Ш.О має певне смислове нав антаження, певний зміст, у св ідомлений
К олективом.
Найбільш прийнятною є традиційна класифікація частин
мови за чотирма ознаками: категоріальним значенням,
морфологічними категоріями, синтаксичними властивостями,
характером суфіксів. На їх основі доцільно виокремлювати
дванадцять частин мови: іменник, прикметник, числівник,
займенник, дієслово, прислівник, слова категорії стану,
модальні слова, прийменник, сполучник, частку, вигук.
— Лексичне значення слова має мінімальний рівень узагальнення
(абстрагування), якого достатньо для розрізнення
окремих слів, але недостатньо для розрізнення груп однотипних
слів. Тому частини мови розрізняються не лексичним, а
категоріальним значенням, оскільки воно є вищим рівнем
узагальнення і базується на лексичному значенні окремих
слів. Категоріальне значення об’єднує слова з однотипним
лексичним значенням в окрему групу і одночасно відокремлює
Гі від групи слів з іншим лексичним значенням. Категоріальне
значення мають усі частини мови, в тому числі і займенники,
прийменники, сполучники, частки, вигуки.
Категоріальне значення є ознакою, на основі якої всі
слова мови групують у класи, паритетні між собою в комунікативному,
когнітивному та структурному відношенні.
Вони виконують рівнозначні, однаково важливі для мовлення
функції. Ці паритетні класи слів з непаритетними
функціями є частинами мови. '
Кожна з них протиставляється всім іншим (іменники —
|
|
|
неіменники: прикметники, числівники, займенники, дієслова,
прислівники; прикметники — неприкметники:
іменники, числівники, займенники, дієслова).
За характером функції частини мови поділяються на
номінативні, вказівні, зв’язкові(прийменник, сполучник,
частка) івиражальні(вигуки, звуконаслідування). Поділ
на повнозначні і неповнозначні (або службові) умовний і
неприйнятний, бо не охоплює всіх слів (вигук не відносять
ні до повнозначних, ні до службових), а функції кожної
з о Морфологія як розділ граматики
частини мови, які б вони не були (службові чи повнозначні),
є однаково важливими. Все, що існує в мовній системі,
іірпцює на когнітивну (пізнавальну) і комунікативну функції,
тому в ній усе важливе, все повнозначне і водночас
(службове, бо чомусь служить. Наприклад,"іменник служить
дієслову, яке в свою чергу служить іменнику. Немає
підстав вважати прийменник, сполучник, частку неповно-
;іиачними (неповноцінними) словами. Вони мають усе
необхідне для виконання своїх функцій, зокрема стільки
семантики і таку, скільки і яка їм для цього потрібна. Тому
вони також повнозначні, повноцінні у своєму вияві, у
своїй функції. Протиставляються самостійні і службові,
|
|
|
тобто несамостійні частини мови. ---- ' ".
Наявність чи відсутність морфологічних категорій сама
по собі вже є диференціальною ознакою частини мови.
Наприклад, наявність категорії виду і часу в словах із значенням
дії (читав, прочитав, читаю, прочитую) маркує
їх як дієслова, а відсутність їх у словах із значенням дії
(читання, прочитання) маркує ці слова як недієслова= -
Але буває, що не самі морфологічні категорії, а особливості
морфологічних ознак протиставляють одну частину
мови іншим. Наприклад, іменники і прикметники мають
морфологічну категорію роду, але грамеми роду іменника
нідрізняються від грамем роду прикметника несинтаксичним
характером. На основі особливостей морфологічних ознак до
окремих частин мови віднесено займенник і числівник.
Диференціальною ознакою частин мови є також характер
суфіксів. Одні суфікси маркують лише іменник (ець,
теяь, -ник, -иц-я), інші — лише прикметник (н-ий, -ськ-
ий, ов-ий, ів, ин) або лише дієслово (ти, -ся, а, ува).
Але ця ознака виявляється лише в словах зі службовими
словотвірними морфами.
Отже, є підстави виділяти як окремі частини мови
іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово,
|
|
|
прислівник, станівник, модальник, прийменник, сполучник,
частку, вигук за чотирма ознаками (категоріальним
значенням, морфологічними категоріями, синтаксичними
функціями, суфіксами) і протиставляти самостійні частини
мови несамостійним, тобто службовим.
71. Звязок морфології з іншими розділами курсу.
І снуєтісний взаємозв’язок між підсистемами граматики;
словотвором, морфологією і синтаксисом. Він сформувався
на базі двобічного характеру їх одиниць і високого рівня
абстракції в словотворі (пор. поняття дериватеми), морфології
(пор. поняття грамеми), синтаксисі (пор. поняття
синтаксеми).
Дуже тісний зв’язок між морфологією і синтаксисом.
Морфологія вивчає зміни форм слів. Але ці зміни виникають
лише тоді, коли слова поєднуються між собою в реченні.
Отже, всі наявні в морфології явища спочатку були в
синтаксисі. Наприклад, словоформи іменників формуються
в синтаксичних словосполученнях; лежить книга, немає
книги, завдячувати книзі, бачу книгу, задоволений
книгою, напис на книзі. Значна частина синтаксичних
явищ зумовлена морфологічними. Наприклад, якби в українській
морфології не було наказової форми дієслова, сурядних
і підрядних сполучників, дієприслівників, то в
|
|
|
синтаксисі не було б спонукальних, складносурядних,
складнопідрядних речень і дієприслівникових зворотів.
Зв’язок між морфологією і синтаксисом такий тісний і
складний, що віднесення окремих граматичних явищ до
морфології чи синтаксису не може бути вирішене однозначно.
Наприклад, активний і пасивний стан дієслів —
явище більш синтаксичне, ніж морфологічне. Те ж саме
стосується і категорії відмінка іменників, роду, числа і
відмінка прикметників тощо.
72. Види вправ при вивченні морфології
73. Місце синтаксису в курсі української мови. Формування синтаксичних понять.
Синтаксис (гр. syntaxis — побудова, зв'язок, сполучення) — розділ граматики, який вивчає значення та будову словосполучень і речень.
Значення навчання синтаксису. Морфологія і синтаксис найповніше виявляють ознаки мови як цілісної системи. Під час вивчення морфологічних категорій обов'язково враховуються синтаксичні ознаки, а вони зумовлюються певними морфологічними властивостями. Засоби кожного мовного рівня набувають повноти свого значення тільки в найменшій комунікативній одиниці (реченні), що є об'єктом вивчення синтаксису. Звідси його важлива роль у формуванні комунікативних умінь і навичок школярів. На думку К. Плиско, синтаксичний рівень є основою для вивчення функціональної значущості мовних одиниць усіх інших рівнів, вивчення синтаксису створює умови для засвоєння норм літературної мови, розвитку логічного мислення й мовлення учнів, формування пунктуаційної грамотності та навичок виразного читання. Саме синтаксис допомагає зрозуміти комунікативну функцію мови й шляхи її здійснення.
Зміст і завдання навчання синтаксису. Підготовка до сприймання синтаксичних категорій здійснюється практичним шляхом. Діти вживають у своєму мовленні синтаксичні конструкції, за допомогою практичного досвіду розрізняють їх за функціональним призначенням. Знання з синтаксису закладаються початковою школою, далі розширюються пропедевтичним курсом у 5 класі. Систематичне навчання цього розділу граматики здійснюється в 7-9 класах за програмою "Рідна мова" та в 8-9 класах за програмою "Українська мова". У класах (школах) з поглибленим вивченням української мови посилюється увага до функціональних властивостей різноманітних синтаксичних одиниць у текстах різних стилів, типів, жанрів. ^Методикою передбачається п'ять етапів навчання синтаксису: практичне ознайомлення з синтаксичними поняттями в початковій школі; пропедевтичне вивчення синтаксису в 5 класі; систематичний курс синтаксису; удосконалення комунікативних умінь і навичок учнів старшої школи на основі узагальнення відомостей про синтаксис української мови.
Зміст програм у мовній лінії передбачає засвоєння таких базових синтаксичних понять: словосполучення, головне і залежне слово, речення, головні члени речення (підмет і присудок), другорядні члени речення (додаток, означення, обставина), порядок слів у реченні, просте речення, однорідні члени речення, звертання, вставні слова, відокремлені члени речення, складне речення, сполучникове й безсполучникове складне речення, речення з прямою і непрямою мовою, складне синтаксичне ціле.
Програмами визначено державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. Так, внаслідок навчання синтаксису учні повинні оволодіти такими уміннями й навичками: виділяти словосполучення в реченні, знаходити в словосполученні головне й залежне слово, розрізняти словосполучення н речення, складати словосполучення за заданими схемами, добирати різні за будовою словосполучення для вираження того самого смислу, розрізняти прості і складні речення, види речень за метою висловлювання, за емоційним забарвленням, за будовою, визначати члени речення, звертання, вставні слова, відокремлені члени речення, правильно й доречно використовувати в мовленні різні види простих і складних речень, здійснювати синтаксичний розбір словосполучень і речень, визначати пряму й непряму мову, правильно інтонувати речення та їх складові частини.
Залежно від своєрідності навчання в різних за типом школах, визначаються особливості вивчення синтаксису. Питома вага надається комунікативному аспекту в усіх типах шкіл.
Школи та класи з поглибленим вивченням предмета посилюють значений лінгвістичного аспекту, заглиблюючись у синтаксичну теорію. Учні засвоюють такі поняття, як предикативність, типи підрядного зв'язку, інфінітивні, еліптичні речення, невласне пряма мова, період та ін. Сприяють удосконаленню усного та писемного мовлення поглиблені відомості про різні види простих і складних речень, способи вираження головного члена в односкладних реченнях, умови відокремлення другорядних членів тощо. Заглиблення в лінгвістичну теорію стає основою навчально-дослідної роботи.
Практичний підхід до питань синтаксису здійснюється в профільних негуманітарних класах. Навчання синтаксису комунікативно спрямоване, окремі положення є основою для розвитку усного мовлення. Приділяється особлива увага культурі ділового мовлення.
Володіння засобами синтаксису формує мовну особистість, розвиває інтелектуальні, духовні, естетичні якості.
Основні засади методики вивчення синтаксису викладені в підручниках, методичних посібниках. Теоретичні засади навчання синтаксису розроблені такими вченими, як О.Біляєв, В.Горяний, Н.Іваницька, К.Плиско, Р.Христіанінова та ін. Накопичується досвід методистів і вчителів щодо особливостей використання традиційних методів і прийомів, розробляються нестандартні підходи до вивчення синтаксису в профільних школах (С.Караман, О. Горошкіна). Учитель повинен бути вільним у виборі засобів, форм навчання, підпорядковувати їх тим завданням, що виходять зі своєрідності навчальних закладів.
У процесі навчання синтаксису вчитель має дотримуватися таких методичних принципів:
Навчання синтаксису у зв'язку з морфологією та іншими розділами зумовлене тим, що саме на синтаксичному рівні всі мовні одиниці виявляють свої функції, певні граматичні особливості. Так, визначення частин мови іноді можливе лише в структурі речення на основі зіставлення члена речення й частини мови, вибір лексичних одиниць залежить від контекстуального оточення тощо. Тому усвідомлення синтаксичних понять можливе за умови засвоєння відомостей з інших розділів.
Навчання синтаксису у зв'язку з пунктуацією та інтонацією вимагає посиленої уваги до інтонаційних особливостей різних за структурою, метою висловлення емоційним забарвленням речень. Необхідно виробляти в учнів уміння актуального членування речень відповідно до комунікативного наміру, визначати смислові відношення між частинами складних безсполучникових речень залежно від розділових знаків (коми, тире, двокрапки), доречно користуватися логічним наголосом, відповідно до нього визначати члени речення.
Принцип навчання синтаксису в поєднанні з розвитком зв'язного мовлення забезпечує реалізацію мовленнєвої змістової лінії програми, що полягає в формуванні комунікативної компетенції школярів. Синтаксичні уміння й навички є основою оволодіння мовою як засобом спілкування. Розуміння структурно-смислових ознак речення як найменшої комунікативної одиниці має стати підґрунтям усвідомленого відбору мовних одиниць для реалізації мети спілкування в тих чи інших умовах. Опанування учнями синтаксичних понять сприяє удосконаленню діалогічного й монологічного мовлення. Спостереження над функціонуванням синтаксичних одиниць в текстах різних стилів та жанрів мовлення має бути спрямоване на удосконалення гармонійного розвитку умінь і навичок учнів у чотирьох видах мовленнєвої діяльності. Відповідно активне використання в навчальному процесі різних видів мовленнєвої діяльності, моделювання комунікативних ситуацій залучення школярів до мовленнєвої практики сприятиме засвоєнню синтаксичних понять, виробленню синтаксичних умінь і навичок, передбачених програмою.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 24; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!