Види польового житла

На сьогодні, намети ще є достатньо портативним і зручним для користування видом польового житла в таборах як літом, так і взимку. При розміщенні особового складу (населення) у табірних наметах, останні встановлюють на спеціально влаштовані дерев’яні гнізда з похилими бортами висотою 60-70 см. Грунтова підлога піднімається над рівнем землі на 10-15 см і на неї вкладають дерев’яний щит. По периметру намети обкопують канавками шириною 20 см і на глибину 30 см для відводу атмосферних вод та попередження проникнення в намети гризунів (рис. 3).

У наметах встановлюють ліжка або дерев’яні нари (із розрахунку 1,2-1,5 м² площі на одного службовця, висотою 40-50 см від підлоги). При розгортанні табору для короткочасного перебування (до 3 діб) в наметах особовий склад може розміщуватися на грунтовій підлозі, яку необхідно утеплити гілками дерев, соломою та покрити брезентом.

Влітку при гарній погоді бокові стінки наметів піднімають для просушування (рис. 3а).

При довшому перебуванні в наметах облаштовують місця для зберігання верхнього одягу, речових мішків, туалетного приладдя, котелків, ложок, кухлів та особистих речей.

У зимовий період намети повинні бути утеплені за допомогою внутрішніх піднаметів та підвісних стінок утеплення (із фланелі або іншого теплоізолюючого матеріалу, який обробляється вогнезахисними речовинами). Для утеплення підлоги під дерев’яний щит підкладають гілки або солому. Ззовні навколо наметів для захисту від вітру роблять сніговий вал. У всіх наметах встановлюють пічки різних конструкцій (чавунні військові, залізні, похідні тощо). Крім того, в кожному підрозділі облаштовують намет для просушування обмундирування та взуття, а також намет для періодичного зігрівання військовослужбовців. Доцільно взимку встановлювати намети над котлованом, завдяки чому в них стає значно тепліше, просторніше і зручніше, майже вдвічі збільшується повітряний куб.

Для нетривалого відпочинку придатними є заслони-навіси, курені, снігові (крижані) укриття.

Більш сучаснішими і зручнішими для мешкання та розміщення функ­ціональних підрозділів, у тому числі і медичних, є пересувні модулі на автомобілях, надувні пневматичні модулі з каркасом для входу-виходу, причепні вагончики та залізничні вагони, які можуть використовуватися як окремо, так і в комплексі з іншими видами польових жител, залежно від наявної кількості та існуючої потреби.

Особиста та громадська гігієна у польових умовах

У кожному підрозділі передбачено обладнання польових умивальників з розрахунку 1 кран на 5-7 осіб. Взимку умивальники розміщують у наметах та обладнують нагрівальним пристроєм для підігріву води. Не рідше 1 разу на 3 дні умивальники чистять та дезінфікують 1 % розчином хлорного вапна з наступним промиванням. Стічні води від умивальників перед злиттям пропускають через милозатримувачі (можуть бути використані ящики з дірчастим дном, заповнені соломою, стружками або сухою травою) і по відвідних рівчаках направляються у фільтрувальні колодязі, які заповнюються шлаками або щебенем.

Для миття службовців у польових умовах використовуються дезінфекційно-душові установки. Для розташування польових лазень вибирається рівна та суха місцевість, на якій в наметах або в пристосованих приміщеннях розгортаються роздягальня, мийня та одягальня, розміщуються дезінфекційно-душові установки та ємності для води.

Вода забирається лише з тих джерел водопостачання, які дозволила використовувати медична служба або фахівці санітарно-епідеміологічної служби. Підвозять її автоцистерною і зливають у табельні ємності для зберігання води.

Убиральні та ями для рідких покидьок викопують не ближче ніж за 75 м від наметів та об’єктів харчування. У вбиральнях передбачається 1 вічко та 0,4 погонного метра пісуара на 10-12 військовослужбовців. Підлогу та стіни на висоту до 1 м щодня дезінфікують 1 % розчином хлорного вапна або ДТСГК, а вміст вигребів – 10 % розчином цих же преасерсетів.

На місцях короткочасного перебування військ (потерпілого населення) облаштовують у якості убиральні польові рівчаки із розрахунку один погонний метр на 30-40 осіб. Ширина його – 0,3 м і глибина до 0,7 м. Рівчаки можна розташувати паралельно на відстані 1-2 м. Для запобігання доступу до фекалій мух та розповсюдження в теплу пору неприємних запахів вміст рівчаків після кожного спорожнення, але не рідше ніж двічі на день, треба присипати 5-сантиметровим шаром землі, що була викопана та складена поруч. Цей захід ставлять в обов’язки днювальних рот.

Рівчаки облаштовують на сухій ділянці в 30-50 м від розташування військ з підвітряної сторони нижче джерел води (по загальному схилу місцевості) і не ближче 200 м від них. Не слід викопувати рівчаки у місцях з високим рівнем стояння грунтових вод.

Рівчаки, що заповнені фекаліями на 3/4 об’єму, засипають землею. Зверху насипають горбик висотою не менше 0,5 м, на якому встановлюють стовпчик з відповідним написом.

Вся територія табору повинна щоденно прибиратись. Для збору твердих покидьок та сміття повинні бути обладнані сміттєзбірники, які треба щільно закривати кришками. Сміття влітку вивозять щоденно, а взимку не рідше ніж один раз на 3 дні. Регулярно мають проводитись заходи проти мух та дератизаційні заходи.

З гігієнічної точки зору, польове розташування формувань (населення) у таборах має ряд негативних особливостей: зниження рівня комунально-побутового забезпечення, значна скупченість особового складу, низька захищеність від несприятливих дій кліматичних та геліо-географічних чинників, постійний негативний вплив грунту, вірогідність контакту з дикими тваринами та гризунами, труднощі з організацією водопостачання та харчування, лазнево-прального обслуговування тощо. Усунути або зменшити шкідливий вплив несприятливих чинників на особовий склад (населення) може проведення відповідних санітарно-гігієнічних заходів, наприклад, правильний вибір ділянки місцевості та типу польового житла для конкретних умов, регулярне видалення покидьок та сміття, обладнання гідроізоляції, опалення та вентиляції в помешканнях, облаштування сушилень для обмундирування та взуття, постачання у достатній кількості доброякісної води, регулярне та повноцінне харчування особового складу, забезпечення його раціональним обмундируванням та взуттям з добрими тепло-, вітро- та водозахисними якостями, загартовування службовців тощо.

 

 

Основи організації санітарного нагляду за харчуванням та водопостачанням особового складу формувань, військ та населення в польових умовах.

Питання водозабезпечення як на період воєнного часу так і в умовах надзвичайних ситуацій визначається важливою гігієнічною проблемою. Гігієнічні аспекти водопостачання вирішуються фізіологічним, епідеміологічним, господарсько-побутовим та загальнозміцнюючим значенням води як чинника навколишнього середовища. Вода перш за все небезпечна в епідеміологічному відношенні як фактор ризику гострих шлунково-кишкових інфекцій: черевний тиф, паратифи, холера, дизентерія, сальмонельоз; паразитарні захворювання; зоонозні - лептоспіроз, лихоманка Ку; вірусні інфекції - вірусний гепатит А, поліомієліт та ін.

Отже, організація санітарно-гігієнічного забезпечення військ, а також особового складу формувань та населення на період надзвичайних ситуацій має, безумовно, першочергове значення та здійснюється силами інженерних військ за участю служб тилу, хімічних військ та сил медичної служби. Особливе значення при цьому набирає координація їх діяльності для забезпечення військ водою.

інтернет посилання

Відповідальність за польове водопостачання несе загальновійськовий командир. Для виконання першої задачі польового водопостачання комплектується розвідувальна партія під керівництвом інженерного спеціаліста.

2.1. Розвідка вододжерел проводиться у декілька етапів: - попереднє вивчення маршруту та району розвідки визначаються на топогрофічній карті. Мета розвідки - визначити можливість використання того або іншого вододжерела. По-перше, необхідно визначити дебіт вододжерела (його продуктивність), розрахувати, чи вистачить його для забезпечення військ водою. Визначення дебіта проводять інженерні війська, але і ми з вами, тобто медична служба, повинні уміти його проводити (ця частина вивчається на практичних заняттях). Якщо уже визначений дебіт, та відомі норми польового водопостачання, медична служба може вирішувати чи достатньо запасів води для забезпечення військ.

2.2Норми водопостачання в польових умовах: 10 л/добу на 1 людину для помірного клімату та 15 л/добу для жаркого клімату (1,5 л для пиття, 3,5 л для виготовлення їжі, 1,0 л для миття котілка, ложки та кружки, 3,0 л для умивання).

У жаркому кліматі 2 основні норми збільшуються до 4,0 л та кількість водя дляумивання до 6 л.

Під час наступу норми водопостачання складають 8-12 л на 1 людину на добу.

В особливо важких умовах військам видається водатільки для пиття: у помірному кліматі 5 л (до 3діб) та у жаркому кліматі 8 л (до 3 діб). У польовому пересувному лазареті -- 30 - 40 л на 1 людину за добу, в евакошпиталі - відповідно 180 л. Для сан.обробки - 45 л на 1 людину.

Після вирішення питання про достатність дебіта вододжерела на основі норм водопостачання необхідно дати оцінку якості води та визначити метод її обробки. Це функція медичної служби.

2.3. Визначення якості води джерела медичною службою проводиться на основі санітарного обстеження вододжерела, куди входять:

· ·санітарно-епідеміологічне обстеження населеного пункту, району розвідки вододжерела (наявність інфекційних захворювань серед населення, насамперед кишкових інфекцій, а також епізоотій серед гризунів ти домашніх тварин);

· · санітарно-топографічне обстеження вододжерела (наявність джерел фекально-господарського забруднення грунту та водоймищ, забруднення атмосферними витоками, зараженість території РР та ОР);

· · санітарно-технічне обстеження вододжерела, його наповненість, технічний стан, розміри вододжерела, кількість води в ньому.

Визначення якості води у джерелі безпосередньо у польових умовах під час проведення розвідки.

Оцінка якості води вододжерел дається згідно органолептичним показникам, окисленості, азоту амонійного, нітритів, загальному вмісту солей: хлоридів та сульфатів (особливо це важливо для південних районів).

Після проведення санітарно-гігієнічного обстеження вододжерела, оцінки якості води у ньому з урахуванням висновків забрудненості води ОР та РР, отриманих від представників хімічних військ, медична служба дає дозвіл на використання цього джерела для водопостачання військ. У дозволі зазаначаються методи очистки, знезараження, дезактивації та дегазації води.

На основі цього дозволу загальновійськовий командир видає наказ про розбивку пункта водопостачання.

У роки ВВВ водопостачання було децентралізованим, 80% за рахунок криниць,бурові свердловини не включались (не було засобів, транспорту). Медична служба фронту, враховуючи ті умови,була прихильником децентралізованого водопостачання. Під час війни в Афганістані - децентралізоване.

В умовах сучасної війни при виборі джерела води для розвертання пункта водопостачання в першу чергу використовують підземні води - джерела (природні), бурові свердловини, шахтні криниці та в останню чергу відкриті водоймища.

2.4.Пункт водопостачання-це спеціально обладнане місце видобутку, обробки, зберігання та розподілу води. Знаходиться під охороною військ.(табл.,слайд).

Пункт водопостачання має:

· робочий майданчик, де проводиться видобуток, очистка, зберігання та видача води,

· майданчик для миття і дезинфекціі тари

· пост регулювання і нагляду

· місце польової лабораторіі

· місце для укриття особового складу

місце для дегазаціі та дезактиваціі інших засобів.

навкруги пункта водопостачання є зона санітарної охорони від 50 до 100 м. У батальоні розгортається 1 пункт водопостачання, у полку 1-2, у дивізіі 2-3 пункти, не рахуючи полкових.

Польове водопостачання забезпечується не тільки через пункти водопостачання, але і через пункти водорозбору - це майданчики на віддалі від вододжерел, на яких розгортаються засоби для накопичення запасів води та видачі іі військам,а також шляхом індивідуальної водопотреби.

2,5 В обов"язки медичної служби входить забезпечення особового складу засобами для індивідуального знезараження води та інструктаж щодо їх використання. На оснащенні арміі є таблетки "пантоцид" та їх аналоги.

ВМА ім.Кірова розроблені нові таблетки - аквацид і аквасент - вміщують гіанурову та янтарну кислоти, вміст активного хлору в 1 таблетці 3,5 мг проти 3,0 мг у табл."пантоцид".

Нові таблетки неоквасант ще не отримали практичного застосування.

У період війни в Афганістані наші противники мали "соломинка виживання" - трубка, через яку можна протягувати любу воду і вода стає безпечна для вживання. Наші воїни в особливих умовах місцевості Афганістану користувалися трубкою "Роднік", яка має такеж призначення і не поступається своєю дією вищеописаному приладу, розробленому у США.

Найважливішою ланкою у загальній системі медичних заходів по забезпеченню водою особового складу військ являється контроль за засобами видобутку, зберігання транспортування та контроль за якістю води. Цими засобами оснащуються інженерні війська, тилові частини, зокрема, продовольча служба.

2.6 Табельні засоби видобутку води:

Мілкотрубчастий колодязь МТК-1, копач шахтних колодязів КПШ

-40, автобурова АВБ-100, УДВ-15 (установка добичі води для дивізії).

2.7 Табельні засоби піднімання води: ручний поршневий насос БКФ-2 (4 шт.) - це у батальоні та дивізіоні, ручний шланговий насос РШН-25, механізований шланговий насос МШН-10, мотопомпа.

2.8 Табельні засоби обробки води (слайд): тканинно-вугільний фільтр - ТУФ-200 (рота,батальон), є ще ТПФ, військова фільтровальна станція ВФС-25 модернізована автофільтровальна станція МАФС-3, пересувна опріснювальна установка ПОУ-4 дивізії, опріснювальна польова станція ОПС-2 знаходиться в окремих ротах польового водопостачання тільки армії.

2.9 Табельні засоби для зберігання і транспортування води:

- РДВ - 50, 100, 1000, 5000.

2.10. Табельні засоби контролю за якістю води.

- НГХВ, НХК, ЛГ-1, ЛГ-2, МПХЛ; ВПХР-МВ; ДП5; РЛУ-2; та т.інш.

- 2.11. Особливості хлорування води в польових умовах.

- Використовується метод перехлорування: беруть дози до 30 і більше мг/л. при цьому

·- відпадає необхідність визначення робочої дози хлору;

·- перехлорування видаляє запахи, наприклад, при наявності фенолу / при перехлоруванні утворюються поліхлорфеноли з малопомітним запахом та смаком /.

·- наступне дехлорування зменшує забарвленість води.

- У польових умовах очистку води здійснюють шляхом коагуляціі з фільтруванням через швидкісні фільтри.

- 2.12. Засоби дезактивації води від радіоактивних продуктів ядерного

вибуху.

·- коагуляція з фільтруванням. Вона допомагає звільнити воду від завислих /змулених/ носіів РР,

·- дестиляція, яка дозволяє звільнити воду від усіх розчинених солей, у тому числі РР / засіб не підходить для ізотопу йоду, так як йод може сублімірувати/;

іонообмінна фільтрація допомагає звільнити воду від усіх розчинних аніонів та катіонів.

При проведенні дезактиваціі і дегазаціі води табельними засобами (ТУФ, МАФС) проводять заміну шіхти; використовують карбоферогель (активоване вугілля, оброблене сірчаною кислотою).

2.13. При застосуванні зброї масового ураження застосовуються підвищені вимоги до процесу обробки води:

·- повинна бути закрита система на усьому шляху обробки води,

- знезараження проводиться перехлоруванням на протязі 5 - 6 годин,

·- табельні засоби /станції/ повинні знаходитись, незалежно від виду застосованої зброї, у робочому стані, тобто без заміни шіхти і ряду інших вимог (скорочення часу знезараження, дезактиваціі та дегазаціі, збільшення тривалості роботи фільтрів).

Санітарний нагляд за харчуванням військ у польових умовах

Санітарний нагляд за харчуванням формувань та потерпілого населення здійснюється з метою забезпечення його повноцінності, що сприятиме збереженню їх здоров’я і підвищенню опірності до дії несприятливих чинників довкілля, а також запобігання виникненню захворювань військовослужбовців та населення, які можуть передаватися через їжу та продукти харчування.

Санітарний нагляд за харчуванням у польових умовах передбачає проведення контролю за кількісною та якісною повноцінністю харчування та визначення фактичного стану харчування особового складу методом гігієнічного аналізу. З цією метою відповідні посадові особи з установленою періодичністю проводять перевірку повноти доведення до особового складу (населення) норм постачання за добу: визначають масу та об’єм продуктів, які закладають у котли, вихід готових страв, а також масу хліба, цукру та масла, що видають одній людині.

 

Організація харчування та обов’язки посадових осіб

Організація харчування як в умовах стаціонарного розміщення, так і у польових умовах, є обов’язком цілої низки посадових осіб. Командир особисто затверджує розкладку продуктів та сам або через своїх заступників щоденно контролює якість і повноту доведення готової їжі до особового складу частини. В обов’язки заступника командира з тилу входить організація доброякісного харчування та забезпечення доведення належних норм продовольства кожному службовцю.

харчування

Начальник продовольчої служби частини організовує роботу всіх продовольчих об’єктів і відповідає за їх санітарний стан, керує підвозом та здійснює контроль за правильним зберіганням продуктів харчування, перевіряє їх доброякісність, забезпечує дотримання технології приготування гарячої їжі та доведення належної норми харчування до особового складу.Разом з начальником медичної служби він складає розкладку продуктів, а також особисто проводить у встановлені терміни з поварами частини контрольно-показове варіння страв.

Начальник польового пункту харчування (ППХ) безпосередньо відповідає за своєчасне і доброякісне приготування їжі у польових умовах, збереження і доведення до військовослужбовців (населення) продуктів харчування згідно із встановленими нормами, а також за санітарний стан польового пункту харчування, кухонного інвентарю, обладнання і посуду.

Харчування потерпілого населення, коли воно в силу обставин вимушено отримувати готову їжу на польових продовольчих пунктах (ППП), набуває також, як і у службовців, рис громадського. Зазвичай, постачання продуктів харчування у польових умовах проводиться переважно централізовано і доставляється у частину згідно встановлених норм постачання. Приготування їжі на ППХ здійснюється відповідно з розкладкою продуктів під постійним контролем командування, медичної та санітарно-епідеміологічної служб.

Норми харчування визначають асортимент та кількість продовольства, яке відпускається для харчування однієї людини на добу. Норми харчування діляться на основні (норми № 1-6, 9), сухі і бортові пайки (раціони) (норми № 10-14). У примітках до норм вказані додаткові продукти, які видаються відповідним категоріям службовців та іншим категоріям, які зазначені у цих примітках. Норми харчування за­тверджуються постановою Кабінету Міністрів України.

У польових умовах для харчування особового складу (населення) можуть бути використані пайки котлового постачання, сухі та додаткові пайки. Із пайків котлового постачання готують гарячу їжу переважно на ППХ. До складу сухих пайків входять м’ясні та м’ясо-рослинні консерви або концентрати, цукор та чай. Їх видають на руки особовому складу для самостійного харчування, коли немає можливості приготувати їжу на ППХ. Людина може харчуватися сухими пайками без шкоди для здоров’я протягом 3-5 діб.

Додаткові пайки видають, водолазам, офіцерському складу тощо.

Згідно з даними проведених досліджень енергозатрати ­службовців у мирний час можуть дорівнювати 14650-18840 кДж (3500-4500 ккал) за добу. Відповідно набір продуктів і їх кількість у пайках є достатніми, щоб компенсувати енергозатрати особового складу.

При виконанні аварійно-рятувальних робіт у районах надзвичайних ситуацій, вважають, що енергозатрати можуть зростати до 23440-24280 кДж (5600-5800 ккал) за добу. Тому особливого значення у польових умовах набуває контроль за доведенням всієї належної норми продуктів харчування до кожної людини.

У випадках, коли виникають труднощі з постачанням необхідної кількості продуктів харчування, особовий склад (населення) може деякий час зберігати достатньо високу боєздатність (працездатність) та збере­ження гомеостазу за умов забезпечення без обмежень доброякісною водою, навіть при дефіциті до 10460 кДж (2500 ккал) у добовому раціоні.

Фахівці, що працюють в умовах впливу шкідливих чинників, отримують додатково лікувально-профілактичне харчування.

Обов’язки лікаря з контролю за харчуванням особового складу формування полягають в:

– участі у розробці раціонального режиму харчування і складанні розкладок продуктів з врахуванням особливостей навчально-бойової підготовки;

– систематичному медичному контролі за якістю харчування;

– контролі за санітарним станом об’єктів харчування та особовим складом, який залучається до роботи на них.

Приготування гарячої їжі, видача хліба, коров’ячого масла, цукру, чаю (або кип’ятку), прийом і зберігання запасів продовольства здійснюються на ППХ. У польових умовах харчування потерпілого населення відбувається на спеціально організованих місцевими органами влади продовольчих пунктах. Якщо харчування організовують за рахунок сил і засобів військ, то частіше розгортають польові (батальйонні) пункти харчування (ППХ) або (БПХ). До складу БПХ входять три польові кухні типу КП-125, КП‑130 з каркасними наметами, (із розрахунку одна кухня на роту), три вантажних автомобілі для транспортування кухонь і перевезення продовольства та майна, одна автоцистерна для води і один переносний кип’я­тильник для нагрівання води.

БПХ розгортають на ділянці розміром 80´100 м, з невеликим нахилом для стікання атмосферних або талих вод та з достатніми маскувальними властивостями, щоб до нього можна було непомітно під’їхати. Ділянка має бути розташована на віддалі від можливих джерел забруднення (ферми для худоби, сміттєзвалища, цвинтарі тощо) і неподалік від розміщення особового складу підрозділів, для забезпечення яких розгорнутий БПХ. У мирний час за 50-70 м від їх розташування, у воєнний – залежно від обстановки, виду бою тощо.

Функціональні підрозділи БПХ розгортають у наметах або пристосованих приміщеннях.

Польові кухні у воєнний час доцільно встановлювати в укриттях і не ближче ніж за 30 м одну від одної, щоб вони не були одночасно знищені вибухом одного снаряда (міни чи бомби). Автомобілі ставлять теж неподалік від кухонь в укриттях і маскують їх.

У мирний час у районах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій або при перебуванні особового складу (населення) у таборі, навпаки, кухні доцільно виставляти поряд в одну лінію. В одній-двох кухнях готують першу страву, в інших – другу та третю, а потім організовують видачу готової їжі поточним методом безпосередньо із кухонь у котелки в послідовності, яка прийнята у закладах громадського харчування. Окремо видають хліб, цукор та масло. Для нарізки хліба, порціювання цукру та масла відводять, зазвичай, окреме приміщення (місце), де встановлюють вагу для зважування цих продуктів. Масло може видаватися порціями, які роблять спеціально відкаліброваними штамповками або видають брусочками визначеної маси на підрозділи.

Обробку м’яса та риби дозволяється поєднувати в одному приміщенні (наметі), але за умови оснащення його окремими столами і відповідно промаркованим інвентарем для розробки (дошки, ножі тощо).

На відстані приблизно 15 м від кухонь обладнують місце (підсобне приміщення) для чищення картоплі та овочів. Тут встановлюють лавки для сидіння та ємності для очищених овочів і для збору лушпиння, для збору останнього може викопуватися ямка.

 

 

---

Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!