громадянські почуття через усвідомлення своїх природних прав. Аналіз юридичних норм, заснованих на природній сутності людини, дозволяє виділити два види таких норм. Перший вид складають норми, зумовлені фізич­ними якостями і потребами людини, тобто норми, які регулюють відносини між людьми щодо продовження роду: шлюбні стосунки, батьківське піклування про дітей тощо. Другий вид об’єднує нор­ми та принципи, зумовлені інтелектуальними якостями людини, розумінням таких понять, як добро і зло, свобода і рабство, спра-

78

Розділ 7

ведливість і несправедливість, правда й неправда. Велика Фран­цузька революція (XVIII ст.) назвала природним правом людини і громадянина право на «свободу робити все, що не завдає шкоди іншому». Свобода є передумовою гідного людського існування. Це, насамперед, свобода від безпідставного арешту, свобода від тортур, свобода вибору місця проживання, свобода слова.

Виняткове значення свободи слова влучно сформулював анг­лійський драматург Р. Шерідан у відомому афоризмі: «Свобода преси – єдина з громадянських свобод, яка здатна гарантувати всі останні». Свобода слова — досить небезпечне, але конче по­трібне демократичній державі право людини. «Держава може дійти сум’яття, — писав французький консервативний політик де Бональд, — внаслідок того, що пишуть часописи, але вона може загинути внаслідок того, про що вони мовчать».

Найважливішим з природних прав людини є право на життя. Це природне право людини передусім містить принципи, які за­безпечують фізичне існування людини і людства в цілому, тобто право на мир. Декларація про право народів на мир була схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 12 листопада 1984 р. (Резолюція 39/11): «...Генасамблея... переконана у тому, що життя без війни слугуватиме основою... повного здійснення прав і свобод людини.., що в ядерну епоху встановлення міцного миру на Землі є щонай­першою умовою збереження цивілізації, людства і його існуван­ня...». Сучасні держави закріплюють право на мир у своїх консти­туціях – правових актах найвищої правової сили. Так, Основний Закон ФРН у преамбулі та в ч. 2 ст. 1 «...визнає непорушні і невід’ємні права людини як основу кожного людського співтова­риства, миру і справедливості в усьому світі»; в ч. 1 ст. 26 заборо­няє дії, «...здатні порушити мирне спільне життя народів». Підго­товку агресивної війни Основний Закон ФРН проголошує анти-конституційною дією. Згідно зі ст. 11 своєї Конституції «Італія відкидає війну як посягання на свободу інших народів і як засіб вирішення міжнародних конфліктів...». Стаття 9 чинної Консти­туції Японії проголошує: «Щиро прагнучи міжнародного миру, зас­нованого на справедливості й порядку, японський народ на вічні часи відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування сили як заходу вирішення міжнарод­них спорів». У ст. 18 Конституції України висловлюється прагнен­ня нашого народу до миру в такій формі: «Зовнішньополітична


Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 349; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!