Правовий статус адвоката в цивільному процесі

Стр 1 из 3Следующая ⇒

Новий Цивільний процесуальний кодекс України був прийнятий 18 березня 2004 р. і з того часу вже зазнав певних змін, а чинності набрав з 1 вересня 2005 р. разом із Кодексом адміністративного судочинства України.

Законодавством України на адвоката в цивільному процесі покладено подвійні функції. Так, згідно зі статтею 6 Закону України "Про адвокатуру" та главою 4 ЦПК України адвокати в цивільному процесі виконують одночасно функції правозахисту та представництва і є суб'єктами, які здійснюють представництво сторін та третіх осіб у суді (ч. 1 ст. 40 ЦПК України) і мають статус осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 26 ЦПК України).

Таким чином, участь адвоката в цивільному процесі полягає у здійсненні ним представництва та захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та у сприянні суду у всебічному, повному й об'єктивному розгляді обставин справи, прав та обов'язків сторін.

Під час здійснення професійної діяльності адвокату надається право представляти та захищати права й інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх судових органах і на всіх стадіях цивільного судочинства. Для ведення справи в суді адвокат повинен мати повноваження, підтверджені ордером.

Відповідно до статті 44 ЦПК України адвокат як представник у цивільному процесі має право вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути обумовлені у виданій йому довіреності. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються статтями 248—250 Цивільного кодексу України. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути поінформовано суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути в цій самій справі представником іншої сторони.

Відповідно до статті 42 ЦПК України повноваження представників сторін мають бути посвідчені такими документами:

1) довіреністю фізичної особи;

2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду або за місцем його проживання.

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором.

Оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.

Фізична особа може надати повноваження представникові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання.

Цивільний процес є змаганням між позивачем і відповідачем у суді з приводу матеріально-правового спору, а цивільно-процесуальне право — це правила цього змагання. Його результат залежить від чотирьох основних факторів:

• суті матеріально-правового спору;

• процесуального становища сторони;

• особистих рис учасників процесу;

• майстерності ведення процесу.

Судовий процес у цивільній справі має свою стратегію і тактику. В.М. Кравчук уважає, що всі стратегії можна поділити на два види: правильні і хибні. Правильна стратегія — вирішити спір у суді для захисту порушених чи оспорюваних суб'єктивних прав. Хибна стратегія — це використання права на звернення до суду з метою, що не пов'язана із захистом порушених прав. У таких випадках позивач має такі цілі:

• помститись відповідачеві;

• щось комусь доказати (так звані "справи принципу");

• відволікти увагу та ресурси відповідача від інших проблем;

• створити інформаційний привід;

• затягнути вирішення іншої справи;

• відреагувати на порушення закону та ін. Встановити справжню мету позивача є першочерговим

завданням відповідача. Спільною процесуальною метою сторін є вирішення справи на свою користь. Позивач прагне, щоб суд задовольнив його вимоги до відповідача у повному обсязі, а відповідач — щоб суд відмовив у позові. Якщо справу виграти складно, відповідачі обирають іншу стратегію — не програти, різновидами якої є:

• укладення мирової угоди;

• переконання позивача відмовитися від позову;

• унеможливлення виконання рішення суду на користь позивача1.

Обрана стратегія втілюється у процесуальній діяльності зацікавлених осіб. Це вже цивільно-процесуальна тактика, яку В.М. Кравчук визначає як систему прийомів і засобів діяльності зацікавленої особи, використання яких забезпечує найбільш ефективне втілення обраної стратегії під час розгляду цивільної справи в суді.

Систему процесуальної тактики становлять тактичні прийоми — способи діяльності зацікавленої особи, використання яких з урахуванням конкретної ситуації забезпечує найбільш ефективне вирішення окремих завдань.

Тактичні прийоми цивільного процесу В.М. Кравчук класифікує так:

1. За призначенням:

• прийоми нападу (атакуючі);

• прийоми захисту (захисні);

• прийоми роботи із судом та іншими учасниками процесу (організаційні);

• прийоми затягування справи;

• прийоми доказування (доказові).

2. За джерелами:

• нормативні (регламентовані нормами процесуального закону);

• психологічні (ґрунтуються на даних психології);

• змішані.

3. За стадіями застосування:

• тактичні прийоми, що застосовуються на стадії порушення справи;

• тактичні прийоми, що застосовуються на стадії підготовки справи до розгляду;

• тактичні прийоми, що застосовуються на стадії судового розгляду;

• тактичні прийоми, що застосовуються на стадії оскарження рішень;

• тактичні прийоми, що застосовуються на стадії виконавчого провадження.

4. За множинністю застосування:

• одноразові (прийом можна застосовувати лише один раз);

• багаторазові (прийом можна застосовувати декілька разів упродовж справи).

Вимогами для використання певних тактичних прийомів є:

• законність (тактичний прийом не повинен суперечити закону);

• доцільність (придатність прийому для досягнення запланованої мети);

• ефективність (застосування прийому, який з урахуванням обставин може дати найкращий результат);

• індивідуальність (кожний тактичний прийом повинен застосовуватись з урахуванням конкретних обставин справи);

• безпечність (ризик негативних наслідків має бути мінімальним);

• плановість (тактичні прийоми застосовуються послідовно, планомірно);

• надійність (висока ймовірність отримання запланованого результату);

• узгодженість (тактичні прийоми мають взаємодіяти між собою і сприяти виробленню однієї стратегії);

• рентабельність (відповідність затрачених зусиль і цінності отриманого результату);

• раптовість (тактичні прийоми потрібно застосовувати несподівано для протилежної сторони);

• таємність (протилежна сторона не повинна знати, що ви збираєтесь робити);

• оперативність (інша сторона не повинна мати часу для правильного, продуманого реагування. Це досягається вибором найкращого моменту для вчинення дії, швидким реагуванням на дії супротивника та вжиттям контрзаходів)2.

Висновок: Таким чином, участь адвоката в цивільному процесі полягає у здійсненні ним представництва та захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та у сприянні суду у всебічному, повному й об'єктивному розгляді обставин справи, прав та обов'язків сторін.

Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!