Вироблення захисником правової позиції у справі
Взявши на себе захист певної особи, захисник вступає до кримінальної справи. Перш за все захиснику потрібно визначити для себе певну позицію, яку він буде займати у кримінальній справі. Позицію захисника у справі не можна зводити до визначеної думки. О.Р. Михайленко зауважує, що вона включає конкретне цілеспрямування, систему тез і аргументів, способів і методів дій, їх осмислення й аналіз35.
Є.Ю. Львова зазначає, що на вибір позиції захисника у кримінальній справі впливають такі чинники:
• визнання вини клієнтом;
• позиція клієнта та його особа;
• позиція потерпілих, свідків та їх особи;
• позиції співучасників та їх особи;
• позиції інших захисників, їх професіоналізм та життєвий досвід;
• матеріали справи;
• обстановка розслідування справи (політизація справи, інші обставини);
• психологічні особливості осіб, від яких залежить вирішення справи36.
Для зайняття правильної процесуальної позиції захисникові часом недостатньо наданих йому слідчим матеріалів справи. Особливу роль тут відіграють відомості, які захисник отримує від свого клієнта, і дуже важливим є те, яку позицію займає сам підзахисний. У такій ситуації не все буває просто: інколи між захисником і підзахисним виникають певні конфлікти щодо зайняття ними відповідних процесуальних позицій у справі, і про це давно точаться дискусії між ученими-процесуалістами37. Ще І.Я. Фойницький писав, що якби воля підсудного була визнана безумовно обов'язковою для захисника, то суспільне значення захисту було б тим самим знищене, і захисник став би простим доводчиком обвинуваченого, його приватним повіреним38.
|
|
|
В американському підручнику з кримінального процесу говориться, що у випадку конфлікту між інтересами клієнта й обов'язком адвоката та спробою обвинуваченого дати неправдиві показання, адвокат попереджає останнього про можливу відмову представляти його на суді та про викриття спроби обвинуваченого ввести суд в оману39. Такий підхід заслуговує на увагу.
Деякі українські правознавці вважають, що захисник повинен узгоджувати свою правову позицію з підзахисним, тобто він не має права ігнорувати позицію підзахисного, але у вирішенні правових питань, вибору тактики та методики захисту він є незалежним40.
М.М. Михеєнко стверджує, що в разі заперечення підзахисним своєї вини захисник не може займати іншу позицію41.
У 1954 р. М.О. Чельцов стверджував:
1) захисник молсе визнавати факти, що заперечуються підзахисним;
2) захисник може погодитися з доведеністю обвинувачення, не визнаного підсудним;
3) захисник може визнати такими, що не відповідають істині, ті або інші показання підсудного42.
|
|
|
Але такий підхід повністю суперечить основним принципам кримінального судочинства. Як зазначає М.Ю. Барщевський, за такого підходу захисник представляє інтереси соціалістичної держави, найбільш передового суспільства, але аж ніяк не свого клієнта. Автори, які коментували це твердження М.О. Чельцова, запитували: навіщо в процесі два прокурора43?
Серед фахівців переважає думка, що незбіг позицій захисника і підзахисного допустимий. Захисник повинен і спростовувати обвинувачення, спираючись на позицію підзахисного, і водночас звернути увагу на обставини, які пом'якшують вину44.
Розбіжності в позиціях захисника і клієнта можуть виявитися в таких формах: підозрюваний, обвинувачений не визнає себе винним, тоді як захисник після вивчення матеріалів справи вважає його вину доведеною; підозрюваний, обвинувачений визнає себе винним, але адвокат після вивчення матеріалів справи доходить висновку про те, що злочин скоєно іншою особою. Як зазначається в літературі, у разі заперечення підзахисним своєї вини захисник ні в якому разі не має права визнавати його винним. Це аргументується тим, що адвокат формує своє переконання не завдяки поінформованості про злочин, а в результаті оцінки матеріалів справи. Але бути впевненим, що таке переконання не є помилковим, не можна, що, на думку Г. Рєз-ника та М. Славіна, й зумовлює неприпустимість розбіжності в позиціях адвоката й обвинуваченого45. Ю.І. Стецовський пише, що для правосуддя небезпечним є не спростування адвокатом обвинувачення, а ігнорування ним тверджень підзахисного, який не вважає себе винним46. Я.С. Кисельов рекомендує відмовитися від прийняття адвокатом справи у випадках незбігу його позиції з позицією клієнта, коли підзахисний заперечує свою вину, а адвокат доходить висновку про доведеність його провини47.
|
|
|
У тому разі, коли підзахисний визнає свою вину, а адвокат доходить висновку про те, що злочин скоєно іншою особою, на думку Г. Рєзника та М. Славіна, адвокат не лише має право, а й зобов'язаний зайняти самостійну, незалежну від свого клієнта позицію у випадку, якщо він переконаний у наявності самообмови48. Ю.І. Стецовський підкреслює можливість розбіжностей у позиціях захисника і підзахисного, якщо адвокат обґрунтовує невинуватість всупереч його визнанню49. М.С. Строгович припускає наявність розбіжностей позиції адвоката з позицією обвинуваченого тоді, коли, незважаючи на визнання обвинуваченого в скоєнні злочину, адвокат дійшов висновку про його вчинення іншою особою. У випадках заперечення обвинуваченим своєї вини адвокат пов'язаний з позицією свого підзахисного50. О.М. Ларін не заперечує існування колізії позицій між адвокатом і клієнтом у тих випадках, коли обвинувачений визнає себе винним, а адвокат припускає, що це є самообмовою або помилковим визнанням51.
|
|
|
К. Янош систематизував висловлені в науковій літературі погляди щодо колізії захисту, виокремивши три групи: перша — захисник не зв'язаний позицією обвинуваченого; друга — альтернативна, яка виявляється в тих випадках, коли обвинувачений або підсудний заперечують свою провину, а захисник, невпевнений у прийнятті сприятливого рішення судом, акцентує увагу на слабких моментах доказової бази; третя — позиція захисника не може суперечити позиції обвинуваченого, який заперечує свою провину52.
Як зазначалося, можливою є ситуація, коли підзахисний злочину не вчиняв, але повністю визнає свою вину з певних причин (через шантаж з боку певних осіб, підкуп або просто на прохання близької людини). Виникає питання: як повинен діяти в цій ситуації захисник? Визначальним тут повинно бути положення, на яке спирається весь кримінальний процес України і яке записане в статті 2 КПК України "Завдання кримінального судочинства": жодний невинний не повинен бути покараний. Таким чином, і в розглянутій ситуації захисник повинен як спростовувати обвинувачення, спираючись на позицію підзахисного, так і звернути увагу на обставини, які пом'якшують його вину.
Якщо підзахисний заперечує свою вину, яка підтверджується матеріалами справи, але захиснику повідомляє про вчинений злочин, захисник повинен попередити підзахисного, що захист буде спиратися на докази, зібрані у справі53.
Адвокатська таємниця полягає в тому, що адвокат без дозволу клієнта не має права скористатися отриманою інформацією54. Він не повинен ігнорувати волю дієздатної людини, яка виступає проти розголошення довірених йому відомостей55.
Але як бути у випадку, коли захисникові від підзахисного стає відомо про злочин, який готується? С.Л. Арія вважає, що в такій ситуації захисник вступає в суперечність зі своїм статусом громадянина56. Адвокат повинен порадити відмовитись від скоєння злочину, вказати на можливі наслідки. Але як бути далі? Якщо адвокат зробить спробу запобігти вчиненню злочину, він розкриє адвокатську таємницю. І.Л. Петрухін вважає, що в тому разі, коли підзахисний повідомив про можливий небезпечний злочин, вчиненню якого можна запобігти, розголошення адвокатської таємниці можливе57. М.Ю. Барщевський стверджує, що адвокатська таємниця не абсолютна, вона виникла в інтересах суспільства, і межа її охорони повинна співвідноситися з тими ж інтересами суспільства. Захисник повинен "оцінити суспільну небезпечність", тобто оцінити можливість самого факту вчинення злочину і його небезпечність. Таким чином, розголошення інформації, необхідне для запобігання злочину, буде законним, якщо в захисника є достатні підстави вважати, що є реальна можливість скоєння злочину і неминуча ситуація, коли розголошення інформації про злочин, що готується, є єдиною можливістю запобігти йому58.
Отже, визначаючи свою правову позицію у кримінальній справі, захисник повинен керуватися такими правилами:
• захисник не має права ігнорувати позицію підзахисного, але у вирішенні правових питань, вибору тактики і методики захисту є незалежним;
• у разі заперечення підзахисним своєї вини захисник не може займати іншу позицію;
• захисник повинен і спростовувати обвинувачення, спираючись на позицію підзахисного, і водночас звернути увагу на обставини, які пом'якшують його вину.
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!