Розділ 2. Сучасний лобізм у світі
Лобізм у США
У США лобізм є професією, що закріплена на законодавчому рівні. В "Акті про відкрите лобіювання" терміном "лобіст" визначається особа, яку найнято клієнтами за фінансову або іншу винагороду задля надання послуг, що включають більше ніж один лобістський контакт.
Тут недвозначно вказані умови, за яких організація чи окрема особа вважаються лобістом із фінансової та податкової точки зору, визначені умови реєстрації, регламентовано, які засоби впливу на урядовців дозволені, а які переслідуються законом.
Сьогодні у законодавстві США лобіювання чітко визначене та витлумачене. У США ще з 1946 року функціонує федеральний закон про регламентацію лобістської діяльності. Відповідно до ст. 308 цього закону будь-яка особа, що за плату або з інших міркувань веде діяльність з метою чинити вплив на ухвалення або відхилення будь-якого законодавчого акту в Конгресі, перш ніж розпочати дії в цьому напрямку, має обов'язково зареєструватися у Конгресі та в письмовій формі і під присягою надавати відомості про себе; особу, котру вона представляє та в чиїх інтересах працює або виступає; термін виконання цих обов'язків; щоквартальні детальні витрати та джерела фінансування лобістських дій [17].
Своїми рішеннями 1953 та 1954 років Верховний Суд США уточнив дію цього закону і поширив її лише на тих осіб і організації, головною метою яких є вплив на законотворчий процес шляхом "прямого спілкування з членами Конгресу з питань обговорюваного або передбачуваного федерального законодавства". До розряду лобіювання суд також включив "подання, зроблені безпосередньо до Конгресу, його членів або комітетів". Згідно з законом сюди віднесені й публікації у газетах, журналах та інших періодичних виданнях, ініційовані та оплачені особою з метою підтримки законодавчого акту або протидії йому. Лобістським за змістом також вважається прямий тиск на членів Конгресу за допомогою "штучного стимулювання кампанії надсилання листів" на їх адресу.
|
|
|
Лобіювання не поширюється на політичні кампанії, спрямовані на те, щоб "збудити думку громадськості" щодо загальних проблем. Воно також не розповсюджується на будь-яку особу, яка один раз виступає на засіданнях тієї чи іншої комісії Конгресу, підтримуючи той чи інший законодавчий акт або опонуючи йому; на будь-якого державного службовця, котрий діє у межах своїх службових обов'язків; на випадки, коли газета чи будь-яке інше періодичне видання у звичному порядку публікує новини, редакційні статті або коментарі, платні оголошення, що прямо або опосередковано закликають до ухвалення чи відхилення законодавчого акту, якщо така газета, періодичне видання або особа не беруть участь у подальшій діяльності в цьому напрямку. Лобізм не поширюється на контакт з представником виконавчої гілки влади, який потім контактує з членом Конгресу.
|
|
|
Зареєстровані лобісти зобов'язані звітувати про всі зроблені внески на суму від 500 і більше доларів та вказувати при цьому прізвище особи, що зробила такий внесок; всі витрати в розмірі, що перевищує 10 доларів, та вказувати ім'я особи, яка отримала ці гроші, а також мету витрати. Лобісти зобов'язані повідомляти, на які законодавчі акти вони планують впливати, які нові статті завдяки їх зусиллям були внесені.
Разом з тим уточнення до закону 1946 року, внесені Верховним Судом США, звільнили багатьох впливових лобістів (особливо діючих в інтересах профспілок) від необхідності звітувати про свою роботу на тій підставі, що їх головна мета не є лобістською, або тому, що їх представники не вступають у "прямі стосунки" з членами Конгресу, а спілкуються з працівниками апарату законодавчого органу влади чи посадовими особами виконавчої гілки влади.
Незважаючи на те, що єдиним законом, який регламентує лобістську діяльність, залишається федеральний закон 1946 року, правовий статус лобіювання зазнає постійних уточнень. Поява тих або інших нових нормативних актів у більшості випадків зумовлюється зростанням стурбованості громадськості з приводу порушень, які мають місце у цій сфері, та вимогами більш чітко упорядкувати інститут лобізму, що у багатьох випадках набуває вигляду подальшого "загвинчування гайок" [17].
|
|
|
Зокрема, випадки поповнення рядів лобістів за рахунок колишніх високопоставлених державних службовців, сенаторів або конгресменів спричинили схвалення декількох законодавчих актів наприкінці 80-х років. Так, з 1989 року міністрам та іншим офіційним радникам президента, що пішли у відставку, забороняється на протязі одного року лобіювати провідних посадовців виконавчої гілки влади. З цього часу заборонено й конгресменам на протязі одного року після закінчення їх повноважень займатися лобістською діяльністю у законодавчих органах США. Останніми роками значно посилився фінансовий контроль за діяльністю лобістів, особливо за їх спробами користуватися коштами різноманітних фондів для фінансування виборчих кампаній до Конгресу США.
Пошук нових, усе більш прискіпливих регламентацій діяльності лобістів інколи призводить до певних недоречностей. Прикладом цього може слугувати визначення змісту лобізму, зроблене на 30 сторінках Міністерством фінансів США весною 1994 року, яке викликало здивування з боку політичної громадськості. Серед іншого у цьому документі зазначено, що кожна особа, найнята "слідкувати" за перебігом проблем федерального і штатного рівнів, скажімо, переглядати газети або журнали ще не займається лобістською діяльністю. Але, як тільки ця особа розпочне вирізати та підшивати статті для дослідницької роботи з метою впливу на законодавство, вона тут же, згідно з думкою Міністерства фінансів, стає лобістом. Це скоріш за все є наслідком ще й досі існуючого певного упередженого ставлення до лобізму навіть у країнах розвинутої демократії [17].
|
|
|
Невпинно зростає кількість лобістів, що займаються професійно цією діяльністю. Наприклад, у США з 1975 по 1990 рік число зареєстрованих у сенаті лобістів збільшилося з 3000 до 33 000. Кожна третя із крупних компаній з щорічним прибутком понад 100 млн. доларів має власний штат лобістів на столичному рівні. У США сьогодні зареєстровано понад 14 тис. фізичних та юридичних осіб, що представляють інтереси 12,5 тис. національних та міжнародних підприємницьких організацій, галузевих та асоційованих профспілкових об'єднань, різного ґатунку громадських та інших формувань.
У США виділяють такі форми лобізму:
– виступи на слуханнях у комітетах Конгресу з викладом позицій зацікавлених сторін;
– складання проектів законів і пропозицій для внесення їх на обговорення парламенту;
– організація пропаганди і кампанії "тиску з місць" (потоки листів, телеграм, телефонних дзвінків на адресу законодавців;
– особисті візити впливових місцевих виборців до своїх депутатів тощо [17].
Для ефективнішої реалізації цілей лобізму в США є розвинені матеріальні структури. По-перше, практично усі великі корпорації, підприємницькі союзи, професійні асоціації, громадські і різні спеціалізовані організації мають у своєму складі особливі підрозділи, що займаються тільки лобістською діяльністю, і які налічують до декількох десятків і навіть сотень чоловік (як правило, колишні радники, сенатори, міністри, чиновники, юристи і інші фахівці, що мають міцні зв'язки, відповідні здібності і якості).
По-друге, зацікавлені групи, особливо монополії, активно користуються послугами найманих лобістів, у ролі яких найчастіше виступають впливові юридичні, пропагандистські і консультативні (професійно-лобістські) фірми чи їх провідні співробітники. Нарешті, нерідко створюються організації типу підприємницьких, професійних чи громадських (за членством і іншими ознаками, але цілком чи переважно лобістських за призначенням) структур.
В останньому законодавчому акті США щодо лобізму звітність лобістів про свою діяльність поставили у більш жорсткі рамки: регламентовано лобізм з боку "груп інтересів" іноземних держав тощо. При Конгресі США діє й лобістський офіс України, організований та фінансований представниками нашої діаспори, таких же представників утримують й інші національні громади. Надзвичайно впливовими є єврейське, італійське, польське, ірландське лобі.
Ще одним способом активного лобіювання інтересів потужних компаній, зокрема у США, стають зусилля, спрямовані на створення спеціальних структур. Так, Альянс постачальників бізнес-додатків (Business Software Alliance), що представляє інтереси програмних фірм, створив у минулому році нову політичну раду, яка включає членів-засновників Альянсу з просування нових програмних технологій (Alliance to Promote Software Innovation), куди входять такі апаратні компанії, як Intel, IBM і Digital Equipment. Нова політична рада буде працювати над кількома аспектами, що стоять зараз на вашингтонському порядку денному, включаючи й питання захисту інтелектуальної власності, електронних комерційних операцій, кодування й експортної політики.
Лобізм у Європі
У ФРН немає єдиного федерального закону про лобістську діяльність. Таку діяльність регламентує низка правових актів, що зумовлено специфікою політичної системи цієї держави. Німці намагаються не використовувати терміни "лобі", "лобіст", "лобізм", які тут мають негативний відтінок. Частіше вживають вислів "групи інтересів". Основним об'єктом лобіювання у Німеччині є уряд на чолі з федеральним канцлером: приблизно 3/4 всіх законопроектів базується на проектах, що розробляються урядом, а також адміністраціями різних рівнів. Безпосередня взаємодія між групами інтересів та державно-адміністративним апаратом тут, як правило, має форму консультацій. Для цього при урядових інституціях діють різноманітні ради, комісії, комітети, які не мають визначеного юридичного статусу, а тому не потребують для свого створення або ліквідації жодних адміністративних процедур. Це робить такі організації однією з найзручніших форм контакту "груп інтересів" з урядом [36].
У Франції, так само як і в Австрії та Голландії, пішли шляхом створення відповідної структури – спеціального інституту соціально-економічної ради, яка має чіткий юридичний статус, виконує роль своєрідного лобістського парламенту. Він виступає в якості консультативно-дорадчого органу, має право вирішального голосу в законотворчому процесі. Але й цей підхід далекий від досконалості [32].
Залишаються неврегульованими питання про те, які лобістські групи можуть і повинні бути представлені в цьому органі, яким чином враховувати зміни існуючих в країні лобістських груп.
Лобізм у Росії
У Росії, як, зрештою, і в інших пострадянських країнах, лобізму формально нема. Тобто законодавча база як така фактично відсутня. Але процес ініціювання кроків щодо її створення вже розпочато. Ряд депутатів – членів Комітету в справах суспільних об'єднань Державної Думи внесли на розгляд проект закону "Про регулювання лобістської діяльності у федеральних органах державної влади". Відповідно до законопроекту, право провадити кулуарні переговори з представниками влади, схиляючи їх до прийняття корисних для деяких організацій рішень, має бути законно надане людям, які займаються цією справою. Для цього лобісту передбачається видавати ліцензію, щоби він діяв як своєрідний адвокат. У російському недержавному секторі вже функціонує Національна асоціація лобістів, що має намір і далі розвивати і пропагувати свою діяльність.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 76; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!