Лексичні засоби стилістики

1. Поняття «стиль мови і мовлення».

Терміни «стиль мови» і «стиль мовлення» синоні­мічні. Все ж у мовознавчій теорії і в мовленнєвій прак- тиці їх потрібно розмежовувати.

Стиль мови — різновид літературної мови; один із своєрідних спо­собів використання літературної мови.

Поняття «стиль мови» засвідчує високий рівень роз- витку мовних засооів, їх багатство, уніфікацію, відпра- цьовуваність, унормованість у межах певного стилю мо­ви. Це оцінка мовних засобів кожного із стилів у статиці. Термін «стиль мовлення» акцентує на конкретному — усному й писемному — функціонуванні, динаміці специ­фічних мовних засобів, які належать до окремого стилю.

Стиль мовлення — функціонально-стилістичне використання тих мовних одиниць, з яких сформувався кожен із стилів мови.

Коли йдеться про стилістичні можливості виражаль­них засобів сучасної української літературної мови як цілісної системи, доцільно вживати термін «стиль мо­ви», а термін «стиль мовлення» застосовувати тоді, коли це стосується конкретного комунікативного викорис­тання окремою особою мовних елементів певного стилю. стилі мовлення

Теорія і практика стилів мови і стилів мовлення опе­рують тими ж самими мовними одиницями (лексични­ми, морфемними та ін.), але в стилях мови структурні елементи мови (від фонем, літер і до тексту) усвідомлю­ються лише як неоднотипний і статичний мовний матері­ал з його особливими комунікативними можливостями, а в стилях мовлення ті ж самі мовні явища розглядають­ся у використанні, функціонуванні. Найбільші стиліс- ‘ тичні можливості мають речення (особливо в контексті з іншими реченнями), а ще більшою мірою — тексти. По­рівняймо дві синонімічні одиниці у формі простих речень (риторичного й нериторичного): Хто ж цього не знає! і Всі це знають. Семантично вони однозначні, але стиліс­тично нетотожні. Стилістично синонімічними є конс­трукції: Я думаю (двоскладне речення) і Мені думається (односкладне безособове речення).

Отже, терміни «стиль мови» і «стиль мовлення» та /поанд Ч У Бані ними лінгвальні реалії поєднують у собі як спільне, так і своєрідне. Стиль мови (як і мова в повно- ~му обсязіХ є явищем тільки соціальним, спільним для всіх носіїв мови, а стиль мовлення — явище хоч і соці­альне (за своєю сутністю, змістом), але водночас обов’язково і явище індивідуальне, суто особистісне, бо кожен у своєму усному чи писемному мовленні послуго­вується мовою в межах усіх її стилів по-особливому, ін­дивідуально.

2. Стилістично марковані та нейтральні мовні одиниці.

Мовні одиниці, особливо лексичні, фразеологічні, частково й граматичні, функціонально різнотипні; одні з них стилістично марковані, інші — стилістично не­марковані.

Стилістично маркованими (франц. таг- qeur — робити на товарі клеймо або марку) вважають такі мовні одиниці, які стали типовими не для всіх сти­лів мови, а тільки чи переважно для окремого стилю. Наприклад, слова синус, косинус, множення стилістич­но марковані, бо вживаються здебільшого в науковому мовленні, особливо в математиці. Натомість слово вода стилістично немарковане, бо використовуєть­ся в усіх стилях і формах мови. Похідні від вода лексе­ми водиця, водичка, водиченька стилістично марковані: вони типові здебільшого для художньо-літературного і для розмовно-побутового, але емоційно забарвленого мовлення. Слово земля (крім комунікативно особливих випадків) сприймається як нейтральне з погляду емо­ційного, почуттєвого і, отже, як стилістично немарко­ване, а слова земелька, земелечка, землиця, землюка, означаючи в основному те ж саме, що й земля (Він пока­зав руки свої в землюці і в крові. — А. Головко), є сти­лістично маркованими. Вони мають обмежену і спе­ціалізовану семантику і сферу вживання, бо містять у своєму значенні різні відтінки: лексеми зе­мелька, земелечка відтворюють ніжне, виразно пози­тивне ставлення мовців до землі, натомість слово зем­люка відображає негативне, нешанобливе сприймання землі, яке щоразу змінюється залежно від конкретної ситуації мовлення, інтонації слова в реченні, тексті.

Маркованість чи немаркованість мовних одиниць найбільше виявляється на лексичному і синтаксичному рівнях мови. Так звані кореневі слова найчастіше стиліс­тично немарковані, а похідні (афіксальні) слова (з пре­фіксом чи суфіксом) здебільшого стилістично марковані.

Звуки (фонеми) стилістично сприймаються як рівно­цінні, однаково емоційні або неемоційні. Емоційність звуків залежить від того, як їх вимовляє мовець. Звуки мають різну артикуляцію (творення, вимову): один — складнішу, інший — вимовляється простіше, з меншим мовленнєвим зусиллям. Однак певне стилістичне значення має різне поєднання звуків, наприклад алітерація, асонанс та ін.

Словотвірні афікси, на відміну від звуків, надають словам різного емоційного забарвлення (відтінку змен­шеності, здрібнілості, пестливості, голубливості, згрубілості, зневаги тощо).

За своєрідних ситуацій мовлення поняття маркова- ності (стилістичної обмеженості) і немаркованості (сти­лістичної всеохопленості, необмеженості, загальності) може також застосовуватись і до явищ орфографії, і до певних виявів пунктуації. Якщо, наприклад, прізвище пишуть з малої літери (гітлер, сталін; гітлери, Сталі­ни; плюшкін, гобсек), то цим своєрідно виявляють воро­жість чи неповагу в ставленні до цих осіб або й до їхніх прихильників.

Емоційний чи емоційно нейтральний стан мовлення найбільше виявляється в семантиці мовних одиниць — слів, словосполучень і речень. Такі явища становлять об’єкт лексичної і синтаксичної стилістик. Усі фразео­логізми певною мірою емоційно забарвлені,, отже, об­разні. Вони є тим мовним матеріалом, який поєднує в собі і виражає позитивний чи негативний досвід народу, виразно сконцентровану в ньому емоційність, а в своїй позитивній частині (що найчастіше й трапляється) і ви­соку, колективно усвідомлювану естетику зв’язного вислову переважно в структурній формі речення.

Отже, стилістичні можливості різних мовних оди­ниць неоднакові. Окремий, вилучений зі складу слова, звук є загалом стилістично нульовою мовною одиницею і ніякої стилістичної функції не виконує, а звук у скла­ді слова має певне стилістичне навантаження. Наприк­лад, у творах українського письменника Тараса Шев­ченка (1814—1861) сучасний прикметник вільний з фо­немою [і] вживається тільки один раз: Боже! Боже!., за що ти караєш Своїх і покорних і добрих дітей? За що закрив їх добрі очі, І вільних розум окував. А з фонемою [о] його вжито 38 разів, зокрема: Пишалася синами ма­ти, Синами вольними; Оженись на вольній волі. На ко­зацькій долі… Причиною цього є те, що в час Шевченко- вої творчості узвичаєною була форма вольний. У сучас­ному мовному сприйманні стилістика обох фонетичних варіантів тієї самої лексеми змінилася: щоденною й нормативною стала форма вільний, а форма вольний вживається як архаїчна, урочиста.

Досить виразну стилістичну функцію виконують мовні одиниці морфемного рівня. Наприклад, за слово­твірними суфіксами -ок-, -очок-, -еньк-, -есеньк-, -унь-, -усь- закріпилося значення зменшеності, пестливості, стиліс­тичною ознакою афіксів-суфіксів -ищ-, -уган- є значення згрубілості, зневажливості: синок — синочок, малень­кий — малесенький, дідуньо — дідусь, але дідище, діду­ган. Однак такий висновок дещо відносний, бо, скажі­мо, словоформа маленький може виражати й зовсім протилежну емоцію — зневагу, осуд, сумнів тощо, напр.: Я смакую її хиби, дефекти тіла, маленьку душу, безсилий розум (М. Коцюбинський).

Очевидною є також стилістична функція окремих повнозначних слів. Наприклад, лексеми любов і нена­висть, правда і кривда, працювати і красти мають різ­не стилістичне значення.

Ще вагомішою є функція речення (кількаслівного чи багатослівного), тому що ним об’єктивно можна передати думку ширше й емоційніше. Український мовознавець Олександр Потебня (1835—1891) зазначав: «Елементар­на поетичність мови, тобто образність окремих слів і пос­тійних сполучень, хоч би яка була вона помітна, є незнач­ною порівняно із здатністю мов створювати образи із сполучень слів, все одно, образних чи безобразних».

За неоднакових ситуативних умов кожна синтаксич- натшнструкція набуває певного емоційного забарвлення. Будь-Яке розгорнуте висловлення чи окреме слово може мати відтінок емоційності:— позитивної чи негативної.

Існує думка, ніби всі синтаксичні конструкції на рівні речення з погляду функціонального розподіля­ються в межах усієї мовної системи на стилістично нейтральні істилістично значеннєві, за­барвлені. Така стилістична диференціація засобів мовного виразу потребує деякого застереження, допов­нення. Адже за теорією актуального членування мов­лення (І. Распопов, І. Ковтунова та ін.), будь-яка конс­трукція, навіть найбуденніша, побутова може набувати різних стилістичних відтінків, отже, й ставати стиліс­тично забарвленою. Наприклад, у реченні Учень написав твір виділяється його структурно-семантичне ядро — учень написав: учень — підмет, написав — присудок. Поширюється це речення прямим додатком твір. Проте залежно від комунікативної зорієнтованості, мети ви­словлювання, від того, що саме якнайбільше цікавить співрозмовника (суб’єкт дії, об’єкт чи сама дія), мовець може по-різному сконструювати цей вислів-речення, вдавшись до неоднакової інтонації, порядку слів. У ре­зультаті ця структура матиме три інтонаційно-смисло­ві, отже й стилістичні, варіанти, пор.: 1. Що написав учень? — Учень написав твір. 2. Що зробив учень? — Учень написав твір. 3. Хто написав твір? — Твір напи­сав учень. По черзі актуалізовано, логічно виділено певний член речення. В цьому й полягає так зване ак­туальне членування речення, його різна комунікатив­на спрямованість. Це свідчить про невмотивованість членування синтаксичних одиниць на стилістично ней­тральні і стилістично значеннєві, значущі.

Такі терміни і позначувані ними психолого-мовлен- нєві явища, процеси, як експресія, експресив­ність і експресивний] емоція, емоційність і емоційний; естетика, естетичність і ес­тетичний, є своєрідними синонімами лексем сти- лістика,стилістичність і стилістичний. Ці мовні явища цікавлять багатьох мовознавців (В. Чаба­ненка, А. Коваль, С. Єрмоленко, В. Кононенка, В. Дроз- довського та ін.), однак і дотепер немає категоріального розмежування понять експресія і емоція, експре­си в не й емоційне, що засвідчує виняткову склад­ність цих явищ, реалій.

3. Засоби лексичної стилістики.

4. Стилістична диференціація лексики української мови.

Слово не тільки називає предмет, дію, ознаку, поняття, а й оцінює відповідне явище дійсності, сигналізує про нейтральне, підкреслено позитивне або негативне ставлення до нього з боку мовця. Отже, крім номінативної, слово виконує також оцінно-експресивну функцію, яка виражається в усному і писемному мовленні за допомогою спеціально дібраних лексичних засобів, наявних у словниковому складі і зорієнтованих на функціональні стилі української мови – розмовно-побутовий, публіцистичний, офіційно-діловий, науковий, художній. Відмінності між стилями знаходять відображення у стилістичній диференціації лексики.

Значній частині слів не властиве закріплення за яким-небудь одним стилем. Вони утворюють розряд міжстильової лексики, яка вживається в усіх функціональних стилях. Цьому розряду протиставляється стилістично забарвлена лексика, вживання якої є однією з найважливіших ознак певного стилю.

Міжстильова лексика

Стилістично нейтральна лексика кількісно переважає у словниковому складі української мови. На фоні слів, що входять до її складу, інші лексичні одиниці виявляють певні емоційні відтінки і реалізуються у якомусь конкретному функціональному стилі. Ознака нейтральності безпосередньо пов”язана із загальновживаністю. Ядро загальновживаної лексики утворюють слова, що виступають назвами:

1.Явищ природи;

2.Рослин і тварин;

3.Осіб за родинною спорідненістю;

4.Осіб за професійною або службовою приналежністю;

5.Предметів побутового середовища;

6. Ознак;

7.Дій, процесів, станів;

8.Просторових і часових характеристик;

9.Кільксних відношень;

10.Одиниць ваги;

11.Службово-граматичних елементів.

Найважливішою ознакою міжстильової лексики є те, що вона зрозуміла для кожного носія мови.

Стилістично забарвлена лексика

З огляду орієнтованості на сфери спілкування, розрізняють усне і писемне мовлення з властивим їм внутрішнім розшаруванням щодо стильових і стилістичних ознак.

Лексика усного мовлення. Основу усної форми мовлення становить розмовно-побутовий функціональний стиль. Йому властиві такі ознаки реалізації комунікативного процесу, як невимушеність, спонтанність спілкування без попередньої підготовки, чітко виявлена ситуативна зумовленість, що випливає насамперед з рольових характеристик учасників спілкування, діалогічна форма обміну інформацією. Лексичними ознаками розмовно-побутового стилю є:

1) використання слів з виразним експресивно-оцінним позитивним і негативним значенням;

2) вживання розмовних варіантів лексичних одиниць, що мають інші літературно-нормативні відповідники (заліковка, електричка, хімічка);

Лексика писемного мовлення. Писемним мовленням послуговуються офіційно-діловий, публіцистичний, науковий і художній стилі.

Лексика офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль має кілька різновидів: канцелярсько-діловий, державного управління, юридичний, дипломатичний тощо. Особливості лексики цього стилю – точність, конкретність, лаконічність, неприпустимість експресивно-оцінних нашарувань у значеннях, максимальна стандартизація, уніфікація спеціальної термінології. Офіційно-ділова лексика вживається в різного типу ділових паперах, законах, постановах, розпорядженнях, кодексах, договорах, угодах, нотах.

Лексика публіцистичного стилю. На відміну від інформативних інформаційно-ділового і наукового (функція повідомлення)публіцистичний стиль розрахований на здійснення впливу, чому підпорядковується політична загостреність, підкреслене ідеологічне спрямування текстів. Публіцистична лексика за своїм складом дуже різнопланова. У ній представлені:

а) слова на позначення суспільно-політичних явищ (гуманізм, демонстрація, свобода);

б) одиниці урочисто-піднесеного звучання (доблесть, героїзм, дерзання, злодіяння, трибун, жертовність);

в) слова викривальної семантики (людолови, інквізитор, загарбник, запроданець, мракобіс).

Лексика наукового стилю. Даний стиль виконує інформативну функцію, основу якої становить диференційована різногалузева термінологія, виділяється загальнонаукова абстрактна лексика. Термінологічна лексика окремих галузей знання об'єднується у відносно замкнені лексичні підсистеми, до яких ставляться вимоги однозначності, дефінітивності, відсутності експресивно-оцінних нашарувань.

Лексика художнього стилю. Вона вбирає всі елементи названих стилів, характеризується вживанням слів у прямому і переносному значенні, використанням всіх засобів виразності – лексичних, синтаксичних, фразеологічних.

Поділ лексики сучасної української літературної мови за приналежністю до окремих функціональних стилів досить умовний, бо і самі стилі не є непорушними, а взаємодіють і взаємопроникають.

 

Практичне заняття № 7

---

Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 123; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!