Завдання шкільного курсу орфографії. Поняття про орфограму.
Орфографія (від гр. orthоs – правильний і grapho – пиш у) – це система загальноприйнятих правил про способи передачі звукової мови на письмі.
Значення орфографії в шкільному курсі української мови витікає із соціального значення орфографічної норми, яка, як і інші норми, е невід'ємною рисою літературної мови. Дотримання норм, визначених орфографією, полегшує письмове спілкування, е свідченням належної мовної культури.
Для досягнення основної мети - формування належної орфографічної грамотності - необхідно під час вивчення шкільного курсу мови реалізувати такі завдання:
ü ознайомити учнів з основними орфографічними завданнями;
ü сформувати на основі цих понять орфографічні вміння;
ü навчити писати слова з орфограмами, що не перевіряються;
ü сформувати в учнів потребу й уміння користуватися орфографічним словником;
ü забезпечити необхідні умови для навчання орфографії.
Удосконалювати процес навчання мови можна тільки за умови засвоєння учнями загальних понять курсу, а саме основних наукових правописних термінів. Учень перестане бути безпомічним, тоді, коли під час розпізнавання орфограми вдаватиметься до правил; коли усвідомлюватиме, що порушення цих правил призведе до орфографічної помилки, а вміння знаходити, пояснювати, виправляти останні сприятиме виробленню орфографічних навичок.
Серед теоретичних положень, які мають особливо важливе значення для впровадження раціональної методики навчання орфографії, є вчення про орфограму, відомості про принципи української орфографії, взаємозв'язок орфографії з іншими розділами науки про мову.
|
|
|
Характерною особливістю орфограми (написання, що є наслідком вибору із ряду можливих єдино правильного графічного засобу) є наявність можливих варіантів, з яких вибирається один, правильний.
У методиці пропонуються два основі шляхи вироблення вмінь знаходити орфограму: 1) шукати сумнівні щодо написання місця на інтуїтивній основі, за допомогою цільових настанов; 2) на теоретичній основі внаслідок ознайомлення учнів з умовами, які вказують на орфограму.
У шкільній практиці необхідно поєднувати обидва шляхи: за допомогою цільових настанов розвивати чуття мови, орфографічну пильність і навчати учнів використовувати теоретичні відомості, які вказують на наявність орфограми.
Для вироблення вмінь знаходити орфограму першим шляхом доцільно запровадити систему умовних позначок у кожній письмовій роботі, які є знаками-сигналами для вчителя. Систему умовних позначок можна добирати довільно. Це можуть бути різні підкреслення з позначкою на берегах зошита. Наприклад: 1) підкреслення однією рискою (сумніваюсь у написанні); 2) підкреслення двома рисками (не знаю, як писати); 3) підкреслення хвилястою лінією (написав правильно, але не знаю правила). Умовними позначками учні інформують учителя про свої труднощі, і це є матеріалом для подальшої індивідуальної роботи, а також для проведення уроків повторення з теми, яку учні засвоїли слабко.
|
|
|
Застосування позначок потребує великої уваги, копіткої роботи, вміння аналізувати написане, з'ясовувати прогалини в знаннях.
Для системи українського правопису характерні орфограми, надзвичайно різноманітні за своєю природою, походженням, умовами обґрунтування, особливостями використання української графіки. У методиці розроблено типології орфограм на різних основах. За графічним вираженням в українській мові виділено шість типів орфограм:
1) орфограми - букви (земля, Земля);
2) орфограми - апостроф (п'ять, свято);
3) орфограма - рисочка, або знак переносу (лю-блю, во-да);
4) орфограма - дефіс (сон-трава, ходи-но);
5) орфограми - пропуски (день у день, ні з ким.);
6) орфограми - контакти (білосніжний, проте).
Шкільна програма виділяє на цій основі два типи орфограм: 1) буквені (знання); 2) не буквені (будь-який). Буквені і не буквені орфограми поділяються на безваріантні і варіантні.
|
|
|
Безваріантними є написання, які допускають вживання одного або із двох і більше можливих лише одного графічного запису (Лук'ян, пів'яблука, пів-Києва). Варіантними є написання, які допускають вибір із кількох не одного, а, залежно від умов, різних графічних записів (зцілення, хочуть, бачать).
Орфографія в шкільному курсі української мови пов'язує в практичних діях знання з усіх розділів мовознавства: фонетики, будови слова і словотвору, лексики, морфології і синтаксису.
Ознайомлення з принципами української орфографії програмою не передбачено, проте вони лежать в основі методики навчання правопису: властивості орфографії визначають вибір методів і прийомів навчання. Механізм формування в учнів орфографічних умінь і навичок довготривалий. Це пов'язано з особливостями пам'яті, для якої характерні не лише властивості запам'ятовування і відтворення, а й забування. Тому методика оволодіння орфографією передбачає періодичну корекцію учнівської вправності на основі системи послідовно виконуваних дій. Сюди входить: 1) аналіз лексеми з неправильно вжитою орфограмою; 2) зіставлення її з нормативним написанням літературної мови; 3) виконання орфографічного розбору, аналітичних вправ для запобігання правописних відхилень тощо; 4) конструювання слів за поданими моделями ті без них, утворення граматичних форм; 5) творчі вправи на складання зв'язних тексті в, вправи - редагування, переклади; 6) диктанти.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!