Ґендерні тенденції в історії освіти та педагогічної думки

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 5

Аналізуючи історію розвитку школи і виховання в перших цивілізаціях, варто зазначити, що в переважній більшості країн Стародавнього Сходу та Стародавній Греції дівчата були позбавлені можливості здобувати освіту. Відповідно до становища жінки в Афінах, дівчата отримували домашнє виховання під наглядом матерів або інших жінок на жіночій половині будинку-гінекеї. Тут вони здобували елементарні навички рукоділля, гри на музичному інструменті, часом і читання та письма.

Про освіту жінок в епоху середньовіччя говорити не доводиться. Увагою до жіночої освіти характеризується епоха Відродження та період Реформації. Гуманізм XVI ст. змінив середньовічне ставлення до жінки, принаймні до представниць з вищих соціальних прошарків. Уперше в історії чоловіки визнали необхідність жіночої освіти. Велику роль у розвитку теорій, що обґрунтовували необхідність освіти для жінок, внесли педагоги-гуманісти Луї Вівес. Мішель Монтень, Еразм Роттердамський, а також ранні соціалісти-утопісти Томас Мор і Томмазо Кампанелла. Е. Роттердамський написав трактат "Освічена юна леді", в якому стверджував, що освіта здатна зробити з дівчат доброчесних дружин і матерів. Л. Вівес написав ряд трактатів на захист жіночої освіти. Його "Порадник для християнки" витримав 40 видань і перекладів більшістю європейських мов. У ньому автор твердив, що головне призначення жінки бути хорошою дружиною і матір'ю і до цього її необхідно готувати завчасно. Дівчат треба вчити читанню книги, що містять "доброчесні настанови", зокрема, твори Платона, Цицерона, Сенеки. Говорив Вівес і про моральне виховання дівчат. У праці "План навчання дівчат" іспанський гуманіст давав конкретні рекомендації щодо того, чому і як навчати аристократок.

Томас Мор (1478-1535), автор знаменитої "Утопії", дав класичну освіту не лише своєму синові, а й трьом дочкам. Кращі вчителі вчили їх латини, грецької мови, філософії, астрономії, математики. Інструктуючи вчителя своїх дочок, Мор говорив: " На першому місці має стояти доброчесність, знання - на другому, а потім необхідно прищепити повагу, богоповажання, милосердя до всіх і християнську покору ". Т. Мор був упевнений в тому, що розумові здібності жінок ніскільки не поступаються чоловічим, а часто і перевершують їх. Він твердив: якщо жінка за своєю природою непокірна й обмежена, то саме через недостатню освіту. А тому треба старанніше й ретельніше займатись освітою й научінням жінок.

Ранні соціалісти-утопісти Т. Мор і Т. Кампанелла вимагали однакової освіти для чоловіків і жінок, а останній, крім того, проповідував ідею спільного навчання хлопців і дівчат у школі.

[1] Боришевський М.И. Виховання у дітей статевої самосвідомості// Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини:н-метод. зб. -К.:13МН, 1996. — С.І9.

Ґендерні тенденції в історії освіти та педагогічної думки

Педагогіка та психологія: тендерний аспект

До питань освіти дівчат активно звертались педагоги і громадські діячі Англії XVII ст., передовсім Г. Галіфакс і Д. Локк. Вони вважали, що від освіченості матері залежить культурно-освітній рівень її дітей - майбутніх громадян нового суспільства. Саме в цей час в Англії до домашньої просвіти дівчат додалось навчання в приватних пансіонах, де їх учили не лише добрим манерам (танцям, грі на музичних інструментах, кулінарії і т. п.), а й також латини, французької, грецької, італійської, іспанської мовам, а для дівчат, котрі хотіли продовжити навчання, викладали астрономію, географію, історію та арифметику.

Активним прихильником підвищення освітнього рівня аристократок був і відомий англійський письменник Джонатан Свіфт. У трактаті "Лист до юної леді з приводу її одруження" він писав: " Навряд чи віднайдеться одна з тисячі дочок джентльменів, здатна читати чи розуміти свою рідну мову... Не дивно, адже їх не вчили ні в дитинстві, ні у більш зрілому віці". Погане виховання й недостатня освіта жінок спонукали Свіфта констатувати: "Ваша стать використовує більше думок, пам'яті і зусиль, щоб залишатися неуками, ніж дозволити собі стати мудрими й корисними... ".

Засуджуючи неувагу суспільства до жіночої освіти, яку Свіфт розцінював як "ганебний факт", закликав серйозно ставитись до цієї проблеми. Порівнюючи кількість освічених чоловіків і жінок, він приходив до невтішних висновків: половині аристократів і джентльменів судилося залишатись неодруженими або одружуватись на жінках, яких вони ніколи не зможуть поважати, оскільки ті будуть нерозумними, манірними, ледарками, інтриганками тощо. Аби уникнути можливих ускладнень у житті, Дж. Свіфт наполегливо рекомендував сильній статі зайнятись освітою жінок.

Великий реформатор школи і педагогіки Я. А. Коменський (1592-1670) у "Великій дидактиці" декларує ідею охоплення школою всієї молоді незалежно від статі. " Не можна уявити будь-яких підстав, щоб і слабку стать цілком усунути від наукових занять. Жінки теж образ Божий, однаково вони обдаровані (часом більше нашої статі) швидким і сприйнятливим мудрість розумом" [43, С. 293]. Хоча при цьому варто зазначити, що, моделюючи свою систему шкільної освіти, Коменський не зумів витримати принцип рівних можливостей для отримання освіти юнаками і дівчатами, передбачивши навчання у латинській школі та академії лише для юнаків.

По-новому зазвучала ідея рівної освіти для обох статей в епоху Просвітництва та в період Великої французької революції (1789-1794). Причину відсталості жінок французький просвітитель К. А. Гельвецій (1715-1771) вбачав у тому суспільному становищі, яке вони займають. Жінки і чоловіки, на його думку, відрізняються одне від одного своєю тілесною організацією, але це не означає, що ця відмінність є причиною більш низького розумового рівня жінок. " Якщо жінки взагалі розумово стоять нижче від чоловіків, то це тому, що вони

отримують гірше виховання "- Змінити становище жінки на думку Гельвеція, може лише правильне й добре організоване навчанняї підтримував Дені Дідро (1713-1784), який у своїй статті "Про школу для молодих дівчат" постає прихильником широкого розповсюдження освіти серед дівчат.

Яскравим прикладом того, як функція гендерної соціалізації проявляється в освіті, може бути система виховання, розроблена Ж. Ж. Руссо (1712-1778) в його творі "Еміль". Для чоловічої і жіночої статей пропонуються діаметрально протилежні виховні засоби і процеси, а практичні рекомендації з навчання і виховання жінок переконливо демонструють, як можна досягти тих якостей, які приписувалися жіночій "природі", як з потенційного дерева вирощується плющ. В образі Софії, майбутньої нареченої Еміля, Руссо закладає всі ті риси, які через 150 років 3. Фройд буде виявляти у психіці своїх пацієнток як специфічні особливості жіночого: пасивність, жіночий мазохізм, таємничість жіночої сексуальності і таке інше - тобто все те, що сьогодні сприймається швидше як ознаки фундаментального відхилення, яке перешкоджає розвиткові самостійного буття жінки як суб'єкта.

На думку Руссо, чоловік і жінка мають різне призначення в суспільстві і тому повинні отримувати різне виховання. Призначення жінки - народжувати дітей, займатись господарством, створювати сімейний затишок, творити щастя для чоловіка. Виховуючи жінок, вважав Руссо, треба мати на увазі їхні взаємини з чоловіками. Подобатись чоловікам, бути їм корисною, заслужити їхню любов і повагу, доглядати їх у старості, надавати їм поради, втішати, робити їм життя легким і відрадним - такі жіночі обов'язки в усі часи і всього цього необхідно навчати жінок з самого дитинства.

Подруга Еміля Софія отримала природне виховання, яке, однак, відрізняється від виховання Еміля. Еміль виховувався для життя, для громадської діяльності, а Софія - для того, щоб стати порядною, ідеальною жінкою, доброю вихователькою власних дітей, хорошою помічницею Еміля. Зрозуміло, що їй не потрібні знання, необхідні Емілю. За глибоко неправильною думкою Руссо, серйозні розумові заняття жінці непотрібні, бо нібито одні науки чужі жінці своєю природою, інші - не відповідають її призначенню. Освічена жінка є мукою для чоловіка, дітей сім'ї, слуг — словом, для всіх. Характеризуючи рівень розумового розвитку Софії (ідеальної дружини і жінки), Руссо говорить, що розум Софії приємний, але без блиску, ґрунтовний, але без глибини; про подібний розум нічого не кажуть, бо кожний робить висновок, що вона не розумніша і не дурніша від нього самого. Її розум завжди подобається людям, котрі говорять з нею, хоч вона не відрізняється освіченістю й не відповідає ідеалові освіченої жінки; адже здобула певний розвиток не шляхом читання (вона нічого не читала, крім двох книжок, що випадково трапилися їй), а шляхом бесід з батьком і матір'ю, шляхом міркувань і спостережень, які їй вдалося зробити в своєму тісному світі.

Ґендерні тенденції в історії освіти та педагогічної думки

Педагогіка та психологія: гендерний аспект

Відзначаючи, що дівчата від природи не дуже хочуть вчитися читати і писати, Руссо писав: " Якщо я вважаю, що не варто занадто рано навчати хлопчика читання, то тим більше непотрібно примушувати до цього дівчат... і яка необхідність дівчині в ранньому віці читати і писати?... Більшості дівчат це знання виявляється скоріше на шкоду, ніж на користь, а всі вони настільки допитливі, що при нагоді, на дозвіллі, без примусу оволодіють грамотою (коли дівчина не хотіла писати, то перестали робити мітки на її білизні, і вона, гидлива, змушена була вчитись писати і сама ставити мітки) " [69].

Важливим завданням виховання дівчат було привчання їх коритися волі чоловіків, формування вміння приборкувати свої примхи. З цією метою час від часу доцільно переривати їхні ігри, примушуючи переходити до серйозних занять, не допускаючи найменшого опору. Виховуючи дівчат, не можна ні на хвилину випускати кермо влади, не надавати їм надмір свободи, тому що дівчата зловживають нею.

Жінку треба виховувати лагідною, поміркованою, слухняною, охайною, ввічливою. Створена для того, щоб коритися такій недосконалій істоті, як чоловік, котрий нерідко сповнений вадами і недоліками, вона повинна ще в юності навчитися зносити несправедливості й покірно терпіти завдані чоловіком образи (бо сварливість тільки робить чоловіка жорстоким).

Ще одна риса, яку варто формувати, - розумова спритність, яка є справедливим відшкодуванням сили. Завдяки хитрощам жінка тримає себе з чоловіком як рівна і, підкоряючись, насправді керує. Наступна риса - добрий смак. Софія не красуня, але біля неї чоловіки забувають красивих жінок, і красуні невдоволені собою... Вона не осліплює, але збуджує інтерес; вона чарує, а чим саме, важко сказати.

Для того, щоб жінка могла народжувати здорових дітей, легко переносити пологи, щоб вона була вродлива й граціозна, їй потрібне фізичне виховання. Велику увагу у вихованні дівчат, майбутніх жінок і матерів, Руссо приділяв гімнастичним вправам, які мали б забезпечити їм чудову будову тіла, розвиток грації і сили, підготувати до легких пологів і відтворення здорового потомства.

Коло предметів навчання дівчини Руссо накреслив таке: шиття, вишивання, плетіння мережива, причому навчання будується на добровільних засадах. Розширюючи це коло, Руссо зазначає, що доцільно навчити дівчину і малювання, позаяк це мистецтво має пряме відношення до мистецтва одягатися (малювання листків, фруктів, квітів, але не ландшафтів), співів, танців.

Софія вивчила також всі тонкощі господарства. Вона добре знайома з кухнею і коморою; знає ціни їстівних запасів; розуміється на них, вміє вести рахунки. Створена для того, щоб з часом стати матір'ю сімейства, Софія, керуючи батьківським господарством, вчиться керувати своїм власним. Дати розумне розпорядження може лише той, хто сам уміє його виконати, - ось чому мати змушує її займатися всіма домашніми справами.

Хоч, за Руссо, жінка й отримує більш обмежене виховання, ніж чоловік, але навряд чи є право твердити, щоб він дотримувався відсталих поглядів на виховання жінки. Вона, на його думку, вільна у виборі чоловіка, заслуговує на повагу в суспільстві. Це було значним прогресом для того часу. Досить прочитати твір Руссо "Нова Елоїза", щоб побачити, як Юлія бореться з батьками, з громадською думкою за своє право кохати бідного вчителя, різко протиставляючи себе суспільству, батькам-аристократам. Вона незалежна у своїх поглядах і переконаннях. Вона по-новому виховує своїх дітей - дає їм природне виховання.

Ідеологи і вожді Французької революції Ж. А. Кондорсе, Л. М. Лепелетьє та інші, проголосивши жінку рівною з чоловіком у всіх сферах суспільного життя, добивались і рівної освіти для молоді обох статей. У "Плані національного виховання" Лепелетьє вперше передбачено різний період початкового виховання і навчання: відповідно від 5 до 12 років - для хлопців, від 5 до 11 років - для дівчат, причому причиною такого розмежування є різні темпи дозрівання дітей різної статі.

Ідеї Французької революції чинили позитивний вплив на соціалістів-утопістів XIX ст. Ш. Фур'є (1772-1837) та Р. Оуена(1771-1858). Однією з мерзотних рис сучасного йому суспільства Фур'є вважав поневолення жінки. Лише ставши вільною і рівноправною з чоловіком, жінка включиться в трудове життя суспільства, перестане торгувати собою. Як член асоціації, вона буде забезпечена прожитковим мінімумом. Настане кінець неробству, яке часом штовхає багатих жінок на шлях розпусти. Любовні правила корпорації допоможуть суспільству регулювати любовні стосунки.

У вихованні всебічно розвиненої особистості Фур'є немало місця відводить статевому вихованню, мета якого — підготувати молодих людей де "кохання без соромливості і перешкод", до "шлюбу без меркантильних розрахунків". Говорячи про шлюб і кохання в суспільстві Гармонії, він зробив окремі зауваження, що стосуються підготовки юнаків і дівчат до статевого життя, запропонував ряд профілактичних заходів, які б стримували ранній чуттєвий розвиток молоді. Правильно організована "любовна політика" стане виховним засобом, продовженням фізичного і духовного виховання гармонійців.

Одним з перших прихильників спільного виховання хлопчиків і дівчаток був Р. Оуен. У своїй праці " Новий погляд на суспільство, чи Досліди про утворення характеру " (1814) він писав, що в умовах спільного навчання хлопчики і дівчатка "ставились би одне до одного як брати і сестри протягом усіх років, які вони до дванадцятирічного віку проводили в школі" [62]. Запроваджуючи спільну освіту, Р. Оуен обґрунтував це тим, що жінка повинна отримувати однакову з чоловіком освіту, щоб виконувати обов'язки як спільні з ним, так і свої особливі. Всебічна освіта жінки, на думку Р. Оуена, вкрай необхідна для звільнення її від тієї економічної і політичної залежності, в якій вона перебуває на даний час. " У раціональному стані суспільства всі від народження будуть виховані так, щоб до зрілого віку стати цілком і всебічно сформованими людьми — чоловіками чи жінками —у фізичному, розумовому і моральному відношеннях " [9].

Основоположник педагогіки позитивізму Герберт Спенсер (1820-1903), аналізуючи європейський досвід виховання та навчання, переконливо показував анахронізм шкільного викладання, в якому доцільність підпорядкована блискучій зовнішності: " Якщо ми спитаємо, чому ми даємо хлопчикам класичну освіту, то відповідь буде мотивована бажанням догодити громадській думці. Люди прикрашають розум своїх дітей, бо вбирають їхнє тіло відповідно з пануючою модою " [25, С. 128]. Ще більше відчувається ця перевага гарного над корисним у вихованні жінки: танці, манери, музика, співи, малювання довгий час стояли на першому плані. Протестуючи проти різних підходів до виховання хлопців і дівчат, він писав: " У нас є причини неясно підозрювати, що батьки не бажають мати дочок міцної будови тіла, що надлишок здоров'я і фізичних сил вважається непристойним для дівчини благородного походження" [25, С. 131].

Г. Спенсер, мабуть, вперше в історії школи і педагогіки ставить питання про наукову підготовку до родинного життя, висловлюючи своє здивування, що жодного слова про виховання не говорять тим, хто в майбутньому буде батьком чи матір'ю, незважаючи на те, що від виховання дітей залежить їхнє життя і смерть, а отже і їхій добробут. " Коли б, - іронічно зауважує Спенсер, - через якийсь дивний випадок нашим віддаленим потомкам не залишилось би від нас нічого в спадщину, крім купи підручників і паперів педагогічної ради, то антикварій тієї епохи, не знайшовши в них ніякої вказівки на те, щоб учні могли стати коли-небудь батьками, вирішив би: " Цей курс навчання, мабуть, призначений для тих, хто не буде вступати в шлюб". Я бачу тут ретельну підготовку до вивчення різних предметів, переважно для читання книг вимерлих і сучасних націй, крім своєї власної (із чого я роблю висновок, що в цього народу було дуже мало гарних літературних творів рідною мовою), але я не знаходжу ніде навіть натяку на те, як виховувати дітей. Невже вони були такі нерозумні, що виключали з програми все, що стосується підготовки до цього найважливішого з усіх людських обов'язків? Мабуть, це був елементарний курс для якогось чернецького ордену". Спенсер, мабуть, одним з перших показує, наскільки наслідки необізнаності батьків з фізіологією, психологією, педагогікою негативні для дітей як у фізичному, так і в розумовому їхньому розвитку. " Найчастіше відповідальність за хвороби дітей, за їх кволість, за їх страждання падає цілком на батьків " [25, С. 129].

Здійснивши в кінці XIX ст. перехід до загального всеобучу, європейські держави практично вирішили проблему рівних прав жінок і чоловіків на освіту, хоча гендерна асиметрія в суспільстві, а отже, і в шкільному навчанні залишилась і в XX столітті.

На відміну від країн Західної Європи, освіта у Київській Русі була доступна для дівчат. У 1086 р. княжна Ганна Всеволодівна відкрила першу жіночу школу в Києві, тоді, як у Європі ще дискутували на предмет того, чи є жінка людиною. Такі ж школи відкривались і в інших містах держави. Ряд джерел засвідчує високу освіченість жінок, насамперед у князівських верхах. Це підносило престиж київського двору серед монархів Європи, оскільки було базою для міждинастійних шлюбів. Мабуть, не випадково Ярослав Мудрий через своїх високоосвічених дочок, виданих заміж до європейських монархій (Ганна - дружина французького короля Генріха, Єлизавета - норвезького конунга Гарольда, Анастасія - угорського короля Анджея), був названий тестем Європи. Сестра Володимира Мономаха Євпраксія була імператрицею священної Римської імперії, брала активну участь у політичному житті західної Європи.

Не втрачений інтерес до жіночої освіти був і в період українського Ренесансу. Про це у 1652 році писав Павло Алепський: " Мало не всі українці і більша частина їх жінок і дочок уміють читати... Черниці Вознесенського монастиря, найбільш із заможних і значних родин, усі були не тільки письменні, а й навіть високоосвічені і самі писали багато наукових та інших творів " [48, Є.50].

Незважаючи на те, що в козацькій державі жінок не допускали до спільного проживання зі своїми чоловіками і синами, їхнє значення у суспільних відносинах було великим. Козацька педагогіка, виховуючи майбутніх козаків-лицарів, особливу роль відводила формуванню лицарської честі, серед неписаних законів кодексу якої відзначались:

10. шляхетне ставлення до дівчини, жінки;

11. милосердність;

12. вірність у коханні, дружбі тощо.

Необхідність доброї освіти дівчат, як матерів тих діячів, що могли б колись вирости серед "стуманілого" люду, зазначена серед завдань Кирило- Мефодіївського братства, оспівана в поезії Т.Г.Шевченка. Відмінною рисою суспільно-педагогічного руху 60-х років XIX ст. є його спрямованість на боротьбу за освіту жінок. Саме під його тиском в Україні створюються інститути шляхетних дівчат (Харків, Полтава, Одеса, Київ), жіночі гімназії та єпархіальні школи.

Проти соціальної нерівності жінок у цей час різко виступив М. Пирогов (1810-1881). ' 'Жінка, якщо вона здобуде належну освіту й виховання, може так само добре засвоїти собі наукову, художню і громадську культурність, як і чоловік ". У вихованні жінки полягає виховання всього людства: " Нехай жінки зрозуміють, що вони, доглядаючи колиску людини, влаштовуючи ігри її дитинства, навчаючи лепетати перші слова й першу молитву, стають головними будівниками суспільства " [48, С. 108]. Головна умова при цьому та, щоб жінка збудила в собі свою жіночність. " Жінка з чоловічою освітою і навіть у чоловічому одязі повинна завжди залишатися жіночною і ніколи не нехтувати розвитком кращих дарів своєї жіночої природи " [48, С. 108].

Ґендерні тенденції в історії освіти та педагогічної думки

Педагогіка та психологія: тендерний аспект

Попри те, що у висловлюваннях М. І. Пирогова звучать антифеміністські мотиви, особливо щодо рівних прав жінки з чоловіком на однакову освіту, його ідеї підштовхували в Україні до створення феміністських рухів.

У другій половині XIX ст. все частіше звучить ідея не лише однакової освіти хлопчиків і дівчаток, а й спільного їх навчання в освітньо-виховних закладах (М.О.Корф, М.С.Шашкевич, О.В. Духнович).

Суттєве значення формуванню рівноправності статей надавав класик вітчизняної педагогіки К. Д. Ушинський: " Для християнства чоловік і жінка - особи рівноправні, однаково самостійні й однаково відповідальні, яких тільки шлюб вводить у рівноправні між собою відносини " [75]. У ряді своїх праць він протестує проти патріархатно-ґендерного підходу в суспільному вихованні: " Найцинічніше висловлене бажання приготувати з жінки мислячий, господарський прес для віджимання всього, що можна витиснути з усякого ганчір 'я, варених кісток, кавової гущі, гнилої картоплі, щоб нічого в господарстві даремно не пропадало " [75]. Формулюючи принцип народності, К. Д. Ушинський зазначив, що " жінці повинне бути забезпечене виховання й освіта рівні з чоловіком, бо здійснення народного виховання багато залежить від жінки- матері".

У контексті розробки проблем народної школи К. Ушинський значну увагу приділяв проблемам жіночої освіти, а, будучи інспектором Смольного інституту шляхетних дівчат, сам практично займався реформуванням жіночих навчальних закладів. Він був твердо переконаний, що кожна майбутня матір повинна добре володіти рідною мовою, мати різноманітні знання про навколишні предмети та явища, мати елементарне уявлення про педагогіку.

Ушинський різко негативно ставився до обмеження прав жінок і тим більше до заборони їм займатись педагогічною діяльністю. Він, працюючи у Смольному, відкрив для вихованок педагогічний клас. У час, коли і в Європі, і в Росії точилися суперечки щодо використання жінок на педагогічній роботі, К. Ушинський дійшов висновку, що жінки-педагоги працюють не гірше від чоловіків, особливо у малолітніх та елементарних класах. "Взагалі ж, кажуть, що старанністю, точністю у виконанні своїх обов'язків, терпінні та вмінням поводитися з дітьми, вчительки не тільки не відстають від учителів, а й навіть переважають їх" [75]. Говорячи про наявність однакових з чоловіками даних для педагогічної праці, Ушинський наполягав на рівній з чоловіками оплаті праці жінок-педагогів.

На ниві створення жіночих навчальних закладів прославилася одна з перших жінок-педагогів X. Д. Алчевська (1841 -1920). Особливо популярними стали жіночі недільні школи, в яких навчалися не лише малолітні дівчатка, а й дорослі жінки. Велика увага в них приділялась правильному ставленню вчителів до учениць, вивченню здібностей, інтелектуальних якостей кожної дівчини, жінки. Харківська жіноча недільна школа X. Алчевської і до сьогодні залишається у пам'яті народній.

У роки революції 1905-1907 рр. на увесь голос зазвучала вимога - вирівнювання програм жіночих гімназій з програмами чоловічих. Лише за три роки в Україні було відкрито 33 жіночі гімназії. Саме після революції 1905-1907 рр. в Україні з'являються перші школи та училища зі спільною формою навчання. Ще одна тема дискусій цього часу - доступ жінкам до університетської освіти. На педагогічному горизонті в цей період засяяли імена жінок-педагогів: Л. Українки, С. Русової, Е. Евертової та інших.

У роки Української Народної Республіки (1917-1920 рр.) школа проголошувалась спільною для хлопців і дівчат. Усім дітям шкільного віку забезпечувалась можливість отримати безплатну освіту в добре організованій школі. Практика спільного навчання в УНР стала повсюдною. Педагоги і психологи тих часів Л. Раскін, Е. Евертова та інші підкреслювали, що у разі спільного навчання між дітьми і підлітками протилежної статі формується дружба, вони набувають важливого досвіду товариства. Таким чином, спільне навчання підкреслює рівноправність статей, створює базу для подальших міжособистісних контактів і спільної праці.

Проблемам вирішення жіночого питання, спільного навчання хлопців і дівчат, підготовки їх до самостійного дорослого життя присвячено низку наукових праць видатного українського педагога С. Ф. Русової. Вона акцентує увагу на національному факторові виховання, сутність якого вбачає в необхідності ознайомлення молодої людини з культурою, звичаями, сімейним побутом того народу, до якого вона належить. Вже змалку оченята дитини мають кохатися в улюблених національних кольорах та орнаментах, розвиток дитячої уяви має здійснюватись на основі народних оповідань, казок, віршів, легенд, а слух - на основі рідних пісень. Етнографічним матеріалом необхідно оздоблювати родинний побут, життя школи, взагалі оточення дітей. Усе це має створювати національну естетичну атмосферу, природно вводити дитину до проблем родини, міжособистісних стосунків.

Окреслюючи характер майбутньої української школи С. Ф. Русова (1856- 1940) писала: " Наша школа має бути громадською, як колись наші братські школи... Хлопці в ній вчаться разом з дівчатами...". Говорячи про принцип коедукації (спільне навчання), вона зазначала, що " хлопці стають не такі зухвалі й сухі, дівчата набираються більшої сміливості та справедливості. Обидві статі краще пізнають одна одну ". І це підтверджують ухвали батьків, вихователів і самих учнів у тих школах, де коедукація вже введена. Але, дійсно, вона вимагає певних умов для плідної її реалізації. Вона потребує передусім: 1) свідомих вихователів, відданих своїй праці, вихователів, котрі розуміють психіку своїх учнів і учениць; знавців гігієни цього періоду і тактовних у своїх відносинах до учнів; вихователів, котрі мають довір'я до учнів; 2) виховання і навчання у школах для обох статей обов'язково треба проводити з уважливою індивідуалізацією, щоб не перевантажувати дівчат, коли вони нездужають чи виявляють такі нахили, які не завіие у згоді з програмою школи; 3) треба, щоб батьки в родинному житті дотримуватися тих же принципів, якими керується школа, встановлюючи відносини між учнями взагалі, не поділяючи їх різко на хлопців та дівчат і ставлячи до них однакові вимоги, що відповідають їх фізичним та інтелектуальним силам. Бажано, щоб і найближче громадянство ставилося до коедукації, можливо, з більшим розумінням справи і співчуття до неї. [68, С.288-289].

У складних умовах нової радянської школи розв'язання проблем диференційованого виховання хлопців і дівчат мало свої труднощі. Допускались тут і крайнощі: ігнорувалась специфіка виховання статей, теми особистого життя, кохання, підготовки учнів до виховання дітей часто вилучались з педагогічної роботи, особливості виховання юнаків і дівчат нівелювались. Ці ж проблеми залишались нерозв'язаними в українській школі і після остаточного встановлення радянської влади.

У 1921 р. почалась розробка навчальних програм для нових типів шкіл. Програма з суспільствознавства для шкіл-семирічок включала відомості про сім'ю, рівноправ'я чоловіка і жінки. Частково відповідний матеріал знаходив відображення в програмах з літератури для шкіл ІІ-го ступеня. У 1923 -1925 роках науково-педагогічна секція Державної Вченої Ради Наркомосу видала комплексні навчальні програми, в яких містились установки на моральну підготовку учнів до сімейного життя. Ряд методистів радили висвітлювати статеве питання, питання проституції, шлюбу, материнства і дитинства. Аналізуючи подібні матеріали, можна виявити в них окремі питання історії сім'ї, анатомії, фізіології і гігієни людини, розуміння честі і совісті в стосунках статей, сутності материнського інстинкгу, аналіз почуттів сорому, пристрасті, ревнощів, закоханості, повідомлення про венеричні хвороби, "ненормальні шлюби", обивательські погляди на сімейно- шлюбні стосунки. Але відсутньою була чітка та єдина концепція статевого виховання, не були визначені зміст, функції, методи його здійснення. Щоправда, в школах України в 1929 році експериментально впроваджувався спеціальний курс "Азбука материнства".

У 20-30-х роках визначились основні шляхи позакласної і позашкільної виховної роботи зі статевого виховання та з формування моральних взаємин між учнями різної статі: організація диспутів на різноманітну тематику ("Як повинен комсомолець ставитись до почуття "кохання"?; "Чи буде сім'я при соціалізмі?"); спільна праця, громадська діяльність, активізація самоуправління; шефство старших учнів над молодшими; зустрічі з лікарями, правниками та іншими фахівцями.

Заслуговують уваги окремі думки українського педагога Г.Г.Ващенка. Його праця "Виховний ідеал" розкриває загальнолюдські і національні цінності, які

необхідно класти в основу виховання української молоді, формування сім'янина. Розкриваючи сутність традицій народу, він акцентує увагу на українському побуті з його вірністю в коханні, статевою стриманістю і здоровим сімейним життям. Ці риси за радянських часів, на думку Г.Г.Ващенка, зазнали значного ушкодження, але їх треба відновити для оздоровлення нації, і це може зробити добре поставлена виховна система, бо без здорової родини не може бути здорової нації.

Аналізуючи історію становлення виховного ідеалу в українського народу, Г. Г. Ващенко розглядає проблему статевої моралі і здорового побуту. При цьому він особливу увагу акцентує на питанні формування досвіду нестатевої любові. Любов до Бога, ближніх, турбота про хворих, убогих, сиріт, на думку Г. Г. Ващенка, має поєднуватись із правдивістю, чесністю, вірністю даному слову. За високу чесноту Г. Г. Ващенко визнає любов до Батьківщини, рідного краю, любов і пошану до батьків. Особливо яскраво він це робить, розглядаючи ідеал людини: " Здорова родина, в якій батьки люблять дітей, а діти з пошаною і любов 'ю ставляться до батьків і живуть у згоді між собою, є основою здорового суспільного життя " [6, С. 131]. На думку Г. Г. Ващенка, здорова українська родина і насамперед сердечні стосунки між чоловіком і жінкою мають створюватися на грунті скромності, стриманості й вірності. До цього Г. Г. Ващенко додає ще й альтруїзм і почуття симпатії, тобто здатність живо відчувати в своєму серці переживання іншої людини.

Наслідуючи українські традиції в галузі моралі, велику увагу звертає Г. Г. Ващенко на такі риси вдачі, що складають основу здорового родинного життя. "У юнацтва треба виховувати моральну чистоту, свідомість дівочої чи юнацької чести, стриманість, підкорення статевих почувань принципам моралі" [6, С. 132]. Разом з тим, він вважає, що повноцінний громадянин і сім'янин має позбутися схильності до пияцтва, нестриманості, невміння контролювали свої пристрасті й обмежувати свої інстинкти.

Значне місце у формуванні майбутнього сім'янина Г. Г. Ващенко відводить естетичному вихованню. Естетика побуту, чепурність в одязі, житлі, уміння прикрасити приміщення, виховання смаку і таке інше мають прищеплюватись людині, котра входить у доросле життя. І, нарешті, одним із завдань виховання є формування людини фізично здоровою, прищеплення їй здорових гігієнічних навичок. Без цього розбудова сім'ї Г. Г. Ващенком просто не мислиться.

Цінний внесок до розробки проблем статевого розвитку і сексуального виховання дітей і підлітків вніс II. П. Блонський [3]. У дослідженні "Нариси дитячої сексуальності" він дав наукову інтерпретацію питанням сексуального переживання хлопчиків і дівчаток різного віку, впливу цих переживань на статеве життя в зрілому віці; психології кохання; особливостям першої закоханості і кохання. Він вважав, що період статевого дозрівання вимагає уважного й обережного ставлення вихователів.

Актуального звучання набули ідеї, роздуми, педагогічні висновки А.С.Макаренка щодо соціального наслідування дитиною психологічних властивостей батьків, історичної зумовленості соціальних та сімейних ролей чоловіків та жінок і пов'язаних з цим ціннісних орієнтацій, важливості материнського та батьківського впливу на розвиток її Гендерної ідентифікації.: " Справжнє кохання між батьком і матір'ю, пошана одне одного, допомога і дбання, одверто припустимі вияви ніжності і ласки... служать могутнім виховним фактором, неминуче збуджують у дітей уважність до таких серйозних і гарних взаємин між чоловіком і жінкою "[56].

В науково-практичній спадщині А.С.Макаренка є численні ідеї та рекомендації, які базуються на особистісно орієнтованому підході до дитини як до суб'єкта виховання, єдності громадянських та сімейних позицій у батьківському вихованні: «Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями»[2; 335]. І далі: «...виховання дитини-дівчинки чи хлопчика — це, передусім, формування культури особистості, виховання її як майбутнього сім'янина, формування у неї почуття любові, власної гідності та відповідальності, яке включає самоповагу й повагу до інших: "... і дівчатам, і хлопцям потрібно розповідати про відповідальність за кожен прожитий день, за кожний шматок почуттів, тому що за все потрібно платити життям ". [56]

Пам'ятаймо слова А.С.Макаренка про те, що хлопчик чи дівчинка, які з дитинства звикли до порядку, які не мають досвіду безладного і безвідповідального життя, цю звичку перенесуть і на стосунки з чоловіком чи жінкою. Можна високо оцінити прагнення педагога культивувати у дітей почуття власної гідності й честі, умінь бути впевненою в собі людиною, долати перешкоди, мати власну точку зору, вільно висловлювати свої думки і почуття, бути самим собою, які для нього були невід'ємною складовою образу людини майбутнього.

У багатьох його висловлюваннях звучать ідеї рівності статей, гуманістичні настанови щодо статевого виховання підлітків та юнацтва, формування дитячих уявлень про жіночність, мужність, які є найактуальнішими у формуванні гендерної культури сучасної молоді: " В старій сім'ї батько мав більше влади, діти жили в повній його волі, і податися їм від батьківської влади було нікуди. Багато батьків такою владою зловживали, ставилися до дітей жорстоко, свавільно. У нашій сім'ї справа інша. Наприклад, наша дівчина не буде чекати, поки їй батьки знайдуть жениха. Але й наша сім'я мусить керувати почуттям своїх дітей. Очевидно, наше керівництво вже не може користуватися в цій справі старими способами, а повинно знаходити нові. Нашим дітям надано дуже широкі простори вибору. В цьому виборі вирішальну роль відіграють

Ґендерні тенденції в історії освіти та педагогічної думки

не матеріальні можливості сім'ї, а тільки здібності і підготовка дити ни(вид.авт.). В таких умовах стає просто неможливою батьківська сваволя. Батькам тепер треба радити далеко більш тонке, обережне і вміле керівництво. " Чи: " Сім'я перестала бути батьківською сім'єю. Наша жінка користується такими ж правами, як і чоловік, наша мати має права, рівні з правами батька " (вид. авт.). В цьому колективі батьки мають певні права, які беруться з відповідальності батьків за свою сім'ю. Тому батьки мають певну владу і повинні мати авторитет у своїй сім "і. Хоч кожна сім'я є колективом рівноправних членів суспільства, все ж таки батьки і діти відрізняються тим, що перші керують сім'єю, а другі виховуються в сім'ї" [ 56].

Якими переконливими і справедливими сьогодні звучать слова Макаренка щодо підвищення уваги громадськості до гендерних засад сімейного виховання, необхідності подолання стереотипу «Все в руках жінки», які висловлювалися ним ще три чверті століття тому: " Ми занадто багато експлуатуємо жінок. В комуні я добився, щоб там не було експлуатації дівчат, а у житті я бачу, що ще ні. Особливо я задумався над цим питанням недавно, коли до мене прийшла одна жінка... Вона бачить, що справжнього жіночого звільнення немає. Тут пережиток капіталізму сидить глибоко в нас. Ми його завжди бачимо, всі знаємо, усі допускаємо, користуючись чим? По-зрадницьки користуючись тим, що жінки люблять нас і добре до нас ставляться. Експлуатуємо не тільки працівника-жінку, але й люблячу нас людину. Ось яка страшна форма експлуатації (вид. авт.) Це пережиток» [56].

А.С.Макаренко схвалював дії тих батьків, які залучають синів до домашніх справ, щоб полегшити становище жінки в сім'ї, прагнення допомогти матері в домашньому господарстві, розвивають у хлопчика благородство, повагу до жінки: "...той, хто здатний ставитись до жінки спрощено і з безсоромним цинізмом, не заслуговує довір'я як громадянин: його ставлення до загальної справи буде також цинічним, йому неможна довіряти до кінця " [56].

Будучи вдумливим педагогом, А.Макаренко підкреслював, які соціально- психологічні механізми мають спрацьовувати в утвердженні маскулінності- фемінності особистості, у який спосіб стимулювати освоєння вихованцями бажаних гендерних властивостей: «Досвід любові-дружби, пережитий у дитинстві, досвід тривалої симпатії до окремих людей, любов до Батьківщини, вихованої з дитинства — все це найкращий шлях виховання майбутнього високогромадянського ставлення до жінки-друга (вид. авт.). «Юнак ніколи не любитиме своєї нареченої і дружини, якщо він не любив своїх батьків, товаришів і друзів. І чим ширша сфера цієї нестатевої любові, тим благородніша буде і любов статева». ...Але й дівчат слід вчити великій повазі до себе, до своєї жіночої гідності (вид. авт.), щоб вона навіть приємних їй молодих людей зустрічала "з деяким перцем". А.С.Макаренко відзначав, що для формування дружби юнаків і дівчат важливо виховати звичку поступатись одне одному, йти назустріч. Така звичка буде особливо необхідна в сімейному житті, бо є умовою взаєморозуміння та гармонії подружжя.

Види авторитету батьків у дітей А.С.Макаренко пов'язує зі стилем внутрісімейних взаємин, що впливають на виховання у них певних характерологічних особливостей: " Якщо в сім 7 справжній хороший тон, якщо ви маєте авторитет, якщо хлопчик вірить, що його мати найгарніша, найсправедливіша, найакуратніша, найвеселіша і в той же час найсерйозніша, то не потрібно його переконувати, тому що ви для нього найвища істота, авторитет якої - найголовніше». Макаренко був переконаний, що жодну з чеснот неможливо розвинути в дитині без тепла, любові й прихильності: " Хороших дітей можуть виховати лише щасливі батьки».

Найбільш негативним видом батьківського авторитету за своїми педагогічними наслідками А.С.Макаренко вважав «авторитет придушення» - «батьківський терор», який тримає в страху всю сім'ю. Саме такий авторитет «породжує дитячу брехню та людське боягузство, і в той час він виховує в дитині жорстокість». Сьогодні ці слова вченого, на нашу думку, безпосередньо стосуються зростання дитини в домінаторній, патріархальній сім'ї, яка ґрунтується на приниженні членів родини сім'ї і породжує або гіпермаскулінну, агресивну поведінку дитини, або гіперфемінну, пасивну, залежну, особливо у дівчаток, які виростають тривожними, невпевненими в собі.

Педагогічні висновки А.С.Макаренка щодо єдності позицій громадянина і сім'янина як виховної сили батька чи матері у формуванні такої самої позиції в майбутньому в своїх дітей є засадничими у розробці соціально-психологічних механізмів гендерної педагогіки.

У спадщині відомого польського педагога Януша Корчака теж знаходимо настановлення на важливість індивідуального, а не упередженого підходу У "Правилах для життя" великий знавець дитячої душі зазначає: " Я часто чую, як про дітей кажуть: "Всі вони такі". Наприклад: "Всі хлопчиська - хулігани і бруднулі". Чи "Всі дівчатка - плакси і ябеди". Неправда, кожного потрібно взнавати окремішно і окремішно оцінювати і взнавати не поверхово, а ґрунтовно. Важливо не тільки те, що людина говорить, але і те, що вона думає і відчуває і чому вона така, а не інша. Тільки лінива людина, яка не любить думати, говорить: "Всі вони такі". [46, С. 473]

Після розгрому педології (1936 р.) та у повоєнні роки школа ігнорувала проблему статевого виховання та підготовки учнів до сімейного життя. Якщо окремі вчителі і ставили її перед собою, то вирішували головним чином у процесі викладання загальноосвітніх дисциплін або проведення епізодичних позаурочних заходів - бесід, обговорення книг і кінофільмів, присвячених здебільшого

моральним аспектам міжстатевих стосунків, кохання, шлюбу та сім'ї. Більшість учителів бачили своє завдання в тому, щоб "заборонити", "викорінити" кохання в школі чи просто не помічати його. Навіть можливості базових навчальних предметів використовувались недостатньо.

У 1943 р. в школах держави була відновлена практика роздільного навчання. Постанова РНК узаконила роздільне навчання для дівчаток і хлопчиків і впровадила різні моделі соціалізації, залежно від статі. Організація роздільного навчання хлопчиків і дівчаток була викликана передовсім державними інтересами. Образ матері як панівної фігури в сім'ї - був основою в жіночій освіті. В чоловічій освіті домінував образ чоловіка як захисника Вітчизни. Дівчаток виховували як майбутніх матерів, а хлопчиків - як воїнів, сіле разом з тим передбачалось, що і ті, й інші будуть однаково добросовісно трудитися на виробництві, на благо Вітчизни. Офіційна ідеологія формувала світлий образ "матері-трудівниці", який задовольняв одразу дві суспільні потреби: демографічну і виробничу.

Моральний клімат шкіл з роздільним навчанням різко змінювався. Стосунки хлопців і дівчат, які тепер могли зустрічатися на нечастих спільних вечорах під пильним наглядом учителів, втратили товариський характер, еротизувались і сексуалізувались. Згадуючи той час, І. Кон писав: " Я мав можливість спостерігати, як у чоловічих школах розквітав мат-перемат, а жіночі школи деякі директриси намагались перетворити у щось на зразок дореволюційних інститутів шляхетних дівчат, не допускаючи туди " цих гидких хлопців". На шкільних вечорах юнаки соромливо, хоч і з незалежним виглядом, підпирали стіни, даючи дівчатам танцювати одна з одною, і активізовувались тільки тоді, коли вечір вже підходив до кінця чи комусь вдавалося на кілька хвилин вимкнути світло» [45, С. 241]. В умовах роздільного навчання хлопці і дівчата виховувались як дві абсолютно різні групи людей, які мали протилежні сутності й призначення. Тим самим стверджувалося у свідомості людей уявлення про принципові відмінності чоловічої і жіночої психології, поведінки, життєвого шляху чоловіків і жінок. У 1954 р. роздільне навчання було скасовано, і школа знову стала спільною.

У післявоєнне двадцятиріччя питання статевого виховання і підготовки учнів до сімейного життя не знаходять належного відображення в науковій літературі, дисертаційних дослідженнях. Як справедливо зазначав відомий психолог і педагог В. М. Колбановський, " разом з мильною водою фрейдизму вихлюпнули і дитя".

У період хрущовської відлиги прогресивні радянські педагоги, лікарі і психологи заговорили про необхідність хоча б якогось статевого виховання підлітків. У 1962 р. з'явилась стаття А. В. Петровського "Педагогічне табу", у 1964 р. - стаття В. М. Колбановського у головному радянському теоретичному журналі "Советская педагогика" "О половом воспитании подрастающего поколения", ряд публікацій В. О. Сухомлинського тощо.

Велика заслуга в актуалізації проблеми підготовки молоді до подружнього життя та в практичному вирішенні цього питання належить видатному українському педагогу В. О. Сухомлинському. Виходячи з мети формування якостей сім'янина, він визначив конкретні завдання її досягнення: а) формування моральних уявлень про шлюб і сім'ю (дружба, кохання, відданість, вірність, обов'язок, честь, гідність, відповідальність тощо); б) формування морального ідеалу сімейного життя; в) розвиток моральних почуттів, що визначають поведінку людини в сімейному житті (особиста симпатія, повага, прив'язаність тощо);

г) формування моральних переконань, на яких ґрунтується кохання, шлюб, сім'я;

д) оволодіння позитивним досвідом моральних відносин між статями.

У вирішенні складних завдань формування взаємин дітей різної статі В. О. Сухомлинський надавав великого значення збагаченню духовного світу хлопчиків і дівчат, гармонії в них духовного і фізичного, їх взаємоповазі. У Павлиській школі поряд з культом Книги, Праці, Краси панував культ Матері, Жінки. Цінними є ідеї В. О. Сухомлинського про необхідність готувати юнаків і дівчат в системі стосунків "чоловік -жінка": " благородство у взаєминах між хлопцем і дівчиною, чоловіком і жінкою - це дерево, яке зеленіє тоді, коли його краса живиться глибоким корінням людської гідності, честі, поваги до людей і до самого себе, непримиренності до зла, бруду, приниження людської гідності" [12].

Виходячи з необхідності врахування антропологічних особливостей статей, В. О. Сухомлинський стверджував, що хлопці повинні отримувати "чоловіче виховання" (загартування, важчі роботи, допомога старшим і дівчаткам тощо). Нагадування: "Ти чоловік" сприяє вихованню лицарського ставлення до дівчини. Дівчата, в свою чергу, повинні отримувати "жіноче виховання". При цьому строгість дівчини, її вимогливість і нетерпиме ставлення до зла і несправедливості, виступає свого роду засобом виховання у юнаків якостей чоловіка. "Виховання стійких, мужніх, незламних, непримиренних до зла жінок -це, на наш погляд, одне з найважливіших завдань формування людини", - говорить В. О. Сухомлинський [72, С. 190].

Перечитуючи твори Василя Сухомлинського, написані ще у роки минулого століття, можна лише дивуватися прозорливості його поглядім щодо проблеми рівності статей, які воістину випередили час. Його гуманістичні настановлення щодо гендерного виховання підлітків та юнацтва, формування дитячих уявлень про мужність, жіночність, побудову педагогічного процесу на засадах рівності, егалітарності, подолання педагогами статевих стереотипів тощо є найактуальнішими у формуванні гендерної культури молоді: " Як вогню бійтеся, щоб дівчатка відчували: ми - слабші, наша доля - підкорятися (вид. авт.). Хлопчиків саме й надихає те, що поруч з ними - дівчатка. Заплакати від того, що важко, саме тому й соромно, що поруч - дівчинка. Але все-таки її місце у військовій грі особливе. Найважчу роботу виконують чоловіки. Та тільки чоловік виявить слабкість - жінка відразу замінить його, покаже, на що вона здатна". " Щоб уміти по-справжньому, по-чоловічому любити, треба бути людиною сильної волі. Це, звичайно, потрібно однаковою мірою й дівчинці, й хлопчикові (вид. авт.), але чоловіча вірність і чоловіча любов - це далеко не одне й теж, що вірність і любов жінки". Чи не нагадують нам ці слова педагога сучасну тезу ґендерної політики: " Різні, проте рівні?"

Не менш актуальними для розвитку гендерних орієнтацій молоді, і не тільки для них, а й численної армії прибічників традиційного розподілу ролей, причетних до пропаганди тез: "Тільки берегиня здатна підтримувати лад в сім'ї", "Якщо жінка буде мати змогу більше займатись дітьми та домом, то...", є думки великого педагога щодо виховання дівчаток: " По-перше, треба, щоб кожна дівчинка виховувалась самобутньою і яскраво вираженою особистістю, щоб усім без винятку дівчаткам нестерпною була навіть думка лишатися непомітною, пасивною, слабовільною. Орієнтація дівчинки-жінки на активну участь у суспільному виробництві, а не на пасивну роль домашньої господарки, на пасивне обмеження сфери її діяльності доглядом за дільми - ось що дуже важливо в тому загальному тоні, який мас характеризувати духовне життя школи. Бути матір'ю, бути вихователем дітей - горда й почесна місія, але коли тільки цим обмежиться діяльність жінки - вона буде залежною істотою (вид. авт.). Тільки яскрава життєва мета дає жінці духовну силу, яка робить її володарем і повелителем у сфері почуттів". [72, С.573].

" Місія вихователя, - підкреслював В.Сухомлинський, - допомогти кожній дівчинці знайти поле виявлення її індивідуальних здібностей у багатогранній діяльності, пов'язаній з навчанням, щоб дівчинка переживала гордість дослідника, мислителя, творця. Щоб поруч із сумлінними старанним виконанням усіх навчальних завдань ішло багате інтелектуальне життя, виражене у творчості. У гуртках нашої школи - дівчатка виконують не другорядні, а провідні, творчі завдання... Чим багатше інтелектуальне життя колективу, тим яскравіше розкривається чоловік перед жінкою й жінка перед чоловіком передусім як людина з усім її багатством, а не як істота протилежної статі, (вид. авт.) Це дуже важливо для виховання справжніх жінок і справжніх чоловіків. Щоб полюбити дівчину як жінку, хлопець повинен здобути моральний досвід поваги її як обдарованої, самобутньої, мудрої, незалежної особистосі (вид.авт.) [72, С.570].

Для розвитку особистості дівчини потрібно, зазначає вчений," передусім те, щоб дівчатка брали участь у всіх видах діяльності, де успіх забезпечують сила волі, наполегливість, де порівнюються сили, витривалість, стійкість, безстрашність хлопчиків і дівчаток,... де йде глибоке й приховане інтелектуальне змагання між ними".

Прислухаймося до думок В.О. Сухомлинського: "Мене ніколи не радує, що в окремих дівчаток занадто багато старанності, акуратності і мало ініціативності, самостійності, рішучості. У майбутньої матері треба виховувати громадянську стійкість, почуття власної гідності, а не безсловесну покірливість. Покірливість, вироблена одностороннім вихованням (це - дозволяється, це - забороняється), породжує ідейну безхребетність. Треба організувати колективну діяльність так, щоб живі справи дівчаток і хлопчиків були емоційно насичені, пробуджували в дівчаток яскраву моральну оцінку того, що їх оточує, що вони роблять. Гідність майбутньої жінки, матері, дружини формується тоді, коли вона одухотворена громадськими інтересами, турботами, хвилюваннями колективу.... Дівчатка мають жити активніш громадянським життям, занадто велика зосередженість на самій собі, заглиблення в свій внутрішній духовний світ... призводить до того, що в роки ранньої юності дівчина стає беззахисною, коли треба відстояти свою честь і гідність." [72,С. 350],... "Не допустити того, щоб жінки наші ставали освіченими, інтелектуально багатими рабинями — одне з дуже важливих завдань школи "(72, С.570).

Наприкінці 60-х років спостерігається певний спад інтересу до дошлюбної підготовки молоді. Але вже на початку 70-х років ця проблема зазвучала по- новому: на сторінках наукових видань, психолого-педагогічних журналів і центральних газет публікуються статті на морально-етичні теми, що тісно пов'язуються з проблемою підготовки майбутнього сім'янина. В цей період ведуться дисертаційні дослідження, публікуються монографії, що розкривають різноманітні аспекти статевої соціалізації молоді. Однак більшість дисертантів у дусі кращих радянських традицій обрали своїм предметом саме її моральну сторону. Але навіть ці рекомендації не знайшли достатнього застосування в шкільній практиці. Лише у 1981/82. навчальному році у відповідності з рішенням Міністерства освіти СРСР про експериментальне впровадження в школах країни факультативу "Етика і психологія сімейного життя" проблема статевої соціалізації стає предметом дослідження багатьох наукових лабораторій і центрів. У цих дослідженнях розробляються питання морально-статевого виховання, диференційованого підходу до виховання хлопців і дівчат, дружби в учнівському колективі, перевиховання соціально занедбаних дітей. Значно менше уваги приділялось психологічним аспектам підготовки молоді до сімейного життя, формуванню сексуальної культури майбутнього сім'янина. Не досліджувалась роль психологічної служби в дошлюбній підготовці молоді, а отже, і питання підготовки психолога у вищій школі тощо. Після скасування в 90-х роках курсу "Етика і психологія сімейного життя" слабшає інтерес педагогів, науковців до цієї проблематики.

Загалом радянська педагогіка із завданням статевого виховання і просвіти не впоралась. Педагогізація статі та сексуальності провалилась. Таким чином, непродуманий зміст предмету, низький рівень його викладання, непрофесійність у роботі вчителів, їхня закомплексованість та удаване святенництво, несприйняття предмету батьками і вчителями - все це й призвело до того, що в 1991-92 н.р. він перейшов з розряду обов'язковиху так званий шкільний компонент навчального плану. В школаху масовому порядку від нього почали відмовлятися. У 1995-96 навчальному році в м. Тернополі, наприклад, цей курс читали лише у трьох школах із тридцяти.

Аналіз педагогічної літератури зі статевого виховання свідчить, що вітчизняна школа ніколи не була "безстатевою", як часто говорили. Навпаки, школа через навчально-виховний процес і педагогічну взаємодію активно реалізувала статеворольову парадигму соціалізації дівчаток і хлопчиків. Саме школі, па думку багатьох феміністських дослідниць, належить заслуга проведення ідей про природну рольову обмеженість жінок, формування комплексів професійної неповноцінності і соціальної депривації дівчат.

У сучасній педагогічній науці і практиці проблема статі вивчена і представлена далеко недостатньо. Відсутність повноцінного гендерного виховання і гендерної просвіти призводить до відхилень у формуванні особистості, невротичних і поведінкових порушень, нещасливих шлюбних стосунків. Не випадково в останні роки гендерна тематика у психолого-педагогічній науці набуває все більшої популярності. Очевидно, що жорсткі стандарти традиційної культури щодо фемінності й маскулінності, які проводяться суспільством через школу, є анахронізмом і стають об'єктивною перешкодою для ефективної соціалізації вихованців.

Французька письменниця, ідеолог феміністичних ідей Сімонаде Бовуар у своїй книзі "Друга стать" зазначала: «Навіть найкращий вихователь не зможе сьогодні сформувати окрему "людську істоту жіночої статі", котра б точно відповідала "людській істоті чоловічої статі": дівчина, вихована, як хлопець, відчує свою винятковість і, таким чином, зазнає нового різновиду окремішності... Отож, якщо в суспільстві нарешті запанує реальна рівність статей, то ця рівність закріпиться по-новому і в кожному індивідуумі " [4, С. 384].

Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 45

Мы поможем в написании ваших работ!